Завдання та основні поняття розділу

ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ

ОСВІТА І ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА В

Аналізується співвіднесення освітньої політики України з динамікою показників

у міжнародних рейтингах (індекси освіти, людського розвитку, економічної свобо4

ди) як індикаторів ефективності державної політики в галузі освіти. Рівень освіти

України за багатьма критеріями не відповідає сучасним викликам демократизації

та глобалізації, проте державна політика в галузі освіти залишається не когерен4

тною до них, суспільство не має впливу на вибір освітньої політики. У регіонах та

місцевих громадах відсутня самодіяльна освітня громадськість. В Україні не ство4

рений стратегічний орган щодо відстеження взаємовпливів освітньої реформи з ад4

міністративною, житлово4комунальною, військовою, охорони здоров'я реформами

тощо. Державна освітня політика формується без врахування аналітичних моде4

лей політичної науки, а сформульовані політичні перспективи розвитку освіти –

ситуативні і ухвалюються, залишаючи поза увагою громадську думку. Освітня по4

літика в Україні повільно долає спадщину минулого, внаслідок цього вона не розкри4

ває свій потенціал дієвого соціального інструменту демократизації держави та ін4

теграції освіти в європейський та світовий освітній простір.

Метою цього розділу є виклад принципів демократичної освітньої політики,

дотримання яких в Україні сприятиме зростанню її глобальної конкурентос

проможності. Розглянуто демократичні інструменти покращення освітньої ді

яльності, розширення участі громадян у визначенні якості освітньої політики

уряду та органів місцевого самоврядування, в управлінні суперечливими освіт

німи процесами та створенні адекватних умовам України моделей освітньої по

літики, використання яких допоможе з належною швидкістю інтегруватись у

світовий освітній простір. Встановлено, що таке освітня політика, яким умовам

сучасного світового і демократичного розвитку вона повинна відповідати, як

відбувається її формування в демократичному суспільстві, за допомогою яких

механізмів і важелів вона втілюється в життя, якою є роль громадян та держав

них інституцій у процесах модифікації освітньої політики.

Зміст поняття "освіта" та основні форми, у яких розгортається освітня діяль

ність у суспільстві, розкриває табл. 1.

Освіта і освітня політика в демократичній державі

Таблиця 1. Багатозначність поняття "освіта"

Тепер розглянемо поняття освітньої політики. Найзагальніше освітня полі

тика ототожнюється з курсом дій, що прийнятий і дотримується урядом або де

якою іншою організацією, які просувають і визначають цілі, методи і програми,

що використовуються в освіті і призводять до здобуття навиків, знань і розвит

ку мислення68. Подальше уточнення поняття освітньої політики залежить від її

суб'єкта (державна, громадська, регіональна, інституційна, європейська, Світо

вого банку тощо). Далі має значення різниця між значеннями терміну "політи

ка": "Рolitics" (політична взаємодія груп інтересів усередині освітньої сфери) і

"Рolicy" (стратегія і визначення шляхів досягнення поставленої мети); її спів

відношення з соціальною політикою держави, як вона виробляється, за допомо

гою яких механізмів і важелів реалізується.

Принциповим для українських дослідників є питання узгодження відмінності

між термінами "державна політика" і "публічна політика". Окремі дослідники вва

філософія освіти в європейському контексті

жають, що підміна терміна "публічний" ("Public") терміном "державний" ("State")

в українських перекладах іноземної наукової літератури має концептуальне під

ґрунтя. В умовах демократії є сенс говорити про "публічність" влади як поєднання

державного управління і громадського самоврядування. У демократичному сус

пільстві, на відміну від тоталітарного режиму, неурядовий сектор відіграє значну

роль в ініціюванні, розробці та впровадженні політики в інтересах окремих груп

населення, регіонів чи всієї нації в цілому. Тому термін "публічна політика" визна

ється більш загальним порівняно з терміном "державна політика"69.

У пострадянському просторі переважає погляд на освітню політику як на сис

тему економічних, організаційних, соціальних і інших заходів з прямими і зворот

ними зв'язками між складовими її елементами та як складову частину політики

держави, сукупність теоретичних ідей, цілей і завдань, практичних заходів роз

витку освіти70. Аналізуючи проблемне поле освітньої політики в Україні, В.Саве

льєв вказує на необхідність усвідомлення того, що в демократичній державі інте

реси всіх груп населення стають легітимними та рівноправними і держава в осо

бі представників державних інституцій, хоч і дуже впливова, але є тільки однією

з груп інтересів. Батьки, корпорації, бізнес, суспільні об'єднання та партії, профе

сійні спілки та педагоги, діти, національні угрупування, міжнародні організації –

всі вони мають свої інтереси щодо освіти і відповідно свої критерії оцінки її ефек

тивності та напрямків розвитку (див. табл. 2). Проте у суспільстві та системі уп

равління полісуб'єктність освітньої політики ще змістовно не усвідомлена, хоча в

державних документах і задекларовано створення суспільнодержавної системи

управління освітою. Тому "державна освітня політика" і "освітня політика сус

пільства" не є тотожними явищами, а співвідношенням частини і цілого71.

Освіту нерідко уподібнюють до промислових, індустріальних форм організа

ції праці ("фабрика знань", "крупнотонажний танкер"), проте природа освіти є

значно складнішою і скоріше нагадує фантастичну "машину часу", за допомогою

якої студент у встановлений термін навчання збагачується фундаментальними

знаннями, джерела яких у глибині віків, і здобуває компетентність, гарантовану

сучасною наукою і виробничим досвідом, оформляє себе в чомусь знаному ціло

му, щоб надалі бути спроможним персонально привласнити всі мислимі буттєві

процеси (іншими словами – реалізувати себе). Тому творці освітньої політики

звертаються до найсучасніших філософських ідей, які допомагають не стільки

"заднім числом" обґрунтувати ту або іншу освітню програму, скільки радикаль

но проблематизувати сучасний освітній проект як такий. Мова йде про перспек

тиву нової освітньої політики: нової хоча б тому, що освіта в усякому разі прагне

випередити свій час; політики, оскільки "старе" не може бути миттю відкинуто і

тому повинно бути проінтерпретоване як зручний засіб у справі досягнення фі

нальної мети – готовності зустрітися з чимось принципово іншим72.

Освіта і освітня політика в демократичній державі

Таблиця 2. Основні групи інтересів та їхні очікування щодо результатів

освітньої політики (на прикладі України)

Джерело: Освітня політика: довгий шлях до змін // Інформаційний бюлетень Міжнародного

центру перспективних досліджень (Вісник центру). – 2002. – 10 червня. – №153.

філософія освіти в європейському контексті

Тому новозеландські дослідники в галузі освітньої політики, відштовхую

чись від постструктуралістських перспектив М.Фуко, аналізують сферу політи

ки освіти не лише з точки зору домінуючих політичних перспектив, які вплива

ють на класичну політику лібералізму, соціальну демократію і неолібералізм,

але також і ті сфери політики, які вимагають найглибшого дослідження: ринки,

довір'я, професіоналізм, вибір, різноманітність, і нарешті, глобалізація, грома

дянство і демократія73.

Американський дослідник Т.Мочінський підкреслює, що тема освіти є супе

речливою проблемою в усьому світі, оскільки вона містить відкриті і приховані

політичні питання "Що є освітою?", "Що викладається?" і "Як викладається?".

Відповіді на них вирішують певні індивідууми та групи. Відповідно до поглядів

Дж.Дьюї, М.Фуко, П.Бурд'є, критиків сучасної освітньої теорії і практики, по

літичні контексти формують концепції освіти і спрямовують педагогічну прак

тику. Сучасна освітня теорія і практика, маючи завдання прищепити демокра

тичні цінності і любов до свободи, сформувати здатність особистості функціо

нувати в демократичному суспільстві, разом з тим припускає ще й досі антиде

мократичні процедури, наприклад, стандартизовані іспити74, або навіть тілесні

покарання учнів, які серед демократичних країн дозволені тільки в Канаді,

США та в одному штаті Австралії. Тілесні покарання в США заборонені сто

совно ув'язнених, військовополонених і пацієнтів психіатричних лікарень. Але

вони абсолютно легальні стосовно дітей у 21му з 50ти штатів. Більшість шкіл,

де до учнів прикладають руки вчителі, розташовані на півдні США. У півден

них штатах, де традиційно проживає більш релігійне і менш освічене населен

ня, усе ще сильне переконання, що биття дітей – необхідний засіб виховання і

йде їм на користь. А першою країною світу, де заборонили вчителям у 1783 ро

ці бити учнів, була Польща75.

Освітня політика має змінну природу, а її структура традиційно розглядаєть

ся як наявність трьох фаз: "вплив", "виробництво тексту" і "практика". Ці три

елементи характеризуються як формування "траєкторії політики" і як частково

автономні між собою. "Вплив" – це, власне, процес створення політики тими

особами, що формують її. "Виробництво тексту" є створенням політики як про

дукту, і вже ця її фаза часто відхиляється від деяких намірів творців освітньої

політики. Практика освіти, хоча і знаходиться під впливом політичних текстів,

проте має також певний ступінь автономії стосовно них76.

Канадський дослідник і діяч у галузі освіти Б.Левін, уточнюючи трьохфаз

ний підхід стосовно політики освіти77, зауважує, що політичний процес ухва

лення рішень часто призводить до політичних рішень, які є невизначеними, або

Освіта і освітня політика в демократичній державі

навіть такими, що суперечать висхідним ідеям творців політики. Це пояснюєть

ся тим, що політичні діячі нерідко є "аматорами" в певній галузі політики, і не

завжди розуміють складнощі існуючої організації, конкуруючі пріоритети або

труднощі, які неминуче постануть у русі від загальної ідеї до певного набору

процедур. Державні службовці, з іншого боку, зацікавлені, щоб зробити роботу

системи настільки чіткою, наскільки це можливо. Вони можуть не мати ніякого

особистого зобов'язання до цілей уряду, але вони зобов'язані детально проду

мати процедури здійснення політики: управління політикою, які винятки бу

дуть зроблені, які графіки часу є можливими, які ресурси будуть необхідні. Тоб

то всі ті речі, які, можливо, не є частиною привабливого політичного бачення. А

коли політичне рішення переходить до виконання, неминуче відбувається про

цес обмеження і звуження, здійснюються спроби стерти гострі кути політики,

які викликають більшість труднощів, або хоча б частково сумістити нову полі

тику з існуючими формами.

Як засвідчує практика, процес створення та обговорення стратегічно важли

вих політичних документів виглядає так: на основі результатів попередньо про

ведених досліджень формують "зелені книги" і "білі книги", на які повинні спи

ратися проекти законів, пропозиції змін до законів, бюджетні пропозиції тощо78.

Власне, на основі "білих книг" розробляють програми розвитку освіти, а прий

няття урядових рішень і внесення змін до законів стають нормативною базою та

інституційними рамками, обов'язковими умовами її реалізації. У визначенні

державного курсу передусім враховують національні інтереси та національні

цілі, основні засади національної політики та національної стратегії79.

У своїй книзі Б.Левін вказує, що високий рівень цинізму в політиці, відсут

ність розуміння реальної динаміки політичного процесу, небезпечні для демок

ратії, і тому автор прагне поліпшити суспільне розуміння роботи уряду щодо

формування освітньої політики80.

Зміст і механізми здійснення освітньої політики залежать від організації і

культури суспільства, типу політичного режиму, властивих йому способів рек

рутування еліти й ухвалення політичних рішень, рівня громадянської актив

ності населення.

Дата добавления: 2015-05-22