Основні функції мислення

Питання, які виносяться на обговорення

Тема: мислення

1. Поняття про мислення як вищу форму пізнавальної діяль­ності.

2. Основні теорії мислення. Концепції розвитку мислення в онто­генезі.

3. Мислення як процес. Мисленнєві процеси та операції, їхня характеристика.

4. Логічні форми мислення як продукти мисленнєвого процесу

5. Види мислення, їхні особливості та характер взаємодії.

6. Мислення як діяльність. Процес розв'язання задач.

7. Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект

8. Розвиток мислення в онтогенезі.

1. Поняття про мислення як вищу форму пізнавальної діяль­ності. Основні функції мислення

Мислення – вища форма психічного відображення. Це піз­навальний процес опосередкованого й узагальненого відобра­ження людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності у їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях у ході аналізу і синтезу, що виникає з чуттєвого пізнання на основі практичної діяльності.

Пізнання починається із відчуття та сприймання. Інфо­рмація, сприйнята за допомогою органів чуттів, узагальнюється, осмислюється, тобто є матеріалом розумової діяльності. Мислен­ня через відчуття і сприймання пов'язане із зовнішнім світом. Через це його називають опосередкованим відображенням. У хо­ді мислення здійснюється більш глибоке пізнання світу, людина виходить за межі чуттєвих вражень і пізнає такі предмети і яви­ща, зв'язки між ними, які безпосередньо не сприймаються (ультразвук, радіація, існування елементарних часток). Через узагальнення людина пізнає внутрішню сутність предметів і явищ, їх зміст.

Мислення має активний, дійовий і цілеспрямований характер. Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Мислення у своїй вищій формі відбувається у поняттях (абстрактно-логічне мислення), але воно може відбуватися і в образах (наочно-образне мислення) і навіть у діях, що виявляють себе в русі (наочно-дійове мислення).

Розуміння – це здатність осягнути сутність і значення того, що є предметом мислення. Пов’язане зі знанням, але не зводиться до нього. Знання, які людина отримує через органи чуття та логічним шляхом, становлять змістовий бік мислення. Розуміння ж є процесом людського мислення, спрямоване на розкриття об’єктів у їх істотних зв’язках з іншими об’єктами, пов’язане із включенням нового знання в суб’єктивний досвід людини.

Розв’язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в про­блемній ситуації. Першим кроком до розв’язання задачі є усвідомлення і формулювання питання й проблеми. Усвідомити і сформулювати питання - це вже пев­ний крок до розв'язання проблеми. А розуміння того, що відомо і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв'язання.

Цілеутворення означає, що постановка загальної, проміжної та кінцевої мети є цілеутворювальним процесом, що відбувається у мисленні.

Рефлексію розглядають як діяльність суб'єкта, що спрямована на усвідомлення способів і дій його пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності суб'єкта. (В.Д. Шадриков).

2. Теорії мислення

Питання про те, що таке мислення та яку роль воно відіграє у піз­нанні і діяльності людини, цікавило людство здавна. Так, ще за анти­чності виникло розмежування діяльності органів чуття та діяльності мислення (Геракліт Ефеський – V ст. до н.е.; Парменід - V ст. до н.е.; Платон – IV ст. до н.е.).

Асоціаністична теорія. Перші уявлення про універсальні законо­мірності психічного життя пов'язували з утворенням зв'язків (асоціа­цій). У XVII ст. вважали, що зв'язок, ланцюжок уявлень утворює дум­ку. Розвиток мислення – це процес нагромадження асоціацій. Ланцюжок мимовільних образів-уявлень брали за основу будь-якого розумового процесу.

Мислення часто ототожнювали з логікою, виділяли поняттєво-теоретичне мислення, яке часто неправомірно називали логічним. До інтелектуальних здібностей у той час відносили "світоспоглядання", логічні міркування та рефлексію (самопізнання).

Вюрцбурзька школа. На відміну від асоціанізму, представники Вюрцбурзької школи (О. Кюльпе, М. Ах, К. Марбе та ін.) розгляда­ли мислення як внутрішню дію (акт). Механізмом розвитку думки вважали процес виявлення відношень між думками. Завдання розглядали як детермінанту мислення – роботи "Я". У контексті мислення як процесу розв'язування задач розрізняли мислення і розумову діяльність.

Вюрцбурзька школа виокремила мислення у самостійну діяльність, але відірвала його від практичної діяльності, мови та чуттєвих образів. Прикладом послідовного ідеалізму може бути таке міркування одного з представників цієї школи: "Ми не тільки скажемо: мислю - означає існую, а також: світ існує, як ми його встановлюємо та визначаємо".

Гештальтпсихологія. Представники гештальтпси-хології (М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка, К. Дункер) започаткували новий підхід до мислення, розглядаючи його як акт переструктурування ситуацій. Первинним змістом будь-якого психічного процесу вони вважали ці­лісні утворення - конфігурації, форми, або "гештальти". Мислення ха­рактеризували як раптове, не підготовлене аналітичною діяльністю, спрямованою на вирізнення суттєвих ознак проблемної ситуації.

М. Вертгеймер, К. Дункер зазначають, що розв'язування задачі полягає в тому, що окремі елементи проблемної ситуації починають сприйматись у новому гештальті, у нових відношеннях; тобто проблем­на ситуація переструктуровується, її елементи виявляють нові ознаки та відношення. Сам процес розв'язування задачі спрямований на від­криття нової властивості об'єкта, що існує у певній системі відношень з іншими елементами задачі. Розв'язок задачі настає як гештальт, як цілісне утворення, що становить певний крок у цьому процесі.

Біхевіоризм. Напрям започаткував Дж. Уотсон на початку XX ст. Він розширено трактував мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або із засобами невербальної комунікації. Виділяв три форми мислення: 1) просте розгортання мовленнєвих навичок; 2) розв'язування задач не нових, але таких, що зрідка трапляються; 3) розв'язування складних задач, що вимагають словесного вира­ження міркування перед виконанням певних дій.

Психоаналіз. Мислення розглядається у психоаналізі як мотива­ційний процес. 3. Фройду належить робота з психології мислення "Дотепність та її відношення до несвідомого". У ній "дотепність" пояс­нено як вияв творчого мислення. В основі її лежать несвідомі первин­ні мотиви. Виникає дотепність та її результати в обхід незадоволення первинних потреб, тобто творчість є сублімованим задоволенням цих потреб. Мисленнєва діяльність може відбуватися під впливом несві­домого мотиву або його замінника - бажаного мотиву.

Психоаналіз лише частково торкнувся проблеми зв'язку мислен­ня з мотивами. Питань, як впливає мотивація на організацію, будову мисленнєвої діяльності, не вивчали.

Теорія мотивації. Згідно з когнітивною теорією мотивації, моти­вація поведінки людини йде від пізнання, відповідно до нього. У ме­жах цієї теорії вивчають зв'язок мислення з рівнем домагань та вплив на цей процес мотивації досягнення. Теорія мотивації досягнення по­яснює реальний мотив як продукт інтеграції або навіть конкуренції двох тенденцій: суб'єкт боїться невдач та прагне пережити задово­лення від успіху. На процес пізнання впливають різні мотиви, їхню ієрархічність вивчає пізнавальна теорія мотивації.

Гуманістична психологія. Досліджує мотиви самоактуалізації. Розпочав вивчення цих мотивів ще К. Юнг, проте глибше аналізу­вав А. Маслоу. У переліку рис особистості, яка самоактуалізується, є чимало таких, що стосуються мислення (ефективність сприйняття дійсності, комфортне ставлення до реальності, постійна поява ново­го у розумінні того, що відбувається, почуття гумору тощо). Отже, дослідники, аналізуючи мотиви самоактуалізації, простежують їхній вплив на мислення.

Операціональна концепція інтелекту. Ж. Піаже розглядає мис­лення як біологічний процес. Він використовує поняття інтелект, а не мислення. Для Ж. Піаже характерним є генетич­ний підхід до розв'язання проблем інтелекту. Згідно з теорією Піаже, у цьому процесі може бути виділено п'ять стадій (або п'ять етапів у побудові операцій).

1. Стадія сенсомоторного інтелекту (від 8-10 місяців до 1,5 р.).

2. Символічний, або допонятійний інтелект (від 1,5-2 років до 4 років).

3. Стадія інтуїтивного (наочного) інтелекту (від 4 до 7-8 років).

4. Стадія конкретних операцій (з 7-8 років до 11-12 років).

5. Стадія формальних операцій, або рефлексивний інтелект (з 11-12 до 14-15 років).

Теорія онтогенетичного розвитку мислення. У 20-40 pp. XX ст. Л.С. Виготський, O.P. Лурія, О.В. Запорожець, П.П. Блонський дослід­жували розвиток мислення у дітей, зокрема їхній інтелект і мовлен­ня. Особливо важливий внесок у теорію онтогенезу мислення зро­били дослідження Л.С. Виготського та його послідовників. Розвиток мислення вони розглядали як процес засвоєння дитиною суспільно-історично вироблених розумових дій та операцій. Цим процесом можна активно і планомірно керувати (П.Я. Гальперін).

Теорія мислення як системи опрацювання інформації. З появою електронно-обчислювальних машин виникло розуміння мислення як системи опрацювання інформації (А. Ньюелл, Г. Саймон, М. Мін­ський, Дж. Маккарті, Д. Міллер, Ю. Галантер, К. Прібрам). Головним завданням було простежити рух потоку інформації в "системі" (тобто в мозку). Основними поняттями цього підходу є ті, що стосуються когнітивної діяльності: інформація, вхід, перероблення, кодування і підпрограма.

Особливого значення збиранню інформації про ознаки елементів проблемної ситуації надавали В.М. Пушкін, O.K. Тихомиров та ін.

Діяльнісна теорія мислення. У контексті відношення мислення до об'єктивної реальності його розглядають як процес та як діяльність (О.М. Леонтьєв, В.В. Давидов, В.Л. Поплужний, O.K. Тихомиров). Цей підхід уможливив збагачення психології мислення даними про зна­чення мотивації, емоцій, цілеутворення в мисленнєвій діяльності; залежність мисленнєвих дій від цих компонентів; роль контролю за мисленням, оцінного ставлення до свого мислення тощо.

Діяльнісний підхід дає змогу розглядати мисленнєву діяльність як умову самоздійснення особистості. Учені дійшли висновку, що досягти самоздійснення особистості в мисленнєвому процесі можна через самостійне вияв­лення нею рефлексивних зусиль. (І.М. Семенов, Ю.С. Степанов).

3. Мислення як процес. Мисленнєві процеси та операції, їхня характеристика

Мисленнєві (розумові операції) – порівняння, аналіз, син­тез, абстрагування, систематизація, класифікація, узагальнення, конкретизація. Вони взаємодіють між собою, а також спрямовані на розпізнавання об'єктів та контроль за виконанням перетворю­ючої функції мисленнєвої діяльності.

Порівняння – пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

Аналіз – це уявне розчленування об'єктів свідомості, відокремлення в них частин, ознак і властивостей.

Синтез – це уявне поєднання окремих частин, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення.

Абстрагування – уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Узагальнення – це продовження і поглиблення син­тезуючої діяльності мозку за допомогою слова.

Класифікація – відокремлення та подаль­ше об'єднання об'єктів на основі спільних істотних ознак.

Систематизація – упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів.

4. Логічні форми мислення як продукти мисленнєвого процесу

Результати процесу мислення (думки) існують у формі понять, суджень, міркувань, умовиводів.

Поняття – це думка, в якій відображаються суттє­ві, особливі ознаки предметів та явищ. Наприклад, поняття «дерево» (живе, коріння, стовбур, листя, крона); «стіл» (кришка, ніжки, дерев'яний). Поняття охоплює сукупність суттєвих знань про предмет чи явище. Воно характеризується змістом – сукупністю суттєвих властивостей, якими володіють зараховані до поняття предмети. Наприклад, поняття «Марс» об'єд­нує такі ознаки: «планета Сонячної системи», «кулепо­дібна форма», «обертається навколо Сонця».

З поняттям здійснюють різні розумові операції, най­важливіші з яких – узагальнення та обмеження. Сфор­мулювати узагальнене поняття – це відшукати залеж­ні від нього поняття (узагальнене поняття «меблі» – родове поняття «стіл»). Обмежити поняття – означає підшукати до нього більш часткове (щоб обмежити поняття «стіл», потрібно підібрати видові поняття «письмовий стіл»,

«обідній стіл»).

Судження – це форма думки, в якій виражається зв'язок між предметами та явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками («Іван вищий за Петра»). Утворюються вони безпосередньо, коли ідеться про те, що людина сприймає («За вікном гріє сонце»), а також опосередкованим міркуванням («Дерево у воді не тоне. Цей предмет виготовлений із дерева. Він не тоне у воді»). Судження бувають правильними і хибними. Правильність їх перевіряється логічно і практично. Деякі помилкові судження функціонують тисячоліття­ми («Сонце обертається навколо Землі»).

Умовивід – форма мислення, у процесі якого люди­на, зіставляючи та аналізуючи різні судження, виво­дить із них нове (висновок, наслідок). Умовиводи можуть бути індуктивними та дедуктивними. В індуктив­ному умовиводі з поодиноких фактів, посилань виво­дять загальне правило, роблять висновок («Італія – республіка, Португалія – республіка, Фінляндія – рес­публіка, Франція – республіка. Італія, Португалія, Фінляндія, Франція – західноєвропейські країни. Деякі західноєвропейські країни –республіки»). У де­дуктивних умовиводхх із загальних тверджень виво­дять поодинокі («Якщо йде дощ – земля мокра. Іде дощ. Отже, земля мокра»).

Одним із поширених видів дедуктивного умовиво­ду є силогізм – умовивід, у якому з двох суджень одержують третє – висновок, зумовлений ними («Усі види мистецтва емоційні. Музика – вид мистецтва. Отже, музика – емоційна»). Якщо вихідні судження істинні, то за дотримання логічних законів висновок завжди істинний. Силогізми бувають помилковими за наявності помилок у засновниках, посиланнях («Усе, що добре для фірми, добре для її працівників. Зменшення платні працівникам – добре для фірми. Отже, зменшення зарплати добре для працівників»). Джерелом помилки є неправильність вихідної те­зи. Із таких тверджень часто роблять помилкові вис­новки.

5. Види мислення, їхні особливості та характер взаємодії. Особливості педагогічного мислення

За формою або змістом: наочно-дійове, наочно-образне, абстрактно-логічне. За характером розв'язування задач: теоретичне, практичне. За ступенем розгорнутості: дискусійне, інтуїтивне. За ступенем оригінальності: репродуктивне (відтворювальне), творче (продуктивне).

Наочно-дійовим мисленням називають його вияви, які відбуваються в ситуації сприй­мання конкретних об'єктів і ді­яння з ними. Ця форма мислення найбільш притаманна дітям до 3 років, коли вони граються з предметами: будівельним матеріалом, кубиками, ламають, розбирають іграш­ки тощо. Тобто дитина мислить діючи.

Наочно-образне мислення – розумовий процес безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності. У простій формі наочно-образне мислення виявляється в дошкі­льнят у віці 4-7 років. Тут практичні дії ніби відходять на другий план, і, пізнаючи об'єкт, дитині необов'язково брати, торкатися його руками, але їй необхідно чітко сприймати й наочно уявляти цей об'єкт. Саме наочність є характерною особливістю мислення дитини в цьому віці. Наочність ніби випереджає мислення.

Словесно-логічне, або абстрактне, мислення здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманням та уявленням.

Логічне мислення – обґрунтоване, мотивоване, доказове, несуперечливе мислення, яке, виходячи з правильних вихідних позицій і суджень, веде до правильних, об'єктив­них висновків.

Інтуїтивне мислення протікає дуже швидко, згорнуте в часі, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлюване.

Продуктивне мислення – це психологічна основа людської творчості, джерело інновацій у всіх сферах діяльності людини.

6. Мислення як діяльність. Процес розв'язання задач

Необхідно розрізняти проблемну ситуацію та задачу.

Проблемна ситуація – це психічний стан, який виникає в людини тоді, коли набуті нею знання не забезпечують виконання потрібної дії і є необхідність у нових умовиводах, відповідно до нових умов. Тобто проблемна ситуація означає, що в процесі дія­льності людина наштовхнулася на щось невідоме. Проблемна ситуація – це незрозуміле та малоусвідомлене враження («щось не так», «щось не те»). Проблемна ситуація – конфлікт між обставинами й умовами, між знаннями та можливостями, якими володіє людина, і тими, яких прагне досягнути.

Усвідомлення проблемної ситуації є першим етапом її розв'язання. На другому етапі відбувається відокремлен­ня відомого й невідомого. Унаслідок цього проблемна ситуація перетворюється на задачу.

Задача – це усвідомлена мета, сформульована проблема.

При виникненні проблемної ситуації мислення є завжди, а при розв'язанні задач – процесів мислення може й не бути. «Два по­множити на два» – це задача, але для свого розв'язання вона не потребує мислення.

Будь-яка мисленнєва діяльність розпочинається із запитання, ініціатором якого може бути сама людина або хтось інший, на­приклад, учитель. Мислення виявляється тільки тоді, коли в лю­дини немає готової відповіді на поставлене запитання. Проблема, запитання повинні бути чітко усвідомлені, інакше не буде над чим думати.

Розв'язання мисленнєвих задач складається з п'яти етапів:

1. Чітке усвідомлення запитання задачі, того, що шукають.

2. Аналіз даних задачі. Дані зіставляються із запитанням, спів­відносяться з досвідом і знаннями.

3. Центральний етап – знаходження способу, принципу її роз­в'язання. Ідея його виникає як здогад, припущення або гі­потеза.

4. Розв'язання задачі – знаходження шуканого, одержання від­повіді на запитання задачі. Розв'язання задачі може відбува­тися по-різному: методом спроб і помилок, шляхом викорис­тання алгоритму, за допомогою інтуїції.

5. Перевірка правильності розв'язання задачі. Вона може здійс­нюватися практично й логічно.

Мислення та розв'язання задач тісно пов'язані. Але їх не мож­на ототожнювати, убачаючи в мисленні лише розв'язання задач. Воно необхідне і для самої постановки задачі, і для усвідомлення нових проблем. Мислення потрібне також для засвоєння знань, розуміння тексту під час читання та в багатьох інших випадках, зовсім нетотожних розв'язанню задач.

Мисленнева діяльність не завжди виявляється високоорганізованою і продуктивною. Нерідко не вдається знайти розв'язок задачі, дійти до нього прямим шля­хом. Причинами цього можуть бути:

1) невідповідне, неточне бачення ситуації. Часто людині перешкоджає відсутність бачення, розуміння основних передумов досягнення результату. Спочатку вона ніби бачить усю ситуацію, але часто це бачення виявляється невідповідним, неточним, надто загаль­ним чи надмірно зосередженим на деталях;

2) спокуса швидкого об'єднання аспектів, проблем. Наявність у задачі нечітко усвідомлених проблемних питань негативно позначається на баченні цілого, нав'язує вузький погляд на проблему, непродуктивно фокусує його;

3) суб'єктивні труднощі і проблеми. Це насамперед сильні переживання, які суттєво погіршують здатність людини спокійно думати, унаслідок чого предмети та їх властивості сприймають у зміненому значенні. Пози­тивні емоції (не дуже сильні) значно поліпшують можливості мислення;

4) домінування у процесі розв'язування задачі «Я» людини, неконтрольоване прагнення завжди мати рацію. Така людина не залежить ні від актуальної пі­знавальної ситуації, ні від законів логіки, бо в центрі її – власне Я.

7. Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект

Індивідуальні особливості мислення залежать від співвідношення в ньому чуттєвого і мислительного, образу й слова; співвідношення аналізу й синтезу в мисленнєвому процесі; типологічних особливостей нервової системи, які характеризуються силою, врівноваженістю, рухливістю процесів збудження і гальмування.

До індивідуальних особливостей мислення належать самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість. Самостійність – вміння побачити і сформулювати нову проб­лему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо ви­словлювати думку. Наслідувальність розуму виявляєть­ся в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсут­ності потреби зробити самостійні кроки у розв'язанні проблеми. Гнучкість – вміння змінити спосіб вирішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Протилежною цій якості є інертність розуму, що виявляється у малорухомості мислення, у здатності мислити лише звичним способом, лише за звичною схемою. Аналітичність, логічність думок – уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висло­влюватися. Розсудливість – вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку. Винахідливість – уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему.

Глибина думки – здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'я­зання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузь­ким колом ідей. Повер­ховість розуму – протилежна якість, що виявляється у вирізненні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей та зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків. Широта мислення – здатність охопити широке коло питань у різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотри­муватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотримується теми міркування, не відхиляється в бік, не “перестрибує” з однієї думки на іншу, не змінює предмет міркування. Швидкість мислення – це здатність швидко розібратися у складній ситуації, обдумати правильне рішення й прийняти його. Критичність мислення – здатність суб'єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явищ чи фактів, виявляти цінне та помилкове в них.

Дата добавления: 2015-05-22