І. Кант)

Совість як центральний чинник моральної самосвідомості людини.

ТЕМА 9. ФІЛОСОФІЯ МОРАЛІ

1. Сутність, особливості моралі як предмету етики.

2. Поняття нігілізму, абсолютизму та релятивізму в етиці.

3. Філософські концепції етики.

5. Справедливість, честь, гідність як етичні категорії.

6. Добро і зло.

“Дві речі наповнюють душу...

здивуванням і благоговінням ‒

це зоряне небо наді мною

і моральний закон у мені”

1. Сутність, особливості моралі як предмету етики

Слова мораль, етика сприймаються в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто розуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого – моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: “моральний кодекс”, морально-трудове виховання, моральна стійкість тощо. З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого – кому не доводилося зустрічати простих і щирих людей, котрі і гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною добротою? І навпаки – високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Ставляч ці питання, ми вже занурюємося у царину етики, царину роздумів про людську моральність.

Етимологічно термін “мораль” походить до латинського слова “mos” (множина “mores”), що позначає “вдача”. Інше значення цього слова ‒ закон, правило, розпорядження.

У сучасній філософській літературі під мораллю розуміється моральність, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин; один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм. Мораль виникає і розвивається на основі потреби суспільства регулювати поводження людей у різних сферах їхнього життя. Мораль вважається одним із самих доступних способів осмислення людьми складних процесів соціального буття. Корінною проблемою моралі є регулювання взаємин і інтересів особистості і суспільства. Моральні ідеали, принципи і норми виникли з усвідомленням людьми справедливості, гуманності, добра, суспільного блага тощо.

Поняття “моральне” вживається у двох основних сенсах. У вузькому смислі воно охоплює обов’язки по відношенню до інших людей. Проте, як слушно наголошує сучасний канадський філософ Чарльз Тейлор, це звужене розуміння поняття морального не дозволяє адекватно виявити суть моральної проблематики, підґрунтя моральних суджень. Для цього потрібно звернутися до поняття морального у широкому смислі – як такого, що стосується питання про суть доброго життя, – “доброго” не в гедоністичному, а в моральному сенсі, тобто такого, що заслуговує на схвалення, є гідним. Поняття морального у широкому сенсі включає не лише обов’язки щодо інших людей, але й “обов’язки щодо самого себе”, настанову на саморозвиток тощо. Воно включає будь-які ціннісні, нормативні судження, – не лише етичні у вузькому смислі, а й естетичні (адже останні передбачають, що краса краща за потворність, задають певні норми мистецької діяльності тощо).

“Хрещеним батьком” етики вважають Аристотеля, який під етикою розумів вчення, яке орієнтує на пошук і реалізацію блага, досконалості, щастя. Мораль подібного ґатунку закликає нас замислитися над тим, як слід жити у відповідності зі згаданою метою; потребує певної розсудливості, здатності свідомо обирати блага і цінності.

Мораль як предмет етики ‒ концентрований вияв саме практичного, активно-пертворювального ставлення людини до життя. Вона знаходить свої духовні витоки в царині людської волі, практичного розуму, за словами великого німецького філдософа І. Канта (1724 – 1804). Відповідно до цього, етику як науку цікавить насамперед як належить чинити, поводитися, які цінності слід втілювати в життя, в якому напрямі будувати власну особистість. Саме І. Кант є автором вчення про основоположний моральний обов’язок – категоричний імператив; вимоги цього морального закону є абсолютно безумовними й виконувати їх, за Кантом, слід із самої лише чистої поваги до них.

Зазвичай, під етикою розуміють науку про норми та правила людської поведінки, а під мораллю – переважно предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчаються.

Мораль – це система поглядів і уявлень. норм і оцінок, принципів, правил і переконань, у межах яких регулюється поведінка людей.

Зародження моралі пов’язують з первісним суспільством, у якому виникає природна потреба регулювання відносин між людьми. Практика взаємовідносин між людьми у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово творила звичаї, традиції. яких потрібно було суворо дотримуватись. Вже в первісному колективі в міру його виходу за межі загально-біологічних детермінант поведінки – інстинктів стадності, збереження виду, материнського інстинкту – починає утверджуватися і розгалужуватися система власне нормативної регуляції життя, тобто такої, що в той або інший спосіб звертається до людської свідомості. Набуваючи інколи у своїх конкретних проявах уже свідомого характеру, ці первісні поведінкові норми являють разом з тим приклади такої жорстокості, такої цілісної й всеосяжності тиску на людського індивіда, подібні до яких ми навряд чи знайдемо в усій подальшій історії людства. У примусовості цих норм синкретично (нерозчленовано, до майбутнього розмежування) поєднувався вплив магії, звичаю, міфу, мононорм (табу).

Табу як приклад мононорм були пов’язані насамперед із забороною інцесту – статевих зв’язків між родичами, а також з культом тотему – священної тварини, імям якої називали себе даний рід. З розвитком первісного суспільства сформувалася група табу: захист вогню і житла; захист важливих осіб – вождів; захист знарядь праці і зброї; захист слабших членів племені – жінок, дітей, старих; захист від небезпек, пов’язаних з дотиком до трупа; обмеження щодо вживання певних видів їжі; заборони й обмеження, пов’язані з певними важливими актами та фазами особистого життя (ініціаціями, статевим актом, пологами, шлюбами, місячними та ін..); захист власності.

Основою такої моралі була первісна рівність і притаманний родовому суспільству колективізм. Людина відчувала свій нерозривний зв’язок із колективом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм суперникам, а також задовольнити свої основні, передусім природні потреби, Вірність, відданість своєму роду і племен, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя – загальноприйняті норми моралі того часу.

З подальшим розвитком суспільства, людських взаємин сягає нового рівня і мораль. З поділом праці розпадається колективізм родових моральних відносин. На зміну приходить мораль, яку визначають жадібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюбство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні засоби такі як злодійство, насильство, зрадництво, підступність. Нова мораль стає позародовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.

Проте нова мораль стала не лише кроком назад у формуванні світоглядів культури. Нові члени суспільства – вільні громадяни держави – не сприймали жорстокості, людоїдства, і ці норми почали засуджуватися.

В історії Середньовіччя мораль фактично ототожнювалася зрелігійним проявом духовності. Церква, реально завоювавши політичну владу за допомогою релігії, намагалась завоювати і душами людей. Мораль Середньовіччя являла собою яскравий прояв дволикості: з одного боку, була пропагандою гуманістично орієнтованої християнської моралі, з іншого – реальні моральні відносини були дуже далекими від любові до ближнього, милосердя тощо. Поряд з цим значну позитивну роль відіграли лицарські, дворянські кодекси честі, які приписували феодалу виявляти вірність сюзерену і “дамі серця”, чесність, справедливість, безкорисливість та інші високі моральні якості.

Мораль епохи Ренесансу відіграла значну роль у розвиткулюдської цивілізації. Це було відродження і понятійне народження гуманістичного змісту моралі. Усвідомивши дійсну природу свого існування і відчувши смак людинолюбства, мораль Ренесансу пориває із середньовічною дволикістю. Ця мораль проповідує тілесну і духовну досконалість людини, вічність добра і минущість зла, непохитну єдність слова і діла.

Починаючи з періоду Нового часу і майже до середини ХХ ст. мораль переживала різні стани відродження своєї дволикості. Спочатку, у ХVІІ ‒ ХVІІІ ст., мораль засуджувала паразитичний спосіб життя аристократії і пропагувала як позитивні норми і принципи працелюбність, бережливість, скромність, чесність. Моральним ідеалом того часу була енергійна, ділова людина, яка в будь-який спосіб домагається успіху, братства і поваги співвітчизників. Ця мораль спиралася на героїзм людини і її здатність до самопожертви.

Однак, у ХІХ – ХХ ст. обіцяне офіційною мораллю різних соціальних систем царство розуму і справедливості насправді виявилося пануванням грошового мішка, злиденності, соціальними лихами і хворобами. Обіцяне світле і багате майбутнє потонуло в обіймах духовної деградації особистості. Дволикість моралі поставала чимдалі наявніше. Людина почала поступово втрачати моральний орієнтир, необхідність вивіряти свої вчинки за взірцем, стала керуватися визначеними, хибно окресленими потребами й інтересами.

Досліджуючи еволюцію людини, можна знайти різне тлумачення сутності моралі:

Ø як досвід житейської мудрості;

Ø як школу виховання людини, навчання її доброчесності;

Ø як виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості;

Ø як вищу насолоду, вдоволеність індивіда своєю поведінкою;

Ø як найкоротший шлях до щастя;

Ø як самоцінне служіння честі;

Ø як виконання незаперечного обов’язку;

Ø як інструмент збереження порядку в суспільстві;

Ø як забезпечення чесності у взаєминах людей;

Ø як вимогу суспільної користі;

Ø як викриття банальної, несправедливої дійсності, “суд над життям” і собою;

Ø як служіння ідеалу;

Ø як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;

Ø як особливий засіб пізнання; як визначення вищого сенсу людського життя тощо.

Мораль (лат. moralis – моральний) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості. Осмислення сутності моралі передбачає з’ясування її основних компонентів та характеру їх взаємозв’язку.

Структурно мораль утворює дві сфери: моральна свідомість і моральна практика (моральність), кожна з яких має свою будову.

Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки не отримали б морального виміру, якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх з власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням.

Відомий московський етик О.Г. Дробницький у книзі “Поняття моралі” (1974 р.) в цілісному структурному утворенні моралі виділяє три основні елементи:

Ø моральна свідомість,

Ø моральна діяльність,

Ø моральні відносини.

Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись. Моральна свідомість – це свідомість, що керується певною системою моральних норм, оцінок і принципів у життєдайності, фіксує моральні відносини у суспільстві, що історично змінюються. Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів).

Основними елементами суспільної моральної свідомості є:

Ø моральні вимоги;

Ø моральні цінності.

Моральна практика – сфера і індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності. Моральну практику утворює моральна діяльність і моральні відносини.

Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку. Вона становить значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги. Моральна діяльність – єдність моральної свідомості і практичної діяльності. Моральна діяльність і моральна свідомість взаємно породжуються і взаємно зумовлюються, існуючи одна завдяки іншій. Моральна діяльність проявляється через вчинки. Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із словом. Тим самим вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв’язків і залежностей, які і називаються моральними відносинами.

По іншому, моральні відносини – це сукупність моральних зв’язків, у які вступають люди у процесі моральної діяльності. Моральні відносини відрізняються в залежності від об’єкту і суб’єкту моральної дії, а також від способу життя.

Якими б не були моральні відносини за змістом, ‒ їх внутрішнім вістрям є ставлення особистості до суспільства. Адже навіть інтимні душевні стосунки між близькими людьми передбачають орієнтацію на суспільно-корисні цінності – вірність, відданість, безкорисливість, бажання добра один одному. Однак, ставлення особистості до суспільного блага як вищої цінності обов’язково потребує не менш фундаментального ставлення суспільства до особистості як мети свого існування та розвитку. Не людина є засобом усіх суспільних перетворень, а суспільство є продуктом взаємодії людей, умовою саморозвитку і самореалізації людини.

Кінцевою метою функціонування суспільства є формування людини як цілісної, всебічно розвиненої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль, яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищою цінністю.

Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства:

Ø регулятивну функцію. Цю функцію здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Саме завдяки їм мораль виконує регулятивну роль;

Ø комунікативну. Справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тільки в міжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні;

Ø пізнавальну. Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред’являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо;

Ø виховну. Завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про добро і зло, гідність, честь, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства;

Ø орієнтуючу. Мораль збагачує людину не просто знаннями об’єктів самих по собі, а й орієнтує у світі культурних цінностей, допомагає ставитись до них диференційовано, віддаючи перевагу вищим цінностям, які відповідають її потребам, інтересам і смакам.

Виділяють “три стовпи” утвердження та дії моральних норм:

Ø культурно-історичних традиціях, звичаях, що прищеплюються людині через виховання;

Ø авторитеті громадської думки, що певною мірою виражає та відображає зазначені в пункті першому звичаї та традиції, переводячи останні в простір соціальної психології;

Ø сумлінні, внутрішньому людському відношенні до своїх людських обов’язків, власної гідності та гідності інших людей.

Серед тих норм, що регулюють людську поведінку в суспільстві та людські взаємини, прямо виражають людську сутність та характеристики людської особистості є саме моральні норми. А оскільки все те, що стосується духовних процесів людини, її внутрішніх проявів та характеристик, проявів її самовладності, її суб’єктивності перебуває у віданні філософії, то й етика, як наука про мораль, її природу, характер функціонування моральних норм, постає саме філософською наукою.

Предметом науки етика постає як природа моралі, так і її відношення до людини, людськості, людської духовності, загальних особливостей та засад людського способу буття, моральні закони.

Історія засвідчує, що людина керується моральними законами, які є загальновизнаними. У своїй книзі “Людина скасовується” К. С. Льюіс наводить принципи моралі, що можна назвати загальними для всіх світових цивілізацій. Він називає їх “прикладами природного закону” і об’єднує у 8 груп.

Закон загального благоденства. Сюди він включає такі правила: не вбивай, не руйнуй; не будь горлохватом, гнобителем, не зводь наклепу; не паплюж, не кажи неправди, не роби іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі, а також відповідні позитивні правила.

Закон благоденства в конкретних сферах життя. В них ідеться про любов до своєї дружини, сім’ї, родичів і країни.

Обов’язки перед батьками, старшими і предками.

Обов’язки перед дітьми й нащадками.

Закон справедливості. Тут мова йде про справедливість у стосунках між людьми різної статі, а також про чесність взагалі і справедливий суд.

Закон доброї віри та правдивості.

Закон про милосердя.

Закон про великодушність.

Єгипетська “Книга мертвих” була своєрідним документом, який клали поряд з тілом померлої людини під час підготовки його до поховання. Ідея цього документа полягає в тому, що людина після смерті має стати перед Останнім Судом, на якому вирішуватиметься питання, буде вона гідною вічного життя, чи ні. Цей документ являє собою своєрідну декларацію, в якій зазначалось, що людина не чинила негідних вчинків і не порушувала моральних законів. Ось ці закони:

Я не чинив зла людям. Я не згрішив стосовно Істини. Я не робив нічого огидного. Я не блюзнив.

Я не піднімав руку на слабшого.

Я не чинив мерзоти перед богами.

Я не був причиною хвороби.

Я не вбивав.

Я не наказував убивати.

Я нікому не завдавав болю і страждань.

Я не додавав до мірки ваги і не віднімав від неї.

Я ніколи не казав неправди.

Я не крав.

Я не заздрив.

Я не чинив перелюбу.

Покійника чекало останнє випробування – зважування на терезах, на одній шальці яких лежало серце небіжчика, на іншій – фігурка богині правди. Якщо людина жила праведно, правильно, серце її важило стільки як статуетка. Виправданого покійника відправляли у загробний “рай”, грішника ж поглинало чудовисько – лев із головою крокодила.

Майже однакові за змістом і християнські “Заповіді Божі”. Це свідчить про те, що не дивлячись на те, коли жила людина, в якому суспільстві тощо, для неї існують якісь спільні правила поведінки, якими вона має керуватися і дотримуватися у своєму житті – моральний закон.

Людина має два внутрішні механізми, призначені для стримування особистості від порушення моральних законів: сумління (совість) і почуття сорому. Совість постає як суддя тих вчинків, які ми збираємося зробити; вона або їх санкціонує їх як гідні, або ж протестує проти них, вселяючи тривогу.

Почуття сорому застерігає від ганьби, що загрожує нам у тому разі, якщо поведінка людини не відповідає моральним принципам.

Дата добавления: 2015-05-22