Основні форми і способи пізнання

У теорії пізнання прийнято розрізняти чуттєві і раціональні форми пізнання. Пізнання починається з чуттів. Людина має органи чуття (зір, дотик, слух, нюх, смак). Завдяки ним вона отримує чуттєве знання про світ. Чуттєве пізнання має три основні форми: відчуття, сприйняття і уявлення. Відчуття - первинний елемент чуттєвого пізнання. Відчуття є даними про окремі властивості предметів. Сприйняття — цілісний наочний образ предмета. Уявлення — цілісний образ предмета, що зберігається в пам'яті або в уяві.

Раціональне пізнання - це проиес мислення, логічне пізнання. Воно теж має свої форми - поняття, судження, умовивід. Поняття - узагальнення, яке дає змогу отримати знання про суттєві ознаки даного класу речей. Поняття фіксується в слові, але нетотожне йому. Судження - це форма мислення, яка стверджує або заперечує зв'язок між предметом та його ознаками, відношення між предметами або факт існування предмета. Судження може бути істинним або хибним, його граматичною формою є речення. Умовивід - форма мислення, завдяки якій з одного або кількох суджень виводиться нове. Найбільш важливою формою мислення є поняття. Раціональне пізнання навіть називають поняттєвим знанням.

Акт пізнання - це завжди єдність його чуттєвої і раціональної форми. Чуттєве пізнання здійснює безпосередній зв'язок з об'єктом, раціональне - відображує загальні, істотні властивості предметів і явищ, які недоступні чуттєвому пізнанню. Раціональне пізнання не зводиться до простої суми даних органів відчуття та їх комбінування (як вважали емпіристи XVII ст., стверджуючи, що немає нічого в розумі, чого до того не було б у відчуттях). Результати мислення дають нове знання, але, крім того, ще й активно впливають на структуру і зміст чуттєвого пізнання.

Але яким же чином мислення в змозі охопити те, що не дається в почуттях? Це стає можливим завдяки тому, що мислення, раціонально-логічна форма пізнання є аналогом і відображенням практичної.діяльності. Саме практичне перетворення об'єктів виявляє їх внутрішні потенції і властивості. Змінюючи предмети, формуючи їх, створюючи нові об'єкти, які не дані природою, людина осягає їх суттєві зв'язки, постійні форми, тобто,те, шо залишається відносно незмінним, стійким у зміні зовнішніх форм предмета. Так виникають поняття - форми мислення, що відображають загальні, Істотні, суттєві властивості і відносно сталі, стійкі відношення предметів, явищ, процесів. Поняття втілюють в собі не лише знання про об'єкти пізнання, але і знання про суб'єкт, його активність, про рівень роз­питку практичної діяльності. Та сама людська чуттєвість не є природним даром, не є виключно фізіологічною або психічною властивістю людини, а с результатом суспільно-історичного життя. «Формування п'яти зовнішніх чуттів - це справа всієї попередньої історії» (К. Маркс). Здатність, наприклад, естетично сприймати предмет не задається анатомо-фізіологічними особливостями вуха чи ока. Музично чутливе вухо і сприйнятливе до краси око породжуються людською історією і культурою. Відомо, що художньо «невиховане» око сприймає декілька десятків відтінків, а око художника -сотні, хоча фізіологічної різниці в їх органах немає. Тільки музика пробуджує музикальні почуття, для иемузикального вуха найкраща музика по-чбавлена сенсу.

У філософії визначають ще одну форму пізнання - і нтуїцію. Інтуїція є безпосереднім осягненням справжньої сутності реальності. Інтуїція є раптовим осяянням і проникненням в суть речей. Розрізняють інтелектуальнульну і містичну інтуїцію. Результатом інтелектуальної інтуїції є, наприклад, очевидність математичних аксіом. Інтуїтивне прозріння є завершальним шляхом наполегливої розумової праці (легенди та оповідання про Архімеда, Ньютона, Менделєєва, Ейнштейна та інших великих мислителів свідчать, що інтуїція до будь-кого не приходить і дурну голову раптом і даром не просвітлює). Містична інтуїція є результатом напруженого душевного життя, духовних зусиль, емоційних переживань. Шляхом містичної інтуїції відкривається світ вищої реальності.

Способи пізнання розрізняють за сферою їх застосування, адже різні предметні галузі потребують і різних підходів. Так, предметом пізнання може бути природна реальність, а може бути світ людської історії та культури, або - внутрішній світ людини. Вони потребують різних способів пізнання. Причому чим більш складним і розвиненим є предметна реальність, яка пізнається, тим більшу активність набуває об'єкт пізнання, з якою суб'єкту потрібно рахуватися. Наука, що досліджує природну сферу спирається на експериментальні дані про предмет пізнання. Експеримент є своєрідним насиллям над природою. Як дитина, що хоче дізнатися, що там всередині іграшки, і для того ламає її, так і вчений-експериментатор безце ремонно втручається у зв'язки природного цілого. Не випадково, один із засновників європейської науки Г. Галілей порівнював експеримент з «іс панським чоботом» (різновид страти в епоху середньовіччя), в який затис кується природа, щоб вона вимушена була б розкрити людині свої таємни ці. Основна настанова наукового підходу - володіння (за зразком володіння мертвими речами). Але вже експеримент з живою матерією потребує від людини обережності, уваги до внутрішньої активності і самостійності жи вого (живе - небайдуже до себе, його існування вибіркове). Експерименти з людиною - взагалі неможливі, якщо є мета впізнати її душу, її саму, а не особливості її психіки. Тому розрізняють такі способи пізнання, як пояснепня, розуміння і рефлексію.

Пояснення - настанова наукового знання, що потребує розкриття причинно-наслідкового зв'язку явищ, доведення, обгрунтування. Пояснення -це позиція суб'єкта в ролі стороннього, коли суб'єкт не розглядає те, що відбувається в світі як таке, що відбувається і з ним. Це позиція чужого, судді над світом речей.

Розуміння і рефлексія - два способи осягнення людського світу, світу людської' культури, історії, людської суб'єктивності. Культурно історичні явища є результатом людської діяльності, в них втілені мотиви, цілі, цінності людини. Розуміння і є розкриттям суб'єктивного, смислового плану соціально-культурної реальності, життєвого світу людини, світу її душі. У XX ст. виникає спеціальне філософське вчення - герменевтика, що досліджує процеси розуміння. Рефлексія - самопізнання, самоусвідомлення.

Рефлексія як розуміння людиною себе безпосередньо пов'язана з розумінням іншої людини. Як можна зрозуміти іншу людину і чи є прозорим для себе власне «я»? Розмірковуючи над цією проблемою, філософи пропонували такі шляхи, як пізнання іншого «я» за аналогією з собою, через «пчування» в світ іншої людини, через співпереживання. Але проблема полягає в тому, що людина не народжується зі знанням власного «я», розвиток самосвідомості здійснюється через спілкування з іншими, через ін-тсрсуб'єктивний простір. Людина спочатку дивиться в дзеркало іншої людини, щоб зрозуміти себе. Тому людина сприймає іншого за аналогією і собою, але себе розуміє через аналогію з іншим. Явище зустрічі з «ти» і є тим місцем, де виникає само «я». Пізнати іншу людину можна тільки через ЇЇ активне саморозкриття, через її готовність до діалогу, через її одкровення. За словами одного з філософів, одкровення є там, де реальність сама, свосю активністю, відкриває свій сенс і свою присутність. І щоб це одкровення здійснилося, потрібна співучасть «я» і «ти». Не змінившись сама, не зазирнувши у власне серце, людина не може розраховувати на одкровення іншого.

Дата добавления: 2015-05-22