Острозька Біблія та її значення для становлення української філософської традиції

Інтелектуали Острозької академії в першу чергу працювали над тим, щоб виробити конкурентноздатну богословловську й філософську культуру, яка б могла протистояти західній експансії. Вони намагалися максимально використати потенціал візантійської та давньоруської традицій, обережно адаптуючи елементи культури Заходу. В Острозькій академії (хай і не безпроблемно) творився синтез культур Сходу й Заходу, синтез, на основі якого мала б постати оригінальна культурна традиція. Виявом цієї тенденції стала Острозька Біблія [12], укладена при допомозі викладачів й, очевидно, частково студентів Острозької академії.

Будучи надрукованою на початку 80-их рр. ХVІ ст., вона отримала значне поширення серед православних слов’ян, а також молдаван та румунів. Це видання шанували й представники неправославних віровизнань, віддаючи належне ерудиції острозьких книжників. Шанобливе ставлення до цієї Біблії як з боку православних, так і представників інших християнських конфесій стало однією з причин того, що збереглося чимало примірників цього видання. До нашого часу дійшло понад 300 примірників, які знаходяться в музеях, бібліотеках, архівах не лише України, але й також Росії, Білорусії, Польщі, Литви, Румунії, Ватікану, Греції, Сербії, Угорщини, Чехії, Естонії, Голландії, Болгарії, Франції, Великобританії, США, Канади, Австрії, Німеччини, Фінляндії, Узбекистану, Киргизії тощо. Це дає підстави припускати, що наклад видання становив 3-4 тис. примірників.

Дослідники сходяться на думці, що активна робота по підготовці Острозької Біблії розпочалася у середині 70-их рр. ХVІ ст. У 1575 чи 1576 рр., як уже зазначалося, виник гурток вчених, котрі працювали над підготовкою до друку цього видання. Робота над Біблією було складною справою. Необхідно було зібрати різноманітні тексти, відредагувати їх. До появи Острозької Біблії в православних слов’ян не було повного тексту Святого Письма Старого й Нового Завіту.

Чи не найголовнішою проблемою, яка постала перед редакторами, було питання, який текст взяти за основу для Острозької Біблії. Про це, зокрема, йдеться в першій передмові до даного видання, написаній від імені князя В.-К. Острозького. Там говориться про те, що не було знайдено ні однієї книги Біблії, куди б входили всі книги Старого Завіту, перекладені старослов’янською мовою. Редактори Острозької Біблії зробили велетенську роботу, здійснивши порівняльний аналіз різноманітних біблійних текстів. Навіть у Західній Європі, де філологічна наука була достатньо розвинутою, до подібної роботи лише приступали. Хто редагував Острозьку Біблію, на жаль, ми не маємо достатньо інформації. Висловлювані міркування з цього привиду переважно мають гіпотетичний характер. Імовірно, ця робота здійснювалася під керівництвом Герасима Смотрицького. Саме він виступає автором прозової та віршованої передмов до Біблії. Також можна припустити, що Г.Смотрицький є автором вірша-присвяти на герб князів Острозьких, яким, власне, й відкривається Біблія. Деякі дослідники вважають, що йому належить авторство передмови, написаної від імені В.-К. Острозького. Важливу роль в укладенні Острозької Біблії відіграв також друкар Іван Федорович (Федоров). Він є автором післямови до цього видання, де говорить, що надрукував книги Старого й Нового Завіту. Із післямови випливало, що І.Федорович не просто виконував технічну роботу, друкуючи Біблію, а й переймався тим, щоб не було помилок у книзі. Отже, здійснював редагування тексту.

Хоча Острозьку Біблію до друку готували різні фахівці (знавці сакральних мов та біблійних текстів, учені-філологи, майстри друкарської справи), все таки головну роль у її появі відіграв В.-К. Острозький. Саме він зумів зібрати вчених редакторів, запросив до себе друкаря І.Федоровича. За його вказівкою збиралися біблійні тексти з різних країн. Зрештою, він виділив великі кошти для роботи над Біблією і для її друкування. Мотиви видання книги (принаймні частково) були пояснені в передмові до Біблії, написаній від його імені. Князь говорив, що відважився на видання Святого Письма, сподіваючись на милосердя Боже, знаючи, як нелегко людям спастися. Для В.-К. Острозького видання Біблії було передусім богоугодною справою. Водночас князь звертав увагу на справи земні, власне, на міжконфесійну боротьбу, що точилася в той час на українських землях, ведучи мову про переслідування «Христової Церкви», тобто православ’я. Зазначені мотиви, зрозуміло, подані в передмові з суб’єктивної позиції. Хоча можна не сумніватися, що мотиви особистого спасіння, яке князь сподівався отримати завдяки здійсненню богоугодних справ, у т.ч. й друку Біблії, а також намагання зміцнити позиції православної церкви, покровителем якої в Речі Посполитій він офіційно вважався, стояли на першому місці. Певну роль міг у цій справі міг відіграти й «магнатський гонор». Князю важливо було зробити таку справу, завдяки якій про нього б заговорили, зріс його престиж та й завдяки якій він би залишив про себе пам’ять нащадкам. Про це (хай навіть дещо завуальовано) також йдеться в передмові.

З погляду дня сьогоднішнього, видання Острозької Біблії не мало відношенн до філософствування. Насправді, це не так. Як зазначалося, ще в часи Київської Русі виробився погляд, що філософствування – це інтерпретація біблійних текстів. Тому збереглися примірники Острозької Біблії з помітками-маргіналіями. Вони свідчать про спроби українських книжників осмислити Священне писання, вписати його фрагменти в контекст сьогодення.

Значний інтерес у цьому плані становлять записи на полях примірника Острозької Біблії, що зберігається в Харківській науковій бібліотеці ім. В.Г.Короленка. Цей примірник належав трьом різним власникам, кожен із яких залишив у ньому записи релігійного, а також полемічного характеру. Найбільш цікаві записи відносяться до 20-их рр. 17 ст. [13] Анонімний автор цих записок отримав у науковій літературі умовну назву «волинського вільнодумця». Йому також приписували авторство записів на полях рукописної книги «Бесіди Іоана Златоустого на послання апостола Павла до корінфян», яка довгий час зберігалася в бібліотеці Крехівського монастиря [14]. Для «волинського вільнодумця» притаманний був яскраво виражений антиклерикалізм. Виступаючи проти католиків та уніатів, він засуджував також православних священнослужителів, оскільки вони «байок лише учать людей, не вчать правди божої, а лише людських вимислів», наклали на селян важку панщину, незвиклі податки і т. ін. [15] Також «волинський вільнодумець» негативно ставився до обрядового благочестя. Зі скепсисом говорив про поклоніння іконам, культ святих, виступав за невтручання церкви в державні справи [16].

У передмові до Біблії, написаній Г.Смотрицьким, йдеться про те, як треба трактувати її. Священне писання, вважав автор, варто досліджувати «неземними очима». Лише тоді можна врятуватися від «бушування противних вітрів єретичного хитрування», обману, гордості, діянь антихриста. «…відкрий очі духовні твого серця, і відкинь марнословство і горді роздуми – це земське, душевне і бісівське, що не сходить згори. Але думаючи про горішнє, зрозумій господні слова, що не просто Він наказує читати, але й досліджувати; а дослідивши, зберігати, що можна помістити, вміщати, а те, що не можна помістити, з вірою церкві представляти; а вона не має звичаю помилятися. Бо читання письма забиває, а духовне дослідження оживляє. Думаючи по інакшому, численні впали в оману і стали на дорогу погибелі» [17].

Отже, Г.Смотрицький закликав не просто читати біблійний текст, а заглиблюватися в його зміст, відкривати «духовні очі серця», тобто спиратися на глибинне інтуїтивне сприйняття. При бажанні в цьому можна побачити «філософію серця». Правда, вважає Г.Смотрицький, духовне дослідження має межі й повинне узгоджуватися з церковним розумінням.

З одного, боку, Острозька Біблія була відповіддю на закиди П.Скарґи, що старослов’янською мовою неможливо богословствувати (а, отже, й філософствувати). Видавці Острозької Біблії створили філософсько-філологічну концепцію, сутність якої полягала в звеличенні старослов’янської мови як основи «чистоти» православної віри. Старослов’янська мова розглядалася острозькими книжниками як духовне начало, що єднало всіх православних слов’ян, як хранитель багатовікового загальнослов’янського культурного спадку й, нарешті, як засіб комунікації в усьому православно-слов’янському ареалі [18]. Давши повний корпус біблійних книг старослов’янською мовою (реально створивши слов’янський біблійний канон), острозькі книжники продемонстрували, що існує база для богословствування цією мовою. Звідси стають також зрозумілими намагання українських полемістів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. подати старослов’янську мову як «божественну». Наприклад, це чітко простежується в І.Вишенського. Також у цьому контексті варто осмислювати появу різноманітних азбук, граматик, словників цієї мови, вершиною яких стала «Граматика» М.Смотрицького.

Острозька Біблія кодифікували оновлений українцями варіант старослов’янської мови, який набув поширення в православному слов’янському світі. Власне, мова Острозької Біблії це вже не мова Кирила й Мефодія. Це була українізована старослов’янська мова. Видання Острозької Біблії стимулювало формування на цій мові релігійної, богословської термінології й розвиток богословської думки. З іншого боку, Острозька Біблія стала певною адаптацією західних традицій на українському ґрунті. І справа не лише в тому, що для її випуску скористалися технікою книгодрукування, яка прийшла з Заходу. При її укладенні використовувалися як старослов’янські й грецькі тексти, що відповідало духу давньоруських і візантійських традицій, так і тексти, що прийшли із Заходу – чеські біблійні переклади (фактично пропротестантського характеру), Вульгата, що була канонічним старозавітним текстом для католиків, можливо, також і протестантські польськомовні переклади. Острозька Біблія стала своєрідною прелюдією для появи вкінці ХVІ – початку ХVІІ ст. полемічної православної літератури, написаної тогочасною українською книжною мовою. Ця література, здебільшого, створювалася викладачами, учнями Острозької академії або авторами, наближеними до їхнього середовища.

Дата добавления: 2015-05-22