Методичні поради 5 страница

Секуляризація – процес звільнення від впливу релігії різноманітних сфер життя суспільства і людини.

Сенсуалізм – (від лат. sensus – сприйняття, почуття) напрям у теорії пізнання, що визначає відчуття основною формою і джерелом знань.

Септуагінта (лат. - сімдесят) — переклад Старого Завіту грецькою мовою у 3—2 ст. до н.е. для потреб єврейської діаспори. За легендою, здійснений за 72 дні 72 старійшинами на чолі з Аристеєм, які з цією метою приїхали з Єрусалиму до Александрії на запрошення єгипетського царя Птолемея II Філадельфа. Септуагінта містить бл. 10 книг і окремих текстів, яких не було у давньоєврейських текстах і які не належать до канонічних книг сучасного іудаїзму. Це так звані апокрифи. Вони вважаються неканонічними, але входять до складу православних і католицьких видань Біблії.

Символ – форма виразу духовного змісту за допомогою матеріальних предметів та образів, що виступають як знаки цього змісту.

Синкретизм – злитність, нерозчленованість, що характеризує первісний стан чогось.

Синод — дорадчий орган при папі римському і патріархах православної церкви. До його складу входять представники вищої церковної ієрархії. За певних умов синод може бути вищим органом церковної влади.

Синтез – (від грец. synthesis – з’єднання) метод дослідження будь-якого явища у його єдності та взаємозв’язку частин; узагальнення, зведення до єдиного цілого даних, здобутих аналізом.

Синтоїзм – національна релігія Японії.

Система – (від греч. sysntema – ціле, складене з частин; з’єднання) сукупність елементів, що перебувають у взаємних зв’язках спів порядкування та координації та складають певну цілісність.

Сім’я – соціальне об’єднання, члени якого пов’язані шлюбними взаєминами, спільністю побуту, взаємодопомогою та моральною відповідальністю.

Скептицизм – філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання світу.

Смерть – природне і закономірне (неприродне і випадкове) завершення життя будь-якого організму біологічному, соціальному, культурному, історичному планах.

Смисл – особливий зміст, яким людина наділяє основні прояви своєї життєдіяльності, явища та процеси світу і надає їм певного значення в системі культури.

Совість – категорія етики, що позначає моральне почуття, в якому виявляється самооцінка особою її дій і вчинків у системі усталених моральних норм.

Софістика – спосіб міркувань (альтернатива діалектики), що ґрунтується на навмисному порушенні законів логіки й оголошенні хибних умовиводів істинними.

Соціалізація – процес становлення особистості на основі засвоєння нею елементів культури та соціальних цінностей.

Соціалізм – соціально-утопічне вчення про суспільство соціальної рівності та справедливості, яке ґрунтується на суспільній власності.

Соціоантропогенез – взаємозумовлений цілісний історичний процес виникнення і формування суспільства та морфологічного становлення людини.

Спіритизм – віра у існування потойбічного світу духів та душ, можливість спілкування з ними за допомогою спеціальних ритуалів.

Спіритуалізм – філософські погляди, згідно з якими дух є першоосновою дійсності, що як безтілесна субстанція існує поза матерією та незалежно від неї.

Споглядання – емпіричний ступінь пізнання, в основі якого лежить безпосереднє чуттєве відображення об’єкта.

Спостереження – свідоме й цілеспрямоване сприйняття, зумовлене завданнями пізнання та діяльності.

Стоїцизм – течія елліністичної філософії, що розробляла поняття міцної і розумної основи морального життя; завдання людини – звільнитись від пристрастей і жити, підкорившись розуму.

Структуралізм – напрям у філософії та пізнанні ХХ ст.., пов'язаний із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін.

Суб’єкт – носій предметно-практичної і духовної діяльності, джерело активності й творчості, спрямованих на об’єкт.

Суб’єктивний ідеалізм – ідеалістичний напрям філософії, представники якого вважають, що основою всіх явищ є людська свідомість, а зовнішній світ існує у свідомості суб’єкта.

Сублімація – психічний процес перетворення і перенесення енергії інстинктів у сферу соціальної діяльності та культурної творчості.

Субстанція – незмінна основа всього існуючого, протилежна всьому мінливому і випадковому; матерія, природа.

Субстрат – загальна основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ.

Судження – форма думки, в якій стверджується або заперечується щось стосовно предметів чи явищ.

Суна (араб. — звичай, зразок) — святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей (хадисів) його діянь людьми, які близько знали пророка. Хадиси передавалися усно, у VIII—ХІ ст. були записані. Від терміну суна походить назва одного з напрямів ісламу — сунізму. Для сунітів хадиси є основою всієї релігійної та громадянської діяльності мусульманина.

Суспільні відносини – взаємини, що складаються між людьми в процесі їхнього економічного, соціального, політичного духовного життя і діяльності.

Суспільство – протилежна природі частина матеріального світу; система зв’язків і відносин між людьми, що складаються в процесі їхньої життєдіяльності.

Сутність – філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі й пізнається на рівні теоретичного мислення.

Схоластика – (від греч. scholastikos – шкільний, учений) етап Середньовічної філософії, що відзначався поєднанням догматичних тверджень з раціональною, логічною проблематикою.

Сцієнтизм – світоглядна позиція, згідно якої наукові знання являють собою найвищу культурну вартість і достатню умову орієнтації людини в світі.

- Т -

Табу – категорична заборона певних дій, що ґрунтуються на глибокій вірі в неминучу кару за порушення цієї заборони.

Таїнства — у християнстві культові обряди, через які, згідно з церковним віровченням, віруючим передається благодать Божа як необхідна умова для спасіння. Католики та православні визнають сім таїнств: причастя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь, соборування і шлюб. Більшість протестантських течій визнають лише хрещення (водне) і причастя (хлібопереломлення), що вважаються символічними обрядовими діями і містичного значення не мають. Офіційно таїнства були затверджені на Ліонському соборі в 1279 р. і визнані католицькою церквою, дещо пізніше вони були включені до православного культу як обов’язкові.

Талмуд — збірка релігійних трактатів, у яких викладено ідеологічні, релігійно-етичні і філософські засади іудаїзму феодальної епохи. Як усна традиція Талмуд виник в II—І ст. до н.е., його письмове оформлення тривало з III до V ст. н.е. В Талмуді викладено основні догмати іудаїзму, система релігійних обрядів, що містить 248 настанов і 365 заборон, релігійно-етичні норми, міфи та історичні перекази. Формування Талмуду пов’язане з діяльністю соферім (книжників), які очолювали синагоги і започаткували пояснення Тори (закону) відповідно до вимог життя євреїв у діаспорі. В 210 р. глава школи танаїв (законовчителів) Єгуда Ганасі зібрав великий матеріал пояснень і оформив їх у збірку книг під назвою Мішна (пояснення вчення). Мішна містить 63 трактати, що утворюють 6 розділів. Згодом Мішна стала об’єктом подальшого коментування, оскільки життя євреїв у діаспорі призводило до асиміляції, втрати мови, звичаїв і релігії. Внаслідок цього створюється Гемара (завершення пояснень), яка ввела нові релігійно-правові вимоги щодо життя євреїв у діаспорі. Мішна і Гемара утворили книгу Талмуд, де викладено вчення. Існує два варіанти тексту Талмуду — Вавилонський, створений у діаспорі, і Єрусалимський, створений в Палестині. Талмуд — визначна історико-культурна і літературна пам’ятка, важливе джерело соціально-економічної історії і культури єврейського народу.

Творчість – процес діяльності, в результаті якого породжується щось нове в матеріальній і духовній сферах.

Теза – визначальне істотне твердження в певній концепції, теорії; твердження, що потребує доказу, аргументації.

Теїзм – релігійно-філософське вчення, що ґрунтується на розумінні Бога як нескінченної особи, що створила світ і визначає процеси та події в ньому.

Телеологія – вчення, що пояснює закономірний зв'язок явищ природи не об’єктивними причинами, а метою, наперед визначеною волею Бога.

Теогонія – сукупність міфів про походження богів в політеїстичних релігіях; праця Гесіода.

Теократія – форма державного правління, за якої політична влада належить представникам духовенства.

Теологія (від грецьк. theos — Бог, і logos — вчення) — система обґрунтування і захисту релігійних учень про Бога, сукупність вироблених тією чи інших релігією доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленності віровчення і церкви. Включає в себе також ряд дисциплін, пов’язаних з богослужбовою практикою.

Теорія – (від греч. theoria – розгляд, дослідження) система вірогідних наукових знань про якусь сукупність об’єктів, яка описує, пояснює й передбачає явища певної предметної галузі.

Теорія відносності – фізична теорія, з якої випливає філософський висновок про простір-час як неподільну форму існування матерії.

Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія) – розділ філософії, що вивчає проблеми природи пізнання, його закономірностей та можливостей, відношення знання до реальності тощо.

Теорія цінностей (аксіологія) – філософське вчення про природу цінностей, їх місце і взаємозв’язки в реальності та структурі ціннісного світу людини.

Термін – слово або словосполучення, що виражає якесь поняття певної галузі науки, техніки мистецтва, суспільного життя тощо.

Томізм – напрям схоластичної філософії і теології католицизму, започаткований Томою Аквінським.

Тора, П’ятикнижжя Мойсея, (давньоєврейське — вчення, закон)— назва перших книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня. У сакралізованій формі описує походження світу та людства; виникнення єврейського народу, і встановлення його священного союзу (завіту) з Богом: історію поселення євреїв у «обітованій землі» — Палестині та їхні взаємини з іншими народами; становлення давньоєврейської релігії — культу Єгови. Іудейська та християнська традиції приписують авторство П’ятикнижжя Мойсея пророкові Мойсеєві. За даними біблеїстики, цей текст має в основі кілька давньоєврейських писемних джерел: так звані «Яхвіст» та «Елохіст» (10—9 ст. до н.е.), «Второзаконня» (7 ст. до н.е.), «Жрецький кодекс» (6—5 ст. до н.е.). Редагування та компоновка П’ятикнижжя Мойсеєвого тривали у Вавилонському полоні і в перші десятиліття після нього (6—5 ст. до н.е.). За біблійним переказом, іудейський священик Ездра оприлюднив та витлумачив народові П’ятикнижжя Мойсея, перебуваючи в Єрусалимі у 20-й рік правління персидського царя Артаксеркса (445 чи 444 до н.е.). Канон П’ятикнижжя Мойсея став важливим чинником утвердження в Палестині серед. 1 тис. до н.е. послідовно монотеїстичного культу Єгови та теократичної влади священиків Єрусалимського храму. П’ятикнижжя Мойсея є джерелом релігійної та моральної традиції як для іудаїзму, так і для християнства.

Тотемізм (від індіанськ. «от-отем» — його рід) — форма найдавніших вірувань, пов’язаних з уявленнями про надприродні кровні зв’язки даного роду чи племені з певним видом рослин чи тварин.

Тотожність – рівність предметів або думок, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу розглядати їх як один і той самий предмет або думку.

Традиція – відносно стійкі утворення соціальної та культурної спадщини, що передаються і зберігаються від покоління до покоління.

Трансцендентальний – поняття, що виражає загальні надчуттєві (трансцендентні) форми буття, які пізнаються до будь-якого досвіду, апріорно (простір, час, причиновість).

Трансцендентний – той, що лежить поза межами свідомості й пізнання, поза звичайним світом.

Тріада – єдність, утворювана трьома частинами; три стадії (теза, антитеза, синтез), що в ідеалістичній філософії Гегеля характеризують діалектичний розвиток.

Трійця — 1) християнський догмат, згідно з яким єдиний Бог одночасно існує у трьох особах (або іпостасях) Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого. Як елемент загальнохристиянського Символу вірі був прийнятий другим Вселенським собором (Константинопольським) в 381р.н.е. Церква оголошує даний догмат «великою таємницею», «незбагненною вічною істиною», що має засвідчити його неземне походження. На вироблення християнського догмату про Трійцю, крім язичницьких уявлень, вплинули також деякі ідеї античних релігійно-філософських систем (ідея логоса-слова у філософії Філона Олександрійського, вчення неоплатоніків про еманацію Єдиного та ін.). В цілому догмат про Трійцю — продукт компромісу між успадкованою від іудаїзму вірою в єдиного Бога і ще поширеними серед маси християн, недавніх язичників Римської імперії, елементами багатобожних культів. Не всі християнської конфесії визнають положення традиційного християнства про нероздільну, єдиносущу Трійцю. З приводу цього існують постійні дискусії в богословській літературі. 2) одне з найбільших християнських свят, яке відзначається на 50-й день після Пасхи і тому ще називається П’ятидесятницею. В православ'ї належить до двунадесятих свят. У його основі лежить взята з книги «Діяння св. апостолів» розповідь про сходження Святого Духа на апостолів в 50-й день після воскресіння Христа, внаслідок чого вони «почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Діян 2:4). Християнська традиція трактує даний сюжет як повеління Христа нести християнство «всім народам і язикам». На Русі свято Трійця злилося з популярним народним святом семиком, поглинувши ряд старовинних обрядів слов’ян, які шанували дух рослинності. З 1990 Трійця є офіційним святковим днем на території України.

- У -

Узагальнення – логічна дія, в процесі якої здійснюється перехід від одиничного до загального, або від менш загального до більш загального.

Умовивід – спосіб логічного зв’язку висловлювань (суджень), за допомогою якого з наявних тверджень (засновків) можна одержати нове твердження.

Уніати – прихильники та віруючі греко-католицької церкви. Що утворилась в XVI-XVII ст.. і поєднує елементи католицизму та православ’я.

Універсалії – термін схоластичної філософії для позначення загальних понять.

Універсальний – різнобічний, всеохоплюючий, виконуючий різноманітні функції.

Універсум – Всесвіт, світ як ціле в єдності всіх його об’єктів, проявів та властивостей.

Унітарний – об’єднаний, єдиний, який становить єдине ціле; спрямований на об’єднання, єдність.

Уніфікація – приведення до єдиної форми чи системи.

Упанішади («сидіти поруч», «сидіти біля ніг вчителя») – загальна назва релігійно-філософських творів, що коментують Веди, найдавніші пам’ятки індійської літератури.

Урбанізація – зосередження промисловості та населення у великих містах; процес зростання ролі міст у розвитку суспільства.

Утопія – (від греч. u – немає і topos – місце, тобто місце, якого немає; за іншою версією, від eu – благо і topos – місце, тобто благословенна країна) фантазія, мрія, що не ґрунтується на науковому вивченні закономірностей розвитку суспільства, не має реальних підстав для здійснення; твір Томаса Мора.

Уявлення – здатність пам’яті до створення образу раніше сприйнятого предмета; форма чуттєвого відображення у вигляді наочно-образного знання.

- Ф -

Факт – справжня подія, явище; дійсність, реальність.

Фактор – рушійна сила, причина, умова будь-якого процесу, явища.

Фантасмагорія – фантастичні картини та фігури, одержані за допомогою різних оптичних пристроїв; фантастичне уявлення про щось; химерне, дивне перетворення, зміна.

Фаталізм – форма світогляду, згідно з яким будь-яка подія чи людський вчинок визначені наперед і виключають випадковість та вільний вибір.

Феномен – явище, що осягається в чуттєвому досвіді, об’єкт чуттєвого споглядання.

Феноменалізм – філософське вчення, згідно з яким основними об’єктами пізнання є феномени, а не сутності речей.

Феноменологія – напрям сучасної філософії, предметом пізнання якого є рефлексія свідомості про свої акти і зміст, пізнання людського існування і культури.

Фетишизм (від португ. fetiсо — зачарована річ)— форма найдавніших вірувань, що полягали у мислено-фантазійному наділенні деяких предметів неживої природи «чуттєво-надчуттєвими» якостями. Як перевернутий спосіб олюднення природи, фетишизм виник у ранньородовому суспільстві за вкрай низького розвитку продуктивних сил і знань. Вважалося, що фетишизовані предмети — камінці, кістки, панцирі черепах, пір'я тощо — є живими істотами й можуть мати для людини охоронне значення (амулети, талісмани), завдавати шкоди ворогові, викликати чи припиняти дощ і т. п. Фетишам не поклонялися, їх шанували. Гносеологічно фетишизм мав своїм мотивом уявлення первісної людини про те, що зміни в природі, за аналогією з її власними вчинками, пов'язані з розумово-вольовою діяльністю і можуть бути спрямовані на людину та довкілля. Фетишистські уявлення, зазнавши численних видозмін, збереглися і в розвинутих релігіях та побутовому марновірстві (товарний фетишизм тощо).

Фідеїзм – в релігійному світогляді утвердження пріоритету віри та одкровення перед розумом і науковим пізнанням.

Філіокве (від лат. «і від сина») — додаток до християнського символу віри про те, що святий дух сходить не лише від Бога-отця, а й від Бога-сина, прийнятий на Толедському церковному соборі (589 р.). Це доповнення стало приводом богословських дискусій і призвело поряд з іншими причинами до розколу християнства в 1054 р. Греко-візантійські ієрархи відкинули філіокве, а римські папи остаточно утвердили цей догмат з IX ст. Доповнення до символу віри обумовило догматичні розходження між католицизмом і православ’ям. Православні вважають, що «святий дух сходить від Бога-отця», а католики твердять, що «святий дух сходить від Бога-отця і від Бога-сина».

Філософія (любов до мудрості) – один із типів світогляду, теоретичне осмислення людиною свого ставлення до світу, виражене у формі ідей, принципів, категорій.

Філософія життя – один з напрямів сучасної світової філософії, основним поняттям якого є «життя», як цілісна реальність, що осягається за допомогою інтуїції.

Філософія історії – розділ філософії, предметом якого є пізнання й інтерпретація історії як цілісного процесу.

Філософія культури – розділ філософії, що досліджує сутність і значення культури в житті людини і суспільства.

Філософія науки – напрям сучасної філософії, що досліджує структуру наукового знання, засоби й методи наукового пізнання, способи розвитку й обґрунтування знання.

Філософія природи – умоглядне тлумачення природи, що розглядається в її цілісності.

Філософська антропологія – філософське вчення про людину та її сутність; течія в сучасній філософії, що теоретично узагальнює природничі та гуманітарні науки про природу.

Форма – будь-який зовнішній вигляд, обрис предмета, якому відповідає внутрішній зміст.

Формалізація – метод, що полягає в заміні всіх змістових термінів символами.

Формальна логіка – наука, що вивчає форми мислення та структуру наукового знання.

Фрейдизм (фройдизм) – філософсько-психоаналітичне вчення про підсвідоме, яке розробив Зігмунд Фрейд (Фройд).

Фундаменталізм – крайня форма консерватизму в релігійних течіях (протестантизм, іслам).

Функція – спосіб реалізації можливостей речі або елемента системи, спрямований на досягнення певного ефекту.

Футурологія – наука про майбутнє; наукове передбачення й проектування майбутнього.

- Х -

Характер – цілісний і стійкий індивідуальний склад душевного життя людини. Що проявляється в окремих актах і станах її психічного життя.

Харизма – виняткова здібність, божий дар.

Хасидизм — релігійна течія серед євреїв Польщі та Росії, яка виникла на початку XVIII ст. Спочатку хасидизм відображав протест низів проти фінансової верхівки європейських громад і рабинів. Згодом хасидизм перетворився у містичну течію в іудаїзмі. Хасиди вчили, що людина має прагнути до повного злиття з Богом не поглибленням у «священні книги», як того вимагали рабини, а щирою молитвою та благочестям. Послідовник хасидизму — особа, віддалена від світських справ і духовно врівноважена, веде праведний спосіб життя, піклується про ближнього. Спокута гріхів — це не страждання, а радісний акт повернення до душевної гармонії. Хасидизм досить поширений у світі, в тому числі в Україні, де існує багато святих місць, які відвідуються євреями (Умань, Меджибіш, Бердичів, та ін.). На чолі релігійних громад хасидизму стояли цадики (святі, проповідники). Вони вважалися посередниками між віруючими та Богом, відігравали велику роль у пропаганді хасидизму.

Хіліазм – віра в тисячолітнє царство Бога і праведників на землі, що ґрунтується на пророцтвах Апокаліпсису.

Хінаяна (санскр. — мала колісниця, або вузький шлях спасіння) - один з основних напрямів буддизму, що оформився внаслідок розколу останнього в 1 ст. н.е. Визначальний акцент у вченні хінаяни робиться на особистому спасінні, на власних зусиллях віруючих для звільнення від уз сансари. Послідовники хінаяни відмовляються від усього мирського, вважаючи, що досягнути святості та нірвани можна лише через чернецтво, шляхом багатьох перероджень. Xінаяна як самостійна течія була поширена в основному в Східній Індії. З часом в хінаяні з’явилися чужі для буддизму релігійні явища — пишний культ, масове паломництво до «святих місць» тощо. Хінаяністи в традиціях раннього буддизму шанують Будду не як божество, а як людину — великого вчителя, що досягнув моральної самодосконалості шляхом праведного життя і споглядання. Послідовники хінаяни мешкають у Шрі-Ланці, Південно-Східній Азії.

Холізм – напрям у сучасній філософії, який розглядає цілісність світу як наслідок творчої еволюції і спрямовується нематеріальним та непізнаванним «фактором цілісності».

Християнство – найбільша (за кількістю послідовників) світова релігія, що виникла в середині І ст.. н.е. Засновником вважається Ісус Христос.

- Ц -

Церква (від грецьк. kuriakе, досл. — Божий дім) — 1) тип релігійної організації, що складався в ході розвитку того чи іншого віровчення як засіб регламентації відносин всередині релігійних спільнот та їх зв'язків зі світськими групами і організаціями, передусім державними. Характерними атрибутами церкви є наявність спільного віровчення і розробленої догматики (Символ віри), релігійна діяльність (культова і позакультова), система управління, заснована, як правило, на ієрархічному принципі і авторитаризмі. Всередині церкви відносини будуються на основі норм канонічного права, вимог релігійної моралі, існуючих зразків поведінки і санкцій; 2) християнська культова споруда з вівтарем і приміщенням для проведення богослужіння.

Цивілізація – (від лат. civilis – цивільний, державний) ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку в цілому; занепад культури.

Цинізм – нахабне, зневажливе, презирливе ставлення до норм моралі, загальноприйнятих норм поведінки.

Ціле – поняття, що виражає завершену, стійку внутрішньо зумовлену органічну єдність об’єкта, його відносну відокремленість від навколишнього середовища.

Цілепокладання – один з визначальних компонентів людської діяльності, що відзначається свідомим формуванням цілей, яким підпорядковані програма і вибір дій та створення засобів їх досягнення.

Ціль – ідеальний, наперед визначений результат людської діяльності, спрямований на перетворення дійсності відповідно до усвідомлених потреб людини.

Цінність – категорія, що позначає позитивне значення явищ природи або соціокультурної сфери.

- Ч -

Час – категорія, що позначає притаманну матерії, окремим її речам і проявам, а також духовним явища і внутрішнім станам людини, зміну, що характеризується послідовністю, тривалістю, інтенсивністю.

Чистилище (від лат. риrgaturiит) — так в католицькому віровченні названо проміжне місце між раєм і пеклом, де душі померлих, які не одержали прощення за час земного життя, але не обтяжені якимись смертельними гріхами, горять в очищувальному вогні. Якщо одні католицькі теологи вогонь чистилища витлумачують як символ і сприймають його як муки совісті і каяття, то ін. — визнають реальність цього вогню. З метою полегшення долі душі, скорочення терміну її перебування в чистилищі церква радить залишеним на землі родичам і друзям померлого справляти в його пам'ять «добрі справи» — молитви, меси, матеріальні пожертвування. Вчення про чистилище розробив Фома Аквінський, а догмат про нього прийняв в 1439 Флорентійський собор. Хоча в православ'ї відсутнє вчення про чистилище, але близькою до нього є віра в митарства душі грішника на протязі 40 днів після смерті, після чого над нею нібито звершується частковий суд і вона відправляється в рай або пекло аж до часу страшного суду над нею.

- Ш -

Шаманство (від евенк, «шаман», «саман» — знахар) — первісна форма релігії, що ґрунтується на вірі у можливість спілкування людини з духом. Особливо поширене у народів Північної Азії (бурятів, хантів, мансі, чукчів та ін.). Шаманство характеризує широке коло анімістичних уявлень (переважно віра в злих духів), наявність служителів культу, здатних приводити себе в екстатичний стан і виступати нібито в ролі посередника між людиною і духами. Шаманам приписується здатність передбачення, впливу на довкілля, здатність супроводжувати померлого в потойбічному світі. Основний обряд шаманства — камлання, що використовується віруючими з метою лікування від різних хвороб, забезпечення успіху під час своєї виробничої діяльності.

Шаріат — зведення законів, складених на основі Корану і Суни, в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, настанови про хадж і газават (священна війна проти невірних), регламентує молитву, піст та інші вчинки мусульманина.

Шиїзм – напрям в ісламі, прибічники якого алегорично тлумачать Коран і мають своє священне писання – абгар.

Шовінізм – проповідування національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої, розпалювання національної ворожнечі та ненависті і нетерпимості до інших рас чи націй.

- Я -

Я – духовний центр людської особистості, індивідуальності, що свідомо й діяльно ставиться до самої себе і через себе – до зовнішнього світу.

Явище – категорія, що позначає зовнішні властивості, процеси і зв’язки предмета, що пізнаються шляхом живого безпосереднього споглядання.

Якість – категорія, що позначає притаманну речам специфічну визначеність, яка тотожна з їхнім буттям і відрізняє їх від інших речей.

Дата добавления: 2015-05-22