До складу УРСР 8 страница

Організаційні форми побудови радянської міліції у звільнених областях Української РСР залишались такими ж, як і в довоєнний час. Управління міліції перебували у складі УНКВС областей, а на місцях районні відділи міліції — у складі райвідділів НКВС. Основ-ними структурними підрозділами управлінь міліції областей були: політичний, карного розшуку, боротьби з розкраданням соціалісти­чної власності, оперативний, паспортний, державної автоінспекції і секретаріат.

Про характер діяльності міліції у відбудовчий період можна судити на прикладі завдань, поставлених перед Управлінням НКВС Львова у грудні 1944 р. Управління НКВС було зобов'язане негайно лриступити до виявлення і ліквідації злочинних і хуліганських груп, до 10 січня 1945 р. провести повну паспортизацію дорослого населення, забезпечити жорсткий паспортний режим, що виключав проживання у місті громадян без паспортної прописки. Були визна­чені заходи щодо організації міліцейською патрулювання, боротьби з дитячою безпритульністю. Було поставлено завдання до 1 січня 1945 р. спільно з міським і районними відділами міліції зміцнити і поповнити бригади сприяння міліції до 1200 осіб, забезпечити через ■шкжкоми організацію цілодобових чергувань жителів у всіх бу­динках міста; разом з органами міліції проводились розширені на­ради комендантів та двірників щодо боротьби з хуліганством і під-

. -•;

РоіОіл 4. Дсртачч і прано України «роки Нсликої Вмпчи.іняшч хгиии

тримання належного порядку; в усіх домоуправліннях проводились збори жителів з питань дотримання паспортного режиму і участі їх у боротьбі з правопорушеннями. До 1 січня 1945 р. начальнику Управління НКВС пропонувалося повністю укомплектувати штати органів міліції. Такі ж заходи щодо встановлення правопорядку, відновлення діяльності органів міліції вживалися радянськими ор­ганами в усіх областях України.

Охорона громадського порядку і боротьба а кримінальною злочинністю були пов'язані з великими труднощами і нерідко уск­ладнювались тим, що злочинці були озброєні, діяли віроломно і під­ступно. Все цс вимагало від працівників міліції, їх численних поміч­ників з цивільного населення пильності, мужності і відваги, готов­ності до самопожертви¹.

4 пі і';і.<іііі.шкп націонали мтп<і/г ам на шнеришльному «типі «шми

§ (і. Політичні організації націоналістичних сил на завершальному стані війни

аиередодиі визволення території Західної України від нацистських загарбників з ініціативи Головного команду­вання УІІЛ в червні 1944 р. в Карпатах біля Самбора від- булися.шори представників різних течів українського національного руху. Метою зборів було створення загаль- нонаціонального всеукраїнського центру, який взяв би на себе «найвище політичне керівництво визвольною боротьбою за Українську самостійну Соборну Державу та репрезентував би цю боротьбу назовні»¹. Після розгляду внутрішньої та міжнародної си-иі збори проголосили себе «тимчасовим українським парламен-і назвали себе Українською Головною визвольною Радою ВР)»; прийняли три документи: тимчасовий устрій УГВР, по­мну платформу і декларацію принципів (Універсал). Збори об­рали президію та голову президії УГВР, Генеральний секретаріат (підпільний уряд), генерального суддю та інших вищих посадових осіб.

Наприкінці літа 1944 р. Червона армія взяла під свій контроль значну частину території Західної України. Опір окремих иідроз-в УПА закінчився їх розпорошенням та зміною загальної війсь­кової тактики боротьби, переходом на диверсійно-терористичну бо­ротьбу невеликих підрозділів, глибоку конспірацію. Більшість ке­рівництва УГВР до жовтня 1944 р. загинула в боях або перебувала за межами України. Контакти з представниками західних країн бу­ли встановлені лише на початку 1945 р.

Обставини не дали змоги УГВР створити місцевий апарат. На місцях продовжував діяти підпільний апарат ОУН, УПА, який в результаті дій радянського державного апарату, органів державної безпеки та внутрішніх справ, військ НКВС, наприкінці війни зазнав великих людських втрат. Створення УГВР та спроби розбудови йо­го центральних і місцевих органів як органів державної влади в ре-:.таті дій радянського державного механізму так і не набули державотворчих форм.

На осінь 1944 р. серед української політичної еміграції скла­лися дві основні течії: перша, яку представляла ОУН-б, домагалася

¹ Михайлепко II. II., Кондратьеш Я. Ю. Історія міліції украпім у документах і мате­ріалах У 3 т. — К, 1997 — Т. 2 — С 354—380; К. 2000 — Т. 3. — С 553—581

Дата добавления: 2015-05-22