Заняття 2. Сучасна світова філософія та її трансформації

Інтернетсайти

www.library.tane.edu.ua/files/EVD/m_prog_kand_filosof.pd

www.tnpu.edu.ua/subjects/87/Filosofiya/navchalna_programa.htm

readbook.com.ua/book/1/6/

www.vuzlib.net/filosofy/02.htm

www.lib.ua-ru.net/inode/7534.html

www.filosof.com.ua/Jornel/M_45/Usyk.htm

5ka.com.ua/90/40405/1.html

www.in1.com.ua/article/20707

revolution.allbest.ru/philosophy/00005590_0.html

www.ualogos.kiev.ua/toprint.html?id=761

iatp.org.ua/cen/libr/iatp5/sekts3-sumy_june2004.doc

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

І. Позитивізм і його напрями:

- проблематика та періодизація позитивізму;

- вчення О. Конта,Г. Спенсера, Е. Дюркгейма;

- емпіріокритицизм Е. Маха і Р. Авенаріуса;

- заслуги неопозитивізму та пост позитивізму.

ІІ. Екзистенціоналізм як філософія способу буття людини.

- проблематика та структура екзистенціоналізму;

- сутність людської екзистенції;

- проблема свободи людини та її переживань у творчості екзистенціоналістів (М.Хайдегер, А.Камю, Ж.-П.Сартр, К.Ясперс Н.Бердяєв).

З фрагменту першоджерела (див. «Самостійна робота» завд. № 3) з’ясуйте:

• які ознаки «абсурдної людини» виділяє мислитель;

• що таке життя для філософії екзистенціоналізму?

ІІІ. Релігійна філософія

- релігійна філософія протестантизму;

- неотомізм: погляд на людину, історичний процес;

- тейярдизм;

IV. Філософська антропологія М. Шеллера та персоналізм.

- поява філософської антропології

- вчення М. Шеллера

- персоналізм.

V. Філософські концепти феноменології, герменевтики, прагматизму, структуралізму.

Завдання для самостійного логічного опрацювання:

Завдання 1. З допомогою словника дайте визначення поняттям: феномен, абсурд, верифікація, сайєнтизм, конвенціоналізм, редукціонізм, інновація махізм, неопозитивізм, постпозитивізм, біологізм, свобода, відповідальність екзистенція, гранична ситуація.

Завдання 2. За таблицею дайте детальний опис філософам: С.К’єркегор, А.Шопенгаур, Е.Гуссерль, М.Хайдеггер, Ж.-П.Сартр, А.Камю, Мунье, М.Бердяев, Тейяр де Шарден.

Перелік імен

Держава

Напрям, течія

Суть філософських поглядів

Новизна

Завдання 3. Робота з першоджерелом.

Уважно прочитайте фрагмент із твору А.Камю «Міф про Сізіфа» і з’ясуйте:

а) які ознаки «абсурдної людини» виділяє мислитель;

б) в яких «граничних» ситуаціях опиняються герої фрагменту і що саме робить їх вільними»;

в) що таке життя для філософії екзистенціоналізму?

«Боги присудили Сізіфу підіймати величезний камінь на вершину гори, звідки ця брила неодмінно скочувалась донизу. Вони мали підстави вважати, що немає кари жахливішої, аніж даремна і безнадійна праця...

Якщо вірити Гомеру, Сізіф був наймудрішим і найобачливішим із смертних. Щоправда, згідно з іншим джерелом, він промишляв розбоєм. Я не бачу тут протиріччя. Є різні думки про те, як він став вічним тружденним пекла. Йому дорікали перш за все за легковажне ставлення до богів. Він розголошував їх секрети. Егіна, дочка Асопа, була викрадена Юпітером. Батько здивувався цим зникненням і пожалівся Сізіфу. Той, знаючи про викрадення, запропонував Асопу допомогу за умови, що Асоп дасть води цитаделі Корінфу. Благословінню зелених вод він віддав перевагу над небесними блискавицями. Покаранням за це стали пекельні муки. Гомер розповідає також, що Сізіф закував у кайдани Смерть. Плутон не міг витерпіти видовища свого опустілого і притихлого царства. Він послав Бога війни, котрий визволив Смерть з рук її переможника.

Кажуть також, що, помираючи, Сізіф вирішив перевірити любов дружини і наказав їй кинути його тіло на площі без поховання. Так Сізіф опинився в пеклі. Обурений настільки чужим для людинолюбства послухом, він отримав від Плутона дозвіл повернутися на землю, щоб покарати дружину. Та варто було йому знову побачити земний світ, відчути воду, сонце, тепло каміння і море, як у нього пропало бажання повертатися до світу тіней. Нагадування, попередження і гнів богів були даремними. Багато років він продовжував жити на березі затоки, де шуміло море і усміхалась земля. Знадобилося втручання богів. З’явився Меркурій, схопив Сізіфа за комір і силоміць потяг до пекла, де на нього вже чекав камінь.

Із цього зрозуміло, що Сізіф – абсурдний герой. Такий він і в своїх пристрастях, і в стражданнях. Його презирство до богів, ненависть до смерті і бажання жити коштували йому невимовлених мук – він змушений безцільно напружувати сили. Така ціна земних пристрастей. Нам невідомі подробиці перебування Сізіфа в пеклі. Міфи створені для того, щоб привертати нашу уяву. Ми можемо уявити тільки напружене тіло, яке силкується підняти величезний камінь, покотити його, піднятися з ним схилом; бачимо зсудомлене лице, притиснуту до каменя щоку, плече, що утримує вкриту глиною тяжкість, ногу, яка оступається, знову і знову підіймаючи камінь з вимащеними землею долонями. В результаті тривалих і розмірених зусиль, у просторі без неба, у часі без початку і кінця, мети досягнуто. Сізіф дивиться, як в один момент камінь скочується до підніжжя гори, звідки його знову доведеться підіймати до вершини. Він спускається донизу.

Сізіф цікавить мене під час цієї паузи. Його виснажене лице ледь відрізняється від каменя! Я бачу цю людину, що спускається тяжким, але рівним кроком до страждань, яким немає кінця. В цей час разом з диханням до нього повертається свідомість, невідворотна, як його бідування. І щомиті, спускаючись з вершини до лігвища богів, він вище своєї долі. Він твердіший, аніж його камінь.

Цей міф трагічний, оскільки його герой наділений свідомістю. Про яку кару могла б йти мова, якби на кожному кроці його підтримувала надія на успіх? Сьогоднішній робітник живе так все своє життя, і його доля не менш трагічна. Та сам він трагічний лише в ті рідкі миттєвості, коли до нього повертається свідомість, Сізіф, пролетар богів, безсилий і бунтівничий, знає про безконечність своєї печальної долі; про неї він думає і під час спуску. Ясність бачення, котра повинна бути його мукою, перетворюється в його перемогу. Немає долі, котру не пересилило б презирство.

Іноді спуск сповнений страждань, але він може відбуватися і в радості. Це слово доречне. Я знову уявляю собі Сізіфа, котрий спускається до свого каменя. Спочатку були страждання. Коли пам’ять наповнюється земними образами, коли нестерпним стає бажання щастя, буває, до серця людини підступає печаль: це – перемога каменя, це – сам камінь. Надто тяжко нести безмірну ношу скорботи. Такими є наші ночі в Гетсиманському саду. Та приголомшуючі нас істини відступають, тільки-но ми розпізнаємо їх.

Так Едіп спочатку підкорявся долі, не знаючи про неї. Трагедія починається разом з пізнанням. Але в ту ж мить сліпий і зневірений Едіп усвідомлює, що єдиним зв’язком зі світом залишається для нього ніжна дівоча рука. Тоді-то і лунають його гордовиті слова: «Не дивлячись на всі знегоди, похилий вік і велич душі, змушують мене сказати, що все добре». Едіп у Софокла, дає нам формулу абсурдної перемоги.

Перед тим, хто відкрив абсурд, завжди постає спокуса написати щось на кшталт підручника щастя. «Як, йдучи настільки вузьким-шляхом?..» Але світ всього-на-всього один, щастя і абсурд є породженнями однієї і тієї ж землі. Вони нероздільні. Було б помилкою стверджувати, що щастя народжується неодмінно із відкриття абсурду. Може статися, що відчуття абсурду народжується з щастя. «Я вважаю, що все добре», – каже Едіп, і ці слова священні. Вони лунають у суворому і конечному всесвіті людини. Вони навчають, що це не все, ще не все вичерпано. Вони проганяють із цього світу бога, що вступив до нього разом з невдоволеністю і потягом до безцільних страждань. Вони перетворюють долю у справу рук людини, справу, яка має вирішуватися серед людей.

У цьому вся тиха радість Сізіфа. Йому належить його доля. Камінь – його набуток. Точно так само абсурдна людина, дивлячись на свої муки, примушує вмовкнути ідолів. В раптово притихлому всесвіті чується шепіт тисяч тонких чудових голосів, що здіймаються від землі. Це безсвідомий, таємний поклик усіх образів світу – такий зворотний бік і така ціна перемоги. Сонця немає без затінку, і необхідно пізнати ніч. Абсурдна людина каже «так» – і її зусиллям більше немає кінця. Якщо і є особиста доля, то це аж ніяк не з неба послано, або, в усякому разі, доля зводиться до того, як про неї судить сама людина: вона фатальна і достойна презирства. В усьому іншому вона усвідомлює себе як владаря своїх днів. За невловиму мить, коли людина обертається і кидає погляд на прожите життя, Сізіф, повернувшись до каменя, споглядає незв’язну послідовність дій, що стала його долею. Вона була створена ним самим, об’єднана в одне ціле його пам’яттю і скріплена смертю. Впевнений в людському походженні всього людського, бажаючий бачити і знаючий, що ніч буде безконечною, сліпець продовжує шлях. І знову скочується камінь.

Я залишаю Сізіфа біля підніжжя його гори! Ноша завжди знайдеться. Але Сізіф навчає вищої вірності, котра нехтує богами і соває каміння. Він теж вважає, що все добре. Цей всесвіт, віднині позбавлений володаря, не здається йому ні безплідним, ні нікчемним. Кожна крихточка каменя, кожний відблиск руди на північній горі складає для нього цілий світ. Однієї боротьби за вершину достатньо, щоби заповнити серце людини. Сізіфа слід уявляти собі щасливим.»

Завдання 4. На основі фрагментів із твору визнаного представника персоналізму французького філософа Е.Муньє дайте оцінку його твердженням і визначте провідні ідеї персоналізму:

«Центральна позиція персоналізму – це існування вільних та творчих особистостей, і він також передбачає наявність в їх структурах принципу непередбачуваності... Особистість – це не об’єкт, хай навіть найдосконаліший, який, як і всілякі інші, ми могли би пізнати ззовні. Особистість – єдина реальність, яку ми пізнаємо та водночас створюємо із середини... Особистість є жива активність самотворення, комунікації та поєднання із іншими особистостями... Змусити людину пробудитися від глибокого сну, відмовитись від жалюгідного існування може лише той, хто зрозумів сенс особистісного існування і кличе до його вершин... Подібний сенс людського існування полягає не в тому, щоби злитися із абстрактною всезагальністю природи або Царства ідей, але в тому, щоби змінити «таємницю своєї душі», щоби прийняти в неї царство небесне та втілити його на Землі. До такого вчинку покликана людина своєю свободою».

«…Персоналістський досвід – це досвід «Ти», бо в акті кохання дається найсильніша людська визначеність і екзистенціальне cogito. Люблю, отже, існую, і життя варте того, щоб бути прожитим».

контрольні питання:

1. Як розуміють гуманізм філософи-екзистенціалісти, що таке «екзистенція»?

2. Розвиток католицької доктрини

Рекомендована ЛІТЕРАТУРА:

1. Антология мировой философии. – Т.3. – М., 1971.

2. Камю А. Бунтующий человек // Философия науки. – 1989. - № 7.

3. Надольний І. Філософія: Курс лекцій. – К., 2000. – С.102-161.

4. Петрушенко В. Філософія: Курс лекцій. – К., 2000. – С.157-204.

5. Причепій С.М. Філософія: посібник. – К., 2001. – С.146-2003.

6. Сартр Ж.П. Єкзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов. – М., 1989.

7. Татаркевич В. Історія філософії. – Львів, 1999.

Дата добавления: 2015-05-22