Система освіти і філософія освіти Пауло Фрейре

Тут не претендуємо на інтегративний виклад концепції видатного педагога

другої половини ХХ ст. Пауло Фрейре. Цей бразильський просвітитель, теоре

тик і методолог соціального розвитку на початку шістдесятих років минулого

століття брав участь у гуманітарних акціях, метою яких була самоосвіта для до

рослих як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються. Досвід про

ведення цих акцій і покладено в основу теорії П. Фрейре. У рамках свого прос

вітительства П. Фрейре шукав шляхи подальшої гуманізації суспільств, що ски

нули із себе тиранію, відмовилися від придушення особистості. Індивідуальна

доля харизматичної особистості П. Фрейре (заслання, ув'язнення) породжува

Глобалізація і освіта: від ієрархії до гетерархії

ла атмосферу загадковості оточення його роботи, а відсутність у його творчості

твердого теоретичного каркасу, який би об'єктивно підтверджував унікальне

інтерпретування ним освітніх ситуацій і процесів, ускладнює інтеграцію його

поглядів. Тим більше український читач майже нічого не знав про Фрейре, ли

ше 10 років тому про життя Фрейре він міг найповніше дізнатися з російського

перекладу статті німецького професора HeinzPeter Gerhardt "PAULO FREIRE

(1921 97)", опублікованої у спеціальному випуску журналу ЮНЕСКО "Пер

спективи" "Мислителі освіти" (vol. XXIII, 3/4, 1993, p. 439 58), англійський ва

ріант якої можна прочитати в Інтернеті. HeinzPeter Gerhardt ще у 1978 р. напи

сав книгу "Теорія і практика Пауло Фрейре", пізніше перекладену англійською

та португальською мовами. На сьогодні зарубіжна Фрейріана нараховує сотні,

якщо не тисячі, праць про Фрейре та його творчість і діяльність. Проте у пос

традянському просторі майже немає спроб пізнання творчості П. Фрейре; ви

нятком є стаття Л. Бухаревої474 та ще декілька невеликих публікацій. Тим при

ємніше дізнаватися, що у слов'янському світі твори південноамериканського

освітянського мислителя стали найбільш доступними саме для українського

читача, оскільки українською перекладено вже п’ять книжок Фрейре475, а перек

лади російською та іншими слов'янськими знайти не вдається.

Коротко оглянемо зміст українських перекладів праць Фрейре.

У книзі " Педагогіка пригноблених " Фрейре пропонує метод рівноправного

діалогу в освіті, який має сприяти визволенню людини від фізичного, психоло

гічного та ідеологічного гноблення у навчальному процесі й вільному розвитку

особистості, надає корисні практичні поради педагогам щодо організації нав

чального процесу за новою освітньою парадигмою476. Книга " Педагогіка душі "

висвітлює основні ідеї та принципи освіти, новаторські ідеї навчання та вихо

вання, невідривність процесу засвоєння знань від політичного, ідеологічного,

економічного та культурного контекстів477. У книзі "Учителі як працівники

культури: листи до тих, хто насмілився вчити" викладено основи професії

учителя, розглянуто питання філософського осмислення способів пізнання лю

диною світу та відповідні міркування стосовно побудови навчального процесу.

Прикметно, що ця книга харківського видавництва "Акта" стала тріумфатором

"Книжки року – 2003"478. Книга П.Фрейре " Педагогіка свободи. Етика, де$

мократія і громадянська мужність" в українському перекладі О.Дем'янчука

є завершенням трилогії П.Фрейре, започаткованої книгами "Педагогіка приг

ноблених" та "Педагогіка надії". У "Педагогіці свободи" автор подає свої погля

ди на професію вчителя та гуманістичну освіту, модель якої він детально роз

робляв у попередніх працях479.

У міжнародному онлайновому зібранні рецензій на праці Фрейре на остан

філософія освіти в європейському контексті

ню книгу є всього дві рецензії480. Враховуючи, що результат пошуку в англомов

ному Інтернеті за словами "Paulo Freire" становить 358 000 сторінок (україн

ськоросійський контент містить не більше ніж 20), викликає здивування така

невелика кількість рецензій на цю книгу. Проте, вчитуючись у неї, стає зрозумі

ло, що мала кількість рецензій викликана складністю рецензування книги, яка

написана щільно, переважно афористично (можливо, саме ця особливість сти

лю П. Фрейре привела до того, що він є найбільш цитованим автором у західно

му освітньому дискурсі). Ця книга фактично є розширеною авторською анота

цією на всю творчість Фрейре, отже, майже однаково – рецензувати цю одну

книгу, чи усю спадщину Фрейре.

"Педагогіка свободи" була написана для магістерського семінару з педагогі

ки визволення в Школі педагогіки Гарвардського університету восени 1997 р.481,

який збиралися провести Пауло Фрейре і Дональдо Маседо, професор Вільних

мистецтв і педагогіки Університету Массачусетс, Бостон. Останній, до речі, де

тально описує в передмові про опір поглядам Фрейре з боку професорів тради

ційної педагогіки Гарвардського університету.

Пауло Фрейре "непокоїть дві речі – питання про те, що ж складає освіту й

робить людину вчителем, а також роздуми про освітню діяльність з прогресив

ної точки зору"482. Він бачить освітню діяльність як "неперервну дію з метою

продукування інтелектуальної думки й розвитку автономії учителя й учня".

Фрейре вважає необхідною відповіддю "на образу освіти" інтелектуальну, кри

тичну, політичну боротьбу, а у стратегічному плані – "боротьбу проти тих, хто

завдає цих образ". На його думку, "наша сила як педагогів полягає в нашій сер

йозності як професіоналів, здатних до політичної організації", "змінити стан

справ важко, але можливо", ми можемо спланувати нашу політикопедагогічну

стратегію"483.

Система освіти і філософія освіти Фрейре породжена багатьма філософ

ськими течіями, такими як феноменологія, екзистенціалізм, християнський

персоналізм, гуманістичний марксизм і гегельянізм. Він імпортував у Бразилію

європейські ідеї та доктрини, порівнював їх з потребами специфічної соціоеко

номічної ситуації, розширював їх і повторно фокусував провокативним спосо

бом думки, навіть для освітніх мислителів Європи і Північної Америки.

Через те, що Фрейре працював і жив усередині специфічних освітніх куль

тур і писав про них, відчувається, що він розвивав тільки ті складові його теорії,

які були доречними до соціальної ситуації, в якій він працював; отже, здійсню

вав тільки синтез перспектив освіти, що стосуються скоріше цих галузей, ніж

подавав повністю розвинену соціологію чи філософію освіти. Він завжди писав

скоріше те, що пов'язане з його переконаністю, ніж дбав про аргументацію від

Глобалізація і освіта: від ієрархії до гетерархії

повідно до академічних традицій484.

Фрейре особисто зазнавав різних форм гноблення. Він викриває їх, показу

ючи, як гнітючі ідеології трансформуються в правила, процедури і традиції ус

танов і систем. Пропозиції Фрейре є утопічними, проте він підтримує віру в

здатність людей висловлювати їхню думку з метою оновлення соціального сві

ту, створення більш гуманного суспільства. На переконання Фрейре, зреформо

вана освіта, яку він називає "деколонізаційною", має ґрунтуватися на поліцен

тричності знання, тобто "на проблематизації євроцентричного знання з його ко

лонізаторськими підвалинами,... вона також повинна валоризувати різні куль

тури різних груп, що існують у багатоетнічному суспільстві"485.

Творчість Фрейре є реакцією на бюрократизм макроструктурних реформ

суспільного устрою, освіти, базисом для конвергентних тенденцій у сучасній

філософії освіти. Протест проти "диктату" теорій, систем у педагогіці, рух за

"демократичність", плюралізм самодостатніх практик обумовили змикання її з

"антипедагогікою", як інколи класифікують концептуальні побудови П. Фрейре і

І. Ілліча. Рецензія на книгу І. Ілліча486 "Освобождение от школ. Пропорциональ

ность и современный мир"487.

На думку О. Дем'янчука, сформульовані Фрейре нові підходи до формуван

ня знань людини, до її розвитку як історичної особистості "у світі й зі світом", є

справжньою інновацією, тобто утвердженням нової парадигми, якісно відмін

ної від попередньої. Нова філософія освіти, розроблена Фрейре, полягає в ре

альному, а не декларованому індивідуальному підході до кожної особистості, у

партнерстві учителів і учнів, у принципово гуманістичних методах та етиці нав

чання. Тому вона і є тією інновацією як сукупність принципово нових "винахо

дів" і "відкриттів", що торує шлях до наступних вдосконалень, відкриттів і звер

шень.

2. Від пригнобленого учителя до нового професора

Особливо багато уваги Фрейре приділяє питанням пригноблення особистос

ті. Він упевнений, що правильно організована освіта здатна звільнити учнів від

цього пригноблення, тому його освітня концепція називається "визвольною пе

дагогікою".

Вище вже писалося про схожість описів Фрейре з реаліями української осві

ти, зокрема, стосовно "пригнобленості учителів".

Тому ідеї Фрейре не згадуються, наприклад, у доповіді "Розвиток педагогіч

ної освіти України та її інтеграція в європейський освітній простір" (2004).

Навпаки, завдання педагогічної освіти – формувати вчителя як фахівця і як лю

філософія освіти в європейському контексті

дину високої культури, яка має особистий позитивний вплив на індивідуаль

ність учня тощо, формулюються на основі уявлень Другого статуту Луцької

школи 1624 року про "смиренномудрість" учителя:

"Учитель має бути благочестивий, розсудливий, смиренномудрий, лагідний,

стриманий, не п'яниця, не блудник, не хабарник, не гнівливий, не заздрісний, не

сміхотворець, не лихослов, не чародій, не басносказатель, не посібник єресей, але

прихильник благочестія, в усьому являючи собою взірець добрих діл. Узявши уві4

рену йому дитину, повинен дбайливо навчати її корисних наук, за неслухняність

карати, але не по4тиранськи, а по наставницьки; не надмірно, а по силах; не з

буйством, а лагідно і тихо"488.

Професія вчителя, як і будьяка інша, еволюціонує. І навряд чи доцільно на

початку ХХІ ст. шукати засади для виправдання сучасного призначення і стату

су учителя у феодальному суспільстві ХVІІ ст. Справді, цей факт пошуку під

тверджує, що "наше авторитарне минуле нині відчуває на собі виклик з боку не

однозначної сучасності, через що ми коливаємося між авторитаризмом і необ

меженою свободою, між двома видами тиранії – тиранією свободи і тиранією

надмірної авторитарності. А іноді ми відчуваємо одночасно дію обох"489. Якщо

читач подумає, що це написано про Україну, то він помилиться. Так Фрейре пи

ше насправді про "тут, у Бразилії" 1996 р.

Ідеї проектування компетентності вчителя не за статутом 1624 року, за яким

учителю достатньо бути "не п'яницею, не блудником, не хабарником" et cetera

аж до "не посібником єресей", а на засадах спадщини П.Фрейре зацікавлено

сприймають у Каліфорнії490.

Центральним завданням проголошується формування викладача, який здат

ний відображати власну практику і розглядати свій досвід як найбільш важливе

джерело для побудови знання, починаючи з аналізу своїх методів, щоб зрозумі

ти способи вирішення щоденних складних проблем школи, як він використовує

свої знання і як він створює нові процедури і стратегії викладання й навчання.

У наш час є можливість за допомогою різних технологічних засобів створен

ня глобальних сферних соціальних структур, тобто нових світів, як особистіс

них, так і колективних. Внаслідок цього постає багато питань, спрямованих до

освіти, особливо щодо необхідних для цього компетентностей педагога. Адже

цей технологічний апарат може призвести нас, як і в минулому, до тієї ж освіти,

яку Фрейре назвав "банківською освітою". Ролі педагога дійсно загрожують у

наш час зміни.

Педагог буде зачарований світом технологій, якщо він не матиме діалогічно

го досвіду, критичного сумління щодо його завдань і соціального місця, у яко

Глобалізація і освіта: від ієрархії до гетерархії

му перебуває освіта, і пристрасті до навчання. Без звернення уваги на ці аспек

ти освіта XXI ст. не буде відрізнятися від того, що так критикував і намагався

змінити Фрейре.

Формування викладача має йти новими напрямами. Воно не повинне засно

вуватися лише на нових проблематичних технологіях, а передусім на форму

ванні вільного інтелекту викладача. Згідно з Фрейре, навчання має приносити

ризики до нового і "готовність до ризику", які не можуть бути відхилені або

прийняті тільки тому, що нове як критерій відмовлення від старого, не є тільки

хронологічна давність. Старе, що підтримує його законність або реалізовує тра

дицію, або відзначає присутність, вчасно залишається новим"491.

Дата добавления: 2015-05-22