Види уваги, їхня характеристика. Форми уваги

Види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна.

Мимовільна увага – виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності або на дозвіллі, під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.

Мимовільна увага:

• увага, не зумовлена вольовими зусиллями;

• є у людей і тварин;

• організується за законами орієнтовного рефлексу;

• відіграє роль при пристосуванні людини або тварини до навколишнього середовища, у процесі задоволення біологіч­них потреб;

• пов'язана з інстинктивною поведінкою;

• є генетично первісним ступенем уваги в історичному, онтогенетичному, індивідувальному розвитку людини;

• є пасивною, більш низькою формою уваги;

• виникає, як правило, внаслідок впливу подразника на будь-який аналізатор;

• викликається: значними для людини подразниками, пов'язаними з емоційною сферою, неочікуваними факторами, явищами;

• яскравими рухливими подразниками;

• зміною рухливих подразників на тлі стабільних об'єктів;

• появою нового об'єкта серед старих;

• у людини мимовільна увага пов'язана з концентрацією свідомості на чомусь, але без певної мети;

• використовується учителем для організації довільної та післядовільної уваги [17, с. 299].

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психологічній діяльності.

Довільна увага:

• є тільки у людини;

• зумовлена вольовими зусиллями;

• пов'язана з волею, свідомістю, цілями, планами, наміра­ми, інтересами, ідеалами людини;

• є вищим ступенем уваги в історичному, онтогенетично­му, індивідуальному розвитку людини;

• є активною, високою формою уваги;

• визначається наявністю усвідомленої мети, психічного напруження, вольових зусиль;

• виникла історично в процесі спілкування з оточуючими: ігрової, навчальної, трудової діяльності;

• надає діяльності особистості більш стійкого, тривалого, продуктивного характеру;

• має різну тривалість, залежно від змісту діяльності, життєвого значення, віку людини, спілкування.

Довільну увагу викликають наступні причини: усвідомлення обов’язку та необхідності виконувати діяльність; інтереси, мотиви, прагнення, цілі, ідеали людини.

Довільна увага здатна переростати у післядовільну. Це відбувається, коли суб’єкт діяльності настільки захоплюється, що за наявності мети зникає необхідність докладання значних вольових зусиль. Визначальним стає не вольове зусилля, а інтерес, який замінює функцію волі. Під його впливом збільшується вибірковість уваги. Післядовільній увазі властива економність, вона є оптимальною для виконання різних видів діяльності. Зруйнувати післядовільну увагу може сильнодіючий подразник.

Форми уваги: зовнішня і внутрішня; колективна, групова, індивідуальна.

Зовнішня увага є складовою перцептивної діяльності. Це мимовільна, довільна чи післядовільна зосе­редженість людини на об'єкті, який сприймають органи чуття.

Внутрішня увага – зосередженість на уявленнях пам'яті, емоціях, почуттях, думках, умовах і способах розв'язання завдання тощо. Яскраво виявляється під час розв'язування завдань подумки.

4. Властивості уваги та особливості їх взаємодії

Основні властивості уваги: зосередження або сконцентрованість уваги, стійкість, пере­ключення, розподіл та обсяг уваги.

Концентрованість – зосередження уваги на певному об'єкті. Інтен­сивність зосередження залежить від глибини інтересу до об'єкта діяльності.

Стійкість уваги – тривалість зосере­дження на об'єктах діяльності, часовий інтервал збереження певної домінанти. Стійка увага може зберігатися протягом 10-15 хв.

Коливання уваги – це зміна її інтенсивності.

Переключення уваги – це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність, вміння швидко переносити увагу з од­ного об'єкта на інший, зберігаючи при цьому високу продуктив­ність.

Розподіл уваги – це одночасна увага до двох або кількох об’єктів та одночасне виконання дій із ними чи спостереження за ними.

Обсяг уваги – це кількість об'єктів, що можуть бути одночасно охоплені увагою в найкоротший час. Обсяг уваги дорослої людини – 4-6 об’єктів, школярів (залежно від віку) – 2-5 об’єктів.

1. Онтогенез уваги

За даними спостережень і експериментальних досліджень, послідовність розвитку дитячої уваги виглядає так.

1. Перші тижні – місяці життя. Поява орієнтувального рефлексу як об'єктивної, вродженої ознаки мимовільної уваги дитини.

2. Кінець першого року життя. Виникає орієнтувально-дослідницька діяльність як засіб майбутнього розвитку довільної уваги.

3. Початок другого року життя. З'являються зачатки довільної уваги, що пов'язано з процесами виховання дитини. Дорослі поступово привчають дитину виконувати не те, що вона хоче, а те, що їй потрібно робити. Починає виявлятися свідомість, хоча ще в примітивній формі.

4. Другий – третій рік життя. Велике значення для розвитку довільної уваги має гра. У ході гри дитина вчиться координувати свої дії відповідно до завдань гри та її правил. Паралельно з довільною увагою на основі чуттєвого досвіду розвивається і мимовільна увага.

5. Чотири з половиною – п'ять років. З'являється здатність спрямовувати свою увагу під впливом складної інструкції дорослого. Дитина знайомиться з усе більшою кількістю предметів і явищ, постійні бесіди з батьками, ігри, у яких діти наслідують поведінку дорослих, маніпулювання предметами – усе це збагачує досвід дитини, розвиває її інтереси та увагу.

6. П'ять–шість років. Основною особливістю цього етапу є нестійкість довільної уваги. Дитина легко відволікається на сторонні подразники, увага є досить емоційною – дитина все ще погано володіє своїми почуттями. На відміну від довільної уваги мимовільна увага є досить стійкою, тривалою і зосередженою. Поступово шляхом вправ та вольових зусиль розвивається здатність керувати своєю увагою.

7. Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги відбувається за рахунок дисциплінованості, що сприяє формуванню контролю за власною поведінкою. У початкових класах у дитини переважає мимовільна увага і вона ще не може повністю контролювати своєї поведінки на уроках.

У старших класах довільна увага досягає досить високого рівня розвитку. Старшокласник може досить довго зосереджуватися на певних видах діяльності, контролювати свою поведінку. У цьому віці на якість уваги впливають не тільки умови виховання, але й вікові особливості, пов'язані з фізіологічними змінами, що відбуваються в цей період. Це супроводжується підвищеною втомлюваністю, дратівливістю, зниженням працездатності.

6. Роль уваги у навчанні і вихованні школярів

Увага відіграє велику роль у навчанні та вихованні школярів. Результати навчання залежать від сили і тривалості уваги учня, розвитку властивостей та видів уваги. Увага є організацією психічної діяльності школяра. Увага обслуговує різні психічні пізнавальні та емоційно-во­льові процеси, складові навчальної діяльності. Увага обмежує певну кількість інформації, яка надходить через різні канали до мозку, свідомості; створює необхідні передумови для прийому найбільш актуальної інформації, виконує функцію фільтра інформації.

Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення матеріалу та його міцного засвоєння. Успішність учбової діяльності школярів обумовлена такими властивостями уваги як стійкість, зосередження, переключення, розподіл, обсяг. Часто нерозуміння учнем нового матеріалу, погане запам’ятовування, помилки під час виконання домашнього завдання пов’язані, як правило, з недостатньою увагою.

Основні функції уваги сприяють відбору значущих предметів, об'єктів та ігнорування інших впливів. Завдяки увазі відбувається збереження діяльності школярів протягом певного часу. Увага затримує об'єкт у фокусі свідомості, що пов'язано з процесом зосередженості. Вона здійснює регулювання й контроль діяльності, поведінки, протікання психічних процесів учнів.

Від особливостей уваги залежать такі якості особистості, як спостережливість, здатність помічати ледь відчутні, але суттєві особливості предметів і явищ. На основі високого рівня розвитку довільної уваги формується уважність як риса характеру.

Тема: Емоції і почуття

1. Поняття про емоції та почуття, їхня фізіологічна основа. Функції емоцій і почуттів

2. Види емоцій і почуттів, їхня характеристика.

3. Загальні властивості емоцій і почуттів

4.Форми переживання емоцій і почуттів

5. Індивідуальні емоційні прояви

6. Розвиток емоційної сфери в онтогенезі

1. Поняття про емоції та почуття, їхня фізіологічна основа

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції – особливий клас психічних процесів, станів, явищ, що виражається у формі безпосереднього, пристрасного пережи­вання суб'єктом життєвого змісту явищ, предметів і ситуацій для задоволення своїх потреб.

Почуття – вища форма емоційного відношення людини до предметів і явищ дійсності, що вирізняється відносною устале­ністю, узагальненістю, відповідністю потребам, мотивам і ціннос­тям, які були сформовані в процесі її особистісного розвитку.

Емоції й почуття розрізняють за походженням:

1. Емоції, як правило, мають характер орієнтовної реакції, тобто несуть первинну інформацію про брак або надлишок чогось, тому вони часто бувають невизначеними й недостатньо усвідомлюваними (наприклад, неясне відчуття чогось). Почуття, навпаки, здебільшого предметні й конкретні. Емоції первинні, почуття вторинні. Емоції притаманні людині і тварині, почуття – лише людині.

2. Емоції більшою мірою пов´язані з біологічними процесами, а почуття – із соціальною сферою. Емоції елементарні психічні явища, почуття - складні.

3. Емоції більшою мірою по´язані зі сферою несвідомого, а почуття максимально представлені в нашій свідомості. Емоції тісно пов'язані з інстинктивною, безумовно-рефлекторною підкорковою діяльністю головного мозку, почуття – кір­кові утворення.

4. Емоції найчастіше не мають певного зовнішнього вияву, а почуття мають.

5. Емоції короткотривалі, а почуття тривалі, відображають стійке ставлення до яких-небудь конкретних об´єктів.Емоції регулюють відносини людини із середовищем, почуття – її стосунки як особистості з іншими людьми. (О.Г. Маклаков)

Сутнісно емоції та почуття об'єднуються поняттям “переживання”, проте емоції визначаються як тимчасові переживання, а у почуттях виявляються потреби та мотиваційна сфера особистості, які є більш сталими.

Переживання – емоційно забарвлений стан, що ви­являється у формі задоволення або незадоволення (страждання), напруги або заспокоєння. За емоційним забарвленням вони можуть бути позитивними і нега­тивними, приємними і неприємними.

Дата добавления: 2015-05-22