Емський указ

Перший сигнал прозвучав уже в січні 1875 р. Київський цензор Позиревський дістав від начальника головного управління у справах друку конфіденційний наказ: «З огляду на те, що Головне управління дістало деякі відомості про газету «Киевский Телеграф», пропонується вам під час цензурування зазначеної газети ставитися до неї з особливою обачністю та, між іншим, не допускати в ній жодних статей, що проводять українські тенденції».

Полковник київського корпусу жандармів Новицький докладав: «…З відкриттям відділу розрізнені українофіли отримали центр і опору, біля якої згрупувалися і стали діяти сміливіше, так що протягом року їхній успіх став упадати в око».

Далі пішли доноси, в яких український рух звинувачувався в сепаратизмі. Найбільше зусиль для дискредитації українського руху доклав Михайло Юзефович – полтавський поміщик, колишній член Київської громади. Будучи відданим служителем імперії він не міг погодитися з українознавчою спрямованістю діяльності товариства.

Зрештою, тривожні повідомлення занепокоїли царя. За його дорученням було створено спеціальну комісію, на яку покладалося завдання вироблення засобів боротьби проти українофільської діяльності. Комісія дійшла висновку, що «допустити окрему літературу на простонароднім українськім наріччі значило б покласти тривку основу для переконання в можливості відділення, хоча б і в далекій будучині, України від Росії».

Члени комісії надавали українському питанню настільки велику увагу, що навіть потурбували царя, коли він знаходився на відпочинку в німецькому м.Емс. Комісія підготувала на підпис цареві таємний указ, що одержав назву Емського акту (від назви міста). 18(30) травня 1876 р. він набрав чинності.

Емський указ було витримано в дусі Валуєвського циркуляра, але він різко посилив репресії проти української культури, заборонивши: ввіз книжок українською мовою; друкування і видання в Росії оригінальних українських творів та перекладів, п’єс для театральних вистав, текстів до нот, крім історичних пам’яток із збереженням правопису оригіналу; громади. Указ ліквідував Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, встановив суворий контроль над художніми творами українською мовою, які мали друкуватися російським правописом. Заборонялася діяльність театральних труп із суто українським репертуаром, українська п’єса повинна була йти в кінці вистави, після російських, щоразу вистави вимагали окремого дозволу. На практиці цензура особливо дбала, щоб на сцену потрапляли художньо слабкі твори, а все більш чи менш гідне уваги заборонялося. Окремий пункт Емського указу стосувався персонально Драгоманова й Чубинського, яким було заборонено жити в Україні.

Водночас надавалася матеріальна допомога москвофільському рухові в Галичині, який завзято боровся проти руху українського.

Окремо рекомендувалося чиновникам міністерства освіти особливо обережно добирати вчителів для шкіл у південно-західній частині імперії. Перевага мала надаватися росіянам. Ті ж учителі-українці, які здобули освіту в Київському, Харківському, Одеському навчальних округах, мали виїжджати на роботу поза межі України.

Нагляд за виконанням Емського указу здійснювало головне управління у справах цензури. Не афішуючи переслідування мови, чиновники пильнували, щоб українські книжки не доходили до простого люду.

Емський указ був тяжким ударом і для науки, і для українського руху в цілому. Він був спрямований на те, щоби вилучити українську тематику з серйозних культурних жанрів, загнати українську культуру в глухий кут провінційної відсталості, розгромити організаційні центри українського руху. Українці були єдиним народом Російської імперії, у якого репресій зазнала національна мова.

Дикість Емського указу була дещо пом’якшена у 1881 р., коли було дозволено друкувати українською мовою словники, щоправда, російською абеткою. Питання про україномовні вистави вирішувала відтоді місцева влада. Але в 1884, 1892 та 1895 рр. його доповнили новими заборонами. У 1892 р. цензорам нагадали про неприпустимість публікацій українських перекладів з російської мови. У 1895 р. спеціальним циркуляром було покладено край друкуванню українських читанок для дітей. Їх друк також заборонявся, навіть якщо зміст був цілком невинним. У цілому Емський указ зберігав чинність аж до 1905 р.

Емський указ мав серйозні наслідки для українського руху, а саме:

1. Він обмежував засоби, за допомогою яких можна було впливати на пробудження національної свідомості українського народу.

2. Стримував розвиток української культури.

3. Призвів до дезорганізації на певний час українського руху в Наддніпрянській Україні, але не до його припинення.

Запитання і завдання

1. Які причини відродження громадівського руху в 70-ті рр.?

2. Вкажіть основні відмінності громадівського руху 60 і 70-х рр.

3. Яку роль відіграв Південно-Західний відділ Російського географічного товариства в розвитку українського руху?

4. Чому український рух 60 70-х рр. не висував політичних вимог?

5. Дайте оцінку Емському указові. Чим були зумовлені такі жорсткі заходи проти українського руху?

§ 25. Український національний рух у 1880-1890 рр. Історичне значення громадівського руху

Пригадайте: 1. Яких організаційних форм прибрав український рух у 50 60-х рр. ХІХ ст.? 2. В яких умовах розгортався український рух в 60-70-ті роки? 3. Які наслідки для українського руху мав Емський указ?

1. Стара Київська громада

Після Емського указу громадівський рух не припинився. Попри те, що серед частини українських діячів переважали були занепадницькі настрої, український рух досяг такого рівня, що ніякими указами зупинити його вже було неможливо.

Діячі Київської громади, заявивши про розпуск організації, продовжили свою діяльність підпільно. Відтак чисельність громади зменшилася з 100 до 55 осіб.

У нових умовах київські громадівці й далі переймалися справами культури, взаємодопомогою, підтримуючи «свідомих українців» і допомагаючи їм влаштовуватися на службу.

Залучення нових членів відбувалося за рекомендацією щонайменше двох громадівців, після оголошення на двох зібраннях, на третьому зібранні таємним голосуванням; якщо хоч один голос був проти, то такого кандидата не приймали, бо в такому братстві, яким вважалася громада, не могло бути того, щоби хтось «проти когось щось мав».

Така система формування громади робила її консервативною і вирізняла з-поміж інших громад, що засновувалися молоддю. Від цього й походила назва – стара Київська громада.

Погром українського руху після Емського указу поставив перед його провідниками питання про подальший напрям розвитку. Суто підпільна робота була несумісною з культурницькою діяльністю. Як і на початку 70-х рр. постала проблема знайти легальну трибуну для пропаганди своїх ідей.

У межах Російської імперії, де українська мова перебувала під забороною, це було неможливо. Тому вирішили організувати український національний центр за кордоном, який мав налагодити видання вільної української преси і репрезентувати український рух у Європі. Виконати таке завдання громада доручила М.Драгоманову, якого за Емським указом увільнили від роботи в Київському університеті.

2. Молоді громади. М.Драгоманов

Михайло Петрович Драгоманов (1841–1895) належав до молодшого покоління старої Київської громади. На час приєднання до громадівців він був переконаним демократом. До українського руху він прилучився маючи палке бажання допомогти своєму народові. М.Драгоманов відчував потребу вийти за межі культурно-просвітницької діяльності громадівців і перейти до розв’язання політичних, соціально-економічних і національних проблем. Отож, погляди Драгоманова привносили в український рух нову ідеологію. Вона не одразу набула поширення в колі інтелігенції, але свіжі віяння доброчинно діяли на молодь.

Дата добавления: 2015-05-22