Перебудова державного апарату УСРР у звлзку з утворенням СРСР 5 страница

Останній розділ Кодексу визначав порядок допущення до ви­правно-трудових установ осіб, які не належали до їх службового складу. Серед цих осіб були, зокрема, члени ЦВК СРСР, члени ВУЦВК, голова уряду УСРР, нарком юстиції і Генеральний проку­рор республіки, а також деякі інші посадові особи республікансько­го рівня. Названі особи допускалися до виправно-трудових установ у будь-який час дня і ночі без спеціального на те дозволу.

Беручи до уваги, що точне проведення в життя ВТК УСРР значною мірою залежало від засвоєння його працівниками виправ-ио-трулових установ, Виправно-трудовий відділ НКВС УСРР видав циркуляр за № 140 від 28 грудня 1925 р. про обов'язкове вивчення змісту ВТК УСРР названими працівниками¹.

Адміністративне право. Значна кількість різноманітних зако­нодавчих актів у галузі адміністративного права, які були прийняті в УСРР у першій половині 20-х років, надзвичайно ускладнювала діяльність органів влади й управління всіх рівнів. Ця обставина об'єктивно обумовила необхідність створення Адміністративного кодексу УСРР. Він був розроблений і затверджений ВУЦВК 12 жо-атня 1927 р. і набувай чинності з 1 лютого 1928 р.²

- Сбориих материалов по ислравительно-трудовому делу УССР. Законоположення. ■■ і|м іиііііі и циркуляри. — X., 1927. — С. 94—95. УСРР. — 1927. — М вЗ, 65. — Ст. 239. 240

■ і 4. Держака і право України в умолал ИІ Я]|

6. Основні риси права

Адміністративний кодекс УСРР складався з 15 розділів і містив 528 статей. Він регулював широке коло відносин, пов'язаних з правами і обов'язками органів державного управління у взаємо­відносинах між ними, а також у відносинах цих органів з громадя­нами.

Кодекс зпкоиін про народну освіту УСРР. Третя сесія ВУЦВК шостого скликання, обговоривши доповідь Наркомосу УСРР про Кодекс законів про освіту, 16 жовтня 1922 р. прийняла цей законо­давчий акт в цілому і доручила Наркомпсу і НКЮ УСРР остаточно його відредагувати й подати на затвердження Президії ВУЦВК 22 листопада 1922 р. Президія ВУЦВК ухвалила Кодекс законів про народну освіту. На території УСРР він набув чинності з 25 листо­пада того ж самого року¹. Структура кодексу мала такий вигляд: преамбула — книга — частина — розділ — глава. Кодекс містив 767 статей. Він складався з таких книг: 1. Організація управління й постачання в галузі народної освіти. 2. Соціальне виховання дітей. 3. Професійна і спеціально-наукова освіта. 4. Політична освіта і виховання дорослих.

У кодексі зазначалося, що мета радянського виховання та освіти — «розкріпачення трудящих мас від духовного рабства, роз­виток їх свідомості, створення нового покоління людей комуністич­ного суспільства я психологією колективізму, з твердою волею, сус­пільно необхідною кваліфікацією і:) матеріалістичним світоглядом, який Грунтується на ясному розумінні законів розвитку природи і суспільства». За Кодексом органи виховання і освіти повинні бути знаряддям диктатури пролетаріату у справі ліквідації класового суспільства і створення нового, соціалістичного суспільства, провід­ником принципів комунізму та ідейно-організуючого впливу проле­таріату на трудящі маси з метою виховання поколінь будівників ко­муністичного суспільства. Як бачимо, кодекс занадто ідеологізова-ііий, насичений революційною фразеологією.

Відповідно до кодексу основою діяльності культурно-освітніх установ держави, мали бути такі три: а) трудовий процес як фун­дамент виховання і пізнання; б) різноманітність життєвих потреб як мета виховного процесу; в) практика, спрямована не лише на по­яснення світу, а й на його зміну. Кодекс проголосив право всіх гро­мадян УСРР на вільний доступ до знань, до науки та мистецтва у всіх культурно-освітніх установах держави.

Кодекс закріплював таку систему радянського виховання: а) соціальне виховання дітей; б) професійна освіта молоді; в) науко-

¹ СУ УССР — 1922 — М» 49. — Ст 729 264

ва робота; г) політична освіта дорослих. Соціальне виховання дітей і професійна освіта молоді до 17 років включно оголошувалися за­гальними, обов'язковими, безплатними і спільними для осіб обох статей. Під терміном «соціальне виховання» розуміли сукупність державних заходів, спрямованих на виховання дітей. Ці заходи реалізовувалися через різноманітні організаційні форми.

Система профтехосвіти мала такі два головні види: індуст­ріально-технічний та сільскогосподарський. Закінчивши профте­хшколу, підліток продовжував навчання у вищій школі або ставав до практичної роботи. До вищої школи, за кодексом належали тех­нікуми та інститути. Кодекс закріплював структуру наукових за­кладів: науково-дослідні інститути, кафедри, лабораторії, наукові бібліотеки і товариства, музеї Виокремлювалися також Українська книжкова палата, книгосховища, архіви.

Кодекс законів про освіту УСРР був важливим законодавчим актом, який значною мірою сприяв розгортанню діяльності держав­них установ республіки з навчання і виховання широких верств на­селення України. Водночас кодекс мав низку недоліків: наявність тавтології у назві (кодекс законів); декларативність окремих параг­рафів і складність сприйняття окремих з них для громадян з то­дішнім рівнем освіти; відсильний характер, повторюваність і розхо- ЄИНЯ низки норм; використання скорочень у словах і термінах без їх розшифрування; відсутність найменування статей¹. Визна­чення у кодексі Головного політико-освітнього комітету органом •державної пропаганди комунізму» й вказівка на його подвійну під­порядкованість Наркомосу УСРР і ЦК КП(б)У створювали міцні за­сади формування командно-адміністративної системи керування культурою в Україні.

Наприкінці 1920-х років було прийнято кілька кодифікацій- яих актів. Так, у лютому 1928 р. ухвалили Статут цивільного будів­ництва, який замінив собою Тимчасові будівельні правила. У серпні 1928 р. було прийнято Гірничий кодекс УСРР. У вересні 1929 р. по­бачила світ нова редакція Положення про судоустрій УСРР. Відмо­ва від нової економічної політики призвела, по суті, до припинення кодифікаційних робіт, так як подальша кодифікація видавалася партійному керівництву Країни Рад недоцільною «або просто була «можливою внаслідок зигзагів сталінської політики»².

^: Яябошапко Л. Перший Кодекс законів про народну освіту України // Право Укра-Ьт 1992. — № 9. — С 37.

чко /. Б. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. — X. 1»У — С. 58

РмМд і- Держала і право України в умовах непу

»♦*

Нова економічна політика і деяка демократизація державно-правового життя були обумовлені кризою, спричиненою «воєнним комунізмом». На жаль, ця нова політика тривала недовго. Запекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшови­цької партії та держави після смерті Леніна, закінчилася у 1927 р. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремістсь-ки налаштованої партійної верхівки призвів до згортання непу і де­мократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість формувалася та міцніла командно-адміністративна система управління, яка створювала найсприятливіші умови для зростання бюрократизму і посилення позицій його носіїв — партій­но-державної номенклатури. Остання ставала своєрідним каркасом усього соціально-економічного і політичного ладу республіки, її представники обіймали усі керівні посади в партійних, державних, господарських, профспілкових, кооперативних та інших ланках усіх рівнів.

Наслідком таких процесів був тоталітаризм, або просто сталі­нізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі Україна.

Суттєві зміни у політичному розвитку України були виклика­ні в цей період утворенням у 1922 р. СРСР, який дуже скоро, не змінюючи своєї форми «союзу республік», став перетворюватися на жорстко централізовану державу. Вже з моменту підписання Сою­зного договору розпочався процес все більшого обмеження, а по­тім — і ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х років було проведено кодифікацію права, поклика­ну передусім забезпечити ефективне здійснення непу. Проте у мі­ру формування командно-адміністративної системи управління все більше й більше стала переважати тенденція до примушування як основного методу регулювання суспільних відносин. Особливо чітко це виявлялося у кримінальному праві. Законодавство України, стрімко інтегрувалося в загальносоюзне законодавство, для якого були характерними надмірний централізм і відсутність гуманістич­них начал.

.'І,!,

Розділ третій

Держава і право України в період

тоталітарно-репресивного режиму

(1929—1941 рр.)

§ 1. Зміни в суспільїіо-скономічному та політичному ладі

ля України 1929—1941 рр. стали часом важких випро-'бувань, жахливих злочинів тоталітарної системи проти українського народу. Форсована індустріалізація і суціль- на колективізація сільського господарства означали від- мову від нової економічної політики й початок волюнтари-.4^ стського, авантюристичного курсу Сталіна та його одно­думців на здійснення «великого стрибка» в розвитку країни. Реа­лізація політики «комуністичного штурму» супроводжувалася різ-пш скороченням торгівлі, картковою системою розподілу продук­ти, конфіскаційним принципом хлібозаготівель та ін.

Великий вплив на економічну та соціальну структури україн­ського суспільства мала індустріалізація країни. З одного боку, пер-

Розділ 3. Держава і право України «період тоталітарпо-репресивного режиму

ший п'ятирічний план розвитку народного господарства щодо про­мислового будівництва був сприятливим для України. Вона отрима­ла близько 20 % загальних капіталовкладень, тобто з 1500 нових промислових підприємств, що споруджувались в СРСР, 400 припа­дало на Україну. Як наслідок цього, у 1940 р. промисловий потен­ціал республіки збільшився в кілька разів порівняно з 1913 р. Вод­ночас «стрибок» в індустріалізацію завдав Україні, як і Союзу РСР загалом, багато шкоди. Максимальна концентрація сил на розвитку важкої промисловості негативно відбилася на житловому будівниц­тві, охороні здоров'я, матеріальному добробуті трудящих. Головним же лихом було те, що фінансування індустріалізації здійснювалося за рахунок «ножиць» цін — тримання до кінця п'ятирічки заниже­них цін, за якими держава купувала хліб у селян, тобто за рахунок вилучення селянських коштів.

Форсування індустріалізації, намагання забезпечити надвисо­кі («більшовицькі», «шалені») темпи зростання промисловості при­звели до того, що в економіці склалося надзвичайно скрутне стано­вище.

Ще більш значним та згубним було втручання партійних ор­ганів у соціально-економічні відносини з метою «соціалістичної» пе­ребудови сільського господарства. Так, суцільна колективізація сіль­ського господарства, яка провадилася насильницькими методами, репресії проти заможного селянства в процесі ліквідації куркуль­ства як класу призвели до глибокої деградації продуктивних сил села і врешті-решт до голодомору 1932—1933 рр., внаслідок якого в селах і малих містах за найобережнішими оцінками загинуло близь­ко 10 млн людей¹.

Друга після Леніна спроба вийти за рамки «стихії ринку» і по­будувати народногосподарську систему без товарно-грошових від­носин закінчилась так само, як і перша, — економічною катастро­фою. В ній постраждали не структури тоталітарної держави, а сус­пільство, і насамперед селянство.

Наслідком такої політики були докорінні зміни в соціальній структурі українського суспільства. З понад мільйона селян, екс­пропрійованих на початку 30-х років, деяка частина втекла до міст. а близько 850 тис. було депортовано на Північ, де більшість з них загинула. Так було знищено найбільш працездатних і продуктив­них господарів в Україні.

Репресії, яким були піддані різні верстви радянського сус­пільства, передусім були спрямовані проти колишніх привілейова-

¹ Сафронояа І, П. Голодомор в Україні на початку 30-х рокін XX сторіччя // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 1. — С. СІВ.

Ш

І. Зміни й суспільно-економічному та політичному ладі

них верств — дворянства, старого офіцерства, духівництва. Розпо­чався наступ і на приватновласницькі елементи, які отримали пев­ний розвиток в умовах нової економічної політики. Так, приватно­власницький сектор з кінця 20-х років неухильно зменшувався. Якщо в 1928—1929 рр. в Україні налічувалося 595 дрібних капіта­лістичних підприємств, шо давали 2 % валової продукції, то в 1932 р. іх вже не було зовсім. Майже повністю було витіснено приватника з торгівлі. Основна маса ремісників, кустарів об'єдналася в коопе­ративи, а селяни — в колгоспи

Щоб обгрунтувати ці зміни, Комуністична партія дедалі з більшою силою проводила пагубну ідею поляризації соціальних сил, невпинного загострення класової боротьби. X з'їзд КП(б)У, на­приклад, цілком і повністю схвалив тези ЦК ВКП(б), у тому числі про «систематичне продовження і посилення курсу на боротьбу з капіталістичними елементами (куркуль, непман і т. п.)»¹.

Коопероване селянство становило відтепер переважну части­ну сільського населення. Селяни-одноосібники й некооперовані кус­тарі та ремісники складали всього 5,5 % Виник і новий прошарок робітничого класу на селі у вигляді робітників МТС, механізаторів та працівників радгоспів.

Бурхливий розвиток промисловості супроводжувався зрос­танням лав робітничого класу. Наприкінці 30-х років кількість ро­бітників вже досягала 6,2 млн.² Робітничий клас поповнювався ви­хідцями з різних верств населення, але основним резервом його зростання було селянство.

Тяжких втрат зазнала українська інтелігенція. Постраждав насамперед старий інженерний корпус промисловості України, осо­бливо після «шахтинської справи». Багаторічні безжальні пере­слідування фахівців з дореволюційними дипломами, таврування їх як «буржуазних спеціалістів», «гучні» судові процеси над українсь­кими інженерно-технічними працівниками призвели до майже ціл­ковитого знищення цього нечисленного прошарку технічної інте- агенції.

Місце досвідчених кадрів зайняли «висуванці» з числа робіт­ників або спеціалісти, поспіхом підготовлені на курсах «червоних директорів», у технікумах і вечірніх університетах.

Не уникнула цієї участі і творча інтелігенція. У 1932 р. Сталін зажадав «припинення українізації» й учинив справжній погром у сере.ювищі гворчої Іятелігі кцН республіки Багато наука ці* і мит-

¹ історія України Курс лекцій — Кн. 2 — С. 238—237.

¹ Ртбалка 1 К., Доягомкл В. М. Історія Української РСР. — С 230, 344.

Розділ 3, Держава і право України «період тоталітарно-репресивного режиму

ців України зазнало утисків, загинуло в таборах або на засланні. Причому репресіям були піддані не тільки митці старої формації, ай представники нової інтелігенції. Більшість їх загинула в 1930— 1934 і 1937—1938 рр., коли жорстока розправа досягала найбільшо­го розмаху.

Докорінні зміни відбувалися в 30-ті роки і в розвитку політич­ної системи, реорганізація якої сприяла утвердженню і зміцненню сталінського тоталітарного, репресивного режиму¹.

Опанувавши апаратом влади, Сталін та його прибічники ство­рили таку державну організацію, яка позбавила робітничий клас і основну масу членів партії (крім апарату) реальної політичної вла­ди, насаджувала під виглядом диктатури пролетаріату апаратну диктатуру, систему вождизму. Комуністичною партією, усім меха­нізмом управління СРСР керували Сталін і його найближче оточен­ня, на місцях — місцеві партійні лідери. Відбувалося повне обюрок­рачування політичної системи. За статутом ВКП(б) 1939 р. партко-ми установ, підприємств, МТС, колгоспів отримали право контролю за діяльністю адміністрації. Відбувалося зрощення партійного апа­рату з державним, військовим, господарським, з верхівкою громад­ських, наукових, творчих організацій. Привласнивши право розпо­ділу й перерозподілу кадрів, партійні органи створювали умови для формування нової кадрової «номенклатури», яка у поєднанні зі службою безпеки, армією та засобами масової інформації була го­ловним важелем влади й опору тоталітарної системи.

¹ Орленко 1. В. До питання про систему і діяльність у 30-х роках органів сулу і прокуратури України // Вісник Східноукраїнського Державного університету. — 2000. — № 2. — С 70.

2, Зміни в державному ладі України

§ 2. Зміни в державному ладі України

в першій половині 30-х років. Подальший

процес формування адміністративно-командної

системи

равовий статус України, її місце у складі союзної держа­ви — Союзу РСР — були законодавчо закріплені як в Конституції СРСР 1924 р., так і в Конституції УСРР 1929 р. Проте подальший процес формування командно-адміністративної системи управління (він розпочався ще в роки громадянської війни), основою якої стала рестав­рація воєнно-комуністичних методів та військових наказів, руйну­вав зафіксовані Конституцією УСРР 1929 р. принципи взаємовідно­син між загальносоюзними і республіканськими органами, обмежу­вав права й компетенцію державних органів УСРР. Звідси — невпинне зростання ролі центру, тобто загальносоюзних установ, і обмеження прав республіки. Україна поступово втрачала елементи своєї суверенності. Все це позначалося на становищі як централь­них, так і місцевих органів влади УСРР.

Центральні органи влади і управління УСРР. Згідно з Конс­титуцією УСРР 1929 р. систему державних органів республіки очо­лював Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів, якому були підпорядковані усі інші органи влади.

Всеукраїнський з'їзд Рад складався з представників місцевих і селищних Рад УСРР за нормою один делегат на кожні 10 тис. ви­борців і з представників сільського населення за нормою один деле­гат на кожні 50 тис. населення. Делегати на з'їзд обиралися Всемо-ддавським з'їздом Рад і обласними з'їздами Рад України.

З'їзд як формально найвищий орган державної влади на те­риторії республіки видавав нормативні акти, які були юридичною базою для прийняття іншими державними органами своїх рішень, ■ористувавсн виключним правом вносити зміни та доповнення до Конституції УСРР, здійснював верховне керівництво і найвищий ■пггроль у республіці.

Уявлення про характер роботи Всеукраїнських з'їздів Рад дає аврелік питань, які в цей час розглядалися на в'їздах Так, XII Все-тжражський з'їзд Рад, який відбувався з 25 лютого до 4 березня 1*3і р. у Харкові, мав такий порядок денний: 1) звіт уряду УСРР;

Розділ 3. Держава і право України в період тоталітарно-репресилного режиму

2. Зміни в державному ладі України

2) питання радянського будівництва; 3) про колгоспне та радгоспне будівництво; 4) загальне навчання і політехнізація шкіл; 5) про кон­ституцію і вибори. Схожим був і порядок денний ХНІ Всеукраїнсь­кого з'їзду Рад, який відбувся 15—22 січня 1935 р. Окрім звіту уря­ду УСРР, на з'їзді були розглянуті питання про збереження та роз­виток тваринництва в республіці, про господарське, культурне і радянське будівництво тощо. Останнім став Надзвичайний XIV з'їзд Рад, який затвердив ЗО січня 1937 р. нову Конституцію УСРР, згідно з якою на зміну з'їздівській системі прийшла Верховна Рада УСРР.

Насправді Всеукраїнський з'їзд Рад не мав повноти влади і був обмеженим у своїй діяльності. Слід мати на увазі, що Всеукра­їнський з'їзд керувався директивами Комуністичної партії та пос­тановами Всесоюзних з'їздів Рал і ЦВК СРСР. Надалі, в міру роз­витку адміністративно-командної системи управління, активізу­валася нормотворча діяльність загальносоюзних органів влади й одночасно обмежувалися функції вищих органів державної влади союзних республік. Ось чому вже на початку 30-х років помітно звузилась компетенція Всеукраїнського з'їзду Рад, значно меншу роль він став відігравати в державному, господарському і соціаль­но-культурному будівництві в республіці'.

В умовах тоталітарної держави з'їзди ставали декоративними форумами, які беззастережно схвалювали усі заходи, що впрова­джувались в державі партапаратом, надавали державно-правової форми партійним директивам.

Показовим з цього погляду було й порушення черговості скли­кання Всеукраїнських з'їздів Рад. За Конституцією УСРР 1929 р чергові з'їзди мали скликатися один раз у два роки. Але на практи­ці, якщо XII Всеукраїнський з'їзд Рад відбувся у 1931 р., то наступ­ний ХНІ з'їзд було скликано не в 1933 р., а лише в 1935 р.

У період між Всеукраїнськими з'їздами Рад верховним зако­нодавчим, розпорядчим і виконавчим органом влади республіки був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який обирався Всеукраїнським з'їздом Рад. Хоча конституційне законо­давство УСРР не встановлювало кількісний склад ВУЦВК, на поча­тку 30-х років на практиці він становив приблизно третину від кількості делегатів Всеукраїнського з'їзду Рад². XII і ХНІ Всеукра-

¹ Гончаренко В, Д. Всеукраинский с-ьезд Сонетом рабочих, крестьянских и красноар-
иейских депутате — верховний орган власти УССР в 1917—1937 гг. — К, 1990. —
С 47.

² Румянцсл В. А Правовой статус членоп Всеукраимского ЦИК // Проблеми соц. за-
конности — 1987 — X» 19. — С. 30.

їнські з'їзди Рад обирали ВУЦВК у складі 366 осіб. Такий значний склад ВУЦВК створював видимість демократії, а на практиці робив цей орган малоирацездатним.

Як і в попередні роки, діяльність ВУЦВК здійснювалася шля­хом проведення сесій. На відміну від попереднього періоду, почина­ючи з 30-х років, сесії ВУЦВК стали скликатися нерегулярно. Час між їх скликанням коливався від 1,5. місяця до одного року. Причи­на цього полягала в тому, що тоталітарний режим не відчував по­треби в діяльності представницьких органів влади. Рішення, які приймалися ними, мали як правило, декларативний характер.

У період між сесіями вищим законодавчим, виконавчим і роз­порядчим органом влади УСРР була Президія ВУЦВК. За Консти­туцією УСРР 1929 р. вона мала право: видавати декрети, постанови і розпорядження (ті з них, які визначали загальні норми еконо­мічного та політичного життя або вносили докорінні зміни в прак­тику діяльності установ республіки, мали затверджуватися сесією ВУЦВК); припиняти дію і відміняти постанови Раднаркому УСРР, республіканських наркоматів, Всемолдавського ЦВК та окружних виконавчих комітетів; законодавчої ініціативи у вищих органах влади Союзу РСР; опротестовувати у відповідних органах Союзу РСР постанови Президії ЦВК та Раднаркому СРСР.

У середині 30-х років змінилися назви вищих органів влади республіки. Після XIII з'їзду Рад (січень 1935 р.) Всеукраїнський з'їзд Рад було перейменовано у з'їзд Рад УРСР, ВУЦВК — у ЦВК УСРР, Президію ВУЦВК — у Президію ЦВК УСРР. Відповідно до цього змінились і назви вищих органів державної влади Молдавсь­кої АРСР. Згодом на Надзвичайному XIV з'їзді Рад (січень 1937 р.) замість назви «Українська Соціалістична Радянська Республіка» УСРР) було: встановлено назву «Українська Радянська Соціаліс­тична Республіка» (УРСР).

Виконавчу владу відповідно до Конституції УСРР 1929 р. Ра­ла Народних Комісарів (РНК). Характерною рисою періоду, що роз­глядається, було посилення впливу Раднаркому УСРР на всі сфери державного життя. РНК був бюрократичним органом, через який тоталітарному більшовицькому керівництву було зручніше керува­ти країною.

Форсовані темпи проведення індустріалізації, суцільна колек­тивізація сільського господарства призвели до дедалі більшого зо­середження влади у центрі Союзу РСР, в ЦК ВКП(б), що вимагало ■сшюї перебудови структури та організаційних форм діяльності уряду України.

Розділ 3. Держава і право України в період тоталітарно- репресивного режиму

Щоб забезпечити чітке виконання директив, які надходили з центру, постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 18 січня 1931 р. при раднаркомах союзних і автономних республік передбачалось утворення комісій виконання¹. У розвиток цієї директиви ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 4 лютого 1934 р. утворили постій­ну комісію, на яку покладалися обов'язки перевірки фактичного виконання директив уряду і зміцнення дисципліни в усіх держав­них органах та господарських організаціях. До складу цієї комісії входили: голова Раднаркому УСРР, один з секретарів ЦК КІІ(б)У, народний комісар РС1, голова Всеукраїнської Ради профспілок і го­лова Укрколгоспцентру².

У напрямку посилення централізації та підкорення союзному центру відбулася і подальша реорганізація окремих наркоматів. Так, щоб забезпечити єдине керівництво сільським господарством усієї країни наприкінці 1929 р. було створено наркомат землеробст­ва СРСР. Після цього ВУЦВК і Раднарком УСРР перетворили республіканський наркомат землеробства УСРР на союзно-респуб-ліканський³. Цей наркомат підпорядковувався ВУЦВК і Раднарко­му УСРР, водночас він в усій своїй діяльності керувався директи­вами наркомату землеробства СРСР. Наприкінці 1932 р. було ство­рено загальносоюзний наркомат зернових і тваринницьких радгос­пів⁴, до відання якого перейшли радгоспи загальносоюзного підпо­рядкування. Радгоспи республіканського значення залишились у віданні раднаркомів союзних республік, однак, керували ними упо­вноважені загальносоюзного наркомату радгоспів.

Дійшла черга й до Вищої ради народного господарства УСРР. У січні 1932 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР реорганізували ВРНГ УСРР у наркомат легкої промисловості⁵, перебудували управління республіканською і місцевою промисловістю республіки⁶. У відання наркомату легкої промисловості передавалися текстильна, трико­тажна, галантерейна, шкіряно-взуттева та інші галузі. Водночас усі республіканські та місцеві об'єднання, трести і підприємства маши­нобудівної, хімічної, будівельних матеріалів та інших галузей пере­бували у віданні наркомату важкої промисловості СРСР. Деякі під­приємства місцевої промисловості України підпорядковувалися

¹ СЗ СССР. — 1931. — М 9. — Ст. 100.

² Тем само. — 1931. — М 3. — Ст. 34

³ Тем само. — 1930 — М 8. — Ст. 89.

«Там само. — 1932 — М 31. — Ст. 435.

⁴ Там само. — 1932. -Мі- Ст. 16
• Там само. — 1932. — /А 10. — Ст. 82

2. ііміни «державному ладі України

наркомату лісової промисловості СРСР. Ці загальносоюзні нарко­мати керували своїми галузями через уповноважених при Раднар-комі УСРР.

Відбулися зміни й у структурі наркомату торгівлі УСРР, який у 1930 р. було перетворено в наркомат постачання УСРР¹.

Відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від 15 груд­ня 1930 р. було ліквідовано наркомат внутрішніх справ УСРР, а йо­го функції передано різним відомствам — головному управлінню комунального господарства, головному управлінню міліції та карно­го розшуку при Раднаркомі УСРР, а також наркомату юстиції Головне управління комунального господарства при Раднаркомі УСРР у 1931 р. було перетворене в наркомат комунального госпо­дарства².

Не залишилось поза увагою союзного центру і керівництво вищою освітою. Відповідно до постанови ЦВК і Рад наркому СРСР від 23 липня 1930 р. керівництво вищими навчальними закладами передавалося відповідним загальносоюзним наркоматам і господар­ським об'єднанням. У віданні союзних республік залишилися тіль­ки педагогічні навчальні заклади та університети. У зв'язку з цим було реорганізовано центральний апарат наркомату освіти УСРР. Відтепер загальне керівництво вищою технічною освітою в респуб­ліці та контроль за якістю підготовки технічних кадрів покладали­ся на комітет у справах вищої технічної освіти при ЦВК СРСР, який було утворено 19 вересня 1932 р.³

У міру розвитку командно-адміністративної системи управ-ня зростала роль партії в усіх галузях державного, господарсь­кого і соціально-культурного будівництва. Починаючи з 1933 р., важливу роль у здійсненні завдань соціалістичного будівництва відіграють спільні постанови Раднаркому УСРР і ЦК КП(б)У з пи­тань промисловості, будівництва, торгівлі і фінансів, народної ос- штм, культури, науки та ін.

Продовжувався у цей час процес реорганізації вищих органів управління України з посиленням ролі загальносоюзних наркома­ті». Так, на основі вказівок XVII з'їзду ВКП(б) 7 квітня 1934 р. ЗУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову «Про реорганіза-щю народних комісаріатів та центральних установ УСРР»⁴. Відпо- мдно до цієї постанови з метою посилення єдиноначальності й осо-

УССР. — 1930. — /Л ЗО — Ст. 269. *Т*і само — 1931. — № 25. — Ст. 198. »Т»м сама — 1932. — М 68. — Ст 409. • Там само — 1934 — *Л 16 — Ст. 128

Дата добавления: 2015-05-22