Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

В. Засулич




Л.Дейч

Я.Стефанович

І.Бохановський

Стефанович, видаючи себе за царського комісара, спираючись на «царські грамоти», почав організовувати нелегальну селянську організацію «Таємна дружина». В середині 1877 р. вона налічувала близько 2000 членів, на чолі її стояв отаман Є.Олійник. 1 жовтня 1877 р. планувалося розпочати повстання. Проте у вересні змову було розкрито, близько 1000 учасників було заарештовано. Події в Чигиринському повіті, відомі як Чигиринська змова, були єдиним масовим селянським виступом, спровокованим народниками.

 

3. Терористична діяльність народників. Розгром і занепад народницького руху

Втративши віру в те, що селянство здатне піднятися проти самодержавства, народники переглянули тактику боротьби і вдалися до терору. Постріл В.Засулич у петербурзького градоначальника Трепова в січні 1878 р. та її виправдання в суді породив хвилю замахів на вищих чиновників царського апарату й безпосередньо на царя.

 

 

Так, 23 лютого 1878 р. в Києві Валеріан Осинський, Іван Івичевич та Олексій Медведєв вчинили невдалий замах на відомого своєю непримиренністю до народників заступника прокурора київського окружного суду М.Котляревського. У травні Григорій Попко кинжалом заколов жандармського поручика барона Гейкінга, відомого своєю боротьбою проти народників. Найбільшого розголосу набрало вбивство Г.Гольденбергом за участю Л.Кобилянського харківського губернатора Кропоткіна за те, що в місцевих тюрмах жорстоко поводилися з політичними в’язнями.

Терор народників від самого початку був приречений на поразку. Без широкої народної підтримки змінити існуючий лад героями-одиночками неможливо. На боротьбу проти народників були кинуто всі сили поліції. Протягом 1878–1879 рр. поліція розгромила найбільші гуртки і групи та віддала до суду їхніх учасників.

Незважаючи на репресії, радикально настроєні народники намагалися активізувати терористичну діяльність. Але не всі поділяли такі погляди.

У серпні 1879 р. «Земля і воля» розпалася на самостійні організації – «Народну волю» та «Чорний переділ». «Народна воля» відкрила новий етап революційного руху, етап революційного терору. В ній склалася військова організація. Подібні гуртки існували в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах України. Члени організацій здійснили терористичні акти проти вищих чиновників і царя. Найбільш активними членами «На род ної волі» в Україні були І.Глушков, В.Бичков, І.Левин ський, М.Тригона, В.Жебуньов, В.Фігнер та ін. Винесений народовольцями смертний вирок царю Олександру ІІ було виконано 1 березня 1881 р. Але до позитивних результатів це не призвело. Загибель царя викликала загальний осуд насильства в суспільстві, дискредитацію терористів. Новий цар Олександр ІІІ посилив репресії проти народників, а у внутрішній політиці проводив політику контрреформ. Політика революційного терору зазнала цілковитої поразки.

Чорнопередільці залишилися вірними ідеям «Землі і волі» та продовжили пропагандистську діяльність. До керівництва цієї організації входили, зокрема, П.Аксельрод, Л.Дейч, В.Засулич, Г.Плеханов, Я.Стефанович. Гуртки «Чорного переділу» діяли в Києві, Харкові та інших містах України. Переслідування з боку поліції змусили засновників «Чорного переділу» емігрувати.

Отож, ні терористична, ні пропагандистська діяльність народників не досягла поставленої мети. Серед лідерів руху ширилось усвідомлення помилковості їхніх поглядів і переконань. Здійснити соціалістичну революцію, спираючись на селянство, виявилося неможливим.

Наприкінці 80 – на початку 90-х рр. народницький рух поступився масовому робітничому і соціалістичному рухам. Упродовж 90-х рр. одна частина народників перейшла на позиції лібералізму, друга – сприйняла марксизм, третя – залишилась на старих позиціях, організувавши на початку ХХ ст. Партію соціалистів-революціонерів.

 

4. Зародження й початок робітничого і соціал-демократичного рухів

Друга половина ХІХ ст. стала періодом поширення в Європі робітничого руху і соціалістичних ідей. Це пояснюється тим, що промисловий переворот та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства – пролетаріату зі специфічними рисами та інтересами. Не маючи власності, він міг покладатися лише на свою працю. Таке становище робило пролетаря, з одного боку, незахищеним перед усякими життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, сваволею власника підприємства та ін.), а з іншого – сприйнятним до всіляких революційних вчень, що обіцяли «світле майбутнє».

Одним із таких революційних вчень, найбільш поширеним у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., виявився марксизм, який пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з пролетаріатом.

Марксистське вчення як у Російській імперії взагалі, так і в Україні зокрема знайшло багато прихильників. Але слід зауважити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, тоді як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, що поспішила з «новими ідеями» в робітниче середовище, як перед тим із народницькими – на село.

Першими пропагандистами нового вчення, саме його економічної частини, в українських землях ще на початку 70-х рр. стали М.Зібер і С.Подолинський.

М.Зібер

 

Зібер, якого дуже шанував Маркс, у 1871 р. вперше ознайомив з ними своїх студентів і колег у Києві. Утім, він зосереджувався лише на економічному аспекті вчення, опускаючи його революційний бік. Інший популяризатор марксизму С.Подолинський у 70-х рр. брав участь у громадівському та народницькому рухах. Організував у Відні видавництво популярної соціалістичної літератури, у Женеві разом із М.Драгомановим і М.Павликом започаткував видання журналу «Громада», а також видрукував власні брошури соціально-економічного змісту: «Про багатство та бідність», «Про хліборобство», «Ремесла і фабрики на Україні» та ін. Вивчав можливості нагромадження та використання сонячної енергії. Листувався з К.Марксом та Ф.Ен гельсом, популяризував положення їхнього економічного вчення. Розробив оригінальну теорію «громадівського соціалізму» (феде ра­ція вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.

Поширення революційної частини марксистського вчення пов’язане з першою російською марксистською групою «Визволення праці», організованою в Женеві 1883 р. Георгієм Плехановим із розчарованих у народництві російських революціонерів.

Перша постійно діюча марксистська група в Україні під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла 1893 р. в Києві. Її організатором був Юрій Мельников – росіянин, що заснував ремісничу школу, яка служила своєрідним каналом поширення марксистських ідей. Інші марксистські групи з’явились у Харкові, Одесі та Катеринославі. Українці рідко траплялися серед цих перших марксистів. Це пояснювалось тим, що серед робітництва в українських землях переважали росіяни, євреї та ін. Нелегальні гуртки намагались поширити марксистське вчення і встановити зв’язки з робітничим рухом. Якісно новий крок соціалістичний (соціал-демократичний) рух зробив наприкінці 90-х рр. після появи в Петербурзі під керівництвом Володимира Ульянова (Леніна) «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» Аналогічні групу почали виникли у Києві, Катеринославі, Миколаєві та інших містах. Згодом ці гуртки спробували об’єднатися в Російську соціал-демократичну робітничу партію. У 1898 р. в Мінську відбувся перший з’їзд партії. З дев’яти його делегатів четверо (Н.Ви гдорчик, Б.Ейдельман, К.Петрусевич, П.Тучапський) були представниками соціал-демократичних гуртків України. Створена на з’їзді партія – РСДРП – стала першою загальноросійською партією, що діяла і на українських землях.

Робітничий рух в українських землях розпочався наприкінці 60-х рр. Спершу він мав стихійний, неорганізований характер. Виступи робітників відбувалися через погіршення умов праці, зменшення заробітної плати. Формами боротьби робітників були групове залишення роботи, знищення машин та обладнання, страйки та ін.

Від середини 70-х рр. робітничий рух почав набирати організованих форм. Першою робітничою організацією став «Південноросійський союз робітників», який 1875 р. виник в Одесі на чолі з Євгеном Заславським. Об’єднавши до 250 робітників, він розгорнув революційну пропаганду, розповсюджував нелегальну літературу, керував страйками на заводах Одеси. У Ростові-на-Дону й Кишиневі діяли філії цієї організації, що знаходилася під впливом ідеології народництва. Через 9 місяців після заснування організацію було викрито, а її керівників засуджено.

 

З таємного донесення Одеського губернського жандармського управління про діяльність «Південноросійського союзу робітників»

«Дізнанням установлено, що головним організатором і керівником товариства є Заславський, провинність якого цілком доведено… Заславський керував товариством робітників: у залізничних майстернях… і фабриках… Пропаганда провадилася дуже обережно і послідовно; для маси робітників мета товариства полягала в поліпшенні матеріального побуту фабричних робітників через асоціації, і збиралися між ними гроші для організації кас взаємодопомоги. Тільки випробуваним і досить підготовленим членам відкривалися справжні революційні цілі товариства, і, як один з допитаних посвідчив, воно складалося з ведмедів і вожаків. Таких ведмедів, або невтаємничених членів товариства, налічувалося кілька сот душ. Тільки небагато хто з них знав, що остаточна мета, до якої прагнуло товариство, полягала в поваленні існуючого соціального і політичного порядку, і що гроші, які збирали, призначалися для відправлення депутатів до інших міст із метою посилення протиурядової пропаганди…»

Поміркуйте: 1. Якою була основна мета діяльності «Південноросійського союзу робітників»? 2. Якою були структура організації та методи діяльності?

 

Запитання і завдання

1. Які були головні причини появи народницького руху?

2. Що лягло в основу ідеології народництва?

3. З’ясуйте основні положення народницької ідеології.

4. Охарактеризуйте основні течії народницького руху.

5. Заповніть таблицю: «Етапи розвитку народницького руху»

 

Етапи Хронологічні межі Організаційні форми Лідери Характеристика
         

 

6. Якими були основні особливості народницького руху на українських землях?

7. Що таке Чигиринська змова?

8. Назвіть головні причини занепаду народницького руху.

9. Чим було зумовлено появу масового робітничого і соціал-демократичного рухів?

10. Чому основною ідеологією робітничого руху став марксизм?

11. Яким був вплив народницького і робітничого рухів на український?

 

§ 27. Земський рух на українських землях

Пригадайте: 1. Коли було проведено земську реформу і з якою метою? 2. Яку роль відігравали земства в державній структурі Російської імперії?

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 934; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.028 сек.