Неоплатонізм

Стоїцизм

Скептицизм

Зазначте, що засновником цього напрямку був Піррон з Еліди (360-280 до Р.Х). Для того, щоб досягти щастя, на думку скептиків, людина мала відповісти на три запитання: 1) яка природа речей? 2) як нам до них відноситися? 3) що з цього випливає? При відповіді на перше питання Піррон стверджував, що природа речей не доступна пізнанню. Доступним є лише явища речей, а світ подвоїться на світ реальних речей і світ феноменальний, той, що сприймається нами. Перший – реальний, другий – ілюзорний. Знання про другий світ можливі, про перший – ні. Тому ми ніколи не зможемо сказати – «це так», а тільки «мені здається, що це так».

Відповідь на друге питання звучить так: якщо реальні речі пізнати неможливо, то всі судження про них як ствердні, так і заперечні, одночасно є істинними і хибними (таку ситуацію Піррон називає ізостенією – «ізос» – рівний, «стейнос» – сила), тобто, рівнозначність будь-яких висловлювань. Наслідком цього є те, що всі судження про речі нічого не варті, не мають змісту, тому від них треба утриматися, або відмовитися. Безмовність – найправильніша філософія, так вважають скептики.

При відповіді на третє запитання Піррон враховує два попередніх. Так як ми нічого не знаємо, то не можемо знати, що є добрим, а що поганим, коли треба радіти, а коли сумувати. Тому не можемо відчувати ні позитивних, ні негативних емоцій. Цю відсутність емоцій, повна незворушність душі, байдужість до всього скептики назвали атараксією. Саме вона і є справжнім щастям скептичної філософії.

Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево(а), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.Стоїки дотримувалися поглядів епікурейців. Вони уявляли Космос як першооснову усього живого на світі. Вони вважали, що якщо їхня увага не буде спрямована на богів, то вони самі зможуть наблизитися до них і в певному значенні самі ними стати.

Розглядаючи питання римської філософії, наголосіть, що філософія цієї доби висунула релігійну проблему. Започатковується нова філософська традиція, що отримала назву – неоплатонічної. Найвідомішим неоплатоніком був Плотін (205-270 р. до Р.Х). Його вчення – це розвиток ірраціоналістичних «ідей» Платона, а тому спирається на його вчення про «Єдине» (твір «Парменід»). Плотін вважав, що світ напнутий між двома полюсами. На одному краю знаходиться божественне світло, яке він називав «Єдине». Деколи він називає його «Богом». На іншому краю панує абсолютна темрява, туди не досягає жоден промінь «Єдиного» – це матерія. Темрява не є буттям, а лише відсутністю світла. Існує лише Бог, або «Єдине», але так, як відблиск якогось світла поступово розчинюється, так само існує межа, за яку не проникають божественні промені. Система Плотіна – вчення про рух вниз, від першоєдиного, божественного буття через ступені: розум, світова душа, душі окремих людей, до небуття, або матерії. Цей процес випромінювання і породження всіх інших форм буття називається еманацією. Шлях навпаки – це рух людської душі, яка піднімається вгору до Бога з метою досягнення єднання, екстазу. Шлях до цього – очищення душі від кайданів всього матеріального і осягнення сутності «Єдиного».

Кілька разів протягом свого життя Плотін переживав злиття своєї душі з Богом. Такий стан ми називаємо містичним пережиттям. Це стан, коли людина відчуває свою єдність з Богом чи з «космічною душею».

22.Специфіка середньовічної схоластики:

основні періоди схоластичної філософії. Зазначте, що у розвитку схоластики виділяють чотири періоди:ІХ ст. – підготовчий період;

ІХ-ХІІ ст. – період суперечок про роль віри і розуму;

ХІІІ ст. – «золотий вік» схоластики, що завершується створенням офіційного вчення римо-католицької церкви – томізму;

ХІV ст. – криза схоластики.

Основна увага зосереджувалась на таких проблемах:

- суперечка між реалізмом і номіналізмом;

- докази Божого буття.

проблемі універсалій.термін «універсалї» латинського походження (universalia) означає загальні поняття, узагальнюючий клас предметів. Так наприклад, універсаліями є поняття «людина», «тварина», «рослина» тощо. Реалісти, які розділяли точку зору Платона, стверджували, що загальні поняття (або ідеї за Платоном), тобто, універсалії, існують реально, але у невидимому для нас світі. Реальні конкретні речі – це є результат їх породження. Тобто, універсалії існують до речей. Це твердження отримало назву крайній реалізм. Наступним видом реалізму є поміркований реалізм. Він стверджував, що універсалії існують у самих речах, у якості не змінних і визначальних основ. Світ ідей і світ речей єдині і створюють навколишню дійсність. У будь-якому предметі присутня ідеальна сутність – універсалія, яка переводить його з неоформленої матерії у придатну річ.Протилежна точка зору реалізму отримала назву номіналізм (лат. «номен» - ім’я). Номіналізм також був крайній і поміркований.

Поміркований номіналізм стверджував, що універсалії існують після речей, у нашій свідомості у вигляді назв речей – понять.Крайні номіналісти розглядали крайні поняття (універсалії) безглуздими. Якщо вони не існують реально, навіщо про них говорити.

23.Особливості середньовічної філософії. Патристика,апологетика:

середньовічна філософія умовно поділяється на два періоди – патристику і схоластику.

Патристика (ІІ – VІІІ ст.), в свою чергу, поділялась на: апологетичну і систематичну.

Перший період патристики (ІІ – ІІІ ст.) пов’язується з діяльністю апологетів. Завданням, яке вони ставили перед собою, був захист християнського віровчення від язичників. Другий етап (ІV –VІІІ ст.) полягав в опрацюванні і систематизації церковних доктрин, він є завершальним і пов’язаний зі своєрідним осмисленням нагромаджених понять. У патристиці розділяють дві течії – західну (латинську патристику) і східну (грецьку патристику).

Основним завданням патристики– обґрунтувати та створити головні догмати християнського віровчення, а з іншого – розгорнути активну діяльність у напрямі захисту і збереження чистоти ідеалу від єретиків, язичників.

Другим відомим апологетом був Тертуліан (160 – після 220 р.). Він був переконаний в несумісності філософії і християнського вчення, тобто, проголосив, що віра і знання (розум) не сумісні. Його відомий вислів: «Вірую, бо це абсурдно». З цього виходить, що треба тільки вірити, хоча сліпа віра абсурдна з точки зору розуму і знання; треба тільки вірити тому, що абсурдно зрозуміти недосяжних свідомості, положення віри. Тому філософія, яка спирається на знання, має бути повністю усунена, бо вона усуває людську душу від істини. Саме цим утверджується положення про те, що віра є шляхом отримання знання, який принципово протилежний до розумового шляху.

Підбиваючи підсумок, зазначте, що першочерговою проблемою апологетів стає проблема співвідношення віри і розуму, де вірі віддається пріоритет. По-друге, зробіть акцент на тому, що вже у другій половині ІІ ст. апологети обговорюють важливий догмат монотеїзму – догмат троїчності єдиного Бога – Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. Саме цей термін вперше, завдяки Тертуліану, з’явився у християнській літературі («тринітарний осіб», person).

24.Філософські погляди Августина Аврелія (Блаженного). Погляд на буття,людину:

Відомим західним патристом був Аврелій Августин (Блаженний) (354-430). Релігійний світогляд Августина наскрізь теоцентричний.

Зазначте, що основними темами його роздумів були проблеми буття і часу, руху історії, а також особистість людини, її воля і розум. Августин, як і його попередники, намагався вирішити основне питання: співвідношення віри і розуму.

Августин не вважав, що віра виключає розум із пізнавального процесу, чи функціонально підмінює його. Він не поділяв тертуліанівської концепції чистої віри і повного заперечення розуму. Мислитель, швидше, допускав можливість гармонії віри і розуму. І хоча сфера віри не збігається зі сферою розуму, між ними, на його думку, все ж не існує непрохідної межі. Врешті-решт, віра стимулює і прокладає дорогу до розуміння. На основі віри складаються умови «узгодженого розуміння». Водночас без мислення, розуму не може існувати і віра. Діалектику розуму і віри він трактує так: «Людина має бути розумною, щоб воліти шукати Бога». Ця позиція Августина і вивела мислителя на знамениту тезу – «вірю, щоб розуміти», «розумію, щоб вірити». Але не слід думати, що Августин урівнює у правах та можливостях розум і віру. У віри – авторитет вищий. Він ставив її на перше місце, вважаючи, що вона прокладає шлях до знання. У праці «Про Трійцю» він пише: «Віра запитує, розум віднаходить». Тобто, переконання в пріоритеті віри над розумом не змінилося: віра не потребує виправдання перед розумом, але розум має пояснити, яким чином він може свідчити про Божественні справи. Цим дана відповідь: «Починаючи з віри, ми поліпшуємо наше бачення». У відомому творі «Про християнську науку» Августин заявляє, що наука сама собою не може бути самоціллю, її основне і визначальне завдання – бути засобом поширення та зміцнення християнського віровчення.

Щодо онтологічної проблематики, то Бог у концепції Августина представлений як абсолютно істинне і найвище буття. Августин представляє сутність Бога у відповідності з догматом триєдності: Отець, Син-Логос і Святий Дух.За Августином, Бог створив світ із нічого, тобто, він створив не лише порядок і влаштування в світі, а й саму субстанцію (першу матерію). Зверніть свою увагу на те, що у контексті філософсько-теологічних доведень Августина особливе місце посідає трактування проблеми часу. Августин розмірковує над проблемою, що було «до» і «після» творення світу. За Августином, час не існував до створення світу, а є результатом Божої творчості і появився, або ж «існує тільки зі світом».

Бог створив час, який не існував до нього. Сам Бог перебуває поза часом. Людина пов’язана із часом. Час є людським поняттям, наш розум має здатність розкладати події на «до», «зараз» і «після». Він існує лише в розумі людини.

Дуже цікаво вирішує Августин проблему добра і зла.Як і Плотін, він вважав, що зло – це «відсутність Бога». Творіння Бога є тільки добрим. Августин вважає, що зло породжує людський непослух. Його слова стають підтвердженням його думки: «Добра воля – це справа Бога, погана воля – це відхід від справи Бога».

Августин будує драбину істот, виділяє людину із царства природи. Основними характеристиками людини вважав душу (Бога в людині) і свободу волі. Душа є розумною, не матеріальною, індивідуально створеною Богом для кожної людини окремо. Основними функціями душі є розум (здібність відображати думки Бога), пам’ять (здібність зберігати події), воля (що надає людині активність). Людина є вільною в межах заданої Богом долі і повинна використовувати волю, щоб йти шляхом добра, а не зла. Спасіння людини можливе, коли людина вірить в Бога і діє на основі моральних принципів, сформульованих Біблією.

Дата добавления: 2015-05-22