Рух, простір і час як атрибути буття

Під атрибутом у філософії розуміють необхідну, невід’ємну, істотну властивість, без якої неможливе існування певного об’єкта. Атрибутивними властивостями буття у філософії вважаються рух, простір і час.

Будь-яка зміна визначається у філософії поняттям рух. Особливий рух, який пов’язаний з якісним перетворенням об’єкта, з переходом від простого до складного, від нижчого до вищого, від старого до нового, прийнято називати розвитком (так, наприклад, просторове переміщення матеріального об’єкта ‒ рух, але не розвиток). Філософським вченням про розвиток є діалектика.

Ф. Енгельс, наприклад, у творі “Діалектика природи” виділив п’ять основних форм руху.

механічна (переміщення тіл під дією певних сил);

фізична (перетворення елементарних частинок, взаємодія і перетворення атомів у процесі ядерної реакції; зміна електромагнітного поля і т. ін.);

хімічна (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій);

біологічна (процеси, які забезпечують можливість життя: обмін речовин у живих організмах; народження, розвиток і загибель біологічних особин, виникнення і зникнення біологічних видів та ін.);

соціальна (розвиток суспільства, певні соціальні перетворення).

Кожна з форм має конкретний матеріальний носій і характеризується особливими законами.

Механічний рух притаманний будь-якому вияву матерії у вигляді як поля, так і речовини. Сучасною наукою встановлено, що просторові переміщення мають місце в будь-якому матеріальному утворенні ‒ від елементарних частинок до живого організму. В інших формах руху матерії механічні зміни мають підпорядкований характер.

Фізичний рух охоплює теплові, електричні, магнітні, внутрішньоатомні та внутрішньоядерні процеси у твердих тілах, рідких тілах та газах. Сюди ж належать процеси, пов’язані з рухом елементарних частинок. Сучасний науково-технічний прогрес суттєво збагатив уявлення про фізичну форму руху матерії, чим значно просунув уперед і теоретичну, і практичну фізику.

Хімічний рух пов’язаний зі з’єднанням або роз’єднанням атомів. Внаслідок цих процесів виникають чи розпадаються молекули, з яких утворюються всі хімічні сполуки. Хімічні перетворення дуже поширені в живій і неживій матерії.

Біологічний рух ‒ один із найскладніших. Він охоплює всі різноманітні процеси у живих організмах, які пов’язані з обміном речовин з навколишнім середовищем.

Соціальний рух (суспільне життя, історія людства) суттєво відрізняється від усіх інших форм і виникає з появою людського суспільства. Основним його виявом є процес матеріального виробництва, який, врешті-решт, визначає всі інші сфери життєдіяльності суспільства.

Загальними властивостями руху є:

Ø об’єктивність (незалежність від свідомості людини);

Ø нестворюваність і незнищуваність руху (рух не виникає з нічого і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми на іншу; в природознавстві це знайшло своє відображення в універсальному законі збереження і перетворення енергії);

Ø суперечливий характер руху (рух містить у собі момент спокою, він є єдністю зміни і збереження, перервності і безперервності, кількісних і якісних змін). Так, протилежністю руху і, разом з тим, його стороною, моментом збереження якісної визначеності буття є спокій. Адже будь-який предмет, змінюючись, все ж таки залишається до пори до часу самим собою, в нім є дещо стабільне, відносно незмінне, стійке. Завдяки тому, що разом з рухом є і спокій, нас оточує цілком певні об’єкти і процеси.

Ø універсальність і абсолютність руху (рух і спокій не є рівнозначними атрибутами буття: спокій ‒ завжди момент відносний, тимчасовий, рух же є абсолютним, він - сам спосіб існування матерії).

Форми руху матерії взаємопов’язані та нерозривні. У процесі розвитку матерії кожна відносно складна форма руху виникає з попередньої, більш простої. Такі переходи від однієї форми руху до іншої е якісним стрибком, результатом якого є поява речей, явищ, процесів та їх законів, що починають діяти поряд із законами попередньої форми руху.

У XIX ст. у філософії сформувалася новий напрям – енергетизм, згідно з якою рух (енергія) може існувати самостійно, незалежно від матерії. Її автором був німецький фізик, хімік і філософ В. Ф. Оствальд (1853—1932), який доводив, що насправді існує лише єдина субстанція, якою є енергія. Помилка енергетизму полягає в абсолютизації енергії. Чиста енергія ‒ це тільки одна з характеристик інтенсивності взаємодії матеріальних об’єктів.

Матерія рухається в просторі і часі. Ставлячи питання, що таке простір і час, кожна людина насамперед цікавиться їх сутністю, а також характером їх буття ‒ чи існують вони “самі по собі”, чи породжені Богом, чи перебувають лише в нашому сприйнятті або розумі.

Простір і час ‒ це атрибути, тобто суттєві властивості рухомої матерії. Вони ‒ корінні форми її існування. Однак філософи ‒ ідеалісти заперечують залежність часу і простору від матерії. Наприклад, Д. Берклі вважав їх суб’єктивними формами сприймання речей. Згідно з І. Кантом, простір і час ‒ апріорні й абсолютно “порожні” форми чуттєвого споглядання речей, внутрішньо і споконвічно притаманні людській свідомості. У світі природних речей не існує ні часу, ні простору. Те й інше властиве лише людському способу сприймання предметів. Г. Гегель, навпаки, визнавав об’єктивність простору і часу, але розглядав їх як результат творчої діяльності абсолютного духу.

Матеріалістична філософія доводить, що простір ‒ це категорія, яка відображає протяжність, структурність, співіснування і взаємодію матеріальних систем та всіх їхніх елементів. Час ‒ категорія для вираження тривалості існування, послідовності зміни станів у русі і розвитку матеріальних систем і елементів, з яких вони складаються.

З античних часів у філософії сформувалися дві тенденції в поясненні простору і часу.

Субстанціальна концепція простору і часу (Демокріт, І. Ньютон) розглядає простір і час як незалежні одна від одної і від матерії субстанції. Простір і час ‒ самостійно існуючі реальності, які є абсолютними, ‒ вони все в себе вміщають і ні від чого не залежать. Демокріт ввів уявлення про реальне існування порожнечі як вмістилища рухомих атомів. Подібно до цього і у Ньютона простір ‒ абсолютна порожнеча, незмінне і нескінченне вмістилище всіх матеріальних тіл. Час протікає однаково, і його протікання ні від чого не залежить, бо час ‒ це чиста тривалість, постійна шкала для вимірювання всіх конкретних змін.

Реляційна концепція простору і часу утверджується у XX столітті завдяки створенню теорії відносності А. Ейнштейном, хоча її філософське підґрунтя можна знайти ще у філософії Аристотеля, Г. Ляйбніца. Аристотель заперечував існування порожнечі як такої. Простір зайнятий матеріальними тілами. За Ляйбніцем ні абсолютної порожнечі, ні чистої тривалості, які б існували незалежно від матеріальних тіл, немає і не може бути. Простір ‒ це порядок взаєморозташування матеріальних об’єктів, а час ‒ послідовність їх змін.

З погляду сучасного природознавства і філософії об’єктивна реальність є нероздільним зв’язком простору, часу і матерії (сам рух можна визначити як єдність простору і часу).

Простір ‒ характеристика буття з боку його стійкості (простір є мірою буття, спокою, збереження буттєвих форм). Простір визначає форму і структуру, порядок співіснування матеріальних об’єктів. Просторові характеристики макросвіту визначаються трьома координатами (хоча у деяких моделях “великого вибуху” простір виявляється не тривимірним, а десятивимірним).

Час є характеристикою буття як мінливого, текучого, здатного до змін (час ‒ це міра небуття, змінності, нестійкості у русі). Час визначає послідовність подій, тривалість, ритми і швидкість розвитку матеріальних об’єктів. Для визначення часових характеристик достатньо однієї координати, бо час завжди рухається в одному напрямі ‒ від минулого до теперішнього часу і майбутнього.

Найзагальнішими властивостями часу і простору вважаються:

Ø об’єктивність, тобто їх незалежне від свідомості існування;

Ø універсальність, тобто їх прояв на всіх рівнях матерії;

Ø невідокремленість від матеріального носія;

Ø взаємопов’язаність часу і простору: те, що здійснюється у просторі, разом з тим відбувається у часі.

Отже, знання про світ мають завжди конкретно-історичний зміст, постійно удосконалюються і поглиблюються. Цей процес відбувається під впливом зростаючих вимог життя, суспільно-історичної практики. Тому онтологія постійно удосконалює розробку категорій буття, субстанції, матерії, руху, простору і часу, якості і кількості тощо. Кожне покоління філософів прагне зробити свій внесок у вирішення цієї актуальної проблеми, намагається створити цілісну картину світу, відкрити закони його функціонування, пізнати сутність та зміст процесів, що відбуваються у Всесвіті. На цьому шляху вже багато чого здійснено, але головні відкриття ‒ у майбутньому.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Як вирішувалася проблема буття в історії філософії?

2. У чому полягає суть монізму, дуалізму і плюралізму щодо проблеми субстанції?

3. Назвіть основні форми буття.

4. Яке місце людини в структурі буття?

5. Як співвідносяться за своїм змістом поняття реальність, матерія?

6. Що таке рух і розвиток?

7. Які основні форми руху матерії?

8. Що таке простір і час? Розкрийте зміст основних концепцій простору і часу в історії науки і філософії.?

Дата добавления: 2015-05-22