Розвиток мислення школярів різних вікових груп

Розвиток мислення

Першим видом мислення в онтогенезі є наочно-дійове, що спирається на предметну діяль­ність дитини. Провідною умовою розвитку мислення виступає пред­метна діяльність дитини, прагнення її до вирішення виникаючих практичних завдань. У ранньому віці починають складатися розумові операції. Пізнання дійсності у дошкіль­ника відбувається у наочно-образній формі, з'являється міркування (розгор­нений розумовий процес), планування, бурхливо розвиваються розумові операції.

З початком шкільного навчання пізнавальний досвід дитини набуває якісно нової структури, дитина користується низкою способів розумової діяльнос­ті, серед яких: самостійне формулювання запитань-проблем; по­шук відповіді на них з опорою на міркування вголос, з викорис­танням порівняння й узагальнення, аналогії; висування можливих варіантів рішення, аргументів; обґрунтування висновків.

Особливості мислення молодших школярів: 1) з початком навчання в структурі мислення дитини зростає значущість абстрактних компонентів порівняно з конкретно-образними; 2) відбувається поступове зростання рівня системності та кри­тичності мислення, що призводить до спроможності молодшого школяра розв'язувати інтелектуальні завдання, які вимагають кількох логічно пов'язаних розумових дій; 3) розвивається здатність учня підходити до вирішення практичного завдання у внутрі­шньому плані за допомогою формулювання, без звернення до практичних дій; 4) здійснюється подальший розвиток розумових операцій, що призводить до появи у школяра дедуктивного мислення, вміння узгоджувати свої думки між собою і усувати суперечності у своїх мірку­ваннях, приходячи до правильних висновків; 5) дитина починає оволодівати засобами свідомого, довільного аналізу, синтезу, порівняння. Мисленнєві дії поступово стають свідомо контрольованими актами.

Особливості мислення підлітків: 1) розвиваються словесно-логічне мислення, монологічне, діалогічне і писемне мовлення, відбуваються становлення довільності пізнавальних процесів, вироблення індивідуального стилю інтелектуальної діяльності; 2) поглиблюється зміст мислення, удосконалюються його засоби, формуються розгорнені міркування і умовиводи, а з недостатньо усвідомлених і мимовільних вони стають довільними і свідомо регульованими; 3) підліток, абстрагуючись від світу конкретного, наочного матеріалу, міркує в суто словесному плані. Основним інтелектуальним новоутворенням даного періоду є здатність до роздумів за допомогою вербально сформованих гіпотез, а не маніпулювання з конкретними предметами. Мислення стає менш предметним і наочним; 4) хоча абстрактне мислення підлітка перебуває в стадії його становлення, рефлексивність мислення дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. З конкретно-понятійного мислення підлітка поступово стає абстрактно-понятійним; 5) виявляється здатність оперувати гіпотезами при вирішенні інтелектуальних завдань; можливість аналізувати абстрактні ідеї, шукати помилки і логічні протиріччя в абстрактних судженнях; 6) у підлітків поступово формуються такі якості мислення як послідовність, гнучкість, точність, самостійність і критичність. Самостійність мислення проявляється в спроможності підлітка розв'язувати задачі, доступні для учнів даного віку, без сторонньої допомоги розбиратися у нових фактах, явищах, подіях, спираючись на нові знання. Самостійність тісно пов'язана з критичністю.

Основна особ­ливість розумової діяльності учнів середніх класів – підвищення з кожним роком спроможності до абстрактного мислення, зміни співвідношення між конкретно-образним й абстрактним мисленням на користь останнього.

Особливості мислення старшокласників: 1) домінування словесно-логічного типу мислення, його варіативність; 2) перехід до вищих рівнів абстрагувального та узагальнювального мислення 3) учні засвоюють багато наукових понять, навчаються використовувати їх в процесі вирішення різних задач. Це означає сформованість у них теоретичного, або словесно-логічного, мислення. Завдяки цьому процес міркування стає економнішим і продуктивнішим; формується система взаємопов'язаних узагаль­нених і образних операцій; 4) істотну роль у розумовій діяльності старшокласників починають відігравати наукові гіпотези, пошукові міркування. Розвивається здатність міркувати, обґрунтовувати свої судження, доводити істинність висновків, контролювати процес міркування, переходити від розгорнених до згорнених його форм. Процес міркування стає економнішим і продуктивнішим. Мислення стає часто дедуктивно-гіпотетичним.

Тема: Уява

1. Поняття про уяву

2. Класифікація і види уяви.

3. Функції та індивідуальні особливості уяви.

4. Процеси створення образів уяви.

5. Фізіологічна основа уяви.Уява та органічні процеси.

1. Поняття про уяву

Уява – це вищий психічний пізнавальний процес, який полягає у створенні нових образів на основі попереднього досвіду людини.Уява – психічний пізнавальний процес створення образів, предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв'яз­ків між відомими образами та знаннями. Уява є процесом раціонального пізнання дійсності.

Психологічні характеристики уяви: 1) уява – це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Не уявивши готовий результат праці, неможливо братися до роботи; 2) уява виводить людину за межі буденного існування. Минуле зафіксовано в образах пам'яті. Майбутнє – в мріях і фантазіях; 3) уява – основа наочно-образного мислення. Вона дає змогу орієнтуватися в ситуації без застосування практичних дій; 4) уява відрізняється від сприймання. Образи уяви не завжди відповідають реаліям, в них є елементи фантазії; 5) з уявою в практичній діяльності людей пов'язують процес художньої творчості.

2. Класифікація і види уяви. Види уяви

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну.

Мимовільна уява – створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події.

Довільна уява проявляється в тих випадках, коли нові образи або ідеї виникають у результаті свідомого наміру людини уявити щось.

Репродуктивна уява – це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення.

Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні.

Технічна уява – це створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов.

Наукова уява – передбачає формулювання гіпотез, проведення експериментів, узагальнень.

За характером продуктивності виділяють: відтворювальну уяву – продукти якої вже були відомі раніше; творчу уяву. Відтворююча уява — створення образу чогось нового для людини, що спирається на словесний опис або умовне зображення цього нового (креслення, схему, нотний запис тощо).

Творча уява включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи. Творча уява – створення нових оригінальних образів без опори на наявний образ предметів і явищ або їх зображень або створення нових образів, які потребують відбору матеріалу у відповідності до задуму і можуть бути втілені у незвичних, оригінальних речах.

За мірою свободи, довільності визначають: пасивну уяву, яка виявляється у хворобливих фантазмах, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети; активну уяву, яка відбувається в рамках творчої діяльності, підкореній певній меті. Активна уява – це процес довільного створення індивідом наочних образів, які можуть бути практично втілені суб’єктом у життя.

За характером образів виокремлюють конкретну уяву й абстрактну уяву, яка оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

Мрія – уява, спрямована в майбутнє. Створення мисленного образу бажаного майбутнього розвитку подій.

Фантазія – продукт уяви. Фантазія змінює вигляд дійсності, відбитої у свідомості. Для неї характерна транспозиція (переста­новка) елементів реальності. Вона дозволяє знайти новий погляд на вже відомі факти й тому має величезну художню і науково-пізнавальну цінність. Творча активність, що породжує фантазію, значною мірою спонтанна, пов'язана з особистою обдарованістю й індивідуальним досвідом людини, що складаються в процесі діяльності. З погляду аналітичної психології, фантазія — це само­вираження несвідомого, утвореного забутими або витісненими особистісними переживаннями й архетипами колективного несві­домого. Фантазії виникають при падінні інтенсивності свідомості, у результаті чого практично не відокремлюються від підсвідомого (сон, перевтома, марення).

1. Функції та індивідуальні особливості уяви

Функції уяви: 1) моделювання кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання; 2) створення програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена; 3) створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її; 4) створення образів об’єктів з опорою на схеми, графіки, описи тощо; 5) створення принципово нових предметів та явищ.

Існують індивідуальні, типологічні особливості уяви (пов'язані зі специфікою пам'яті, сприймання і мислення). В одних людей переважає конкретне, образне сприймання світу (художній тип), у інших – оперування абстрактними символами, поняттями (розумовий тип).

1. Процеси створення образів уяви

Процеси створення образів уяви:

1) аглютинація – створення нового образу шляхом сполучення елементів, узятих із різних уявлень (русалка, кентавр, пегас, хатинка на курячих ніжках тощо); 2) гіперболізація – це збільшення предмета (велетень Гулівер), зміна кількості його частин (дракони з сімома головами, багаторукі богині з індійської міфології) або перебільшення сили (бога­тирі); 3) літота – зменшення предмета (Котигорошко, хлопчик-мізинчик, Дюймовочка); 4) акцентування – довільне підкреслення, виділення певних властивостей об'єкта, окремих його рис (дружні шаржі, карикатури); 5) типізація – одна з форм узагальнення, для якої характерним є виділення суттєвого, що повторюється в однорідних фактах і втілюється в конкретному образі. Наприклад, Отелло – образ, у якому втілені риси типового ревнивця; 6) схематизація – створення нового образу шляхом зглажування розбіжностей між об’єктами одного класу або виду, відкидання зайвих і другорядних деталей, і натомість виділення рис схожості (схематичне зображення квітки, схематичне зображення людини на знаках дорожнього руху тощо) 7) аналогія як уподібнення (літальні апарати створені за аналогією до птахів, підводні човни – до риб тощо); 8) символізація – використання символів (сни як послання від власного несвідомого).

5. Фізіологічна основа уяви. Уява та органічні процеси

Ідеомоторний акт – перехід уявлення про рух м'язів у реальне виконання цього руху (інакше кажучи, поява нервових імпульсів, що забезпечують рух, щойно виникає уявлення про нього). Ідеомоторний акт є мимовільним, неусвідомленим і, як правило, має слабко виражені просторові характеристики.

Антиципація – здатність особистості в тій або іншій формі передбачати розвиток подій, явищ, результатів дій. У психології розрізняють два поняття антиципації: здатність людини уявити можливий результат дії до її здійснення, а також можливість людини уявити спосіб розв'язання проблеми до того, як вона реально буде вирішена.

Ятрогенія – несприятливі зміни психічного стану і психо­генні реакції, що провокують виникнення неврозів, як результат неправильних (некваліфікованих) дій лікаря, що здійснює нена­вмисний вплив на пацієнта внаслідок необережних висловлювань про важкість захворювань або неправильний прогноз хвороби; необачне посилання на погане закінчення аналогічних захворю­вань в інших людей. Ятрогенні захворювання виявляються у без­лічі форм і характеризуються наявністю різноманітних депресив­них та іпохондричних станів.

6. Розвиток уяви в онтогенезі

Розвиток уяви дитини тісно пов'язаний з розвитком її творчості, зі становленням особистості. Про перші прояви уяви у 2,5-3 роки свідчить уміння дитини діяти в уявній ситуації з уяв­ними предметами. Однією з причин виникнення уяви є суперечність між пра­гненням дитини наслідувати дорослого, бути таким, як він, і об'єктивними можливостями реалізації цього прагнення.

Згодом по­ява сюжетно-рольової гри дошкільника дозволяє подолати цю супереч­ність: малюк діє в умовній уявній ситуації, але як дорослий У дошкільному віці процеси уяви виявляються у малюванні, ліпленні, конструюванні, ігрових варіаціях. Діти із задоволен­ням слухають невеликі розповіді, казки, співпереживають героям. Вони створюють нові образи, приписуючи предметам не властиві їм якості, надаючи їм здатності перетворюватися в інший предмет. Л.С. Виготський вважав дошкільний вік найважливішим (сензитивним) віком для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ тво­рчості.

Особливості уяви молодших школярів: 1) відбувається перехід від репродуктивної форми уяви (простого комбінування уявлень) до творчої (побудови нових образів). Дитяче фантазування виконує пізнавальну, практич­ну функції, починає впливати на розвиток особистості за­вдяки появі мрій; 2) уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, з характерними рисами некерованості. Образи уяви викликають у людини емоції, супро­воджуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справ­жньому лякається від страхітливих казкових героїв.

Л.С. Виготський назвав цей факт “законом емоційної реальності уяви”; 3) збагачуються й стають різноманітними витвори уяви дитини, збільшується швидкість утворення образів фантазії; 4) спостерігаються труднощі створення молодшим школярем образів об'єктів, яких він безпосередньо не сприймав (засвоєння географічних, історичних понять, розв'язування математичних задач); 5) протягом молодшого шкільного віку уявлювані образи стають більш точними і чіткими, узагальненими та яскравими; виникнення образу пов’язане не з опорою на конкретний предмет, картинку, а з опорою на слово; 6) уява набуває довільного характеру, передбачаючи ство­рення задуму, використання прийомів побудови образів уяви; 7) у процесі учіння вдосконалюється відтворювальна уява, яка стає реалістичнішою і більш керованою.

Особливості уяви підлітків

У цьому віці відбувається подальший розвиток творчої уяви, про що свідчать продуктивність, оригінальність, самостійність процесу уяви, а також зміна домінування її видів: від мимовільного (пасивного) до довільного (активного), від репродуктивного до творчого. Підлітки все частіше починають звертатися до художньої творчості (писати вірші, серйозно займатися малюванням тощо). Збагачення життєвого досвіду підлітків, розширення знань основ наук змінюють не тільки зміст образів їхньої уяви, а й способів утворення цих образів. Образи уяви підлітка ґрунтуються на реальності. Далекі від неї фантастичні уявлення виникають у нього лише за наявності спеціально поставленої мети створити щось незвичайне. Розширюються способи утворення образів уяви, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє. Фантазія підлітка – це гра дитини, що переросла у фантазію (Л.С. Виготський).

Особливості уяви старшокласників: відбувається удосконалення репродуктивної і творчої уяви; розвивається більш критичне ставлення до витворів влас­ної уяви, посилюється самоконтроль за її роботою; спостерігається співвідне­сення образів уяви, особливо мрій, з реальністю та влас­ними можливостями.

Тема: Увага

Дата добавления: 2015-05-22