Епікуреїзм та його атомістичне вчення

Вчення про буття і пізнання у філософії Аристотеля

». Аристотель стверджував, що дійсність складається з окремих предметів, котрі становлять єдність форм та матерії. «Матерія» є матеріалом, з якого створені предмети, а форми – його конкретна властивість.

дійсність, яка нас оточує: всі речі – це матерія перетворена ідеальними сутностями – формами,Тобто, кожна річ - це єдність «матерії» і «форми». Зверніть увагу на такий аспект. Аристотель виходить з того, що всяка річ, що існує, невіддільна від своєї сутності.

Як бачимо, важливими в онтології Аристотеля є матерія і форма. У плані буття форма є сутністю речі. У плані пізнання форма є поняттям про речі, визначенням речі. «Форма» – це загальне, а в реальності форма виступає як одинична річ. Для того, щоб «форма» стала формою якої-небудь одиничної речі, треба до «форми» (як загального) приєднати щось зовсім невизначене – матерію. Щось невизначене, що надбало форму, стало оформлене, визначеністю буття. З цього визначається така властивість матерії, як «позбавленість форми». Він виділяє 4 види причин (начал), завдяки яким речі існують: матеріальну (з чого виникають речі); формальну; рушійну причину (звідки йде початок руху); кінцеву причину або мету (заради чого відбувається зміна).

У теорії пізнання Аристотель виходить із сенсуалізму. Без відчуттів немає знань. Дані відчуттів людина кладе в основу утворення загальних знань.

він запровадив у філософський обіг поняття теологія, або вчення про Бога. Усебічно дослідивши природу руху в зв’язку з матерією і формою, Аристотель дійшов висновку, що рух, який відбувається у світі, не має ні початку, ні кінця, тобто, він вічний. Якщо світ існує вічно і світовий рух вічний, то необхідно припустити, що є вічна причина світу і вічний двигун світу. Першодвигун світу є вічною причиною світового процесу, тобто, Богом.

Значно далі просунувся Аристотель в розкритті специфіки людського буття. Великим відкриттям його було усвідомлення якісної відмінності суспільного життя від природного буття і розуміння людини як істоти суспільної, існування якої можливе тільки в суспільстві.

Близько 300 року до Р.Х. Епікур (341-270) заснував у Афінах філософську школу. В основу своєї моделі людського щастя він поклав Арістипову? етику насолоди і об’єднав її з вченням про атоми Демокріта. Епікур відтворює у своїй концепції всі положення Демокрітової філософії, змінюючи її. Так, за Демокрітом, всі атоми рухаються у порожнечі під дією необхідності. У Епікура атом виявляє властивість «самочинного відхилення від лінії необхідності». Вчення про відхилення атома було пов’язане зі спробою пояснити свободу людських вчинків і випадковість.

Для Епікура людина – це чуттєва істота, а чуття є критерієм моралі. Доброчесність у Епікура стає засобом досягнення насолоди. Насолода – це найвище благо, задоволення – добро. Кожна людина намагається уникнути страждань і шукати задоволення. Проте Епікур не закликає до максимального задоволення своїх бажань. Навпаки, він пропонує задовільнятися невеликим і при цьому не відчувати страждання від їх відсудності.. Отримувати задоволення від малого – справжнє життєве мистецтво. Епікур вказував, що «задоволення» не обов’язково мусять бути чуттєвими (наприклад, ми відчуваємо, з’ївши шоколад). Втіхою можуть бути навіть такі речі, як дружба чи насолода мистецтвом. Передумовою приємного життя для Епікура були давньогрецькі ідеали: самоконтроль, помірність та душевна рівновага. Жагу слід гамувати, а душевна рівновага допоможе перенести страждання. Крім того, зазначте, що критерієм людського щастя, за Епікуром, є позбавлення її від страху. Серед всіх страхів Епікур виділяє три основні: страх перед богами, страх перед смертю, страх перед долею. Саме від них треба позбавитися в першу чергу. З приводу першого Епікур говорить так: боги – безсмертні, а отже, блаженні (абсолютно щасливі), тому їх не варто боятися. Щодо смерті, то ми знаємо, що все добре і погане є відтворенням наших відчуттів. А смерть – це відсутність всіх відчуттів. Дарма ми думаємо, що вона має до нас будь-яке відношення. Навпаки: поки ми є, смерті немає, коли смерть є, нас вже немає. Тому смерті не треба боятися. Стосовно страху перед долею, Епікур розмірковує наступним чином: якщо визначення існує, то мають бути вищі сили, які це роблять. Але боги зовсім бездіяльні і не впливають на нас. Кому тоді визначати наш життєвий шлях, в чиїх руках наше життя? Залишається сказати одне: у наших власних руках. Кожен є господарем своєї долі і свого щастя. На нас ніхто не впливає, крім нас самих. Доля – це результат власних дій, вчинків, зусиль, тому боятися її – означає боятися себе. Звільнившись від цих страхів, людина має з’ясувати, що їй варто робити, а що не варто для того, щоб знайти щастя. За Епікуром це – вибирати задоволення і уникати страждань. Одночасно Епікур наголошував, що задоволення мають бути розумними. Всі задоволення поділяються на три види: 1) природні і необхідні; 2) природні, але не необхідні; 3) неприродні і ненеобхідні. Серед всіх слід виділити лише перший. Підсумовуючи викладені вище принципи Епікурової етики, виведемо основоположний принцип: відсутність страждань вже є задоволенням

Дата добавления: 2015-05-22