До складу УРСР 7 страница

Радянські партизани і підпільники, використовуючи тактику активних бойових дій, рейкової війни, диверсій, саботажу, зробили вагомий внесок у розгром загарбників, ліквідацію окупаційної ад­міністрації та її прибічників, у визволення разом з частинами Червоної армії значної кількості міст і сіл України У період 1941— 1944 рр. на території України діяло понад 3 тис. иартійно-радянсь-ких підпільних груп та організацій чисельністю майже 100 тис. осіб. У радянському партизанському русі України діяло 46 партизан­ських з'єднань, близько 2 тис. загонів та диверсійно-розвідуваль­них груп, в яких нараховувалось майже 500 тис. бійців та коман­дирів¹.

Після невдалої спроби відновити Українську державу в черв-ні-серпнІ 1941 р. провід ОУН-б у вересні 1941 р. прийняв рішення перебудувати свою організацію, перевести основну частину кадрів на нелегальне становище і нелегальні форми роботи; у відкритий конфлікт а окупаційною владою не вступати; готувати кадри для майбутньої боротьби. Невдало закінчилась і спроба співпраці з оку­пантами «Української Повстанської армії — Поліської Січі» Буль-би-Боровця У середині листопада 1941 р. вона була розпущена².

Тільки з весни 1942 р. у інформаціих окупаційних властей по­чинають висвітлюватися події, пов'язані з активізацією діяльності українського націоналістичного руху опору, основними течіями якого стали Українська повстанська армія (Бульби-Боровця), бандерів­ські організації, радикальні елементи мельниківської ОУ1!

На початку 1943 р. провід ОУН-б під впливом подій на Східно­му фронті взяв курс на прискорення підготовки власних збройних формувань як найважливішого чинника у боротьбі за ідею Україн­ської самостійної соборної держави. Спочатку базою для розгортан-

і.овський А. С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941 —11)44 рр мовою документів, очи.м.і історика). — К. 1994. — С. 244—2з2. ² Бульба-Боровець Т. Армін бот держаки, — Л. І

ня збройних відділів ОУН обох напрямів стала Волинь, Полісся, згодом — значна частина Західної України. Пірни антинімецькі збройні виступи відбулися у березні 1943 р. З квітня 1943 р. збройні формування ОУН-б беруть нову назву — Українська повстанська армія (УПА). Наказом ОУН-б командувачем новоствореною У1ІА признак но К. Савура. Бульба-Боровець 20 липня 1У43 р. перейме­новує свої збройні загони в Українську Народно-революційну ар­мію (УНРА).

На початку травня 1943 р. була створена Головна команда УПА, яка оголосила себе найвищою владою на підконтрольній [Я території України. Дії УПА поширилися з Волині-Полісся на Схід­ну Галичину та деякі Правобережні райони України. Одночасно ро­билися спроби створення адміністрації, підконтрольної ОУН-б. На Волині та Поліссі в деяких містечках і селах були створені своєрід­ні «Повстанські республіки». За розпорядженням К. Савура як пре­дставника «найвищої й одиноко суверенної влади на звільнених зе­млях України» була започаткована земельна реформа¹. Влітку 1943 р. розпочалися мобілізаційні акції в УПА.

В серпні 1943 р. командування УПА шляхом примусу підпо­рядкувало собі всі націоналістичні збройні формування. Одночасно Головний військовий штаб було відокремлено від Центрального проводу ОУН-б, хоча призначений Головнокомандувачем всіма вій­ськами УПА Р. Шухевнч продовжував виконувати функції голови ОУН-б. З метою чіткішого керівництва військами за територіальни­ми ознаками були утворені три крайові командування, яким підпо­рядковувались військові округи, що поділялися на загони і курені. Функції політичної контррозвідки виконувала служба безпеки (СБ) ОУН-б на чолі з М. Лебедем².

З початку осені 1943 р. УПА, виконуючи вказівки центрально­го проводу ОУН-б і постанови III надзвичайного великого збору ОУН (серпень 1943 р.), зосередилася на збройній протидії фронто­вим з'єднанням Червоної армії та радянським партизанам. На час приходу Червоної армії в західноукраїнський регіон УПА налічу­вала близько 60—80 тис. осіб. На щойно визволеній від нацистських загарбників українській землі розгорнулася справжня партизансь­ка війна з елементами громадянської війни. Метою УІІА було ство­рення під контролем ОУН-б нелегальної національно-державної структури, яка могла б протистояти органам радянської влади. В деяких районах фактично склалося двовладдя.

ОУН і УПА в лругій світовій ніші) Документ* і матеріали // УІЖ. — 1994 — М 4. —

'пій А. В. Українська повстанська армія в Ш42—1943 рр. — К.. 1!»99.

ш

§ 5. Відновлення радянської «лади в Україні

§ 5. Відновлення радянської влади в Україні

Розділ 4. Держава і право України в роки Великої Ьітчи.тяши війни

На початку 1944 р. відбулися перші контакти представників керівництва ОУН, УПА з німецькими епецслужбами, які тривали до літа того самого року. їхнім наслідком було укладення своєрід­них «бартерних угод»: за надання розвідувальних даних про Чер­вону армію бандерівці отримували зброю та ін. Контакти ОУН, УІІА з нацистами були тактичні і водночас мали локальний, тимча­совий характер, спрямовані на використання німецьких можливос­тей у боротьбі проти Червоної армії, радянської влади¹.

За даними довідки НКВС УРСР, підписаної заступником нар­кома, який відав західними областями, Т. А. Строкачем від 22 жовт-ни 1945 р., за 21 місяць, починаючи з лютого 1944 р. було проведено 26685 бойових операцій проти ОУН, УПА, у свою чергу, повстанці здійснили 6128 операцій². В боях загинуло близько 100 тис. повста­нців, з радянського боку — близько 10 тис. осіб. Для проведення так званих чекістсько-військових операцій залучались не тільки внут­рішні війська НКВС, підрозділи Львівського військового округу, а й винищувальні батальйони, групи сприяння, сформовані з місцевого населення, що надавало боротьбі з ОУН, УПА характеру громадян­ської війни³.

У 1945 р. за вказівкою Центрального проводу великі підроз­діли УПА переформовуються у дрібніші. Створюється широка ме­режа підпільних «боївок», спрямованих на здійснення диверсій і те­рористичних актів. За офіційними даними, оунівцями у 1944— 1945 рр. було вчинено 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, під час яких загинули не менше як ЗО тис. осіб, зокрема майже 4. представників органів радянської влади.

¹ Коваль М. В. ОУИ-УПА: ніж «третім рейхом* і сталінським титалітирішмом //
Укр. іст жури. — 1994. — М 2—3. — С. 97; Воетга-исторический журнал (Москва). —
1991. -М1-С 52—61; М 4. — С 53—62; № 5. — С. 45—57.

² Сергійчук В ОУИ-УПА в роки війни Нові документи і матеріали. — К.. 1996, —
С 171

(ьчш<»,мііі С ОУН-УПА: спраиа в істині, а не в політичній мншііш-иіі на минуле // Україна Іпсокпііа. — К, 2002. — С 322—326

' изволення України від нацистських загарбників та її сою-• зників розпочалось після перемоги у Сталінградській бит-іві наприкінці 1942 р. Битва за визволення України, що тривала довгих 22 місяці, складалася з кількох великих військових операцій. На останній її стадії 28 жовтня 1944 р. було завершено визволення Закарпатської України. Перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, що відбувся 26 листопада 1944 р. у Мукачеві в присутності представ­ників політорганів Червоної Армії, виходячи з віковічного бажання переважної частини населення, прийняв Маніфест про возз'єднан­ня Закарпаття з Україною. З'їзд обрав вищий орган державної вла­ди з представницько-законодавчими функціями — Народну раду, яка на основі прийнятих нею 5 грудня 1944 р. нормативних актів стала єдиною центральною владою. Декретом від 9 січня 1945 р. На­родна рада оголосила незалежність Закарпатської України та на­мір увійти до складу УРСР. Водночас відбувалося формування міс­ії х органів влади. Волевиявлення закарпатців було закріплене договором між СРСР і Чехословаччииою від 29 червня 1945 р.¹

З визволенням території України одним з найважливіших пи­тань стало відновлення органів радянської влади в Україні, всього державно-правового механізму від вищого республіканського рівня до місцевого.

Тимчасовий відхід Червоної армії з України спричинив ева­куацію Президії Верховної Ради Української РСР, Раднаркому УРСР та інших республіканських органів державної влади УРСР спочатку до Саратова, а потім до Москви. Перебуваючи за межами своєї республіки, вони здійснювали функції, що обумовлювалися конкретною воєнно-політичною обстановкою того часу: налагоджу­вали діяльність евакуйованих підприємств і установ, вирішували вроЬлеми розміщення та матеріального забезпечення населення, евакуйованого з України у східні райони СРСР, провадили значну золітичну роботу, здійснювали загальне керівництво радянським -. • х лі оііиру, неодноразово виступали її шерненнлми ■■- вистели

►чицький В. С, Настюк М. /.. Тищик Б. Й.. Глубіш М 7 Входження Галичини. Навічної Буковини та Закарпаття до складу України (1939—1945 рр). — Дрого-*г«. 1995; Юридично енциклопедія — Т 2 — К. 1999 — С 409-472, Хрестоматія а кторіі держави і права України. — Т. 2. — С. 460—461

Розділ 4. Держава і право України в роки Великої Ьітнитяноі війни

до воїнів Червоної армії, населення тимчасоію окупованої території
ворогами України. '

Строк повноважень Верховної Ради Української РСР першого скликання закінчувався у червні 1942 р. Але у зв'язку з обстави­нами воєнного часу Указами Президії Верховної Ради УРСР від 26 червня 1942 р„ 29 червня 1943 р. та 2(і червня 1944 р. вибори до Верховної Ради УРСР відкладалися і продовжувався строк повно­важень депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання

Війна призвела до серйозних змін у депутатському складі Верховної Ради Української РСР. Багато депутатів загинуло на фронтах, внаслідок терору на тимчасово окупованій території рес­публіки. На кінець 1943 р. ще багато депутатів Верховної Ради рес­публіки знаходилось у лавах Червоної армії, у евакуації в східних областях СРСР. Деякі депутати ще перебували на тимчасово оку­пованій території України, Орали участь у партизанській та під­пільній боротьбі з агресором. На 1 травня 1945 р. з 390 депутатів у Верховній Раді УРСР залишилося тільки 289 осіб, або 74 % дово­єнного складу, що значно ускладнювало сесійну форму роботи¹.

У зв'язку з війною значно зменшився апарат Президії Верхо­вної Ради УРСР. На початку 1942 р. він налічував лише 10 осіб. Тільки наприкінці війни вдалося майже повністю відновити штат апарату Президії Верховної Ради УРСР. Він налічував 122 особи

Шоста сесія Верховної Ради Української РСР першого скли­кання відбулася 1—4 березня 1944 р. у Києві. Верховна Рада УРСР схвалила діяльність уряду Української РСР, затвердила держав­ний бюджет Української РСР на 1944 р., утворення союзно-респуб­ліканських народних комісаріатів оборони та закордонних справ УРСР і внесла необхідні.чміни до Конституції республіки.

До кінця війни Президія Верховної Ради УРСР зосереджува­ла увагу насамперед на розгляді питань, пов'язаних з воєнними діями, діяльністю Раднаркому УРСР щодо забезпечення Червоної армії всім необхідним для завершення війни.

Верховна Рада Української РСР та її Президія багато уваги приділили вдосконаленню державного апарату УРСР, зокрема най­вищих органів державного управління, що виявилося в утворенні нових наркоматів, комітетів і управлінь.

В умовах воєнного часу і особливо у відбудовчий період знач­на увага приділялася діяльності уряду УРСР (5 лютого 1944 р. М. С. Хрущова було затверджено Головою Раднаркому УРСР).

¹ Украимская ССР в Великой Огечсствеїгаой войме Советского Союаа 1841—1945 гг — К, 1975. — Т. 3. — С. 172.

§ я. Відновлення радянської влади в Україні

Виходячи з міркувань зовнішньополітичних інтересів керів­ництва СРСР, згідно з законом, прийнятим на X сесії Верховної Ра-СРСР, союзні республіки отримали право утворювати союзно-республіканські наркомати закордонних справ та оборони.

Українська РСР як республіка, яка робила значний внесок у розгром загарбників і зазнала дуже великих втрат, була в числі тих держав, які Пули найбільш заінтересовані в охороні своєї без­пеки.

5 лютого 1944 р. був утворений Народний Комісаріат Закор-них Справ УРСР на чолі з О. Є. Корнійчуком. У структурі НКЗС ередньо передбачалося створити більш як 10 відділів, але фак-іно працювало лише три, в яких до червня 1944 р. працювало 40 дипломатів, які виконували окремі доручення союзного НКЗС та уряду республіки. 12 липня 1944 р посаду наркома зайняв Д. 3. Ма-вуїльський¹. Робота цього наркомату значною мірою була обмеже­на, а після вирішення питання про вступ України в ООН робота наркомату закордонних справ стала майже фікцією.

Одночасно з наркоматом закордонних справ створювався нар­комат оборони (НКО) УРСР. Наркомом оборони України було при-звачено генерал-лейтенанта В. II. Гсрасименка, який за активній лп М. С. Хрущова розробив структуру НКО. Ця структура була викладена у постанові РНК УРСР»Про формування апарату на­родною комісаріату оборону УРСР». Передбачалося створення Ге­нерального штабу Червоної армії УРСР з 8-ма управліннями та &-ма відділами. Але НКО УРСР отримав з Головного Управління формування та укомплектування НКО СРСР Положення про на­родні комісаріати оборони в союзних республіках від 23 червня: р., згідно з яким республіканські наркомати не отримали най-івнішого — права керувати шйськами, вони ставали проміжною ланкою між округами та НКО СРСР. Неодноразові спроби україн­ського керівництва змінити це положення успіху не мили. Справжні республіканські наркомати оборони і республіканські військові фор­мування керівництву СРСР були непотрібні. Тому коли остаточно увалось питання про вступ України в ООИ гру *в розширення ірав союзних республік у галузі оборони» було закінчено, і нарко­мат оборони УРСР фактично ліквідовано².

Табачмик Д. В Україна на шляху у світ. Керівники мовнішньополітичних відомств
України в 1917—1996 рр. (Біографічні нариси, документи і матеріали). — К. 1996. —
С 245—255. Хрестоматія а І | саии і права України. — Т. 2, — С. 436—437,

.'оингвііч В Військове будівництво в Радянській Україні (кінець 30-х — 80-ті роки XX от) В книзі Історія Українського війська 1917—1995. — Л. 1996. — С 430—447

Розділ 4. Держава і право України в роки Великої Вітчизняної війни

У період 1943—1945 рр. значна увага уряду УРСР приділя­лася оперативному керівництву відбудовою та організацією діяль­ності народногосподарського комплексу республіки. Особливо важ­ливими були питання житлового будівництва. У зв'язку з цим Ука­зом Президії Верховної Ради УРСР від 10 серпня 1943 р. утворював­ся республіканський наркомат житлово-цивільного будівництва. Для затвердження проектів забудови міст та інших населених пунктів і здійснення державного архітектурно-будівельного контролю поста­новою Раднаркому УРСР від 15 грудня 1943 р. було організовано Управління у справах архітектури при Раднаркомі УРСР, а у квіт­ні 1945 р. — Управління у справах сільського і колгоспного будівни­цтва.

Для керівництва культурно-освітньою і видавничою справами в республіці указами Президії Верховної Ради УРСР у вересні 1943 р. при Раднаркомі УРСР було утворено Управління у справах по­ліграфії і видавництв, а в січні 1945 р. — Управління у справах кінематографії, Комітет у справах мистецтв і Комітет у справах культурно-освітніх установ.

Раднарком УРСР уже з перших днів визволення українських земель розгорнув відбудовні роботи в усіх галузях народного гос­подарства республіки, приділивши особливу увагу відродженню кам'яновугільної промисловості Донбасу. Раднарком УРСР і ЦК КП(Б)У в постановах від 15 лютого 1943 р. «Про організацію видо­бутку вугілля і відбудову шахт Донбасу» і від 15 серпня 1944 р. «Про дальші заходи по відбудові вугільної промисловості Донбасу для забезпечення вугіллям чорної металургії, залізничного транс­порту і воєнної промисловості Півдня» накреслити план відбудови промисловості України.

Передбачалися невідкладні заходи з відбудови конкретних підприємств. Так, в постанові ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР від ЗО вересня 1943 р. «Про відбудову Ново-Краматорського заводу і Старо-Краматорського заводу» зазначалося, що відродження цих заводів є головним воєнно-політичним і господарським завданням партійних і радянських органів Сталінської області.

Раднарком УРСР розробив низку заходів, спрямованих на відбудову енергетичного господарства, залізничного транспорту і підприємств зв'язку. Значна увага була приділена розвитку проми­словості, що виробляла предмети споживання.

З метою найшвидшого відродження сільського господарства оживалися заходи щодо відновлення МТС, радгоспів та електри­фікація сіл.

§ 5. Вгдноляення радянської «лади в Україні

Поряд з великою організацією відбудови народного господар­ства велика увага приділялася відбудові культурно-освітніх закла­дів. 27 лютого 1943 р. Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову «Про відновлення роботи шкіл в районах Української РСР, визволених від фашистських окупантів».

Приділялась увага відновленню і розвитку господарства за­хідних областей України.

Відновлення місцевих органів державної влади — Рад депу­татів трудящих Української РСР відбувалось у надзвичайно важ­ких умовах. Значна кількість депутатів Рад, службовців державно­го апарату перебували в лавах Червоної армії, багато їх загинуло на фронтах та окупованій території. В цілому склад депутатів міс­цевих Рад скоротився в східних областях на 60, а у західних — на 80 %. Умови воєнного часу не давали можливості проводити нові вибори або довибори депутатів місцевих Рад. Тому на підставі ука­зів Президії Верховної Ради УРСР про відкладення виборів до Ра­ди депутатів трудящих повноваження депутатів, обраних у 1939— 1940 рр., було продовжено до кінця війни.

Для оперативного керівництва процесом відновлення місцево­го державного апарату наприкінці 1942 р. Раднарком розпочав формування спеціальних оперативних груп з числа керівних пра-шків партійних, радянських, господарських органів, які перебу­вали в евакуації, у частинах Червоної армії. Разом з передовими частинами Червоної армії ці групи при підтримці населення віднов­лювали місцеві органи влади, налагоджували політичне, суспільне, господарське життя. У відбудовчий період було сформовано 24 об­ласних, 13 окружних, 77 міських, 825 районних оперативних груп, в яких працювали понад 9 тис. працівників керівного складу. На­звані групи фактично були короткочасною формою безпосереднього об'єднання партійного і радянського керівництва політичним жит­тям на звільненій території України.

Активну участь у відновленні місцевих державних органів брали політоргани Червоної армії, керівники радянського підпіль­ного та партизанського руху.

Узагальнюючи практику відновлення місцевих Рад, Політбю-ро ЦК КП(б)У 1 квітня 1944 р. прийняло постанову «Про керівні ор­гани місцевих Рад депутатів трудящих», в якій викладався порядок відновлення місцевих Рад, їхніх виконкомів, а також давалися ре­комендації щодо поліпшення діяльності Рад¹. У деяких районах За-

¹ Советская Украйна в годьі Великой Отечественной войиьі 1941—1945 // Докумен­ти и катериальї. — К., 1985. — Т 3. — С. 290—291.

Розділ 4. Держава і право України «роки Великої Вітчизняної війни

5. Нідпсмлсння радянської аміди в Україні

хідної України поряд з Радами створювалися традиційні органи сільського самоврядування — сільські громади, які виконували функції допоміжних органів Рад. Відновлення місцевих Рад депу­татів трудящих на всій території України було завершено до кінця 1944 р. 1 червня 1945 р. відновили свою роботу майже в повному об­сязі всі місцеві Ради УРСР: 24 обласних, 253 міських, 824 районні, 16005 сільських та 453 селищні Ради депутатів трудящих.

До кінця війни характерною рисою у взаєминах між місцеви­ми органами влади і управління та надзвичайними і військовими органами була їх взаємодія при певному пріоритеті останніх.

Тенденція централізації управління, підвищення ролі вико­навчо-розпорядчих, вузькоколегіальних органів, окремих посадо­вих осіб зберігалась до кінця війни. Через відсутність більшої час­тини депутатів місцевих Рад — кадрових працівників радянського державного апарату — до роботи у виконавчих комітетах широко залучався партійний актив. На початок 1945 р. склади виконкомів місцевих Рад Української РСР були укомплектовані на 85%, при цьому кількість депутатів минулого скликання становила лише близько ЗО %.

Про роботу виконкомів у відбудовчий період можна судити а діяльності Київського облвиконкому, яким протягом двох місяців після визволення Києва було розглянуто 137 питань: організацій­них — 81, про відновлення народного господарства — 38, про забез­печення населення товарами першої необхідності — 14, інших — 41.

З початком відновлення діяльності місцевих Рад насамперед відновлювались управління і відділи, робота яких була безпосеред­ньо пов'язана із забезпеченням населення, відбудовою народного господарства і вирішенням питань оборонного характеру.

Крім того, при виконкомах були відновлені чи утворені спе­ціальні відділи, управління та комісії, робота яких була безпосеред­ньо пов'язана з умовами воєнного часу (відділи державного забез­печення, бюро з обліку та розподілу робочої сили, карткові бюро та низка інших спеціальних органів). Повсюдно при обласних, міських та районних виконавчих комітетах Рад депутатів трудящих ство­рювалися комісії, на які покладалися завдання збирання та пере­вірки документів і матеріалів про злочини гітлерівців та їх посіб­ників.

Відновилась також одна з форм роботи Рад — проведення се­сій місцевих Рад депутатів трудящих. Умови воєнного часу, безпе­речно, суттєво вплинули на організаційно-правові форми сесійної роботи, що було зумовлено як малою кількістю депутатів, так і не­обхідністю в умовах війни приймати особливо термінові рішення з

.інь, пов'язаних із забезпеченням обороноздатності країни. Аж до кінця війни не було можливості дотримуватись встановленої Конституцією УРСР 1937 р. періодичності скликання сесій місцевих Рад. але все ж активізація цієї роботи у відбудовний період по­мітна.

Постійні комісії місцевих Рад відновлювалися рішенням ви­конкомів. До складу комісій входили як депутати, так і партійно-радянські активісти Поряд з вже традиційними створювались нові комісії, появу яких викликав воєнний час. Так, велике значення ма­ла робота оборонних комісій. При всіх місцевих Радах створювали­ся комісії з забезпечення і побутового обслуговування сімей війсь­ковослужбовців та інвалідів війни.

Збереглася практика прийняття спільних постанов партійних та радянських органів, як правило, з найважливіших питань воєн­ного, політичного чи господарського життя республіки. Наприклад, тільки з червня 1944 р. по січень 1945 р. бюро Харківського обкому партії та Харківського облвиконкому прийняло 117 спільних поста­нов, що становило 49 % загальної кількості прийнятих облвиконко­мом рішень. Спільні постанови бюро Запорізького обкому партії та облвиконкому у 1944 р. становили ЗО % загальної кількості прийня­тих рішень. Водночас у більшості спільних постанов відчувається спроба підміни радянських органів партійними.

Важливою складовою державно-правового механізму Україн­ської РСР були правоохоронні органи, організація і діяльність яких пристосовувались до умов воєнного стану. Разом з функцією охоро­ни державної безпеки і громадського порядку вони здійснювали та­кож репресивні дії, пов'язані як з надзвичайними умовами війни, так і з особливостями тоталітарного режиму, який сформувався в СРСР ще в 30-ті роки.

Згідно з Указом «Про воєнний стан» у місцевостях, в яких ого­лошувався воєнний стан, всі справи про злочини, що підривали оборону, громадський порядок і державну безпеку, передавались на розгляд військових трибуналів.

Органам військової влади надавалося право передавати на розгляд військових трибуналів справи про спекуляцію, злісне ху­ліганство та інші злочини, передбачені Кримінальним кодексом, як-аю командування визнавало це необхідним за обставинами воєнно­го стану.

Штати військових трибуналів затверджувалися спільними на-«и нарком юстиції СРСР і наркома оборони чи наркома війсь--морського флоту СРСР.

Розділ 4. Держава і право України в роки Великої Вітчизняної війни

$ 5. Відновлення радянської влади в Україні

Відразу ж після визволення України від німецьких загарбни­ків обласні і народні суди відновили свою роботу, їх комплектуван­ня відбувалось з реевакуйованих суддів та резерву, створеного наркоматом оборони УРСР шляхом підготовки судових працівників на тримісячних юридичних курсах.

В округах Закарпатської України, а також у містах Ужгород і Мукачево на зразок судових органів радянської України створюва­лися народні суди, а в центрі краю — Ужгороді — вищий народний суд та спеціальний суд як суд лише першої інстанції для розгляду справ про злочини німецько-угорських окупантів проти народу За­карпатської України. Народні судді призначались Народною радою за поданням уповноваженого в справах юстиції з числа юристів, які заслужили довіру народної влади, а народні засідателі обирались на загальних зборах робітників, службовців і селян.

Відразу ж після визволення від загарбників території України військові трибунали радянської армії провели відкриті процеси над вищими нацистськими чиновниками та їхніми посібниками — зрад­никами Батьківщини, що грабували і знищували радянських лю­дей. У грудні 1943 р. в Харкові, а пізніше в Києві¹ за вироками вій­ськових трибуналів гітлерівські кати українського народу були на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. прилюдно повішені.

Відновлення діяльності органів прокуратури у визволених ра­йонах і містах мало важливе значення для найскорішої ліквідації наслідків тимчасової окупації території України. Відновлення ра­дянського правопорядку, посилення боротьби зі злочинними про­явами — такими були найважливіші завдання органів прокуратури України у звільнених районах.

Багато часу й уваги приділяли прокурори і слідчі роботі надз­вичайних державних комісій щодо виявлення і розслідування зло­чинів нацистських загарбників. Зібрані за допомогою прокуратури матеріали згодом були використані на Нюрнберзькому процесі го­ловних німецьких воєнних злочинців та на інших судових процесах про злочини окупантів та їх пособників.

В центрі уваги прокурорів і слідчих постійно були охорона со­ціалістичної власності, виконання законів про зміцнення трудової дисципліни в промисловості та сільському господарстві, вчасне та повне задоволення потреб фронту і тилу в сільськогосподарських продуктах.

¹ Київський процес: Документи та матеріали. — К, 1995; СудеСжьій процес о зверст-оах немецко-фашистских захватчикоа на торритории г. Харькова н Харьконской области в период их временной окупаний — М. 1943.

У загальнонаглядовій роботі органів прокуратури з початку звільнення України важливе місце знову посіла охорона прав вій­ськовослужбовців, членів їхніх сімей, інвалідів Вітчизняної війни.

Важливим в умовах звільнення районів було правильне ви­рішення цивільно-правових спорів, що виникали як наслідок безза­коння та свавілля, які панували на окупованій території (особливо багато було віндикаційних позовів власників майна, яке опинилося в чужому володінні; спорів про право на житлову площу, позовів про відшкодування збитків тощо).

В умовах воєнного стану на органи міліції України покладали­ся обов'язки із втілення в життя наказів військового командування, що стосувалися підтримки громадського порядку, і наказів, пов'я­заних з встановленням особливого режиму у місцевостях, оголоше­них на воєнному стані. Міліція сприяла військовій владі у залученні громадян до трудової повинності для виконання оборонних робіт, охорони важливих об'єктів, боротьбі з пожежами, проведенні воєн­но-квартирних обов'язків, автогужевій повинності, у вилученні транспортних засобів у державних і громадських організацій та окремих громадян; у нагляді за дотриманням правил роботи під­приємств, за правильністю відпуску товарів населенню.

Дата добавления: 2015-05-22