Трагічний розвиток подій

ритичне становище ЗУНР не наблизило, а віддалило від неї Директорію. Перебрав- * шись на західноукраїнські землі (Волинь стала осередком діяльності уряду та військового ко­мандування Директори, до Галичини було перевезе­но військове спорядження), вища влада УНР не перейнялася настроями, що панували тут.

Напередодні широкого наступу польських військ на Східну Галичину Ю.Пілсудськии відря­див до штаб-квартири командування УНР Є.Ма- зуркевича (Заглобу). У відповідь з початком поль­ського наступу до штабу генерала Галлера прибули військові представники ТЧР і запропонували не-

і$йно укласти перемир’я на Волинському фронт Йшлося про більше — налагодження контактів, бо тут воєнні дії не велися вже кілька місяців, польсь­ким вій ькам за Сяном ніщо не загрожувал з Во­лині й вони, воюючи у Східній Галичині, не мали підстав непокоїтись за свій північний фланг. Тепер поляків запрошували зайняти ділянку спільного Східного фронту. Але тих найбільше цікавила по­зиція УНР стосовно Східної Галичини. Як повідомлялось, один із членів делегації полковник Антончук заявив від себе і від імені делегації, що для них як жителів Наддніпрянської України спра­ва Галичини — нова й маловідома,... якоюсь мірою другорядна“. Доповідалося про намір „якнайшвид­ше досягти угоди з Польщею, незалежно від Східної Галичини. На спільному засіданні „голова делегації заявив, що задля згоди з Польщею укра їнський уряд ладен піти на територіальні поступки Польська сторона ледве чи могла сподіватись більшого. Головне командування пропонувало „по­годитись на ведення переговорів“. Це, заявляли військові, „нас ні до чого не зобов'язує“. Такої по­зиції Варшава дотримувалась завжди, коли вступа­ла у взаємини з представниками УНР.

13 травня 1919 р. до Варшави з Одеси дістався Б.Кутильовськин — недавній повірении у справах Польщі в Києві. Він доповів прем'єр-міністру, що у Відні залишився чекати його супутник, урядовець УНР Б.Курдиновський, наділений офіційними повноваженнями укласти договір з Польщею, і по­просив особистої аудієнції для розповіді про „об­ставини першорядного значення“. Йшлося про кон­кретні умови домовленостей. їм був присвячений меморандум „Сьогоднішнє політичне становище в Україні та шляхи розв’язання української справи“, кладений аналітиками МЗС Польщі. На підставі даних Б.Кутильовського вони пояснили мету від­рядження посланця міністра закордонних справ УНР КМацієвича: „Директорія остаточно переко­налася, що Україна не зможе здобути власної дер­жавності без чужої допомоги. З огляду на це (Ди­ректорія) вважає необхідним спертися на Польщу...“ Далі наводились умови, на які Курдиновськии міг би погодитись від імені тих хто дав йому повно­важення“. Зацитуємо їх: „а) особам, які входять до нинішнього складу Директорії... гарантуються керівні посади в уряді того чи іншого складу, що йо­го буде створено за погодженням (з Польщею) на території України, включно з Галичиною. Передба­чувана згода на значні зміни у складі уряду не вик­лючає участі в ньому поляків;

б) відмова від будь-яких претензій на частину Східної Галичини або, в крайньому разі, від усієї цієї території і разом з тим від деяких повітів Во­линської та Київської губерній;

в) спільні воєнні дії і система оборони на Сході, з тим, щоб участь поляків передбачала їхні дії лише по Дніпро;

г) спільна торговельна політика з ліквідацією митного кордону між Україною і Польщею;

д) участь Польської держави у закордонній політиці України;

е) гарантування полякам правових привілеїв у економічній, політичній і культурній галузях“.

Отже, йшлося про готовність задовольнити да­лекосяжні польські вимоги стосовно України. Але на даному етапі навіть ие це було головним. Виник­ла необхідність заспокоїти світову громадськість, обурену брутальними діями польських військ у Східній Галичині, і зняти відповідальність з Па­ризької конференції за потурання експансіоністам. Тож і вирішили негайно переправити Курдиновсь- кого до Варшави, але черговий поїзд з Відня прибу­вав лише 23 травня. Хтось запропонував доставити Курдиновського безпосередньо до Парижу, де дав­но чекали на польського прем’єра. Все ж вирішили не ризикувати, відкласти його від’їзд ще раз і офор­мити відмову УНР від західноукраїнських земель у польській столиці. В день прибуття Курдиновсько­го угоду уклали негайно.

Вона містила наведені вище умови, що повто­рювались і в інших домовленостях. Остаточного вигляду вони набудуть в договорі, укладеному 21 квітня 1920 р., яким Директорія цілковито зречеть­ся Східної Галичини, Волині та інших українських територій. Але вже травнева (1919) угода Паде- ревський — Курдииовський стала своєрідним про­ривом у насильницькому розв’язанні проблем західноукраїнських земель.

Захід так і ие наважився винести остаточного юридичного вердикту загарбанню Східної Галичини й Волині польськими агресорами. Не прийнявши під час роботи Паризької мирної конференції фор­мального рішення про державну належність цих ук­раїнських земель, керівники Антанти й США фак­тично визначили їхню долю Але й це вони зробили ніби „з чорного ходу“. 30 червня 1919 р., через день після підписання Версальського мирного договору. Верховна рада союзників схвалила рішення „упов­новажити польський уряд застосувати в Східній Га­личині підрозділи його збройних сил, включаючи армію генерала Галлера“.

Дата добавления: 2015-05-22