Волинь відбиває атаки

З

еволюційно-визвольний рух волинян

важлива ланка в історії Західної України ос­танніх тижнів світової війни, а також по­воєнних літ. Слабка зацікавленість проблемами возз’єднання, прагнення утриматись при владі за допомогою зовнішніх сил визначили ставлення Гетьманату й Директорії до подій на цій стародавній землі.

Перебіг подій у Східній Галичині найпомітніше вплинув на меншу частину Волині, де перебували австро-угорські війська. Наступного ж дня після повстання у Львові жителі Володимира-Волинсь­кого створили Тимчасовий магістрат на чолі з Л.Мищугою. 6 його членів рівно представляли три найчисельніші в місті національності — українців, поляків і євреїв. Місцева влада проіснувала тут стільки ж, скільки й українська у Львові, — 22 листопада 1918 р. Володимир-Волинський захопи­ли польські військові частини. У відповідь на різкий протест гетьманського посла у Відні В.Липинсько- го польська сторона послалася на заяложений мо­тив „боротьби зі збройними бандами“.

Революційно-визвольний рух на більшій час­тині Волині, де, як і на Підляшші та в Холмщині, порядкувала німецька військова адміністрація, роз­вивався в річищі загальної боротьби українського народу проти гетьманської влади та окупантів. Війська Скоропадського були нечисленними, і май­бутнє Волині вирішували німці. Однак і їм під дош­кульними ударами повсталих волинян довелося зо­середитись у містах, а також уздовж залізниці.

Польська політика щодо Волині розвивалася за сценарієм, який нагадував східногалицький. Її за­гарбання відбувалося одночасно із розгортанням збройних акцій у Прикарпатті. 10 листопада на­чальник штабу військ люблінського уряду до­повідав: „Сьогодні встановлюємо надійніший кон­

троль над залізницею до Ковеля“. Східна Галичина й Волинь розглядались як єдиний регіон, ово­лодіння яким відкривало шлях в глиб України 10 січня 1919 р. начальник штабу С.Шептицький, до­повідаючи Ю.Пілсудському про „міжнародне ста­новище Війська Польського“, назвав серед основ­них завдань такі: „1) Рятування Львова і захист польських земель у Східній Галичині“, „2) Вста­новлення справедливого кордону на Волині“.

„Справедливості“ шукали у німців та Антанти. Берлін разом з Віднем порушили положення Брест-Литовської угоди від 9 лютого 1918 р про включення Холмщини до складу України. Німець­ка військова адміністрація Волині й австрійська — Східної Галичини пішли назустріч полякам. Що­правда, цього вимагала Антанта.

Волинь ніколи не належала Австро-Угорщині. Тому визначення майбутнього цього українського краю не підпадало під дію мирних договорів з на­ступниками габсбурзької монархії. Але держави- переможниці знайшли „легальний“ привід втрути­тись у вирішення долі Волині. Пункт укладеного 11 листопада 1918 р. перемир’я з Німеччиною вимагав від неї не виводити своїх військ з території колиш­ньої Російської імперії, доки „союзники не визна­ють це за доцільне, зважаючи на внутрішнє стано­вище даних територій“. Поляки діставали подвійну вигоду. По-перше, 7 січня 1919 р. головнокоман­дуючий союзними військами Ф.Фош зобов’язав Німеччину „надати польському урядові повну сво­боду пересування військ і залізничних транс- портів“. І хоч робилося це під гаслом „боротьби проти більшовиків“, насправді йшлося про підтрим­ку загарбницьких планів на Сході, зокрема щодо Волині. По-друге, покладені на Берлін зобов’язан­ня зумовили підписану тоді ж у Холмі польсько- німецьку угоду. Вона проголосила стратегічно най­важливішу частину Волині „нейтральною зоною“. Сюди не допускалися українські військові загони. Німецька „Інспекція Етапен Буг“, зокрема, мала завдання убезпечити Ковель від переходу під ук­раїнську владу. Нагромаджені тут величезні запаси зброї та спорядження скуповувались поляками. В місті розташувався розвідувальний центр, який ке­рував діяльністю „Польської організації військо­вої“ (ПОВ) в Україні. 4 лютого, коли німці зали­шили Ковель, його зайняли польські війська. Заво­лодівши важливим залізничним вузлом, вони ство­рили серйозну загрозу УГА з півночі й відкрили собі подальший шлях на схід.

Волинь чинила запеклий опір загарбникам За­

гони, до яких вступали представники усіх верств населення, різних політичних напрямів діяли на всій її території.

Прорадянськими настроями були пройняті з’єднання в районах Дубна й Кременця. Найчис- леннішими наприкінці 1918 — на початку 1919 р. стали загони, що орієнтувалися на Українську На­родну Республіку. Загалом українським силам бра­кувало взаємодії. Коли ж вони об’єднувались, оку­панти зазнавали відчутних поразок. 22 січня загони отамана Оскілка відбили Володимир-Волинський.

Дата добавления: 2015-05-22