До складу УРСР 2 страница

У ст. 124 Конституції проголошувалася свобода слова, друку, зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій, тобто йшлося про свободи, які були просто неможливими в умовах тоталітарної системи. В той час, коли провадились незаконні обшуки й арешти, здійснювалися масові репресії, в Конституції урочисто проголошу­валася недоторканність особи, житла тощо.

2X6

Конституція 1937 р. була побудована у такий спосіб, що сам.і п структура абсолютизувала державу. Серед 13-тм її розділів роз­діл про права та обов'язки громадян УРСР. Всебічний розвиток осо­би в цій Конституції розглядався не як мета соціалістичного будів­ництва, а як засіб досягнення мети — побудови сталінської моделі соціалізму.

Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конститу­ція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх поло­жень. Реальна практика сталінщини перекреслювала демократич­ність Конституції УРСР 1937 р.

Не захищала Конституція УРСР і національні права українсь­кого народу. Розпочата ще з 20-х років українізація не просто при­пинилась, вона почала тепер розглядатися Москвою як прояв на ціоналізму. Наслідками цього стали розгром української науки, культури, знищення українських провідних кадрів. Зазнали утис­ків і національні меншості. У квітні 1938 р. було видано постанову ЦК КП(б)У, згідно з якою створення в Україні навчальних закладів національних меншостей визнавалось насадженням осередків бур­жуазно-націоналістичного виливу. В наступному році були ліквідо­вані національні райони та національні сільські Ради¹.

Суттєвих змін зазнала виборча система Конституція УРСР 1937 р. відмовилась від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством, а значна частина населення взагалі була позбавле­на виборчих прав, від виборів багатоступеневих та відкритих. Згід­но зі ст. 133 Конституції, вибори до Рад депутатів трудящих усіх ступенів провадились на основі «загального, рівного і прямого ви­борчого права при таємному голосуванні». Як уже зазначалось, справжніх виборів у дійсності не проводилося, це була, лише шир­ма, яка прикривала тоталітарний режим.

На відміну від Конституції УСРР 1929 р., де не розглядалися питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-ирокурор-ських органів. Конституція 1937 р. мала спеціальний розділ, при­свячений суду та прокуратурі. Тут визначався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувались основні принципи іжшьої діяльності. В Конституції багато говорилося про зміцнений соціалістичної законності, право обвинуваченого на захист, проце­суальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключ- шЛ порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяль-акть особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії — все а»б>.їм несумісним з принципами, проголошеними Конституцією УРСР 1937 р.

Кмж-ник В. П. Національнп-ітнгіні відносини в Україні, теоретичні засади та ■шчи іуиійио-пратіїи аспекти. — X.. 2003. — С 140

Розділ 3. Держава і право України в період тоталітарно-репресивного режиму

§ 4. Перебудова державних органів УІ'СР на основі Конституції 1937 р.

§ 4. Перебудова державних органів УРСР на основі Конституції 1937 р.

ерховна Рада і Раднарком УРСР. Прийняття Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р. істотно змінило всією систему вищих і місцевих органів державної влади і органів державного управління.

Відтепер вищим органом державної влади СРСР ста­вала двопалатна (Рада Союзу і Рада Національностей) Верховна Рада СРСР. Вищим органом державної влади УРСР була Верховна Рада республіки, місцевими органами державної влади — місцеві Ради депутатів трудящих.

12 грудня 1937 р. відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, які проводилися під керівництвом та контролем Комуністичної пар­тії. Від України було обрано 102 депутата до Ради Союзу і 36 депу­татів до Ради Національностей.

Вибори до Верховної Ради УРСР відбулися (також під конт­ролем партійних організацій) вже в наступному році — 25 лютого.

Місцеві Ради депутатів трудящих. Наприкінці 1939 р. розпо­чалася нова виборча кампанія. Необхідно було обрати місцеві орга­ни державної влади. Тут все також розпочалося з партійної дирек­тиви — постанови ЦК КП(б)У «Про підготовку до виборів у місцеві Ради депутатів трудящих УРСР», прийнятої 28 серпня 1939 р. На підставі Положення про вибори до місцевих Рад депутатів трудя­щих УРСР розгорнулась підготовка до виборів: утворювалися ви­борчі округи та дільниці, організовувались виборчі комісії тощо. Відповідні парткоми висували кандидатів у депутати.

Вибори до місцевих Рад депутатів трудящих відбулися 24 груд­ня 1939 р. Було обрано 15 обласних, 583 районних, 164 міських, 10 863 сільських і 442 селищних Рад депутатів трудящих.

Відповідно до нової Конституції встановлювався сесійний по­рядок діяльності місцевих Рад депутатів трудящих. Відразу заро­дилась і нова організаційна форма — постійні комісії обласних, ра­йонних, міських, сільських і селищних Рад.

Місцеві Ради депутатів трудящих обирали виконкоми у скла­ді голови, його заступників, секретаря і членів виконкому. За Конс­титуцією УРСР виконкоми Рад безпосередньо підпорядковувалися як Радам депутатів трудящих, що їх утворювали, так і виконкомам вищих Рад. Вони керували культурно-політичним і господарським будівництвом на своїй території. Тому місцеві Ради утворювали ор-

гани управління — відділи та управління, що підпорядковувались як самій Раді депутатів трудящих та її виконкому, так і відповідно­му наркомату УРСР.

Військове будівництво. У передвоєнний час було вжито низ­ку державно-правових заходів з метою зміцнення Червоної армії та Військово-Морського флоту. Але спостерігалися в цей час і тра­гічні моменти. Напередодні війни було репресовано майже всю ке­рівну верхівку армії. Тоталітарний режим шляхом репресій нама­гався усунути самостійно мислячих військових та поставити на їх-нс місце безликих людей, з тим щоб перетворити армію в надійну опору тоталітарно-репресивної системи

Водночас відповідно до постанови ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 7 березня 1938 р. «Про національні частини в РСЧА» лік­відовувалися національні формування, створені на підставі рішень XII з'їзду РКП(б)¹. Ще більші зміни у структурі.юрпіїних сил від­булися на підставі Закону Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1939 р. «Про загальний військовий обов'язок». Було розформовано військові частини і з'єднання, що будувались на підставі терито­ріально-міліційного принципу, і збройні сили цілком перейшли на становище кадрових. Таку реорганізацію було проведено і в УРСР.

Усі питання організації збройних сил і керівництва ними на­лежали до компетенції Союзу РСР. Тому державні органи УРСР ки виконували розпорядження уряду Союзу РСР і пійськового командування.

Одночасно з різними заходами щодо зміцнення Червоної армії Сталін завдав відчутного удару по військових командних кадрах. Зазнали втрат і військові округи, розташовані в Україні. Було за­арештовано і розстріляно командувачів військами Київського вій­ськового округу І. Якіра, Харківського — І. Дубового. Почалось ви­нищення командних кадрів цих двох округів. Повністю було знищено штаб КВО. У 1937—1938 рр. тільки з КВО і ХВО було репресовано 150 осіб командного складу вищого рангу (Думенко, Ковтюх, Гарка­вий та ін). Більшість командних посад довелося надати людям, які ве встигли закінчити навіть середніх військових навчальних закла-—в

Вражає свавілля, яке чинилося щодо людей, у тому числі сто­совно тих, хто встановлював радянську владу. Характерною є справа члена ВЦВК, легендарного героя громадянської війни, тричі нагородженого орденом Червоного Прапора, члена партії з 1918 р. комкора Є. Й. Ковтюха, заарештованого у 1937 р. Ковтюх звинува-

¹ Гукчак Т. Україна: перша половина XX століття. — К, 1993 — С. 188. •МИ

Розділ 3. Держала і право України я період тоталітпарио-репресивного режиму

чувався у контрреволюційному заговорі. Усі його звернення до дер­жавних інстанцій і особисто до Сталіна виявилися марними. На «слідстві» до нього застосовували жорстокі тортури. Без жодного доказу вини за вироком військової колегії Верховного Суду СРСР його розстріляли. І лише у 1956 р. реабілітували.

Судова система, прокуратура, НКВС. Зміни у державному механізмі, викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи, так і прокуратури. Перебудова цих органів спрямованої насамперед на посилення репресій як головного засобу існування тоталітарно-репресивної системи.

Принципові положення про організацію та діяльність судів і органів прокуратури республіки були викладені в Конституції УРСР

1937 р., де зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється Вер­
ховним Судом УРСР, Верховним Судом Молдавської АРСР, облас­
ними судами, судами адміністративних округів, а також спеціаль­
ними судами СРСР, які утворюватимуться за постановою Верхов­
ної Ради СРСР, народними судами.

Подальший розвиток і конкретизацію конституційні положен­ня одержали в Законі про судоустрій Союзу РСР, союзних і автоно­мних республік, прийнятому Верховною Радою СРСР 16 серпня

1938 р.¹

Закон про судоустрій декларував найважливіші принципи су­дочинства, наприклад принцип гласності. Про це йшлося і в Конс­титуції УРСР, де в ст. 101 було зазначено, що «розгляд справ в усіх судах Української РСР відкритий, оскільки законом не передбачені винятки, з забезпеченням звинуваченому права на захист». У ст. 109 Конституції УРСР також вказувалося, що «судочинство в Україн­ській РСР провадиться не українською мовою з забезпеченням для осіб, які не володіють мовою більшості, повного ознайомлення з ма­теріалами справи через перекладача, а також права виступати в суді на рідній мові».

У Законі подальшого розвитку набув принцип виборності суд­дів. Так, Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд респуб­ліки обирається Верховною Радою УРСР строком на 5 років, облас­ні суди — обласними Радами депутатів трудящих на такий самий строк, народні суди — населенням строком на 3 роки. Але реорга­нізацію судової системи в Україні відповідно до Закону про судоус­трій і Конституції УРСР здійснити до кінця не вдалося, бо цьому перешкодив напад фашистської Німеччини.

¹ Вторая сессия Верховного Совета СССР 10—21 негуста 1938 к Стенограф, отчет. — М, 1938 — С, 782.

§ 4. Перебудова державних органів УРСР на основ» Конституції /937 р.

Суттєві зміни відбулися в організації судового управління на місцях. Обласні суди звільнялися від адміністративних функцій, які передавалися відтепер управлінням наркомату юстиції при обласних Радах депутатів трудящих. В Україні вони діяли на підставі Поло­ження, затвердженого постановою Раднаркому УРСР від 27 грудня 1939 р.¹

Введення по всій країні в основному єдиного законодавства, єдиного керівництва судовою практикою, яке було зосереджено у Верховному Суді СРСР, єдиного судового управління, що здійсню­валось Наркоматом юстиції СРСР, мало на меті подальше зміцнен­ня єдності судової системи, зростання централізації.

Демократичні принципи, закріплені в Конституції та Законі про судоустрій, і передусім принципи соціалістичної законності, не стали гарантією її додержання. Навпаки, як раз у цей час мали міс­це дуже серйозні порушення законності, практикувалася позасудо-ва репресія. Право застосування кримінального покарання надава­лось не тільки судовим органам, а й «трійкам», особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ СРСР.

Діяльність Прокуратури УРСР визначалась Конституцією СРСР 1936 р. і Конституцією УРСР 1937 р., де було сказано, що ви­щий нагляд за точним дотриманням законів усіма наркоматами й установами, як і окремими посадовими особами і громадянами, на території республіки здійснює Генеральний прокурор СРСР як без­посередньо, так і через Прокурора УРСР. Прокурор республіки й обласні прокурори призначалися Генеральним прокурором СРСР на п'ять років, прокурори районів і міські — Прокурором УРСР на такий самий строк.

Як Прокуратура Союзу РСР, так Прокуратура України в цей період не забезпечували належного прокурорського нагляду за правоохоронними органами. Керівництво Прокуратури СРСР само: римувало застосування недозволених методів слідства, прове­дення необгрунтованих масових репресій.

Не було розроблено і нового положення про прокуратуру. Все ще продовжувало діяти Положення про Прокуратуру СРСР, за­тверджене постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 17 грудня 1933 р. Воно регламентувало й діяльність республіканських прокуратур, у тому числі в УРСР.

У другій половині 30-х років органи НКВС було остаточно ви­ведено з-під контролю уряду і вищих партійних органів. Фактично ВС не підпорядковувався нікому, крім Сталіна, і тому, диктував

^: Збірник постанов і розпоряджень Уряду УРСР (далі ЗП УРСР). — 1939. — /Л 37. — Ст 178

Розділ 3. Держала і право України в період тоталітарно-репрггилиого режими

свою волю усім, нехтуючи правовими нормами, спираючись виклю­чно на власні нормативні акти — накази, директиви та розпоря­дження, що Пули цілком утаємничені від суспільства. По країні прокотилася нова хвиля масових і жорстоких репресій, яка захопи­ла й Україну. Саме у ці часи було знищено українську автокефаль­ну православну церкву.

Після усунення від керівництва II. ІІостишева в Україну в 1937 р. прибули три особисті представники Сталіна — В. Молотов, М. Єжов і М. Хрущов. Різко посилилися репресії. З вересня 1937 р. поряд з «трійками» з'явились і «двійки» (участь перших секретарів обкомів партії у роботі цих каральних органів була вже не обов'яз­ковою)¹.

У 1937 р. було заарештовано і страчено 17 членів українського уряду. Голова Раднаркому УРСР ГІ. Любчснко покінчив життя са­могубством. Трохи пізніше розстріляли голову Раднаркому України у 1919 — 1923 рр. X. Раковського. Був розгромлений ЦК КП(б)У, обраний на XIII з'їзді КП(б)У в 1937 р. З 11 членів політбюро за­гинуло 10, з 5 кандидатів у члени нолітбюро — 4. Репресовано усіх 9 членів оргбюро та ін.²

Наприкінці 30-х років проведено «чистку» апарату НКВС, що завершилася зміною керівництва й основних кадрів наркомату. Розгрому було піддано кадри зовнішньої розвідки і проведено їх реорганізацію. Після цього у лютому 1941 р. НКВС поділили на два наркомати: внутрішніх справ (НКВС) і державної безпеки (НКДБ).

¹ Венько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917—
1953 рр.). — С. 20.

² Історія України — С. 295.
2»2

§ 5. Державність Західної України в 20—30-х роках

§ 5. Державність Західної України

в 20—30-х роках. Приєднання

західноукраїнських земель

роблеми української державності за кордоном. 22 січня 1919 р уряди УНР і ЗУИР урочисто проголосили об'єд­наний (злуку) двох українських республік. Однак воєнні дії призвели до того, що під польською окупацією опини­лися Галичина, Холмщина, Нідляшшя.

Деякі легальні українські політичні партії брали участь у польській політичній системі. Найвнливішою і авторитет­нішою серед таких політичних організацій було Українське націо­нально-демократичне об'єднання (УНДО), створене у липні 1925 р. У 1935 р. УНДО мало найбільше серед усіх українських політичних формувань представництво в польському сеймі (17 депутатів) і се­наті (3 депутати).

Версальське рішення 1923 р., яким визнано приєднання Гали­чини до Польщі, викликало хвилю протесту і деяке зневір'я до За­ходу. Це сприяло утворенню у 1923 р. компартії Західної України, яка пізніше стала складовою частиною компартії Польщі.

В 30-х роках обстановка різко змінилася. Встановлення тота­літарної системи в СРСР, її злочини проти українського народу у вигляді насильницької колективізації, голодомору 1932—1933 рр., численних політичних процесів внесли істотні корективи в дію по-ічних чинників на західноукраїнських землях.

Прорадянські, прокомуністичні погляди взагалі не були до­мінуючими у політичній думці галицьких українців. Переважна більшість з них стояла на відкрито націоналістичних і антирадян-ських позиціях і розрізнялась передусім методами своєї боротьби. У непримиренній опозиції до УСРР перебувала, наприклад, Укра­їнська військова організація (УВО), заснована у 1920 р., провід якої складався із старшин Українських січових стрільців. Основним за­собом своєї боротьби проти польської влади УВО обрала індивіду­альний терор.

Наприкінці 20-х років виникає кілька націоналістичних груп: Союз української націоналістичної молоді, Легія українських на-пюналістів та ін. На конференціях 1927 і 1928 рр. вони висловлюва-

Розділ 3. Держава і право України * період тоталітарно-репресивного режиму

лися за злиття усіх цих груп в єдину Організацію українських на­ціоналістів (ОУ11).

У січні 1929 р. у Відні відкрився конгрес ОУН, який ухвалив устрій ОУН і обрав провід ОУН, до якого увійшли керівники УВО Є. Коновалець, Р. Сушко та ін. — колишні старшини січових стріль­ців та Української галицької армії¹. Отже, ОУН охопила усі існуючі націоналістичні групи.

ОУН ставила перед собою завдання боротися проти польського режиму, а також «уздоровити відносини вкутрі нації викликати в українському народові державотворчі зусилля»². Акції ОУН (терор, саботаж, підпали) стали приводом для масових репресій проти українців, викликали в 1935—1936 рр. судові процеси над членами ОУН.

У більш сприятливому становищі перебували українці Закар­паття. В 1919 р. Закарпаття опинилося у складі Чехословацької Ре­спубліки, у 1928 р. стало Підкарпатським краєм, але без права на автономію. Празький уряд 11 жовтня 1938 р. після Мюнхенської змови нарешті надав автономію Підкарпатській Русі і дозволив їй створити перший автономний уряд, до якого увійшли А. Бродій, А. Волошин та ін.

Згідно а рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні від 2 листопада 1938 р. Підкарпатська Русь змушена була віддати значну частину своєї території з такими містами, як Ужгород та Мукачево, Угорщині. Після цього її столицю було перенесено до Хуста.

Навіть у таких важких умовах Карпатська Україна зробила ще один крок до незалежності. 22 листопада 1938 р. парламентом Чехословацької Республіки було внесено доповнення до Консти­туції у формі «Конституційного закону про автономію Підкарпатсь­кій Русі» На цій основі автономний уряд розгорнув роботу з підго­товки виборів до першого Сейму Підкарпатській Русі (з ЗО грудня

р. Карпатської України). На виборах, які відбулися 12 лютого

р., Українське національне об'єднання здобуло 92,4% голосів³.
15 березня 1939 р. Сейм, до якого було обрано 32 посли, розпо­
чав у Хусті свою роботу і проголосив незалежність Карпатської
України, яка ставала республікою на чолі з президентом, обраним
Сеймом. Державною мовою Карпатської України визнавалась ук-

¹ Лютим М. Р„ Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтв» — С. 217.

² Гунчак Т. Україна перша половина XX століття. — С. 217.

³ Кандиба-Ольжич О. Воики-будівничі // Голос України, ІУ94 — 12 берез
294

5. Державність Західної України в 20—30-х роках

раїнська мова, кольори державного прапору — синій та жовтий¹. Президентом Карпатської України обрано Волошина.

Але ще 13 березня 193!) р. хортисти Угорщини за вказівкою Берліна направили в Прагу і Хуст ультиматум про окупацію всього Закарпаття нібито з метою «підтримання порядку». 14 березня від­бувся перший напад угорських військ на територію Закарпатської України, а вслід за цим — її повна окупація.

За умовами Ризького договору заборонялось перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія і уряд Української Народної Республіки, а також усі їхні організації втратили право на легальне існування в Польщі. Вони продовжували своє існування нелегально. Ця обставина мала велике значення, бо підкреслювала національну свідомість україн­ців і їхнє прагнення мати свою державу. Остаточному об'єднанню України перешкодила Антанта, коли Верховна Рада в Парижі 25 червня 1919 р. постановила «уповноваженим силам Польської республіки ввести свої осередки аж по р. Збруч»².

Ще раніше, у листопаді 1918 р., Північна Буковина була оку­пована румунськими військами, а Закарпаття в січні 1919 р. — че­ськими

Деякий час після першої світової війни влада Польщі над за­хідними українцями лишалася спірною. Незважаючи на це, розпо­чалась полонізація Галичини. Вже до січня 1923 р. між поляками було розподілено в Галичині близько 200 тис. гектарів землі, на По­ліссі — 113 тис. тощо. Тому восени 1922 р. українці розпочали бой­кот виборів до сейму і сенату. Але українське населення Волині, Холмщини, Полісся та Підляшшя все ж взяло участь у виборах. Українське представництво в обох палатах становило 20 депутатів і 6 сенаторів. Політичні засади українського представництва виклав від імені Українського сеймового клубу 23 січня 1923 р. С. Підгірсь­кий: «...ми, представники Волині, Холмської землі, Підляшшя і По­лісся, заявляємо з цієї Сеймової трибуни перед цілим світом, що метою українського народу є відродження Самостійної Української Держави»³. Між тим поляки досягли своєї мети. 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Версалі остаточно визначила приєднання Галичини до Польщі.

Анексовані західноукраїнські землі перебували на становищі напівколоній Польщі, Румунії й Чехословаччини. Під час світової

¹ Векш М„ Задорожний В. Велич і трагедія Карпатської України. — Ужгород, 1993. — С 25—26.

•>і«цн М Р.. Иаумі-нко К. Є. Історія галицького стрілецтва. — Л., 1990. — С. 135.

*Г|гичак Т. Україна: перша половина XX століття. — С. 206.

Розділ 3. Держава > прчвч України «тріод тотадіпихрНО-рспр*си*М0ОД режиму

економічної кризи (1929—1933 рр.) безробіття на західноукраїнсь­ких землях набуло небачених масштабів. Протягом майже всього періоду окупації західноукраїнських земель тут зберігався воєнний стан, панували політичний терор, жорстоке переслідування націо­нально-визвольного руху.

Соціальне гноблення, національна та політична дискримінація українського населення викликали рішучий опір У національно-визвольній боротьбі населення Західної України брали участь різ­номанітні політичні сили, що відстоювали інтереси різних соціаль­них груп. Галицькі українці почали організовувати своє політичне життя, створювати політичні партії Першими з них стали Україн­ська партія національної роботи і Українська Народна трудова партія

Приєднання Західної України, частини Веесарабії та Пів­нічної Ьукоиііпи до складу УІ'СІ*. Перш ніж розпочати відкриту агресію проти Франції та Англії Гітлеру потрібно було забезпечити тил на сході. Тому він почав шукати порозуміння з Москвою, яке готовий був купити ціною західних українських і білоруських зе­мель. Це йому вдалося, і 23 серпня 1939 р. було підписано радянсь­ко-німецький пакт про ненапад

До пакту входив секретний протокол, в якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи і відповідні сфери впливу та оку­пації. Так, Литва входила у сферу інтересів Німеччини, а Естонія. Латвія, Фінляндія були віднесені до сфери впливу СРСР. Відповід­но до протоколу у випадку збройного німецько-польського конфлік­ту німецькі війська не повинні були просуватися далі рубежу рік Нарев, Вісла, Сян.

1 вересня 1939 р. фашистська Німеччина напала на Польщу, розв'язавши другу світову війну. За три тижні польська дер» переїхала існувати. 17 вересня 1939 р., згідно з таємною угодою, Червона армія вступила в Східну Польщу і за 12 днів захопила Західну Волинь та Галичину. Але на цьому розподіл суверенної польської держави, а разом з тим і західно-українських земель не закінчився. Торгівля чужою територією продовжувалась. Сталіну стало відомо, що Гітлер планує перетворити Литву на протекторат і готується до вторгнення Тому він запропонував Гітлеру частину Польщі замість Литви, яка повинна була перейти до сфери впливу СРСР На цій підставі новий радянсько-німецький договір «про дружбу і кордони» від 28 вересня 1939 р «уетійнив кордони між Німеччиною та СРСР вздовж Сяну та Бугу»¹.

¹ Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України — Л, 1992. — С 116.

."•І.

5. Державність Західно! України я 20—30-х роках

На території Західної Волині і Східної Галичини, що була за-::нята Червоною армією, розгорнулась підготовка до виборів у На­родні збори Західної України. 22 жовтня 1939 р. виборці, які голо­сували згідно з радянськими традиціями за наперед ухвалений список кандидатів, обрали 148 депутатів.

Народні збори Західної України, що відбулися 26—28 жовтня

1939 р. у Львові, проголосили встановлення радянської влади на
всій території Західної України, а також звернулися з проханням
до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР про прийняття
Західної України до складу СРСР і УРСР. Для передачі цього про­
хання було обрано повноважну комісію у складі (і(і осіб. Було також
прийнято Декларацію про конфіскацію поміщицьких і монастирсь­
ких земель, про націоналізацію банків і великої промисловості.
1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про при­
єднання Західноі України до складу Союзу Радянських Соціалісти­
чних Республік з об'єднанням її з Українською Радянською Соціа­
лістичною Республікою. 15 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР
розглянула заяву повноважної комісії Народних зборів і вирішила
«прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Со­
ціалістичної Республіки і возз'єднати тим самим великий українсь­
кий народ в єдиній українській державі».

У секретному протоколі до пакту від 23 серпня 1939 р. Німеч-м визнала заінтересованість СРСР у Бессарабії, і 28 червня 1940 р Червона армія переходить р. Дністер, а ЗО червня виходить на ий кордон з Румунією. За порадою німецької сторони румунська армія відходила організовано, без бою. Так сталінський режим зму­сив Румунію зректись на користь СРСР Північної Буковини та Бес- еарабії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР задовольнила прохання

представників Бессарабії та Північної Буковини про прийняття їх

-кладу СРСР. Було також схвалено закон про включення Пів-

юї Буковини і трьох повітів Бессарабії — Хотинського, Акер-

ханського та Ізмаїльського до УРСР.

Указом від 4 грудня 1939 р. Верховна Рада СРСР встановила новин адміністративний поділ Західноі України й утворила шість областей — Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Ста-шелавську. Тернопільську, які було поділено на райони. 7 серпня

1940 р. у складі УРСР з Північної Буковини й основної частини Хо­
тинського повіту Бессарабії було створено Чернівецьку область,
ааа основі Акерманського та Ізмаїльського повітів — Акерманську
область, яка 3 грудня 1.040 р. стала називатися Ізмаїльською.

Дата добавления: 2015-05-22