Методичні поради 4 страница

Макрокосм, макрокосмос – світ, що нас оточує; Всесвіт.

Мальтузіанство – соціологічна доктрина англійського економіста Р.Мальтуса, згідно з якою населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існування – в арифметичній.

Маніхейство – релігійно-філософське вчення, характерним для якого є визнання одвічних принципів: добра і зла, світла і темряви.

Мантри (санскр.) — вірші з ведичних текстів, які використовуються як заклинання і чарівні формули. Під мантрами розуміються ті частини Вед, які не належать до «Брахманів» або їх коментарів.

Масонство – релігійно-етичний рух у форсі протесту проти соціальної несправедливості; виник в Англії на поч. XVIII ст.

Матеріалізм – (від лат. materialis – речовинний) філософський напрям, який вважає, що світ за своєю природою матеріальний, що матерія існує сама по собі, поза й незалежно від свідомості, що матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення – вторинним, похідним, а світ і його закономірності пізнавані.

Матерія – (лат. – речовина) спільна нестворювана і незнищенна основа всіх речей, їх змін і форм, що здійснюється самочинно поза людською свідомістю.

Махаяна (від санскр., досл. велика колісниця) — течія в буддизмі, яка дістала поширення в Тибеті, Монголії і країнах Далекого Сходу (Китай, Японія, Корея і В'єтнам). Всі концепції махаяни вже існували в ранньому буддизмі. Від хінаяни махаяна відрізняється більшою релігійністю. Якщо метою хінаяни є досягнення особистого спасіння, то мета махаяни — досягнення стану бодхисатви, відмова від особистого спасіння заради допомоги всім живим істотам, щоб привести їх до визволення. В махаяні по-новому розглядається концепція Будди; реальний Шак’ямуні — це тільки втілення вічного світового принципу, знаряддя цього принципу. Кожна жива істота має природу Будди. Кількість Будд безмежна, але існує їх внутрішня єдність — Трікая. В махаяні створено пантеон бодхисатв.

Медитація – самозаглиблення, споглядання роздум

Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі, стародавньому центрі торгівлі, де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Він оголосив старе святилище Мекки Каабу головною святинею ісламу й заповів усім мусульманам здійснювати паломництво туди (хаджж). Нині Мекка є центром всесвітнього ісламського руху.

Метафізика – (від грец. – за і природа) вчення про перші сутності, вищі основи всього сущого, що недоступні досвідному знанню, а відкриваються лише розумові або інтуїції.

Метод – (від грец. - шлях до чогось, дослідження) спосіб побудови та обґрунтування системи філософського знання; сукупність прийомів та операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності

Методологія науки – вчення про методи досягнення істини в науковому пізнанні та зведення знань у єдину систему.

Механіцизм – однобічний метод пізнання, що ґрунтується на визнанні механічного руху як єдиного способу існування і змін.

Мислення – вища форма цілеспрямованого й узагальненого пізнання суб’єктом істотних зв’язків і відносин між предметами та явищами, а також у творенні нових ідей і програмуванні дій.

Міра – філософсько-діалектична категорія, яка виражає єдність кількісних та якісних характеристик об’єкта; межа, порушення якої призводить до зміни об’єкта.

Міркування – послідовне викладення суджень або умовиводів.

Містицизм – релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість надчуттєвого спілкування надприродними, таємними сутностями.

Міф – історично перша форма світоглядного відображення світу, що ґрунтується на оповідях і переказах та характеризується синкретичною єдністю художньо-образного, морального та пізнавального і практичного освоєння дійсності.

Міфологія – спосіб духовно-практичного освоєння світу на первісній стадії суспільного розвитку, форма суспільного самоусвідомлення через сукупність міфів; вчення про міфи.

Мова – найважливіший засіб людського спілкування; будь-яка знакова система.

Моделювання – спосіб дослідження об’єктів пізнання шляхом вивчення їх моделей.

Можливість – філософсько-діалектична категорія, що виражає імовірну тенденцію виникнення предмета.

Мокша – спасіння, повне звільнення від страждань.

Монада – у деяких філософських системах найпростіша неподільна замкнена єдність, першооснова.

Монізм – (від грец. monos – один, єдиний) філософське вчення, що за першооснову вчення бере один першопочаток – або матерію, або ідею.

Монотеїзм (від грецьк. топоs — єдиний, theos — Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу. Єдинобожжя складається у загалом сформованих етносів, за більш-менш розвинутих економіко-господарських зв'язків та централізованої державності. З монотеїстичними релігіями пов'язані формування і розвиток богословської думки, релігійної філософії та етики.

Мораль – система поглядів і уявлень, сукупність норм і правил, які визначають поведінку людей, їхні обов’язки стосовно суспільства і одне одного.

Моральна свідомість – форма суспільної свідомості, що грунтується на усталеній системі моральних норм, оцінок і принципів та відображає моральні відносини.

Мормони — Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла у США в 1830 р. Нині існує майже у 150 країнах світу.

- Н -

Нагірна проповідь — за Євангеліями, проповідь Христа на горі перед апостолами. Нагорна проповідь це — стислий виклад соціальних і моральних принципів первісного християнства; розкриття істотної відмінності Нового Завіту від Старого; переосмислення моральності на засадах любові — центральної для християнського віровчення категорії, зміст якої поєднує сферу онтології, гносеології, етики й естетики. В Нагорній проповіді підноситься значимість в суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється блаженством. Це, передусім, — «вбогі духом», «засмучені», «голодні та спраглі правди», «милостиві», «чисті серцем», «миротворці», «вигнані за правду» тощо. Зміст Нагорної проповідь є своєрідним пошуком гуманістичного розв'язання проблем людини.

Натуралізм – погляд на світ, згідно з яким природа виступає як єдиний універсальний принцип пояснення, в т.ч. соціальних та моральних явищ.

Натурфілософія – філософія природи, система умоглядних тлумачень природи, що розглядається в її цілісності.

Наука – сфера інтелектуальної діяльності людини, функцією і завданням якої є вироблення і теоретична систематизація знань, що в своїй сукупності складають наукову картину світу.

Наукова картина світу – узагальнена цілісна система уявлень про властивості й закономірності природи і світу в цілому, що є синтезом природничонаукових та суспільно-історичних понять і принципів.

Науково-технічний прогрес – цілісний взаємозумовлений поступ науки і техніки, що ґрунтується на широкому пізнанні та застосуванні зовнішніх сил і закономірностей природи.

Нація – (від лат. natio – плем’я, народ), історична спільність людей, що складається в процесі формування спільності їхньої території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних особливостей культури і характеру.

Небуття – поняття, що означає заперечення буття, його відсутність, тотожне поняттю «ніщо».

Неокантіанство – напрям у філософі ХІХ-ХХ ст., що ставив за мету повернення до вихідних принципів теорії пізнання та етики Канта.

Неоплатонізм – напрям у філософії, згідно з яким творцем світу є надчуттєве «Єдине», яке шляхом еманації (випромінювання) виділяє з себе світовий розум, світову душу, природу; засновником вважається Плотін.

Неопозитивізм – напрям в філософії ХХ ст., сучасний позитивізм, основними проблемами якого є роль знаково-символічних засобів науки, природи і функції математизації і формалізації знання тощо.

Неореалізм – течія в англо-американській філософії ХХ ст., одним із вихідних принципів гносеології якої є визнання здорового глузду як способу пізнання об’єкта, що безпосередньо входить у свідомість.

Неотомізм – філософська школа в католицизмі, що ґрунтується на вченні Томи Аквінського: природу і суспільство проголошує продуктом божественного творення, наполягає на гармонії віри і розуму.

Несвідоме – термін психології для позначення сфери психічної діяльності, яка не бере участь у свідомому ставленні людей до світу та проявляється через інтуїцію, мимовільний спогад, гіпнотичний стан, сновидіння тощо.

Нігілізм – світоглядно-філософська позиція, що ґрунтується на запереченні культурних цінностей, релігійних і моральних норм, історичного минулого.

Нірвана (санскр., досл. згасання) — термін буддизму, який означає відсутність павутини бажань (вана), з'єднуючої одне життя з іншим. Перехід в стан нірвани частіше за все порівнюється з полум'ям, поступово згасаючим з нестачею палива: пристрасті (лобха), ненависті (доса), омани (моха). Буддистські тексти не дають визначення нірвани. Вона зображується як протилежне всьому, що може бути. Нірвана водночас є психологічним станом закінченості внутрішнього буття перед лицем буття зовнішнього, станом абсолютної відсутності бажань.

Ніцшеанство – філософська течія, в основі якої лежить вчення Ф.Ніцше «про переоцінку всіх цінностей» європейської духовної культури і звернення до ірраціоналізму та суб’єктивізму.

Новий Завіт — частина Біблії, яку, як Святе Письмо, вшановують лише християни. Книги Нового Завіту написані грецькою мовою. Назва їх походить з уявлень про те, що Бог через свого сина Ісуса Христа уклав з людьми новий договір (завіт). Християнське богослов'я авторами Новий Завіту вважає учнів Ісуса і їх наступників. Новий Завіт складається з 27 книг. Послідовність канонічного розміщення їх в Біблії не відображає послідовності в часі їх написання. Першою за часом появи книгою є Одкровення Івана (друга пол. 68 — поч. 69 рр.), в якому говориться про близький «кінець світу», «страшний суд». Послання апостолів (їх в Новому Завіті 21, 14 з них приписують апостолу Павлу) були написані наприкінці 90-х рр. І ст. і на поч. ІІ ст. Це швидше всього те листування, яке вели між собою ранньохристиянскі громади. В них розкриваються питання віровчення й побуту громад. Наявні в каноні чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Івана) були написані на поч. ІІ ст. Основною їх тематикою є описання життя, чудес і вчення засновника християнства Боголюдини Ісуса Христа. Діяння апостолів — книга, яка оповідає про поширення християнства серед іудеїв і язичників, написана у другій пол. ІІ ст. Основна ідея всіх книг Нового Завіту — оповідь про втілення в людському образі Сина Божого, який з'явився на землі для спокути первородного гріха. Новозавітний канон встановлювався поступово, в обстановці гострої боротьби між різними християнськими громадами. Остаточно він був затверджений на Лаодикейському соборі (364). Книги Нового Завіту склали основу для становлення християнської догматики і церковних канонів, формування християнського культу.

Номіналізм – напрям у середньовічній схоластичній філософії, що визнавав первинними одиничні речі, а загальні поняття – їх «іменами».

Ноосфера – оболонка Землі, що охоплює розумову діяльність людини.

Ноумен – у філософії Платона, канта та середньовічній схоластиці термін, який означає те, що пізнається розумом, на противагу даному в чуттях.

Нус – одне з основних понять античної філософії, що означало поєднання всіх можливих актів свідомості й мислення, яким підпорядковані космос і людина; світова думка, розум.

- О -

Об’єкт – предмет, що є частиною зовнішнього матеріального світу; предмет пізнання та діяльності людини.

Об’єктивний – такий, що існує поза свідомістю та незалежний від неї.

Об’єктивізм – світоглядна позиція, що в пізнанні соціально-політичних явищ ґрунтується на безсторонності та відсутності їх оцінок.

Об’єктивна істина – в теорії пізнання такий зміст людських знань, який не залежить від волі та бажань суб’єкта.

Об’єктивна діалектика – розвиток буття, об’єкта, об’єктивного миру (діалектика природи).

Суб’єктивна діалектика – розвиток пізнання, мислення (діалектика духу).

Одиничне – поняття, яким фіксуються окремі речі, явища і події, що визначаються просторово-часовими межами та індивідуальними якостями.

Онтологія – (від грец. – істотне) розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи та найзагальніші сутнісні характеристики буття.

Опредметнення та розпредметнення – філософські категорії, в яких відображено суперечливу природу діяльності людини, коли її здібності переходять у предмет, а властивості предмета стають надбанням людини.

Ортодоксальний – той, хто неухильно сповідує певне вчення, напрям, систему поглядів; той, хто суворо дотримується якогось вчення у його первісному чи загальноприйнятому вигляді.

Остромирове Євангеліє — найдавніша датована пам'ятка слов’янської писемності в давньоруській редакції. Остромирове Євангеліє переписане в 1056—1057 в Києві дияконом Григорієм з давньоболгарського оригіналу для новгородського посадника Остромира. Складається з 294 аркушів пергаменту, є важливим джерелом для вивчення давньоруської мови Зберігається в Санкт-Петербурзі в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна.

Оцінка – вираження ставлення (через схвалення чи осуд) до явищ соціальної дійсності та вчинків людей.

- П -

Панісламізм – релігійно-політична течія в ісламі, що проповідує єдність і солідарність усіх мусульман, незалежно від соціальної, національної, расової відмінностей на основі їх рівності перед Аллахом.

Панпсихізм – уявлення про всезагальну одушевленість природи

Пантеїзм (від грецьк. рап — все, theos — бог) — філософське вчення, яке розглядає Бога не як надприродну особу, трансцендентне начало, а як абсолют, злитий з природою.

Пантеон (від грецьк. рапthеіоп — досл. всі боги) — первісне «храм усіх богів» в античних релігіях. З часом термін «пантеон» став означати сукупність богів будь-якої релігії. У Київській Русі пантеон язичницьких богів створив у 80-х рр. 10 ст. князь Володимир Великий — так зване «шестибожжя Володимира». Пантеоном називають також монументальну споруду або місце, де поховані видатні політичні, військові, культурні діячі.

Парадигма – теорія або модель постанови проблем, що виступає як зразок у розв’язанні послідовних завдань в процесі наукового дослідження.

Парадокс – думка, судження, що різко розходиться зі звичним, загальноусталеним, таке, що (іноді лише на перший погляд) суперечить здоровому глуздові; несподіване явище, що не відповідає звичним уявленням.

Патристика – термін, яким позначають період християнської історії та філософії, що охоплює IV-VIII ст., і полягає в обґрунтуванні християнських догматів.

Патріарх – глава православної церкви.

Пересопницьке Євангеліє — рукописний переклад чотирьох Євангелій «из языка болгарскаго на мову рускую». Створено в 1556—1561 в Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині — Рівненська обл.). Переклад здійснив архімандрит Григорій, переписав уставним письмом чернець Михайло. Пересопницьке Євангелієбуло власністю монастиря, а згодом — гетьмана І.Мазепи, Переяславського собору та ін. Видатна пам'ятка світової та української культури. Зберігається у Центр, наук, бібліотеці НАН України.

Персоналізм – один із напрямів сучасної філософії, що визнає людську особистість (персону) первісною творчою реальністю, а Бога – верховною творчою особистістю.

Перцепція – сприйняття, безпосереднє відображення дійсності у органах чуття.

Пізнання – процес цілеспрямованого активного відображення явищ зовнішнього світу і внутрішнього життя; процес нагромадження знань; гносеологія.

Платонізм – напрям в античній філософії, що ґрунтується на вченні Платона, згідно з яким буття тотожне ідеям і визначається ними.

Платонічний – духовний, нематеріальний, естетичний.

Плюралізм – філософський принцип, згідно з яким існує множинність засад чи основ буття; визнання співіснування та рівноцінності ідейно-світоглядних позицій.

Погранична ситуація – поняття філософії екзистенціалізму, яке позначає звичайний стан людини, що вимагає від неї концентрування і напруження всіх сил і дозволяє досягти неможливого у звичайних обставинах.

Позитивізм – (франц. positivisme, від лат. positivus – позитивний) напрям в філософії і науці, що визнає справжніми знаннями ті, що базуються на досягненнях позитивних наук, а тому не потребують філософії.

Політеїзм (від грецьк. роlу — багато, theos — бог) — форма вірувань і культу, що полягають у поклонінні багатьом богам. Багатобожжя складається в умовах сформованих етносів, за відсутності стійких еконономічно-господарських зв'язків та централізованої державності.

Політика – сфера суспільної діяльності, в основі якої лежить захоплення, утримання і використання державної влади.

Поняття – думка, що відображає в узагальненій формі предмети і явища через виділення їх спільних і специфічних ознак.

Потойбічність — згідно з релігійне уявленнями це духовний, надчуттєвий, надприродний світ, що протистоїть чуттєво-сприйманому природному поцейбічному світу, який є похідним від нього. Згідно з релігійним вченнями в потойбічності перебувають всі боги, духи, в ній знаходиться рай і пекло, саме тому вони недоступні людському розумінню, в їх реальність слід лише вірити.

Православ’я – східно-візантійський напрям християнства, що оформився після розколу 1054 року.

Прагматизм –(від греч. pragma, род. п. pragmatos – справа, дія) напрям сучасної філософії, згідно з яким істинним вважається не те, що відповідає об’єктивній дійсності, а те, що дає практично корисні результати.

Праксеологія – (грец. Praktikos – дійовий) система знань і практичних рекомендацій з метою раціональної організації різноманітних видів діяльності людини та створення їх оптимальних моделей.

Практика – протилежний теорії спосіб освоєння дійсності з метою його предметного перетворення; переведення об’єктивного в площину суб’єктивного.

Праця – специфічно людський спосіб цілеспрямованого, опосередкованого предметними і духовними засобами перетворення зовнішнього світу з метою задоволення потреб.

Предмет – категорія, що позначає певну цілісність, виділену з множини об’єктів у процесі діяльності чи пізнання.

Принцип – основне первісне положення якої-небудь теорії, вчення тощо; внутрішнє переконання людини, погляд на стан речей.

Принцип верифікації – принцип встановлення істинності наукових тверджень за допомогою даних відчуттів.

Принцип фальсифікації – спосіб формування логічного критерію істинності, за яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне інше твердження, яке з нього випливає, не є хибним.

Природа – весь навколишній світ у всій різноманітності форм; передує людині і є універсальною умовою її існування.

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що потребує поглибленого дослідження і вивчення.

Провіденціалізм — релігійно-філософська концепція історії як промислу Божого. Згідно з провіденціалізмом історія людства не має закономірного характеру, а наперед визначена Богом. У систематизованому вигляді ця концепція була викладена Августином Блаженним у праці «Про град Божий», де світова історія подана як реалізація Божого плану.

Прогноз – науково-обґрунтоване передбачення про можливий у майбутньому розвиток певних явищ і процесів.

Прогрес – напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш організованого до до більш організованого, досконалого.

Пропаганда – діяльність, спрямована на поширення серед людей певних ідей, учень і формування в них відповідних світоглядних позицій.

Протестантизм – напрям християнства, що виник в надрах католицизму на початку XVI ст. в результаті Реформації; один з основних догматів – спасіння через особисту віру.

Протилежність – категорія, що відображає властивості, процеси, тенденції, які взаємно виключають одне одного.

Протиріччя – у формальній логіці – наявність (у міркуванні, тексті, теорії) двох висловлень, з яких одне – заперечення іншого.

Протяжність – одна з характеристик простору, що притаманна фізичним та механічним тілам і системам та їх взаємозв’язкам.

Психіка – спосіб відображення твариною або людиною зовнішнього світу через систему дій та образів.

Психоаналіз – загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, що започатковані З.Фрейдом.

Псюхе – поняття давньогрецької філософії, в якому розвиваються уявлення про ідеально-духовні елементи реальності; душа.

П’ятидесятники — протестантська течія, що виникла на початку XX ст. у США. Основа віровчення виходить з біблійного міфа про «сходження святого Духа» на апостолів у 50-й день після воскресіння Ісуса Христа, внаслідок чого вони здобули дар пророцтва і почали проповідувати християнське віровчення на різних мовах серед різних народів. Основне місце у віровченні п’ятидесятників посідає проповідь другого пришестя Ісуса Христа і близького кінця світу. Із Трійці п’ятидесятники виділяють Святого Духа, вважаючи, що він може вселитися у кожного віруючого, який отримує так звані Божі дари. Для п'ятидесятників характерні містичні моління, віра в чудеса, зцілення і пророцтва. В Україні п'ятидесятники представлені різними течіями: християни віри євангельської, християни євангельської віри, п’ятидесятники, євангельські християни в дусі апостольському тощо.

- Р -

Раціоналізм – філософський напрям, що вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання.

Реалізм – у середньовічній філософії напрям, що ґрунтувався на визнанні того, що загальні поняття є реальними духовними сутностями і субстанціями речей.

Реальність – те, що існує насправді, поза свідомістю – об’єктивна реальність, а у свідомості – суб’єктивна реальність.

Регрес – перехід від вищих форм поступу до нижчих, рух назад, зміни на гірше.

Релігія – (від лат. religio – набожність, святиня, предмет культу) ірраціональна сторона духовного світу людини; специфічний тип світогляду; віра в існування надприродних сил (Бога).

Релятивізм – методологічний принцип, який полягає абсолютизації відносності й умовності змісту пізнання, а також моральних норм і принципів.

Рефлексія – (від лат. – обернення назад) спосіб мислення, що спрямований на осмислення і усвідомлення пізнавального акту й пізнання внутрішнього світу людини.

Реформація – соціально-політичний та релігійний рух XVI-XVII ст. в Європі, спрямований проти феодалізму та католицької церкви.

Речовина – один з видів матерії, що має просторову обмеженість, масу спокою і є предметом дослідження фізики, хімії тощо.

Риторика – ораторське мистецтво, наука про красномовство, що вивчає способи побудови мовлення з метою переконання слухачів й досягнення естетично-емоційного ефекту.

Ритуал – одна з форм символічних дій, що виражає зв’язок суб’єкта з системою соціальних відносин і цінностей.

Річ – окремий предмет об’єктивного світу, що має відносну відособленість та сталість.

Розвиток – незворотна, спрямована й закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, поступальна зміна явищ матеріального і духовного світу.

Розсудок – спосіб інтелектуальної діяльності відповідно до заданих схем і шаблонів, без проникнення у змістовну сутність поняття.

Розум – вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту.

Рух – спосіб існування матерії, невід’ємна властивість будь-яких її утворень, що охоплює собою всі зміни та процеси, які відбуваються у сфері природи і духу.

- С -

Сакралізація – введення у статус священного предметів, явищ, подій, людей тощо.

Сакральне (від лат. sacer — священний) — наділене божою благодаттю. Таким є релігійна віра, таїнства, церква, особи, зведені в священицький сан, речі і дії, що відносяться до релігійного культу. Сакральне, на відміну від мирського, є релігійно санкціонованим.

Сакральний – той, що відноситься до сакрального, священного.

Самосвідомість – усвідомлення людиною чи соціальною групою самої себе, свого місця і ролі в природі та свідомості; вища форма свідомості.

Сансара (санскр. — повторення народжень і смертей) — в індуїзмі і буддизмі уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу. Вважається, що залежно від своєї карми дана особа може народитись у сім'ї багатих торговців чи в сім'ї комах. Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після незчисленних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорганізмів, пташиних тіл, водяних і суходільних тварин, нарешті, досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізації (бхакгі-йоги) — остаточного звільнення з круговороту сансари. Еволюціонуючи в людській формі життя (від дикунів до більш цивілізованих духовно), після 400 тисяч життів душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ.

Свідки Єгови – протестантська течія, що виникла в США наприкінці XIX ст. і була зареєстрована як «Товариство дослідників Біблії» у 1884 р. Основним у віровченні є догмат про друге пришестя Ісуса Христа і встановлення царства Божого на Землі. Всесвітня історія зображується як боротьба Бога Єгови і Сатани за панування над світом. Перемогу здобуде Єгова через всесвітню війну Армагеддон, яка знищить «злу систему речей» і встановить Царство Боже. У проповідницькій діяльності свідки Єгови акцентують увагу на глобальних проблемах сучасності, гострота яких асоціюється з наближенням кінця світу. Віровчення свідків Єгови характеризується певною специфікою. Визначаючи християнський догмат про спокутну жертву Ісуса Христа, вони відкидають догмат про Святу Трійцю, заперечують безсмертність душі, існування пекла, чистилища, раю, не визнають християнських традиційних обрядів і культу. Керівний центр свідків Єгови знаходиться в Брукліні (США), в різних країнах світу діє 118 філій. В Україні єговістські громади з’явились на початку XX ст.

Свідомість – вищий рівень психічної свідомості людини як соціальної істоти; цілеспрямоване й творче відображення об’єктів дійсності у формі образів і понять.

Світ – все те, що нас оточує.

Світогляд – сукупність поглядів, оцінок, норм, визначень, уявлень про світ та людину і місце людини в світі.

Свобода – здатність діяти відповідно до своїх інтересів та цілей, що ґрунтується на виборі можливих форм, способів і напрямів діяльності.

Свобода волі – філософсько-етична, релігійна проблема зумовленості (детермінованості) чи самовизначення людської волі (життя).

Свобода совісті – спосіб морального самовизначення людини у ставленні до явищ суспільного життя.

Священик — у християнстві сан служителя культу, який має право самостійно здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Офіційна церковна назва — ієрей, пресвітер.

Секта релігійна (від. лат. sektа — вчення, напрям) — в буддизмі, ісламі, іудаїзмі, християнстві та інших релігіях загальна назва різних течій та об'єднань віруючих, які склалися як опозиція до пануючого в тій чи іншій країні релігійному напряму. Для секти притаманне специфічне витлумачення традиційних догматів пануючого або найбільш поширеного віровчення, відмова від частини традиційних обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини, «істинного шляху спасіння». Секта релігійна — історично необхідна сходинка в існуванні й розвитку всякої релігії, супутник усіх пануючих релігій, форма протесту проти тих порядків, які використовують ортодоксальні релігії в своїх цілях. Нарешті, секта релігійна є відображенням занепаду або кризових станів традиційних релігій.

Дата добавления: 2015-05-22