Цінності і ціна оцінювання

Оцінювання, у найпростішому визначенні, є процесом вирішення, наскільки

учень зумів перейняти знання та вміння під час навчання. Оцінювання у демок

ратичному суспільстві відіграє роль решета, яким відсіюють молодь по різним

типам навчальних закладів, і зрештою, по елітним і неелітним щільникам соці

альної структури.

Оцінювання має бути справедливим. Тому оцінювання як процес і процеду

ра є предметом досліджень багатьох теорій (теорія вимірювання і теорія коопе

ративних рішень у математиці, кваліметрія, теорія оцінювання в педагогіці).

Сподіватися у короткій замітці віднайти істину марно, тим паче, як помічав Ге

гель, думка більшості не завжди є істиною.

Забезпечення кожному рівного доступу до якісної освіти регулюється права

ми людини в сфері освіти, виробленим всією історією цивілізації, консенсусом

інтересів особистості, суспільства і держави. Еволюція цих прав включає розви

ток двох взаємозалежних напрямків: соціальної рівності й особистісної орієнта

ції (індивідуалізації) освіти240.

Пошук балансу соціальної рівності й індивідуалізації, вирахування справедли

вості в освіті здійснюється на мікро, мезо і макрорівнях. На мікрорівні постійно

вирішуються драматичні ситуації індивідуального порядку і він знаходиться пос

тійно в полі зору педагогів. Що ж стосується соціального, або макрорівня, то пе

дагоги його звичайно не торкаються, хоча саме цей аспект має пряме відношення

до освіченості. Макрорішення визначають типи освітніх систем у суспільстві і ос

нови їхнього розвитку, розподіл фінансів тощо. Саме на макрорівні в освіті зна

ходяться питання дистрибутивної справедливості: більш рівномірний розподіл і

більш раціональне планування ресурсів освіти. Вирахуванню справедливості

бракує раціональності, оскільки вона обходить стороною "незручну дійсність" –

освітню реальність, що є остаточним арбітром справедливості в суспільстві.

філософія освіти в європейському контексті

Тому абсолютно слушним є Указ Президента від 4 липня 2005 р. № 1013/2005

"Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку осві

ти в Україні" в частині запровадження зовнішнього оцінювання та моніторингу

якості освіти. Одначе Міністерство освіти і науки України розпочало поспішну

роботу (Листи МОН № 1/9540 від 29.09.05 та № 1/9547 від 03.10.05) із впро

вадження зовнішнього тестування, форми і способи якого залишаються невідо

мими педагогам і учням. Дискусія навколо зовнішнього тестування набула гос

троти, прикладом чого є публікації у газеті "Дзеркало Тижня". Автори публіка

цій, учителі, директори і батьки аргументовано вважають, що за неповний нав

чальний рік поширити на всю країну не апробовану систему комп'ютерного

зовнішнього тестування є новим амбіційним і ризикованим кроком Міністерс

тва освіти і науки, який завдасть непоправної шкоди українській освіті.

Людвіг Ерхард, автор "німецького економічного дива", розпочав його тво

рення з неочікуваної раптової жорсткої грошової реформи. Вранці 21 червня

1948 р. рейхсмарки були оголошені недійсними. Замість них кожний житель от

римав по 40 нових дойчмарок. Підприємства, отримавши готівку для виплати

першої зарплати, надалі повинні були існувати за рахунок збуту своєї продук

ції.

Україна теж прагне свого "економічного дива". Проте блискавичні реформи

в ній провадяться лише в освіті, інерційній галузі, яку можна порівняти хіба що

з вирощуванням лісу. Згадаймо лише вагони тестів за Міністра П.Таланчука,

"дванадцятиризацію" школи, внаслідок якої учні вже 12річної школи навча

ються сьогодні за не апробованими підручниками, до того ж отримують їх не

рідко із запізненням на місяцьдва. Те, що підручники надходять до школи про

тягом навчального року – це сумна норма, до якої звикли в школах України і

навіть не говорять, що хтось має піти у відставку, не забезпечуючи учнів вчасно

підручниками протягом років.

Не можна заперечувати необхідності блискавичності реформ, але не можна і

погодитися з непідготовленістю блискавиці, що стає навіть не "шоковою тера

пією", а чимось гіршим.

Проблема оцінювання в освіті нагадує проблему проведеня прозорих і чес

них виборів. Проте існує вже механізм прозорих технологій таємного голосу

вання, за якого фальсифікація стає неможливою у принципі. Аналогічно і в ос

віті цілком можливий механізм оцінювання, за якого була б неможливою фаль

сифікація та корупція241. Звичайно, останній складніший, ніж процес упрозо

рення виборів, проте він може існувати.

Його пошук розпочнемо з нагадування відомих аксіом оцінювання:

Цінності буття і цінності освіти

1) Одна і та ж метода оцінювання, одна і та ж оцінка порізному діє і впливає

на особистість різних учнів;

2) Оцінювання може як стимулювати, так і дестимулювати, як у бажаному

напрямі, так і в небажаному;

3) Оцінювання роботодавцями і науковоосвітньою громадою академічної

успішності в освіті відбувається на засадах різних систем цінностей.

4) Освіта, освіченість є результатом, про який жодна із систем оцінювання не

здатна дістати об'єктивного знання.

Виходячи з цих аксіом, цілком очевидним є той факт, що перевірка якості ос

віти не може бути самодостатньою ціллю і не обумовлюватися відповідним еко

номічним обґрунтуванням вартості її проведення. Об'єктивно якість освіти не

залежить від оціночних шкал та показників, що використовуються тією чи ін

шою системою освіти, також, ймовірно, і від точності процедур оцінювання.

Важливо не допуститися помилки в пріоритетах при виділенні ресурсів на фун

кціональні блоки в структурі управління якістю освіти (формування стратегії

управління якістю освіти; її реалізація та блок "зворотного зв'язку"). Так, виз

начивши пріоритетом останній блок (розбудову стандартизованого оцінюван

ня) без належного формування і реалізації стратегії управління якістю освіти,

ми матимемо освітню мегамашину з сучасною "кваліметрією", проте з архаїч

ною "механікою".

Якість освіти, яка досягається певним суспільством, репрезентується у рівні

якості життя суспільства і стає відомою навіть без точного специфічного оціню

вання в системі освіти. Хоча і не встановлена формула взаємозалежності якос

ті освіти і показників розвитку суспільства, наприклад, індексів людського роз

витку, економічної свободи, технологічності, глобалізованості тощо, зрозуміло,

що саме їхній рівень є вирішальним критерієм для якості освіти, а точно виві

рене спрямування стратегічного розвитку освіти на підвищення місця України

у відповідних рейтингах є засобом формування освіти, адекватної сучасним

ринкам праці і залучення стратегічних інвестицій в освіту з метою забезпечен

ня майбутнього сталого розвитку країни.

То ж спочатку потрібно визначити ціну оцінювання: той відсоток консолідо

ваного бюджету, який витрачається на оцінювання. Якщо заперечать, що це не

можливо підрахувати (оцінити), то тоді за таких переконань не варто і розпочи

нати реформування оцінювання.

Ось неповний перелік тих засобів і заходів для оцінювання, які надають

можливість підрахувати його ціну в недалекому минулому: щоденники по 14

коп. (як буханка хліба), що купувалися учнями, табелі на дешевому жовтому

папері, свідоцтва (атестати), похвальні листи, золоті медалі, невідомо з якого

філософія освіти в європейському контексті

металу виготовлені, проштамповані листки з зошитів для іспитів у школі та

ВНЗ, дидактичні матеріали для учителів по 2030 коп. за примірник, який він

власноруч розрізав на картки для особистісно орієнтованого навчання. Плюс,

звичайно, оплата праці, коли вчитель чи викладач займається оціночною діяль

ністю. Тут педагоги демонструють різні підходи: одні з них весь час оцінюють

учнів, інші – деколи намагаються навчити учнів та й себе оцінити.

Ціна оцінювання у вільній Україні поступово зростала: свідоцтва почали

друкувати в Києві за списками, підготовленими школами країни напередодні

іспитів – і учні вже знають, що іспити це вже гра, результат якої відомий. Не ду

же тонка брошура з Критеріями оцінювання учнів, видана за державний кошт.

Іспити переважно відбуваються за збірниками екзаменаційних завдань і задач,

які розпродуються учням наперед, і услід яким (а інколи і до їх появи) друку

ється декілька варіантів розв'язників та шпаргалок ("чорних зошитів", як їх на

зивають у Польщі). Зовнішнє тестування на паперових носіях взагалі є штукою

дорогою – сам зошит з тестами потягне на гривню чи навіть дві, на це у масшта

бах країни потрібно 96 тонн паперу та ще й спеціальна інфраструктура, що бу

де обслуговувати перетворення цього паперу на макулатуру.

І тут з'явилася "дешева" ідея системи комп'ютерного зовнішнього тестуван

ня, яку МОН почало тихенько втілювати в життя. Дано доручення у всіх містах

і районах України створити комп'ютерні центри тестування, вказано на необ

хідність введення додаткових посад працівників в органи управління освітою,

які будуть відповідати за організацію і роботу таких центрів. У ці центри плану

ється розсилати тести, а на саме тестування звозити учнів з усього району про

тягом тижня. Тестувальні комп'ютери, як гральні автомати "однорукі бандити"

в казино, автоматично виставлятимуть анонімну оцінку.

Мільйони батьків, учнів миттєво прорахували недоліки такої системи, про

які говорить лист групи вчителів, надісланий до МОН:

"Нас дуже хвилює питання зовнішнього тестування випускників 2006 року.

Дуже багато розмов про нього, але нічого конкретного немає. Ми – вчителі4прак4

тики, і у нас виникає питання: чи на благо дітей це тестування? Адже невідомо

скільки часу проходитиме воно? Яким чином формуватимуться завдання? Як

здійснюватиметься підвіз дітей з сільської місцевості?

Добре, якщо в школі є комп'ютерний клас, а коли на 13420 учнів один

комп'ютер? Як дітей готувати? На чому їх вчити? Діти із сільських шкіл бу4

дуть у нерівних умовах, чи це правильно?

Але найголовніше, на нашу думку, що втрачаються духовні цінності. Адже лі4

тература – це мистецтво слова, і ніякий комп'ютер не зможе замінити живе

слово. Психологічно, морально ми не можемо підготувати дітей, бо самі не знає4

Цінності буття і цінності освіти

мо, до чого їх готувати. А ви самі уявляєте, який психологічний стан дитини у

незнайомому оточенні після тривалої їзди?!

Нам здається, що це питання слід винести на обговорення, щоб і батьки і ді4

ти могли б висловити свою думку. Варто було б запитати думку вчителів4прак4

тиків, спочатку створити базу, апробувати програму, а потім виносити на за4

гал. Бо чомусь у нас виходить як у байці Івана Крилова "Лебідь, Рак та Щука".

Чи не є це недовірою до праці вчителя, яка на даному етапі і так не дуже у ве4

ликій пошані? Ми не хочемо бути мовчазними виконавцями. Давайте співпрацю4

вати на благо наших дітей, а значить на благо держави і майбутнього.

З повагою, вчителі зарубіжної літератури (24 підписи)"

Як бачимо, реформування системи освіти, зокрема створення Українського

центру оцінювання якості освіти, – це надто важлива для суспільства, для міль

йонів людей справа, щоб вона вирішувалася лише у чиновницьких кабінетах.

Не можна випускників школи робити заручниками чиновницьких задумок, що

з'явилися під час навчального року. До обговорення правових і нормативних

засад діяльності Українського центру оцінювання якості освіти має бути залу

чена широка громадськість, з нею ж необхідно узгодити поетапне упроваджен

ня нової системи оцінювання знань випускників і абітурієнтів, щоб уникнути

ще одного колапсу для системи української освіти.

Тут не прагнемо висловити кінцеву думку щодо того, якою має бути система

оцінювання. Фахівці МОН спочатку мають порахувати, скільки коштуватиме

кожний із можливих варіантів і опишуть, що суспільство дістане внаслідок то

го чи іншого варіанту оцінювання? Чесного розподілу учнів на еліту і нееліту?

Чи зростання якості освіти? Останню лише шляхом реформи оцінювання не

досягнеш. Потрібно вчасно розробляти програми і друкувати підручники для

учнів і посібники для вчителів. Необхідно платити гідну зарплату учителям,

щоб вони мали змогу купувати підручники та посібники, за якими викладати

муть, коли в держави не вистачає коштів надрукувати для них та учнів "безкош

товно".

Зміна способів оцінювання викликана переважно необхідністю подолати ко

рупцію при вступі до ВНЗ. Тому і зважується, яку систему зовнішнього тесту

вання (тобто незалежного від школи і ВНЗ) – комп'ютерного чи паперового –

впроваджувати. Ідея зовнішнього тестування у формі замінника оцінної роботи

школи і ВНЗ мені здається не кращою. Як демократична влада потребує неза

лежних гілок, так і система оцінювання в освіті має складатися з них. Дві гілки –

школа і ВНЗ зі своїми принципами і способами вже є. Систему зовнішнього

тестування має створювати вже інший актор, а не МОН. Не варто цей центр і

філософія освіти в європейському контексті

підпорядковувати МОН. Український центр оцінювання якості освіти має бу

ти незалежним від МОН, подібно ВАК України (яку, до речі, можна зліквідува

ти і на її кошти утримувати цей новий центр, залишивши в ньому якусь кон

трольну службу за захистом дисертацій).

Цінності – загальноприйняті провідні ідеї суспільства – честь, гідність,

справедливість тощо. Німецький філософ Юрген Хабермас зауважує: "Ціннос4

ті" – навіть ті, які можуть розраховувати на глобальне визнання, – не висять

у повітрі, вони стають обов'язковими тільки в нормативних порядках і практи4

ках певних культурних життєвих укладів"242.

Тому цінності справедливості в освітньому оцінюванні будуть встановлені

лише при зрозумілості нормативних порядків і практик українського культур

ного життєвого укладу. Прикладом необхідності розуміння є питання: на яких

засадах один студент здобуває право на державне навчання, а інший – за кон

трактом? Інший приклад – тотальне списування у суспільстві у формах фаль

сифікації, плагіату, лжезахисту наукових робіт тощо.

Усі намагання реформувати способи оцінювання фактично спрямовані на

боротьбу зі списуванням, глобальним явищем, з яким у нас боротьба ведеться

жартома і причини якого серйозно не обговорюються, бо заміна іспиту у формі

написання твору на диктант чи переказ не є рішенням цієї проблеми. Списують

як неморальні учні чи студенти, так і ті добросовісні, які стали заручниками пе

ревантаженої, погано розфасованої на освітні порції освіти. Списування буває

явним і прихованим, стихійним і організованим самим педагогом. Списування

у наш час стало загальнонаціональною проблемою для США, нерозв'язання

якої розцінюється як перешкода інноваційному мисленню. Очевидно, проблема

списування могла б стати стартовою точкою і для реформування української

освіти, це потрібно дослідити.

Сьогодні у полі зору реформаторів дві технології оцінювання – тестування

на паперових носіях та тестування на комп'ютерах. Я б не відкидав для вибору

рішення і традиційну систему, коли екзаменаційні завдання приносяться в за

печатаних конвертах, чи оголошуються по телебаченню, радіо. Очевидно, що

сучасні технології "друку за вимогою" здатні удосконалити і незалежне тесту

вання на паперових носіях (електронною поштою направляється тестове зав

дання, яке друкується безпосередньо у центрі тестування за годину до початку

одночасно в усіх центрах – при цьому не задіються попередньо друкарні, у яких

може відбуватися витік інформації). Наступним кроком може стати застосуван

ня AnnotoPen, ручки зі сканером, здатної рукописний текст трансформувати в

електронний файл, яка дозволить поєднати переваги комп'ютерного і традицій

ного оцінювання академічних досягнень.

Цінності буття і цінності освіти

Безперечно, що форма оцінювання сама по собі не вирішить проблему якос

ті освіти. Педагогічним сприянням справедливості є інтегративна освіта кожно

го, тобто освіта, що складається із завдань, що підштовхують кожного зреалізу

вати свій повний потенціал. Така освіта до того ж повинна бути ліберальною,

тобто забезпечувати формування здібностей, що надають кожному можливість

освоїти без звертання до викладачів будьякі уміння та ідеї, яких він може пот

ребувати. Інтегративна освіта передбачає не пристосування до "нерозумної"

дійсності, а формування технологічно компетентної сили любові до справедли

вості на основі розуміння, що є Добро і що є Зло. Суспільна справедливість і мо

ральний прогрес можуть і повинні бути ініційовані саме освітою, і тут роль спо

собу оцінювання одна із найвизначальніших.

Які висновки з аналізу спроби нового реформування системи оцінювання в

освіті? Поперше, МОН України потрібно врахувати необхідність більш відпо

відально ставитися до своїх дій і навіть намірів, аргументувати їх та роз'ясню

вати. Є перший добрий сигнал – відповідно до вимог Закону України "Про за

сади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" МОН

України з метою отримання зауважень та пропозицій оголосило про публіка

цію наказу МОН України "Про затвердження Положення про Всеукраїнський

конкурс навчальних програм з профільного навчання для учнів 1012 класів за

гальноосвітніх навчальних закладів" та аналізу регуляторного впливу зазначе

ного наказу. Зауваження та пропозиції стосовно наказу та аналізу регуляторно

го впливу в письмовій та електронній формі МОН просить подавати протягом

місяця від дня публікації цього оголошення. Було б добре, коли б МОН ще за

фіксувало час цієї публікації та чітко вказало термін подання пропозицій, але це

вже деталі. Головне – з'являється той механізм впливу громадськості на вико

навчу владу, якого вона (громадськість) давно вимагала.

Подруге, нова система оцінювання має здійснюватися на засадах Закону або

відповідної постанови Кабміну, добре обговорених громадськістю. Такий виз

начальний документ має врахувати як необхідні кошти на нову систему оціню

вання (не потрібно нам нову навіть дешеву систему, яка травмуватиме молоді

покоління). Загальноукраїнська система оцінювання має передусім укладатися

з декількох незалежних між собою гілок оцінювання. Такі засади і вимоги де

мократії. Нова система освіти в Україні має виростати поряд зі старою. Її еле

ментом і може бути система Центрів незалежного оцінювання, яка буде в оці

нюванні враховувати як досягнення світової освіти (TIMSS, PIRLS, PISA), так

і думку і потреби громадськості та бізнесу України.

філософія освіти в європейському контексті

Дата добавления: 2015-05-22