Реформаційно-релігійні ідеї

Реформація (з латин. — перетворення, виправлення) — релігійно-громадський рух за реформу католицької церкви, що охопив у XVI ст. Німеччину, Швейцарію, Англію, Францію, Нідерланди, Скандинавські країни, Австрію, Чехію, Угорщину, Польщу. Будучи за формою протестом проти церковної організації та ідеології середньовічного католицизму, Реформація мала в цілому політичний характер, оскільки обстоювала нові, буржуазні засади моралі та суспільно-економічної поведінки людини Б. ідеологи (М. Лютер, Ж. Кальвін, У. Цвінглі) заперечували зверхність папи, чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької церкви про спасіння віруючих "добрими ділами" (зокрема, жертвуваннями па користь церкви, додержанням обрядів, чернецтвом тощо), вшанування святих, ікон, целібат (обітницю безшлюбності для священнослужителів), більшу частину католицької символіки та ін. Вони вимагали національної, не підпорядкованої римській курії, "дешевої" церкви (без пишного католицького богослужіння, яке дорого коштує), висували принцип виправдання "вірою", а не "добрими ділами", джерелом віровчення визнавали тільки Святе Письмо і заперечували рішення церковних соборів, пап тощо. Однак згодом реформаційний рух розколовся на кілька течій. Бюргерсько-буржуазна займала помірковану, компромісну позицію щодо феодалізму (ідеолог М. Лютер), радикально-буржуазна (ідеолог Ж. Кальвін) виробила ідейні й організаційні гасла (республіканізм), селянсько-плебейська, ідеологом якої був Т. Мюнцер, виступала з позицій соціальної рівності, королівсько-князівська прагнула зміцнити свою владу і захопити земельні володіння церкви. Історична роль Реформації полягає у тому, що вона "перевела" Європу з феодальної доби у буржуазну; релігійна (в тих країнах, де вона перемогла) — у тому, що утворилися нові протестантські церкви (в Англії та Шотландії, Нідерландах, Швейцарії, частині Німеччини, Скандинавських країнах). Сфера впливу католицизму була значно звужена.

30.Філософсько-соціальні ідеї(макіавеллізм, утопізм)

Філософія Відродження охоплює період від XIV до початку XVII ст. Вона була новою стосовно Середньовіччя, але не новою стосовно ан­тичності. Відродження – перехідна епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічних рис і насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово «гуманізм».

Для епохи Відродження характерним було швидке зростання кіль­кості людей розумової праці. З'являються нові професії, суть яких супе­речить теологічним доктринам. Звичайно, мислителі Відродження були далекі від думки ігнорувати Святе письмо, віру в Бога, але якщо у схоластів центром уваги був Бог, то у гуманістів епохи Відродження – Бог і людина.

У філософських поглядах періоду пізнього Відродження, а це вже ХVІ-ХVІІ ст., поряд з гуманістичними тенденціями могутнього розмаху набуває натурфілософське бачення світу. Його філософську основу заклав Микола Кузанський, в якого Бог-творець набуває пантеїстичних рис. Згодом пантеїзм, а також деїзм стають своєрідного формою вираження натуралістичних поглядів мислителів Відродження.

Новий напрямок у Ренесансі пов'язаний з такими іменами, як Леонардо да Вінчі, М. Копернік, Джордано Бруно, Тіхо де Браге, Й.Кеплер та ін. Багато з них, окрім Л.Валла, М.Казанського та Д.Бруно, не були філософами в вузькому значенні цього слова. Мистецтво, література, наука домінували над «чистою» філософією, але поряд з мислителями-гуманістами представники натурфілософії теж активно сприяли становленню нового філософського бачення світу майже в усіх країнах Європи. В було засновано друкарство, першу обсерваторію, в 1492 р. Колумб відкрив Америку, з'явилася перша пошта, в 1597 р. Галілей сконструював термометр, Копернік створює геліо­центричну систему. Це були успіхи, які сприяли розвитку філософського мислення, буквально на очах двох-трьох поколінь людей руйнувалась схоластика з її формальнологічними конструкціями.

Дата добавления: 2015-05-22