Про неможливість викрадення Європи і гуманізму

Проте один із персонажів французького письменника Ромена Гарі говорить

про принципову неможливість викрадення Європи:

"Ми можемо скільки завгодно завойовувати Європу, володіти нею з одного

кінця до іншого, ми можемо бути звитяжні, небезпечні, навіть могутні, але все

це дарма: туди ("на той світ" – С.К.) ми зійдемо поодинці... Всі... навіть найбіль

ші з нас..."513.

Для філософії освіти цікавим виявляється факт, що знаменитий французь

кий письменник Ромен Гарі дебютував романом "Європейське виховання" /

Education europeenne (1945, рос. переклад 2004), який перекладений 27 мовами

і, за визнанням Сартра, є кращим романом про Опір, а один з останніх його ро

манів "Європа" – сучасний варіант античного міфу про викрадення Європи.

У романі "Європа" (1971) Гарі обіграє сюжет античного міфу про викрадан

ня юної діви премудрим богом. Розповідаючи історію про щасливу і трагічну

любов між французьким послом у Римі і дочкою міжнародної авантюристки,

письменник намагається відповісти на питання: наскільки ж Європа уявна від

різняється від Європи справжньої? У романі дія розгортається в Італії упро

довж одного дня десь під Флоренцією між віллами "Флавія" і "Італія" і, по суті,

являє, за словами Гарі, "вивірену і струнку хореографію відсутності", оскільки

героїня уявляє собі чоловіка своєї мрії; герой – ідеальну жінку і всі вони існують у

просторі їхньої уяви, де час – нескінченно перебрані варіанти і репетиції зустрі4

чі, якій не судилося відбутися в реальності, а сам цей простір "Європа" – "запи4

філософія освіти в європейському контексті

лені декорації, що зберігаються десь на складі міланського театру "Пікколо"514.

Хоча Ромен Гарі є унікальним явищем у літературі ХХ століття, україномов

ний Інтернет всього на десятку сторінок згадує його ім'я. Тому потрібно хоча б

коротко навести його біографічні дані. Ромен Гарі (1914 – 1980) – знаменитий

французький письменник російського походження, льотчик, артист цирку, дип

ломат, посланник Франції у Європі, Південній Америці, Африці, Сполучених

Штатах, соратник і особистий друг Шарля де Голя, учасник Опору, кавалер ор

дена Почесного легіону – став справжньою легендою, справжнім романтичним

героєм свого часу і свого народу. Гарі – єдиний, хто зумів двічі стати лауреатом

найпрестижнішої Гонкурівської премії. За статутом ця премія може бути вруче

на одному письменникові раз у житті. Написавши майже три десятки романів,

Гарі почав видавати свої твори під іменем Еміля Ажара. Читацька публіка була

впевнена, що Ажар і Гарі – дві різні особи, поважні літературні критики навіть

ставили Гарі у приклад свіжу творчість молодого таланту Ажара, не підозрюю

чи, що особистість письменника Еміля Ажара – всьогонавсього віртуозна лі

тературна містифікація самого Ромена Гарі, котрий описував її так:

"Тепер треба зробити спробу прояснитися серйозно. Мені набридло бути

тільки самим собою. Мені набрид образ Ромена Гарі, який мені нав'язали раз і на4

завжди тридцять років тому, коли "Європейське виховання" принесло несподіва4

ну славу молодому льотчику і Сартр написав в "Тан модерну": "Треба почекати

декілька років, перш ніж остаточно визнати "Європейське виховання" кращим

романом про Опір..." Тридцять років! "Мені зробили лице". Можливо, я сам несві4

домо пішов на це"515.

Життя Ромена Гарі, творця найгучнішої літературної містифікації XX ст.,

овіяне безліччю легенд, як і його смерть (він застрелився у віці 66 років). Дяку

ючи не лише книгам, але і бурхливому, мужньому, артистичному життю, зміні

масок, ролей і подій, він заслужив великий успіх у публіки як письменник і яск

рава особистість.

Творчість Гарі порівнюють з мозаїкою, складеною з різних шматків – росі

янин, азіат, єврей, католик, француз; автор, який пише французькою і англій

ською, говорить російською і польською. Англійську мову Гарі вивчив за роки

Другої світової війни, але перший англійський роман був написаний ним тіль

ки в 1957му. Творчість англійською мовою – спроба письменника почати в

певному значенні життя наново, знайти нову мову для нових образів.

Для Гарі характерні постійний пошук нового шляху, бажання поглянути на

себе, на свою творчість і життєвий досвід із боку. Він сам говорить про це так:

"Якщо я довго залишаюся собою, стає тісно – мене душить моє я".

Література "екзистенціальної пригоди" найтіснішим чином пов'язана з істо

Розшук у справі викрадення Європи

ричною і культурною ситуацією ХХ століття, насамперед повоєнною – після

концтаборів, вибуху атомної бомби; із ситуацією, що спричинила крах тради

ційних гуманістичних уявлень, що здавалися впродовж декількох сторіч непо

рушними. Гарі говорить про крах "найбільшої європейської ілюзії", а один із на

йяскравіших його героїв, Морель із "Коріння неба", згадує слонів, що "вийшли

з моди", "громіздкий пережиток геологічної епохи, що пішла". Розчарування,

відчай, невіра стали основними категоріями світовідчування, втіленого у після

воєнній літературі "екзистенціальної пригоди"; ці категорії споріднені іншим –

трагічністю, конфліктністю, приреченістю.

"Я не вірю... що дух всесильний. Не вірю в благородні угоди, у міф про люд

ську гідність. Не вірю в силу розуму, в перевагу духовного життя", – вигукує

один із персонажів "Коріння неба", достатньо чітко формулюючи банкрутство

гуманізму як віри в людину та її здоровий глузд. Від імені самого автора про йо

го героїв сказано: "Освічені, мислячі, мрійливі, проникливі... що люблять людс

тво, вони підсвідомо розуміли, що гуманізм – нездійсненна спокуса"516.

Тема неспроможності гуманізму як великої ілюзії постійно звучить у творах

Гарі. Ця ілюзія стає свого роду тлом, на якому живуть і діють його головні герої –

ідеалісти, утопісти, відчайдушні і трохи безглузді у прагненні утримати, вряту

вати залишки колишньої віри в людину, бо вона – останній притулок, який ще

залишився людям у трагічному ХХ столітті. Але тема неспроможності гуманіз

му як великої ілюзії постійно звучить не лише у творах Гарі, а й у реальному

житті.

3. Про Гарі і кризу культури Франції…

Попри всю риторику щодо гуманізації освіти, реальний стан цього процесу

залишається під питанням навіть у країнах розвинутої демократії. На одній із

сторінок Інтернету, де згадується Гарі, І.Рябчий аналізує студентський страйк у

Франції в листопаді 2005го з приводу ухвалення закону про Контракт за пер

шого прийому на роботу517. Закон відчутно зачіпав інтереси університетської

молоді, вихідців із найбідніших верств.

В одному, здавалося б, схожому на інші, студентському бунті сплелися різні

аспекти – енергетичне майбутнє Європи, президентські вибори, недолуга сус

пільна система, питання "батьків і дітей" тощо. Студентів не приваблює майбут

нє, яке готують для них сучасні політики: праця на нових атомних станціях і по

лінезійських атолах. Адже атомна промисловість наразі серйозно розглядаєть

ся як енергетичне майбуття всієї Європи. Європейці не хочуть бути залежними

від шантажів Росії, тож змушені шукати нові джерела енергії.

філософія освіти в європейському контексті

Франція заповнена емігрантами, до того ж кожен, хто отримав статус легаль

ного, вважає себе за француза і думає, що повинен мати ті права, що й нащадки

галів. Останні так не вважають. І. Рябчий у спілкуванні з французами, іспанця

ми й бельгійцями не раз дивувався ненависті, яка спалахувала в очах нащадків

галів при згадці про негрів і арабів.

І.Рябчий ставить питання про корені цих проблем у такій заможній і успіш

ній країні, як Франція. Адже "…ми всі захоплюємося французькою системою

освіти, Іноземним легіоном, швидкісними потягами, тунелем під ЛаМаншем,

єдиним у світі кінематографом, що може конкурувати з Голівудом. Однак ми не

знаємо Франції, ми зовсім не знаємо французів. Нам невтямки, що читають

французи, якими проблемами переймаються, через що страждають і чому раді

ють". І.Рябчий вважає, що Франція переживає жахливу культурну кризу, бо, на

його думку, "сучасна французька література – це суцільна фрустрація … Адже

протягом усього XX століття мало не половину культурних діячів становили

вихідці з колоній чи взагалі інших країн (росіяни Наталі Саррот і Ромен Гарі,

алжирець Альбер Камю, уродженець острова Реюньйон Мішель Уельбек, вихо

вана в Японії Амелі Нотомб, численні марокканці, турки, вірмени, не кажучи

вже про євреїв і німців). Сучасне французьке кіно – біль і фізіологія; сучасна

французька музика – чорний реп, чорний реггей, арабізована попса та етнічні

мотиви невідомо якого етносу (тільки не французького). Образотворче мистец

тво виродилося у так званий "перформанс" – тобто безладне поєднання кількох

видів мистецтва"518.

І невідомо, чи вийде з такої кризи Франція. І не лише вона. У Німеччині не

вщухають суперечки про систему німецької освіти, яка селектує дітей на здат

них і безперспективних. Тривожні повідомлення з німецьких шкіл із великим

процентним умістом дітей і підлітків із родин іммігрантів. І про школярів, що

нібито почасти самі винні в тім, що потрапляють у категорію безперспективних.

Лейтмотив багатьох коментарів: якщо підліток із турецької чи арабської роди

ни, то, як правило, він – агресивний, безперспективний і до інтеграції не здат

ний.

Школу, у якій інтеграція – не порожній звук, віднайшли в берлінському ра

йоні Моабіт. У ній освоюють систему західних цінностей за допомогою репу і

хіпхопу у шкільному клубі. У ньому танцюють під музику, складають тексти

дівчатка як у мусульманських головних хустках, так і у відкриваючих пупок то

піках на бретельках. Під керівництвом педагогів вони вчаться виражати свій

страх і бажання за допомогою музики. Мета занять – зміцнити в дівчатках по

чуття впевненості в собі, дати їм можливість пізнати світ без тиску батьків. Зго

дом вони навчилися не тільки впевнено тримати мікрофон і видавати цілком

Розшук у справі викрадення Європи

стерпні тексти, але і помітно підтяглися у школі. Заняття репом допомагає їм

відчути німецьку мову і заговорити нею як рідною. Тепер вони вже не бояться

виступати на уроках з рефератами, зробити помилку. У клубі дівчатка скидають

із себе всі умовності, шукають і знаходять те, що складає їхню особистість. І все

це – за допомогою репа, вважають педагоги.

…

Читач запитає, а навіщо таке розширене дослідження міфу про Європу?

Причому тут Гарі? Здається, саме зверненням до міфу та його прочитання мо

жемо пояснити як ситуацію пізнання Європи та європейської освіти, так і філо

софії освіти у європейському контексті.

Міф про Європу належить до таємничого розділу античної міфології – крит

ського циклу міфів. Образи переказів Криту: Європи, Міноса, Мінотавра, Паси

фаї – відвіку хвилюють розум палеоетнографів, міфологів, художників і поетів.

Нове прочитання цих звичних образів як художніх фрагментів, що відтворю

ють колись єдиний за сенсом і завданнями царський ритуал влади над просто

ром, що регулярно справлявся на острові аж до загибелі Критської держави,

пропонує О.Ю. Афанасьєв, стверджуючи, що міф про Європу відображає тему

прагнення всього живого до володіння територією, "проте людина позначала

стовпами свій простір складніше, вишуканіше, символічніше, ніж будьяка інша

тварина".

Дата добавления: 2015-05-22