Реформа державного апарату 7 страница

XX з'їзд КПРС вбачав у товариських судах уже готову фор­му участі трудящих в охороні громадського порядку, здатну вико­нувати нові насущні завдання запобігання правопорушенням. Від­повідно в союзних республіках були розроблені положення про то­вариські суди. Останні організовувались у трудових колективах або колективах громадян за місцем проживання і діяли від імені цих колективів. Товариські суди, як і раніше, боролися з порушенням виробничої і трудової дисципліни. Але тепер до їх підсудності пе­редавалися справи про антигромадські вчинки, які не тягнули за собою кримінальної відповідальності, і злочини, ступінь суспільної

4. Державний лад

небезпеки яких не вимагав застосування кримінального покарання. Вони могли розглядати й цивільні спори. Товариські суди застосо­вували заходи громадського впливу. У разі необхідності вони могли порушувати перед народним судом клопотання про застосування кримінального покарання.

З'явився також орган громадської самодіяльності, який за­ймався охороною правопорядку, — народні дружини. В Україні вони були створені за ініціативою робітників Донбасу наприкінці

р. і юридично оформлені постановою уряду від 2 березня

р. «Про участь трудящих в охороні громадського порядку в
країні»¹. На початку 1964 р. в Україні налічувалося 1 млн 700 тис.
дружинників, об'єднаних у 32 300 дружин.

Товариські суди і народні дружини були зв'язані з трудовими колективами, як їхні органи. Проте слід ще раз наголосити, що го­ловним у керівництві правоохоронними органами залишалося пар­тійне керівництво.

¹ Ведомости ВС СССР — 1980 — М 3 — Ст. 25

^! Відомості Верховно! Ради УРСР. — 1962 — М 36. — Ст 451.

³ Там само — 1956. — № 10. — Ст. 168.

ЗП УРСР. — 1959. — М> 4 — Ст ЗО, 1961. — М 6 — Ст 80

Розділ 0. Держава і право України я період дестачх'

§ 5, Основні риги прала

§ 5. Основні риси прана

раво України у період, що вивчається, розвивається, як і ' держава, по шляху подальшої демократизації. Однак ко­мандні риси права виявилися сильнішими і в багатьох ви­падках перемагали демократичну тенденцію.

XX з'їзд К1ІРС закликав усі партійні та радянські ор­гани стояти на сторожі законності, рішуче і суворо при-сікати всі прояви сваволі, порушення правопорядку. Йшлося про усунення деформації в праві.

Найважливішою гарантією зміцнення законності мало стати удосконалення нормотворчої діяльності. Остання передусім спря­мовувалася на ліквідацію явно застарілих норм або таких, що не відповідали духу демократії, бо допускали порушення прав грома­дян, сковували їхню ініціативу, робили їх життя «зарегульованим».

Чітко виявляється й інший напрям у розвитку радянського законодавства — створення нових правових норм для регулювання багатьох сторін життя радянського суспільства, його демократи­зації.

І в СРСР, і в союзних республіках законодавча діяльність стає дедалі насиченішою, кількість законодавчих актів стрімко зростає. З середини 50-х років держава розпочинає нову кодифікацію. Ко­дифікуються і загальносоюзне законодавство, і законодавство Укра­їни та інших союзних республік.

В історії права УРСР це була друга кодифікація. Кодифіка­ційні роботи розпочинаються тут у травні 1956 р. Особливо вони по­жвавилися після того, як Верховна Рада СРСР 11 лютого 1957 р. віднесла до відання союзних республік законодавство про устрій судів союзних республік і прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів. У віданні Союзу РСР залишилося лише видання Основ законодавства в цих галузях¹. Це нововведення ма­ло за мету зміцнити демократизм федеративної структури радян­ського права.

Вводився такий порядок кодифікації: щодо принципу верхо­венства союзного закону спочатку розроблялися та приймалися Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік у найваж­ливіших галузях права, насамперед в тих, які регулювали держав­ну діяльність, віднесену до спільної компетенції Союзу РСР та сою-

¹ Ведомости ВС СССР — 1958 — К? 14. — Ст. 275; Вгдомости ВС УССР — 1958 — **9. — Ст.101

зних республік, а згодом — в розвиток цих Основ — в союзних рес­публіках розробляли та приймали кодекси.

Основи законодавства союзу РСР та союзних республік стали якісно новим видом норм радянського права, загальнофедорального законодавства, а їх розроблення й прийняття — новим етапом за­конодавчої діяльності.

Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік в ієрархії норм радянського права слідували за Конституцією Союзу РСР. Вони також стали базою для наступної законодавчої діяльно­сті, але тільки в певній галузі законодавства. На цій базі розробля­лися відповідні кодекси або закони.

Кодифікація провадилась зважено, забезпечувалась високо­кваліфікованою підготовкою актів, що кодифікувалися В їх підго­товці брали участь учені — юристи, практичні працівники та тру­дящі, на обговорення яких вносили проекти підготовлених законів. У ході кодифікації відмінялися застарілі норми, приймалися нові, усувалися прогалини законодавства, розбіжності і суперечності між окремими нормами. Поступово кодифікація перетворилася в постійну частину повсякденної законодавчої діяльності України.

Під час кодифікації, в період, що вивчається, були прийняті і набули чинності такі загальносоюзні акти: Основи кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік (1958 р), Основи кримінального судочинства Союзу РСР та союзних республік (1958 р.). Основи про судоустрій Союзу РСР, союзних та автономних респуб­лік (1958), Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік (1961 р.).

Відповідно до цих основ и Україні були підготовлені і набрали чинності Закон про судоустрій УРСР (1959 р.). Кримінальний і Кри-мінально-ироцесуальний кодекси набули чинності з 1 квітня 1961 р., Цивільний і цивільно-процесуальний кодекси — зі січня 1964 р.¹ Була прийнята також низка принципових нормативних актів май­же в усіх інших галузях законодавства. Однак не всі ці акти мали послідовно демократичний характер, чимало серед них було кон­сервативних, що об'єктивно відображало зусилля командно-ад-стративної системи зберегти свої позиції. Зокрема, зберігалася така її основа, як участь партії, її центральних органів у нормот-■орчому процесі, їх керівний вплив на цю діяльність.

У лютому 1962 р. Рада Міністрів УРСР доручила Міністерству юстиції до 1 жовтня 1962 р. підготувати до друку рукопис в шести томах Хронологічного зібрання законів, указів Президії Верховної

¹СП УССР. — 1956. — № 15—16. — Ст. 160. Я"- 10 — Ст. ЇМ

Розділ 6. Держава і право України в період десталінізаціг

Ради, постанов і розпоряджень уряду, які були прийняті у період 1917— 1961 рр. Це зібрання призначалося для загального користу­вання¹.

Цивільне право. У поточному періоді цивільно-правове регу­лювання упорядковується і здійснюється відповідно до Основ ци­вільного законодавства Союзу РСР (прийняті у грудні 1961 р.) і Ци­вільним кодексом УРСР (прийнятий у 1963 р.)².

Основи цивільного-правового регулювання прав державної власності залишаються непорушними. Як і раніше, цивільне-право-ве регулювання спрямовується передусім на розвиток і зміцнення державної власності з метою її охорони і примноження. Відповідно у цей період число об'єктів державної власності збільшується.

Промисловість залишається пріоритетною галуззю економіки. Старі підприємства модернізуються, будується багато нових.

Союз РСР передав у безпосереднє відання України чимало підприємств і галузей народного господарства (вугільна, нафтова, паперова, деревообробна та ін). Водночас розширялися права Украї­ни щодо управління підвідомчими їй господарствами. У 1953— 1956 рр. в управління України перейшло близько 10 тис. підпри­ємств і організацій. Це сприяло збільшенню республіканської про­дукції з 36 до 76 %. На початку 1957 р. в Україні обсяг промислової продукції порівняно з 1940 р. збільшився в 4 рази³.

Збільшення об'єктів права державної власності досягалося та­кож за рахунок реорганізації, точніше ліквідації промислової коо­перації. Цей захід необгрунтовано, ненауково мотивувався тим, що начебто кооперативне підприємство — недосконалий вид підприєм­ства порівняно з державним, і в процесі будівництва соціалізму промислова кооперація неминуче втрачає характер кустарно-ко­оперативного виробництва. З 1956 р. відповідно до директиви Черв­невого (1955 р.) Пленуму ЦК КПРС розпочалося згортання промис­лової кооперації. До 1959 р. вона була ліквідована, її артілі переда­валися у державну власність.

У середині 50-х років коло об'єктів державної власності попо­внили нові зернові радгоспи, а також ті радгоспи, в які були пере­творені деякі колгоспи. Держава заохочувала розвиток радгоспів, піклувалася про зміцнення партійного керівництва ними. За три ро­ки 1954—1956 тільки на цілині було створено 425 радгоспів. У їх створенні активну участь брала Україна та її громадяни.

¹ СП УССР. — 1962 — К» 2 — Ст 31.

^: Хрестоматія з історії держави і права. — Т. 2. — С 547—549.

³ Баран В. К. Україна після Сталіна. — С. 34.

§ 5. Основні риси права

Освоєння цілинних земель примусило державу зацікавитися долею цього найціннішого об'єкта державної власності. Щоправда, у той же час через недбале ставлення губилися землі в інших ре-понах країни (залишалися покинутими, затопленими, без потреби віддавалися під будівництво підприємств і жилих будинків).

Україна була перенасичена промисловими підприємствами. Але це перенасичення мало не тільки позитивні результати. Воно шегативно впливало на стан природи і якість продукції.

Частина фонду державної власності направлялася на зміц-веяня колгоспного ладу, У відповідь на директиву Лютневого (1958 р.) Пленуму ЦК КПРС МТС перетворювалися в ремонтно-технічні станції — РТС, а їхня техніка (трактори, комбайни та інші машини, що були власністю держави і раніше перебували у віданні МТС) ■водилася у цивільний оборот і продавалася колгоспам, стала їх масністю.

Це нововведення у регулюванні права державної власності розглядалося як юридична основа зближення власності державної і власності кооперативно-колгоспної. Головне ж — воно означало ■ринципове визначення можливості включати об'єкти державної власності, знаряддя виробництва, у цивільний оборот.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних респу­блік на відміну від Конституції СРСР 1936 р., яка закріпляла дві форми соціалістичної власності — державну і кооперативно-кол-госпну (ст. 5), закріпляли три форми соціалістичної власності. Тре­тя — власність громадських організацій (ст. 20) і в тому числі, як ї'ясувалося, власність компартії.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР, затверджуючи

■аживацький характер індивідуальної власності, встановили, що

авйно. яке перебуває в індивідуальній власності, не може бути ви-

гане для вилучення нетрудових доходів. Вони ж визначили

засади регулювання майнових відносин громадян, а також га-гіі майнових прав особи.

Відбуваються зміни в регулюванні житлових прав громадян.

{^всовується адміністративне виселення з будинків державних

сгрисмств, установ, організацій тих робітників і службовців, які

«їли з ними трудовий договір. У подібних випадках виселен-шожливе у судовому порядку і з наданням виселеному придат-і іля життя площі. Адміністративне виселення лише як виняток можливе в обмежених випадках, спеціально передбачених за-м.

Цивільне право багато уваги приділило регулюванню договір-відносин між підприємствами, господарськими організаціями.

Роіділ 6. Держива і прало України в період Оесталінілацч

$ 5. Основні риси прала

У травні 1955 р. знімалася заборона на продаж, обмін та відпускан­ня на сторону обладнання й матеріалів¹. Скасування цієї заборони усувало Істотні перешкоди у цивільному обороті, правильному роз­поділі і перерозподілі об'єктів державної власності між їхніми во­лодільцями і сприяло доцільному, за їх прямим призначенням, ви­користанню засобів і знарядь виробництва. У серпні 1955 р. Рада Міністрів СРСР постановила розширити права директорів підпри­ємств.

Втім, підприємства (і радгоспи, і господарські організації) та­кож не мали необхідної самостійності для участі у цивільному обо­роті. Вони підпорядковувалися централізованому плануванню та адміністративним розпорядженням відповідних відомств.

Права ж міністрів і керівників у розпорядженні обладнанням і матеріалами розширилися. Отримали право розпоряджатися мате­ріальними ресурсами і грошовими коштами Ради Міністрів союз­них республік, у тому числі й Ради Міністрів України.

Водночас, особливо на початку 60-х років, все більше усвідом­люється необхідність використання матеріальних стимулів в управ­лінні, впровадження на підприємствах госпрозрахунку. У зв'язку з цим доречно згадати такий факт. Відомий економіст, професор Харківського держуніверситету Є. Г. Ліберман у 1963 р. написав М. Хрущову листа, в якому обгрунтував необхідність використання історичного досвіду і якнайскорішого переходу до товарно-грошо­вих відносин, застосування принципу матеріальної оцінки резуль­татів праці. На жаль, цей напрям у розвитку економіки і в цивіль­но-правовому регулюванні не набув розвитку.

Трудове право. У період, що вивчається, основним джерелом правового регулювання праці, як і колись, залишався КЗпІІ 1922 р. Але він постійно доповнювався нормами, які розширювали трудові гаранти.

25 квітня 1956 р. скасовувалася кримінальна відповідальність за самовільне залишення роботи². На почату 1957 р. (18 лютого) від­мовилися від призовів (мобілізації) молоді в ремісничі і залізничні училища. Для кращої охорони праці підлітків заборонялося при­ймати на роботу осіб молодших 16 років Тепер, як і до 26 червня 1940 р., робітник мав право припинити трудові відносини, якщо по­інформував про це адміністрацію за два тижні до зазначеного ним строку залишення роботи. Таким чином, поновлювалося право гро-

¹ Ведомости ВС СССР. — 1953. — № 8 — Ст 193.

² Відомості ВР УРСР — 1956. -Мі- Ст. 126

мадянина за власними бажаннями укладати й припиняти трудовий договір.

У випадках, коли ініціатива від адміністрації, для звільнення працівника з мітою захисту його прав вимагався дозвіл профспілки.

Відбувався процес скорочення норми робочого часу. 3 10 бере­зня 1956 р. для робітників і службовців робочий день напередодні вихідних і свят був скорочений на дві години. З 1958 р. розпочалося переведення всіх робітників і службовців на 7-годинний робочий і. У 1960 р. ця робота була завершена¹.

Для певних категорій трудящих встановлювався 6-годинний робочий день, наприклад, для осіб, зайнятих на підземних роботах, для робітників і службовців у віці від 16 до 18 років. У результаті встановився основний тип робочого тижня — 6-денний, тривалістю в 41 годину. У кінцевому підсумку, робочий тиждень скоротився на 6,5 годин.

Були посилені гарантії у наданні щорічних відпусток підліт­кам. З 1 квітня 1950 р. значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися працюючим жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами з 77 до 112 днів (56 днів до пологів і 56 днів після них).

Пільги надавалися студентам, які навчалися без відриву від виробництва.

Зросла роль матеріальних і моральних стимулів до праці. У 1954 р. в Союзі було створено Комітет з питань праці і зарплати спеціально для упорядкування заробітку і розподільчих відносин. Одним із значних заходів у цій сфері стало підвищення з 1 січня 1957 р. зарплати низькооплачуваним робітникам і службовцям. Для них був визначений мінімум заробітної плати.

З 1 січня 1957 р. скасовувався прибутковий податок з неодру­жених, одиноких та низькооплачуваних громадян. Слід мати на увазі, що зарплата трудящих у цей період зростала також за раху­нок скорочення робочого часу.

У деяких виробництвах виплачувалася додаткова грошова ви­нагорода за вислугу років і бездоганну трудову діяльність.

У серпні 1956 р. поновлювалася найпочесніша на той час фор­ма матеріальної винагороди — Ленінська премія. Вона присуджу­валася за найвидатніші роботи в галузі науки й техніки, літератури т«мистецтва.

Водночас дедалі ширше практикувалися заходи морального стимулювання. Серед них щорічне святкування днів окремих про-

¹ Всяомости ВС СССР. — 1956 -№5.- Ст. 135.

1X1

І'оіділ б. Держава і право України в період десталінмаци

§ 5. Основні риси права

фесій. Одним з перших було оголошено щорічним святом «День бу­дівельника».

Вже згадувалося, що 25 квітня 1956 р. скасовувалася судова відповідальність робітників і службовців за самовільне залишення роботи на підприємстві чи в установі або прогул без поважної при­чини. Саме поняття самовільного залишення зникає, бо поновлю­ється норма КЗпІІ про право громадянина за своєю волею припи­няти трудовий договір. Ступінь суспільної небезпеки прогулів без поважних причин у нових економічних і політичних умовах слаб­шає і тому до прогульників досить застосовувати заходи дисцип­лінарного чи громадського впливу. Керівник сам міг обрати щодо прогульників будь-яке дисциплінарне стягнення, передбачене пра­вилами трудового розпорядку, аж до звільнення, з вказівкою у тру­довій книжці причин звільнення.

Положення про права фабзавкомів і місцевих комітетів від 15 липня 1958 р. спрямовувало профспілки на активну участь в охороні праці¹. На фабзавкоми та місцеві комітети покладався спе­ціальний контроль за виконанням адміністрацією законодавства про працю.

Активізувалася також захисна функція профспілок. В ст. 10 Положення заборонялося звільняти робітників і службовців за іні­ціативою адміністрації без згоди на те ФЗК чи МК.

Зазначені положення свідчили про тенденцію до встановлення самоврядування трудящих у сфері регулювання праці, зміцнювали трудовий колектив та органи первинних організацій профспілок як ланки системи самоврядування.

Відомі гарантії для трудящих створював новий порядок ви­рішення трудових спорів, що набрав чинності 31 січня 1957 р.² Він же розширював участь профспілки у розв'язанні трудових спорів.

В усіх підприємствах і установах створювалися комісії з тру­дових спорів — КТС. Вони організовувалися за згодою адміністра­ції І профспілок на підставі рівного представництва від них, тобто на паритетних засадах. До компетенції цих комісій входив розгляд трудових спорів з різних питань трудового права (звільнення, пе­реведення на іншу роботу, оплата понадурочних робіт, простою та ін.). КТС були першою інстанцією. Другою інстанцією були ФЗК та МК, де за скаргою робітника розглядалося рішення КТС. При цьо­му друга інстанція дістала право видавати свідоцтва на примусове виконання винесених нею рішень за трудовими спорами.

Держава вживала заходів для поліпшення умов життя грома­дян, які припинили трудову діяльність за віком або через хвороби, непрацездатних громадян, осіб, які втратили годувальника. Поміт­ною подією в удосконаленні соціального забезпечення зазначених категорій громадян став закон про державні пенсії, прийнятий у липні 1956 р.¹ Він закріплював загальні засади і порядок призна­чення громадянам пенсій.

Закон відрізнявся низкою достоїнств. Насамперед, він уні­фікував критерії, якими належало керуватися при призначенні пенсії: вік, трудовий стаж, середній розмір заробітної плати. При цьому віковий показник і розміри трудового стажу були знижені. Громадяни отримували право на пенсію за віком: чоловіки — по до­сягненні ними 60 років і за наявності стажу не менше 25 років; жін­ки — при досягненні ними 55 років і стажу роботи не менше 20 ро­ків.

Обов'язково бралися до уваги умови праці. Для осіб, які були зайняті на підземних роботах або працювали в інших важких умо­вах, ці показники були меншими, знижувалися.

Зазначалися мінімум і максимум розміру пенсії. Пенсії низь-кооплачуваних робітників підвищувалися, розміри невиправдано високих пенсій були знижені. Усувався розрив у розмірах загаль­них і підвищених пенсій.

Закон передбачав також конкретні умови призначення пенсій сім'ям робітників і службовців у разі втрати годувальника, а також військовослужбовцям та їхнім сім'ям.

Удосконалення правового регулювання пенсійного забезпе­чення стало стимулом для працюючих громадян, підвищило їх осо­бисту матеріальну заінтересованість у результатах їхніх трудових зусиль, у підвищенні ефективності виробництва в цілому.

Водночас слід зазначити, що для партійно-радянської бюрок­ратії існували особливі пільги в оплаті і пенсійному забезпеченні.

Колгоспне право. До 1953 р. був досягнутий довоєнний рівень сільського господарства, але воно не забезпечувало потреб населен­ня в продуктах харчування, які зростали, а промисловості — у си­ровині. У самій організації сільського господарства було ще чимало недоліків. І це стримувало економічне піднесення країни. На верес­невому (1953 р.) Пленум ЦК КПРС вперше було відкрито сказано про катастрофічний стан сільського господарства. Він був виклика­ний низкою об'єктивних причин. До них належали порушення корінних засад господарювання, матеріальної заінтересованості без-

¹ Ведсшости ВС СССР — 1958. — М 15 — Ст 282.

² Там само. — 1957 — М«4 — Ст. 58.

¹ В*домости ВС СССР. — 1956. — М 15 — Ст. 313; Хрестоматія з історії держави і. — Т. 2. — С, 505—510.

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиацн

5. Основні риси права

посередніх виробників, а також і сільгоспартілей у результатах їх­ньої праці, принципу поєднання особистого і суспільного господа­рювання з підпорядкуванням особистого інтересу суспільному, а та­кож обмеження прав і самостійності колгоспів у веденні артільного господарства, приниження ініціативи колгоспів.

Колгоспне право даного періоду, як і раніше, виходило з по­милкового положення, що сільськогосподарська артіль — єдино правильна форма ведення сільського господарства, що колгоспи ма­ють безмежні можливості для розвитку виробництва, а колгоспний лад — передовий суспільний лад. Відтак основна увага норматив­ного регулювання присвячувалася організації і діяльності колгос­пів, головним чином, їх громадському виробництву.

Тривав процес укрупнення колгоспів. При цьому зменшення числа колгоспів відбувалося також через перетворення частини колгоспів у радгоспи.

У Західній Україні до 1955 р. завершилася колективізація сільського господарства. 1,5 млн селянських господарств об'єднали­ся в 7 тис. колгоспів¹.

Дедалі чіткіше визначаються негативні наслідки об'єднання колгоспів у тих випадках, коли воно провадиться необгрунтоване), «показушно», з порушенням відповідних правил, вказівок закону. Одним з цих наслідків є поява так званих безперспективних сіл, їх запустіння, загибель. Інший — гігантоманія, порушення гармоній­ної єдності між розмірами об'єднаного господарства і можливостя­ми цілеспрямованого управління ними, послаблення уваги до люди­ни — члена величезного господарства, у якому вона буквально гу­билася.

Укрупнення колгоспів породжувало нові організаційні фор­ми— міжколгоспні виробничі об'єднання: прості (наприклад між­колгоспні відгодувальні пункти) і складні (наприклад як міжкол­госпні електростанції.

Для зміцнення матеріальної бази колгоспів, піднесення їхньо­го суспільного виробництва провадиться розширення кола об'єктів колгоспно-кооперативної власності. Коли колгоспи перетворилися у великі, забезпечили себе кадрами сільськогосподарських спеціаліс­тів, механізаторів, їм стало під силу самостійно використовувати сільськогосподарську техніку. Тому держава відмовляється від ви­ключного права власності на трактори, комбайни та інші сільгосп­машини, вводить їх у цивільний оборот і продає за готівковий роз­рахунок колгоспам, які з цього моменту самі, власними силами об-

¹ Катрин В. П. Украйна ■ послевоенньїе годьі (1945—1950). — С 20 436

робляли землю. Початок цим новим відносинам в УРСР поклала травнева (1958 р.) постанова про подальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій¹.

МТС були перетворені у ремонтно-технічні станції — РТС. До речі, МТС були ліквідовані за ініціативою УРСР. Наприкінці 1958 р. 1367 МТС України були перетворені у 731 РТС. Сільськогосподар­ську техніку, яка була раніше у віданні МТС, держава передавала за готівковий розрахунок у власність колгоспів. До початку весня­но-польових робіт 1958 р. понад 80% колгоспів купили сільгоспма­шини у держави. Колгоспи УРСР придбали у МТС 108 тис тракто­рів, 43 тис. комбайнів та інших технічних засобів на 4,3 млрд крб. Ціни на сільгоспмашини були дуже високими. Так що ця акція, хо­ча й зміцнила технічний стан колгоспів, але істотно послабила їх у фінансовому відношенні. Тим же колгоспам, які не мали достатніх готівкових коштів, держава надавала розстрочку. Сільгоспмашини, куплені колгоспами у держави у власність, зараховувалися у непо­дільний фонд сільгоспартілі.

Створювалась нова матеріальна-економічна й організаційна основа для технічного обслуговування колгоспного виробництва. Відносини колгоспів з РТС (а з 1961 р. — місцевими загонами Союз-сільгосптехніки) будувалися на договірних засадах.

З березня 1955 р. з відмовою від надмірної централізації в плануванні сільського господарства колгоспи отримали право пла­нувати своє виробництво самостійно, разом з МТС (поки ті діяли), щоб краще використовувати свої землі та інші конкретні умови, іс­нуючі в їхніх господарствах. Водночас у плані слід було враховува­ти необхідність одержання такого обсягу товарної продукції, який повинен був задовольняти потреби республік. Вся виробнича про­дукція, за винятком тієї, яку колгосп здавав державі у вигляді обо­в'язкових поставок, натуроплати МТС і закупівель, надходило в його розпорядження. Такий порядок повинен був дати простір ініціативі колгоспу, посилити матеріальну заінтересованість колго­спів у підйомі суспільного виробництва Після скасування обов'яз­кових поставок, натуроплати планування з цих показників не здій­снювалося.

За рішенням вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС з колгос­пів була списана заборгованість, що за ними числилася на 1 верес­ня 1953 р. за обов'язковими поставками продуктів тваринництва, картоплі та овочів. Підвищувалися закупівельні ціни на м'ясо, мо- жтю, овочі та інші продукти які держава закупала у колгоспників.

СП УССР. — 1958. — № б — Ст. 103.

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиицп

Спочатку була також змінена система державних поставок сільго­сппродукції з господарства колгоспників (зменшена норма обов'яз­кових поставок, знята заборгованість минулих років за обов'язко­вими поставками державі продуктів тваринництва і картоплі). 4 ли­пня 1957 р. з'явилася постанова ЦК КПРС і РМ СРСР, яка з 1 січня 1958 р. повністю звільнила господарства колгоспників від обов'язко­вих поставок усіх сільгосппродуктів державі, а також робітників і службовців, які проживали у сільській місцевості.

Дата добавления: 2015-05-22