Абсолютна та відносна істина

Проблема істини в філософії.

Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем. Ґаутама Будда закликав “зберігати істину в собі, як єдиний ’світоч”, а “чотири шляхетних істини” були покладені в основу буддистського світогляду. Так, Аристотель у своєму трактаті “Метафізика” писав: “Казати про суще, що його немає, або про несуще, що воно є, – значить говорити хибно; а казати, що суще є і несущого немає, – значить говорити істинно”.

У класичній філософії, оформлюються дві альтернативні парадигми трактування істини ‒ одна з них ґрунтується на принципі кореспонденції як відповідності знання об’єктивному стану справ предметного світу (Аристотель, Ф. Бекон, Спіноза, Дідро, Гельвеція, Гольбах, Фейєрбах та ін), інша ‒ на принципі когеренціі як відповідності знання іманентним характеристикам ідеальної сфери: утримання Абсолюту (Платон, Гегель і ін), вроджених когнітивним структурам (Августин, Декарт), самоочевидність раціоналістичної інтуїції (Теофраст), чуттєвим відчуттям суб’єкта (Юм), апріорним формам мислення (Кант), цільовим установкам особистості (прагматизм), інтерсуб¥єктивної конвенцій (Пуанкаре) та ін.

Кореспондентська теорія лягла в основу діалектичного матеріалізму, в якій істинними визнаються уявлення, що правильно відображають об’єктивну дійсність.

В некласичній філософії істина позбавлена об’єктивного статусу й мислиться як форма психічного стану особистості (К’єркеґор), як цінність, що “не існує, але значить” (Ріккерт) тощо. У контексті філософії життя й філософської герменевтики, що дистанціюють пояснення й розуміння як взаємовиключні когнітивні стратегії, феномен істини виявляється принципово несумісним з науковим номотетичним методом (Гадамер) і реалізує себе сугубо в контексті мовної реальності, що практично трансформує проблему істинності в проблему інтерпретації. Паралельним вектором некласичного трактування істини виступає позитивізм, у контексті якого істина також трактується як феномен сугубо мовного ряду, конституюючись у контексті проблеми верифіковуваності.

Постмодерна філософія уникає формулювання проблеми істини взагалі, оскільки в якості єдиної й граничної предметності в постмодернізмі виступає текст, що розглядається як самодостатня реальність, співвідношення якої до реальності об’єктивної не є актуальним. Мішель Фуко позначає статус істини як рід “ефекту”, що виникає в результаті когнітивного вольового зусилля (через процедуру фальсифікації): “воля до істини… має тенденцію робити на інші дискурси свого роду тиск і щось начебто примусової дії”.

У постмодерній філософії процес пізнання зазнає вирішального “зрушення”, що полягає в переорієнтації з фігури “безпристрасної точки зору індиферентного спостерігача” до фігури “взаємодії учасника” (Тулмін). Істина розглядається як “сукупність правил, відповідно до яких істинне відокремлюють від помилкового й зв’язують із істинним специфічні ефекти влади” (Фуко).

Проблема істини є корінною проблемою філософії. Істина – це те, що відкрито, що вже не є таємницею для людини (грецьке слово, що позначає істину, буквально означає “неприхованість”). За висловом філософа М. Гайдеггера, істина ‒ “це відкритість буття”. Філософія спрямована на осягнення істини в її повноті, на вияв граничних основ буття і мислення, на визначення самого сенсу людського існування, осяяного ідеалами істини, добра і краси. Філософська істина ‒ це вияв сенсу універсального буття через буття людини, в єдності її чуттєвих, раціональних, естетичних, моральних і релігійних сил.

Під об’єктивною істиною розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Будь-яка істина є об’єктивною істиною її об’єктивність визначається джерелом пізнання, тобто об’єктивним матеріальним світом, що відображається в свідомості людини.

Не можна ототожнювати істину з самим об’єктивно існуючим предметом. Не сам предмет, а його правильне відображення в свідомості людини – ось що є об’єктивною істиною. Питання про об’єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об’єктивний матеріальний світ.

Питання про істину має ще й інший аспект. Це питання про повноту наших знань, про пізнання як процес, про те, наскільки повно пізнаний об'єктивний матеріальний світ, його предмети та явища.

Питання про повноту наших знань, про пізнання як процес пов’язане з розглядом питання про відносне й абсолютне в істині.

Пізнання – це процес, що здійснюється поступово, по висхідній, від нижчого до вищого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання повного, від відносної істини до істини абсолютної. Цей процес безкінечний. Інколи здається, що об’єкт пізнаний всебічно, а з часом виявляються його нові властивості.

Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об’єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. У подальшому, в процесі пізнання, відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.

Кожний ступінь пізнання обмежений рівнем розвитку науки, історичними умовами життя суспільства, які неминуче роблять наші знання відносними, тобто неповними. Але кожна відносна істина має значення об’єктивної істини, яка відображає дійсно існуючий світ.

Відносність нашого знання не означає, що в ньому немає ніякого абсолютного змісту. В кожній відносній істині є абсолютний, неминучий, об'єктивно-істинний зміст, який служить основою для подальшого розвитку знання. У процесі пізнання кожне нове відкриття в науці додає нові зерна в суму абсолютної істини. Тому абсолютна істина пізнається не зразу цілком, а шляхом відносних істин.

Отже, абсолютна істина – це повне, адекватне (правильне) відображення в людській свідомості обєктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.

Прикладом співвідношення відносної та абсолютної істини може бути розвиток знань про будову речовини. У XVIII та, особливо, у XIX ст. в природознавстві була обґрунтована думка, що матерія складається з найдрібніших неподільних частинок – атомів. Цей погляд був відносною істиною, тому що він відображав дійсну будову матерії лише приблизно правильно. Зерно абсолютної істини полягало в правильному уявленні, що матерія дійсно складається з атомів. Подальший розвиток знань про будову речовини призвів у кінці XIX ст. до відкриття електрона – найдрібнішої складової атома. Це відкриття додало до попередніх уявлень про атомну будову матерії нову зернину абсолютної істини, розширивши і поглибивши людські знання про будову матерії. Але електронна теорія не була межею знань про будову матерії. Вона хоча і мала в собі набагато більшу частку абсолютної істини, ніж попередня теорія, але водночас була відносною істиною. Подальший розвиток знань про будову матерії сприяв виявленню значно більшої частини абсолютної істини, яка відображає природу глибше, повніше, точніше, ніж попередні знання, але і вони не вичерпують всієї абсолютної істини.

У процесі пізнання через відносні істини людина все більше наближається до абсолютної істини. Але, разом із тим, людство ніколи не досягне такого стану, коли б можна було сказати: “Все пізнано, далі пізнавати нічого”. Не буде такого моменту насамперед тому, що об’єктивно існуюча матерія вічна в часі, безкінечна в просторі і перебуває у постійному русі й розвиткові. Пізнання є відображенням безкінечного об’єктивного світу, що постійно змінюється, тому саме пізнання є безкінечним процесом, що постійно розвивається, змінюється. Якщо явища природи, суспільства взаємопов’язані, рухливі, переходять одне в одне, то зрозуміло, що і людські поняття можуть бути правильною копією дійсності лише тоді, коли вони також будуть мінливими і гнучкими.

З’являються сумніви щодо можливості пізнання об’єктивної істини. Стверджується, що не існує єдиної істини для всіх, в кожного своя істина, своя інтерпретація реальності, відповідна запитам і потребам самої людини. Виникає агностицизм ‒ філософська позиція, що заперечує можливості досягнення істині, об’єктивного знання про світ. Найбільш послідовним варіантом агностицизму в класичній філософії стала філософія Д. Юма, який вважав, що все пізнання має справу з людським досвідом і в принципі не може вийти за його межі. Агностиком був і І. Кант, котрий вважав, що сутності речей абсолютно приховані від людського розуму. Сучасні варіанти агностицизму відстоюють ідею умовності нашого знання або просто скасовують саму проблему істини, проголошуючи її марною, ненауковою, а саму людську потребу в істині ‒ примітивною вірою незрілої свідомості.

Німецький філософ Г. Гегель був одним із палких критиків агностицизму. Він захищав спроможність людського розуму досягнути істину. Гегель обґрунтував той факт, що об’єктивна істина ‒ це не просто відображення наявного стану речей, існуючих конкретних явищ. Істина ‒ це об’єктивне відображення реальності, але ‒ в її сутності, в її суттєвих, істотних характеристиках. Сутність предметів ‒ це довершення їх змісту та його виявлення людською діяльністю. Тому людська суб’єктивність не є лише чимось таким, що заважає отриманню об’єктивного знання про дійсність, а, навпаки, тільки через людську діяльність розкривається справжній зміст речей, їх загальна основа, сутність. Практична діяльність, у процесі якої змінюється дійсність, не може скасовувати або змінювати об’єктивні закони реальності. Людина спроможна отримати об’єктивну істину завдяки тому, що її практична діяльність “вписана” в саму реальність, здійснюється саме за об’єктивними законами, але, разом з тим, відповідно до людських цілей, потреб, цінностей.

Істина має такі ознаки:

Ø істина це ‒ процес;

Ø істина як процес є об’єктивною за змістом, але суб’єктивною за своєю формою;

Ø об’єктивна істина є єдністю абсолютного і відносного моментів, або ‒ єдністю абсолютної і відносної істини;

Ø істина завжди конкретна, тобто історично зумовлена і багатопланова.

Термін “абсолютна істина”має три значення:

Ø повне, точне, вичерпне знання;

Ø певна сума елементарних знань (вічних істин), що мають характер констатацій фактів (наприклад, Волга впадає у Каспійське море, Марс є планетою Сонячної системи тощо);

Ø знання, яке зберігає своє значення, не спростовується, а лише доповнюється і уточнюється з подальшим розвитком науки.

Об’єктивній істині протистоять помилки, брехня, дезинформація.

Брехня – це зловмисна неправда. Вона глибоко вкорінена в людську практику і служить засобом в боротьбі різних інтересів, потреб, намірів, які визначаються конкретно-історичними умовами існування людей. Наприклад, в дитинстві дитина бреше, намагаючись уникнути покарання за непристойний вчинок. Політичні сили використовують явну неправду в цілях досягнення певної мети (захоплення влади, перемога на виборах і т.д.).

Помилкавідноситься до добросовісної неправди. Її існування пов’язане з ситуацією, коли робляться висновки без наявності належного об’єму відомостей з питання, що вивчається. Так у дослідницької діяльності висловлюються гіпотези (гадане гіпотетичне знання), які надалі можуть бути схильні і отримати статус істини або бути спростованими.

Дезинформаціяполягає в особливій технології подачі реципієнтам певної інформації. Це найбільш витончена цілеспрямована брехня, брехня умовчанням. Активно використовується при маніпулюванні свідомістю в ідеологічних, політичних і інших інтересах.

Таким чином, істина є суб’єктивним образом об’єктивного світу, вона є єдністю абсолютного і відносного, об’єктивного і суб’єктивного. За своєю природою, характером і цілями пізнання є необмеженою і може давати об’єктивне відображення світу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Назвіть основні форми людського пізнання.

2. Назвіть форми чуттєвого і раціонального пізнання.

3. Чим чуттєве пізнання відрізняється від раціонально-логічного?

4. Що таке практика? Яку роль у пізнанні відіграє практична діяльність? Які види практики ви знаєте?

5. Як би ви визначили мудрість? Чи тотожні поняття знання і мудрість? Чим відрізняється знання від інформації?

6. Як ви розумієте вислів: “Істина є процесом, а не готовим результатом”?

7. У чому відмінність між помилкою і брехнею?

Дата добавления: 2015-05-22