Заняття 1. Виникнення та зародження філософських ідей в Україні

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

I. Українська філософія – органічна складова української духовної культури:

- що дає підстави говорити про такий феномен, як філософська думка в Україні, а не українська філософія;

- як пов’язана філософська думка з національним характером українського народу;

- які риси національного характеру особливо позначилися на специфіці української філософії;

- окресліть основні риси української філософії;

- основні етапи періодизації української філософії і їх проблематика.

II. Філософські ідеї в культурі Київської Русі XI-XIII століть.

- проблематика і спрямованість філософської думки «княжої доби»;

- філософські ідеї в перших пам’ятках давньоруської культури («Повість давніх літ», «Слово про закон і благодать»,).

З наведеного уривку першоджерел (див. «Самостійна робота» завд. № 2) з’ясуйте:

• що дозволяє оцінювати цей твір як типовий для доби Середньовіччя;

• яку роль відіграє Бог у житті людини;

• якими етичними принципами заповідає керуватися дітям мислитель?

• якому релігійному компоненту віддає перевагу Володимир Мономах – культовим діям чи власне вірі?

III. Філософія періоду Відродження в Україні:

- духовні, культурні зв’язки доби Відродження. Гуманістичні ідеї на українському грунті;

- український гуманіст Юрій Дрогобич, його погляди на світ, людину, природу;

- творчість С.Оріховського-Роксолана.

З наведеного уривку (див. розділ «Самостійна робота», завд. № 3), з’ясуйте:

• яку цінність С.Оріховський-Роксолан надає знанню?

• обміркуйте, на чому грунтується переконання мислителя, що наука “саму людину зробить і правдивою, і справедливою”?

• які нові погляди на державу, форми політичного правління, місце та особисті якості правителя, значення закону демонструють наведені висловлювання?

IV. Острозька академія – український навчальний заклад, зорієнтований на європейську систему навчання. В чому це проявилось?

- полеміст І.Вишенський і його внесок у розвиток української культури і філософії; проблема «Бог-людина»; погляд І.Вишенського на людину;

V. Києво-Могилянська академія, її просвітницький характер:

- розуміння філософії (в порівнянні з усталеною філософською традицією Київської Русі);

- характер філософських ідей викладачів Києво-Могилянської академії: натурфілософські концепції, І.Гізель – позиція деїзму; Ф.Прокопович – переосмислення розуміння Бога, вчення про матерію;

- проблеми теорії пізнання та логіки;

- уявлення про людину та її моральний світ; суспільно-політичні погляди;

- фундатори філософської традиції: Стефан Яворський, Григорій Кониський, Йосип Кононович-Горбацький.

VI. Філософія Г.Сковороди:

- як розуміє Г.Сковорода філософію;

- що лежить в основі філософської системи Г.Сковороди;

- вчення про три світи і дві натури;

- в чому виявилась етико-гуманістична проблематика Г.Сковороди;

- принцип “спорідненої” (сродної) праці, що визначає сенс людського буття й “нерівної рівності”;

- кордоцентризм. В чому суть духовного самопізнання за Г.Сковородою.

З наведеного уривку (див. «Самостійна робота», завд. № 4) з’ясуйте:

• як подає Г.Сковорода найважливіші умови досягнення людиною її життєвого щастя? У чому полягає це щастя?

•що спонукає людську душу прагнути дістатись до вічного?

• спираючись на наведені міркування філософа, спробуйте визначити, до якої філософської течії пізньої античності схожа вибудована тут ієрархія людських якостей.

Завдання для самостійного Логічного опрацювання:

Завдання 1. За допомогою словника дайте визначення поняттям: антеїзм, кордоцентризм, поліфонізм, аскетизм, індивідуалізм, богопізнання, ісихазм, сродна праця, нерівна рівність, антеізм.

Завдання 2. Робота з першоджерелом.

Спираючись на фрагмент із “Поучення” Володимира Мономаха, законспектуйте висловлювання з тексту, звертаючись до питань:

• що дозволяє оцінювати цей твір як типовий для доби Середньовіччя;

• яку роль відіграє Бог у житті людини?

• якими етичними принципами заповідає керуватися дітям мислитель?

• якому релігійному компоненту віддає перевагу Володимир Мономах – • культовим діям чи власне вірі?

“Сидячи на санях [готуючись до смерті], помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої, чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх, – нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру. […]

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися за євангельським словом, “очима управляти”, язик здержувати, ум сміряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла Господа ради; тебе позбавляють – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай, умертви гріх...

Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості Божої.

А се – мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам Бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: “Як ото блудницю, і розбійника, і митника та помилував єси, [Господи], так і нас, грішних, помилуй”. І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно – то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола, – і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде у вас ні з ким діла [і] якщо інших молитв не умієте ви мовити, то “господи, помилуй”, благайте безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молитеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

Усього ж паче – убогих не забувайте, але наскільки є змога, погодуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбийте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте душі християнської.

Річ мовлячи і лиху, і добру, не клянітеся Богом, не хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти, – тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйтесь [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов'ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од Бога.

Паче всього – гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: “Смертні ми єсмо, нині – живі, а завтра – у гробі. Се все, що ти нам [Боже], дав єси, – не наше, а твоє [його] нам поручив ти єси на небагато днів”. І в землі не ховайте нічого, – се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих – як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна [управителя], ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає. Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло. А коли ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, –лібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете – напойте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, – чи простий, чи знатний чи посол, – якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони-бо, ходячи, прославлять чоловіка по всіх землях – або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.

А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе.

Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов, – а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж – усьому лихому мати: що [людина] вміє – те забуде, а чого ж не вміє – того не навчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце в постелі, – так бо отець мій діяв блаженний, і всі добрі люди достойні. Вранішню воздавши Богу хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити Бога з радістю. Бо сказано: “Просвіти очі мої, Христе Боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний”. І ще: “Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]”. Так хвалю я Бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю людей] розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або спати лягти. Спання в полуднє назначене єсть Богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиця, і люди...

Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю Бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного, стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи Бога зо святими його.

Смерті бо, діти, не боячись ні [на] раті, ні од звіра, діло мужеське робіте, як вам Бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, [і] з коня падаючи, [не помер], то ніхто із вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде [се] Богом звелене. А якщо од Бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть [від неї одняти], бо хоча добре [се] – берегтися, [та] Боже оберігання ліпше єсть од людського”.

Завдання 3. Робота з першоджерелом.

Уважно прочитайте два фрагменти із твору “Напучення польському королеві” видатного українського мислителя доби Відродження Станіслава Оріховського-Роксолана і дайте відповіді на запитання:

• яку цінність С.Оріховський-Роксолан надає знанню?

• подумайте, на чому грунтується переконання мислителя про те, що наука “саму людину зробить і правдивою, і справедливою”?

• які нові погляди на державу, форми політичного правління, місце та особисті якості правителя, значення закону демонструють наведені висловлювання?

“Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою. Так само й природні здібності, хоч би якими були високими, але якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить, гідного похвали. Але чому не треба слухати тих, хто відраджує вивчати мистецтва, без яких життя є варварським і нікчемним? (Це стосується всякого правління, а найбільше – світської влади.) А тому, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися”. […]

“Бо якби ми зважали на римських законників, тобто, похлібців тиранів, то всю зверхність у державі, без сумніву, приписали б королеві і, таким чином, підпорядкували йому саму юстицію, а його власні закони вихваляли. Ніколи б не ставили королеві запитання “чому?”. Ніколи б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам він є паном нашого життя й смерті. А ті дармоїди тим певніше б нашіптували з усіх боків королеві про “злочинців”, які непоштиво ставляться до короля.

З другого боку, ми виросли не в королівстві Нерона, а в славній батьківщині Сигізмунда. І наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля. Отже, закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий за короля.

А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Згідно з ним обирається одна людина, яку ми називаємо королем. Він — вуста, очі й вуха закону. Якби закон сам міг вислуховувати, вести бесіду, ніхто не обирав би короля, бо закон сам навчає, що треба робити. А оскільки закон цього робити не може, то вибирає собі посередника – короля. Коли ж якийсь Требоніан або один з римських рабів, наприклад Ульпіан, підлещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? – відповідай побожно й правдиво так: я король – вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон велить…”.

Завдання 4. Законспектуйте наступні фрагменти, що розкривають суть запитань:

• як подає Г.Сковорода найважливіші умови досягнення людиною її життєвого щастя? У чому полягає це щастя?

• що спонукає людську душу прагнути дістатись до вічного?

• спираючись на наведені міркування філософа, спробуйте визначити, до якої філософської течії пізньої античності схожа вибудувана тут ієрархія людських якостей.

“Не можна знайти щастя поза собою; істинне щастя перебуває всередині нас. Безперервно думай, щоб пізнати себе. І оце-то є молитва, тобто, розпалювання твоїх думок до цього. Це – крик твій, крик таємний… Оце ж і є бути щасливим – пізнати, знайти самого себе.

Голова всього в людині – людське серце. Воно с найточніше в людині, а все інше – околиця… А що таке серце, як не душа? Що таке душа, як не бездонна думок безодня? Що таке думка, як не корінь, насіння й зерно всієї нашої видимої натури і зовнішності? Тому-то, бачиш, мертве, яка втратила сердечний спокій, загубила свою голову і свій корінь.

Думка є таємною пружиною в нашій тілесній машині, голова й початок всього її руху, а за цією головою йдуть усі зовнішні органи, наче на налигачі, думка ніколи не спочиває, наче полум'я чи ріка, її безперервне стремління – це бажання. Куди ж вона прагне? – Шукає своєї насолоди й спокою. Спокій же не в тому, щоби зупинитись і простягнутись, як мертвее тіло, а навпаки: вона, начебто перебуваючи у мандрах, шукає по мертвих стихіях свого спорідненого і, ще більше розпаливши свою спрагу, швидше піднімається від тлінної речовинної природи до свого рідного і безначального начала…”.

Завдання 5. Прокоментуйте вислови Г.Сковороди:

- «Що може бути шкідливіше, ніж людина, яка має знання найскладніших наук, але без доброго серця? Вона всі свої знання застосує на зло»;

- «Світ ловив мене, але не спіймав». Який основоположний принцип мислення він ілюструє?

контрольні питання:

1. Що таке національна філософія?

2. Назвіть основні риси філософських пошуків у Київській Русі.

3. Назвіть основні етапи розвитку філософської думки в Україні і їх проблематику.

4. Який вплив мала християнська ідеологія на розвиток філософської думки Київської Русі?

5. Чи належить творчість Юрія Дрогобича до історії української культури? Обгрунтуйте.

6. Що є вартісним у філософській позиції І.Вишенського?

7. Хто такі полемісти?

8. У чому основні засади філософії Г.Сковороди? Проблема щастя і сенсу життя у творчості Г.Сковороди.

9. Особливості філософії Києво-Могилянської академії.

10. Що є спільне і відмінне у філософських поглядах Сковороди та професорів Києво-Могилянської академії?

Рекомендована ЛІТЕРАТУРА:

1. Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К., 1997. – С. 25-104, 131-149.

2. Історія української філософії: Хрестоматія / Упор. Кашуба М.В. – Львів, 2004. – С.10-25, 81-83.

3. Надольний В.П. Філософія: Курс лекцій / За ред. Надольного. – К., 2000. – С.164-174.

4. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах: Навч. посібник / За ред. Тарасенка. – К., 1997. – 328с.

5. Федів Ю.О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії: Навч. посібник. – К., 2000. – С.64-92, 112-134.

6. Хамітов Н.В. Історія філософії. Проблема людини та її меж. – К.. 2000. – С.192-198.

7. Чижевський Д. Нарис історії філософії на Україні. – К., 1992. – С. 5-22, 101-110.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Нічик В.М., Литвинов В.Д. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ -перша полов. ХVІІ ст.). - К., 1990.

2. Нічик В.М. Філософія в Києво-Могилянській академії // Філософська думка. - 1978. - № 6.

3. Савченко С.В. Полемічна література ХУІ-ХУІІ ст. в українській історіографії // Український історичний журнал. – 2007. - № 5. – С.158-174.

4. Сковорода Г. Твори: У 2-х т. – К.,1994.

5. Сковорода Г. Дослідження, розвитки, матеріали.-К., 1992.

6. Франко І. Іван Вишенський і його твори // Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т. – Т. 30. – К., 1981.

7. Хижник З.І. Києво-Могилянська академія. Суспільно-політичні й ідеологічні передумови виникнення вищої освіти на Україні. – К., 1991.

Дата добавления: 2015-05-22