Проблема буття та пізнання у філософії Платона

Етичний раціоналізм Сократа

Софісти-людина міра всіх речей.

Софісти не визнавали існування однієї абсолютної істини. Скільки людей – стільки і думок. Кожна людина сама собі істина. Серед відомих софістів виділіть Протагора. ін запропонував таку формулу: «Людина є мірою усіх речей». Ця фраза являється яскравим виявом суб’єктивізму та релятивізму (принципу «все є відносним») у філософії софістів.

Розглядаючи наступне питання, зазначте, що софістам протистояв відомий грецький філософ Сократ Афінський (469 – 399 р. до Р.Х.). Він, на відміну від софістів, був переконаний, що істина є тільки одна (існує Сонце, людина народжується і помирає), але цю істину людина має шукати самостійно. Цей метод отримав назву евристичного (від грец. «еврико» – я находжу). На думку Сократа, філософ має допомогти людині у її пошуках: не дати готові відповіді, а спрямувати на пошук істини. філософ допомагає народитися думці, яка приведе людину до істини.

Знання, за Сократом, – основа доброчинності, незнання – джерело аморальності. «Той хто знає, що є правильним, правильно і чинитиме». Правильне розуміння веде до правильних дій. І тільки той, хто чинить правильно, стане «правильною людиною». Неправильно чинить лише той, хто не знає, як чинити ліпше. Тому так важливо помножувати наші знання.

Сократ поклав початок евдемоністичній традиції, стверджуючи, що сенс життя людини, найвище благо – у досягненні щастя. За Сократом, щастя залежить від моральності (доброчинності) людини, тому відповідним завданням стає: допомогти людині стати моральною. Філософія Сократа отримала назву – етичний антропологізм.

Сократ відмовився від безплідних, з його точки зору, космологічних проблем і проголосив: «пізнай самого себе». Тільки самопізнання, пізнання своєї моральної суті і її наступна реалізація (пізнай, хто ти є і стань ним) є шляхом досягнення щастя.

Основною думкою Платона було твердження про те, що видиме не є реальністю. Реально спочатку існують ідеї або поняття речей не в нашому розумі, а самі по собі, у вищому, недосяжному світі. Все, що нас оточує, лише породження цих первинних сутностей – ідей і є тінями, тому реально не існують. Ця думка основна у вченні Платона. Нам здасться, що світ один – це той, що ми бачимо навколо себе. Насправді світів два: один вищий і невидимий, світ ідей, другий – нижчий, світ речей, який ми сприймаємо. Перший породжує другий. Світ ідей, на думку Платона, – це змістовний «каркас» чуттєвого, або фізичного світу, який є недосяжною абстракцією. Але наш фізичний, чуттєвий світ ще не є найнижчим. Нижче нього знаходиться матерія. Світ ідей Платон називає Буттям. Подібно елеатам, Платон характеризує буття як вічне, незмінне. Йог можна пізнати лише розумом, воно недоступне чуттєвому сприйняттю.. Небуття (уявіть собі, якщо ми подумки змішаємо всі речі нашого світу до стану однорідної маси, отримаємо щось змішане, невизначене. Що можна сказати про цю масу – нічого. Яка вона – ніяка. В цьому саме і зміст – вона ніщо, Небуття). Знайомий нам чуттєвий світ виникає на стику матерії та ідеального світу. Речі і предмети фізичного чуттєвого світу в порівнянні з матерією є досконалішими.

Речі, за вченням Платона, є проекціями, контурами, тінями самих ідей. Ми лише бачимо навколо себе різні речі і припускаємо їх реальне і єдине існування, не розуміючи того, що вони (речі) є лише недосконале відображення істинного, невідомого світу ідей. Якщо б комусь вдалось побачити за фізичними речами їх справжній початок – ідеї, то він би знехтував цей матеріальний, тілесний світ. Тому завданням кожної людини є за неістинним побачити істинне, за нереальним – реальне, за матеріальним – ідеальне. Платон вказує, що в людині є душа – ідеальна і вічна сутність, яка і зв’язує її з невидимим світом. Після смерті душа відправляється у світ ідей, набуває там вище знання. Потім душа вселяється у якесь тіло і забуває про свої знання. Але забути, не означає не знати, адже є можливість пригадати. Зверніть увагу на цікавий момент: людина народжується і все вже знає, але потенційно. Їй, людині, не потрібно все починати спочатку, здобувати знання. Вона повинна знайти їх у собі, згадати. Тому саме тут ми розкриваємо суть пізнання, за Платоном. Пізнання – це пригадування душі (пізніше це отримало назву «теорія уроджених ідей»).

Дата добавления: 2015-05-22