Структура свідомості

Свідомість – це складне структурне утворення, а тому існують різні підходи щодо вияву її структури. Людина, за Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрастями. У рівневій структурі він виокремлює такі елементи: несвідоме (Воно), свідоме (Я), над свідоме (Над-Я).

Свідомість якнайтоншими і невидимими нитками пов’язана з несвідомим і підсвідомим як елементами людської психіки. У людській психіці розділяють несвідоме і підсвідоме(сукупність психічних явищ і процесів, прихованих від самоспостереження, які відбуваються без участі свідомості, в неусвідомленій формі):

Ø несвідоме ‒ це біологічно успадкована інформація, біологічні потреби, потяги, інстинкти, фобії і комплекси;

Ø підсвідоме (неусвідомлюване) ‒ сукупність несвідомих психічних станів, явищ і дій, які або були, або можуть бути усвідомлені, а саме:

v доведені до автоматизму навики, розумові дії або операції;

v інформація, яку надають нам наші власні органи чуття (ми насправді усвідомлюємо тільки частину інформації, що надходить із зовнішнього світу);

v інтуїтивні акти творчості (художня, наукова, філософська інтуїція), підсвідоме на цьому рівні тісно переплетено з свідомістю, з творчою енергією відчуттів і розуму людини.

Свідомість ‒ ядро, серцевина психіки людини. Можна виділити чотири основні сфери свідомості(за роллю їх основних компонентів у регулюванні людської діяльності): пізнавальна, емоційна, мотиваційна, вольова.

Пізнавальна сфера функціонує функціонує завдяки мисленню. Мислення ‒ це здатність зв’язувати образи, уявлення, поняття, визначати можливості їх зміни і застосування, обґрунтовувати висновки. Мислення як логіко-понятійна складова свідомості існує у формі понять, суджень, умовиводів. За допомогою мислення людина виходить за межі безпосереднього, чуттєво даного і пізнає сутності об’єктів. Головною метою тут є пізнання істини. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності має свої рівні ‒ від елементарної розумової діяльності (процеси аналізу і синтезу, індуктивні і дедуктивні способи міркування, проста експериментальна діяльність) до вищих форм понятійного пізнання дійсності.

v

У традиціях класичної філософії прийнято розрізняти в мисленні розсудок і розум.

Розсудок ‒ нижчий ступінь логічного освоєння реального світу, це мислення з позиції здорового глузду, орієнтоване виключно на конкретний результат, на досягнення певної мети, користі. Розсудок розчленовує, реєструє, описує наявний стан речей, оперує поняттями в межах заданого зразка, норми, правила, не намагаючись усвідомити, зрозуміти самі ці правила і дати їм оцінку. Розсудок ‒ цілком надійний і не замінимий супутник людини в її буденному житті. Але шаблонним, однобічним, негнучким і нетворчим мисленням, яким є розсудок, не може обмежуватися людський інтелект. У пошуку істини, в усвідомленні себе, сенсу речей і подій, у вирішенні складних проблем особистого і суспільного життя людина потребує більш розвиненого і глибокого мислення.

Розум ‒ вищий ступінь логічного пізнання. Він оперує широкими узагальненнями і орієнтований на отримання істини як адекватного відображення об’єктів буття в світі на рівні їх сутності, а не явища. Розум ‒ це форма усвідомлення самої пізнавальної діяльності, усвідомлення власного шляху до істини. Якщо розсудок лише діє за правилами, нормами і стандартами, то розум задає їх, визначає мету пізнання. Розум пояснює, оцінює, намагається виявити і розв’язати протиріччя, без яких немає процесу пізнання.

Емоційна сфера свідомості‒ це особистісні, суб’єктивно-психологічні переживання, почуття, спогади, передчуття тощо. Емоційна сфера є виразом стану внутрішнього духовного світу, виразом ставлення людини до об’єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самої себе.

Сфера наших емоцій ‒ це:

Ø почуття гніву, страху, захоплення, радості, любові і ненависті, огиди, симпатії та антипатії тощо;

Ø афекти (лють, жах, відчай, передчуття, галюцинації, стреси);

Ø пристрасті і настрої;

Ø уява;

Ø елементарні емоції, пов’язані з сенсорними реакціями (голод, спрага, втома).

Мотиваційна сфера свідомості “відповідальна” за формування мотивів і цілей діяльності.

Мотив ‒ це спонукання до діяльності. У людському житті мотиви виявляються в різних формах ‒ інстинктивного імпульсу чи біологічного потягу, у формах потреб, інтересів і бажань, цінностей і ідеалів.На різних етапах розвитку особистості виникають різні мотиви її діяльності. Людина завжди постає перед необхідністю віддати перевагу одним мотивам, відкинути інші, відкласти на якийсь час треті. Зіткнення різних мотивів є таким протиріччям, яке долається кожною особистістю у свій спосіб, у залежності від рівня її духовної зрілості.

Вольова сфера свідомості“відповідальна” за формування волі як здатності досягати ті цілі.

Воля є здатністю людини керувати своєю поведінкою. Воля ‒ це думка, що перетворюється на вчинок. Воля є не тільки умінням хотіти, бажати, але й вмінням реалізувати свої бажання в діях.

Отже, свідомість не можна ототожнювати тільки із знанням, з пізнанням, мисленням. Свідомість ‒ це сукупність чуттєвих, логічних, вольових і емоційних процесів.

Крім пізнавальної, є й інша форма духовної діяльності, яка спрямована не на відображення об’єктивного світу, а на перебудову людської душі. її ядром є самосвідомість. Тварини не здатні обертати психіку на самих себе, усвідомлювати себе.

Самосвідомість ‒ це усвідомлення людиною своїх дій, відчуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого становища в суспільстві; Це виділення людиною себе з навколишнього світу, оцінка нею своїх можливостей, характеристика себе у власній думці.

Самосвідомість ‒ своєрідний центр нашої свідомості, інтегруючий початок у ній. Вона є історичним явищем, формується лише на певній, достатньо високій стадії розвитку первісного суспільства. Разом з тим вона є результатом індивідуального розвитку: у дитини підстави самосвідомості закладаються приблизно у віці 2-4-ох років. Самосвідомість знаходиться у процесі безперервного розвитку і вдосконалення, має свої рівні.

Рівні самосвідомості:

Ø усвідомлення людиною свого тіла, виділення його з світу речей і інших людей (самопочуття);

Ø усвідомлення людиною своєї приналежності до певного співтовариства, соціальної групи, нації, конкретної культури;

Ø розуміння свого “Я” як індивідуального явища, своєї неповторності, унікальності. На цьому рівні усвідомлюється можливість вільних самостійних вчинків і відпові­дальність за них, необхідність самоконтролю і самооцінки. Самовизначається людина перш за все через ставлення до інших людей.

Свідомість ‒ не тільки явище індивідуальної психіки людини. Свідомість в широкому значенні ‒ це вся сукупність духовної творчості людей у єдності індивідуальної і суспільної свідомості. Щодо носіїв свідомості, то виділяють індивідуальну та суспільну.

Індивідуальна свідомість‒ це духовний світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ крізь призму певного соціуму ‒ суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються та існують у соціальному середовищі. Свідомість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди виявляється в суспільній формі. В одному випадку людина відображає світ і усвідомлює своє буття в формі міфологічної свідомості, в іншому ‒ філософської, наукової, у третьому ‒ художньої, релігійної тощо. Свідомості як такої, незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує.

Суспільна свідомістьі є існуванням свідомості у суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, здобутку суспільства.

Рівні суспільної свідомості відомості(емпіричний і теоретичний) вирізняють за їх пізнавальними можливостями та за особливостями відображення буття.

Емпіричний рівеньсупільної свідомості є відображенням дійсності в межах повсякденного життя. Часто емпіричну свідомість називають буденною свідомістю або здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно в процесі безпосереднього життя. Вона включає в себе накопичені за віки емпіричний досвід, знання, норми та зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнена і несистематизована система уявлень і знань про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення.

Теоретична свідомістьвиходить за межі повсякденності. Це ‒ систематизована, теоретично оформлена сукупність ідей, поглядів, переконань. На теоретичному рівні свідомості відбувається узагальнення досвіду практичного життя людей. Знання на цьому рівні відрізняються послідовністю, логічністю, потребують теоретичного обґрунтування і доказу, а також пов’язані з філософсько-світоглядними принципами і настановами.

Сфери суспільної свідомості (сфера соціальної психології і сфера ідеології) пов’язані вже не з пізнанням, а з оцінкою дійсності. Це соціальне бачення буття, його оцінка з позиції певної соціальної групи або суспільства в цілому. Тому можна говорити про особливості національної, класової психології або ідеології, про психологію і ідеологію релігійних груп.

Форми суспільної свідомості (мораль, право, релігія, мистецтво, філософія та ін.) ‒ це і форми пізнання дійсності, і, разом з тим, форми усвідомлення і оцінки людиною себе і світу. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення.

Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний статус. Зрозуміти певною мірою свідомість у всьому багатстві, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї історії.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Назвіть біологічні передумови свідомості. Чи можна їх вважати причиною виникнення свідомості?

2. Що таке духовний світ людини?

3. Чи можливе мислення без мови?

4. Що таке несвідоме? Які форми несвідомого ви знаєте?

5. Назвіть основні сфери свідомості.

6. Проаналізуйте свідомість у контексті відношення людини до тіла.

7. Дайте оцінку рівневої структури свідомості.

8. Що таке “суспільна свідомість”? Яка її структура

Дата добавления: 2015-05-22