Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Голод 1921 — 1923 рр




О

фіційна версія причин тяжкого голоду, який призвів до мільйонних жертв у Поволжі, на Північному Кавказі і в південних губерніях України, завжди була одна — тяжка посуха 1921 р. Але до революції теж траплялися посухи, навіть більшої інтенсивності. Жодна з них не призводила до таких жертв.

Причини масової загибелі людей були пов’язані з політикою державної партії, перш за все з про- дрозкладкою. На сільськогосподарське виробниц­тво розкладка діяла згубно, скорочуючи його до об­сягу, що задовольняв лише потреби села. Міські споживачі залишалися без продовольства.

У регіонах, не зачеплених посухою, врожайність

258- р. не поступалася звичайній нормі. Проте тут посіяли значно менше, ніж у роки, що передували продрозкладці. А навіть у кращі часи ці регіони не давали багато товарного хліба. Тепер же їм доводи­лося заступити вражені посухою основні зони то­варного хліборобства і навіть взяти на харчування

сільське населення цих зон. Так виникла нерозв’яз­на ситуація з хлібом, в якій масова загибел^ людей від голоду була ніби запрограмована. Йшлося тільки про те, на які регіони держава чинитеме найбільший тиск під час вилучення хліба. В центрі уваги радянського партійно-державного керівниц­тва опинилася Україна.

Яким був український врожай 1921 p.? У тодішніх статистичних публікаціях зустрічаються різні цифри. Найвища належить ЦСУ РСФРР — 633 млн. пудів (середній урожай в роки, що пере­дували продрозкладці, становив близько мільярда пудів). Цифра, опублікована Центральним стати­стичним бюро УСРР — 276,6 млн. пудів. На VII Всеукраїнському з’їзді рад у грудні 1922 р. нарком земельних справ України І. Клименко назвав ще меншу цифру — 200 млн. пудів. Звичайно, міжвідомча суперечка розв’язувалася елементар­ною перевіркою первинної статистики. Чому ж ук­раїнський уряд не потурбувався зробити її, хоча знав, що Москва наполягатиме на вивезенні макси­мальної кількості продовольства?

Якраз про це РНК УСРР потурбувався в пер­шу чергу. За пропозицією Х.Раковського політбю- ро ЦК КП(б)У 11 червня 1921 р. запропонувало губкомам партії раз на тиждень висилати стати­стичні дані про очікуваний урожай. Не обмежую­чись цим, Раковський затвердив постанову Ук­раїнської економічної наради (УЕН) про відправку у неврожайні губернії комісій для виявлення дійсно­го стану. Проте, за його свідченням (в січні 1922 p.), ця постанова була скасована українським ЦВК “з чисто політичних міркувань —не створювати паніки”. Виникає питання: чи міг голова ВУЦВК Г.Петровський скасувати постанови політбюро ЦК КП(б)У та РНК УСРР? Адже у більшовицькій номенклатурі в Україні політичне співвідношення між Петровським і Раковським було таким, як на більш високому ієрархічному щаблі — між Калініним і Леніним. Директива, прийшла, як зав­жди, з центру. Центральній владі потрібно було втричі збільшити дійсну величину українського врожаю 1921 р.

6 серпня 1921 р. Ленін повідомив наркомпрода УСРР М.Владимирова про намір широко застосу­вати війська для збирання продподатку в Україні. Через кілька днів, 12 серпня за його підписом вийшла спеціальна постанова Ради праці та оборо­ни (РПО)про застосування надзвичайних заходів під час вилучення продподатку. В ній йшлося про введення до волостей та сіл, що опиралися нарком-

продівцям, військових частин. Останні мали під час збирання продподатку “негайно вживати найрішучішнх заходів примусового характеру”. Уникаючи жахливих подробиць, урядовий доку­мент не конкретизував цих “найрішучіших заходів'. Виконавці керувалися підзаконними інструкціями. Зокрема, в інструкції Вознесенського повітового особкому від 15 листопада 1921 р. зазначено: “Взяти в кожній волості від 15 до 25 чол. залож­ників з куркульського і середняцького населення. У випадку, коли яке-небудь село відмовляється дати підписку про кругову відповідальність або ж, дав­ши підписку про виконання продподатку за 48 го­дин, не виконає, такі села оголошуватимуться воро­гами радянської влади. Половина заложників має бути осуджена аж до застосування вищої міри по­карання — розстрілу, після чого буде взято наступ­ну групу”.

Незважаючи на зростаючу загрозу для життя мільйонів людей, більшовики не зверталися по до­помогу до міжнародної громадськості. Вона пер­шою звернулася до радянських властей, як тільки дізналися про посуху. На початку липня славетний мандрівник, учений і громадський діяч Ф.Нансен запропонував Г.Чичеріну допомагати продовольст­вом населенню Петрограда. Потім до наркома за­кордонних справ звернувся керівник Американсь­кої адміністрації допомоги (АРА) Г.Гувер. Ця по- заурядова благодійницька організація діяла в Західній Європі з 1919 р., використовуючи для тих, хто потребував допомоги, нагромаджені в Європі під час війни величезні продовольчі запаси амери­канського експедиційного корпусу.

Голова російського Раднаркому змушений був дати згоду на переговори у Ризі з найближчим співробітником Гувера У.Брауном, хоч ідея допомо­ги з боку буржуазії йому не подобалася. Щоб зба­лансувати класову структуру закордонної допомо­ги, він звернувся 2 серпня 1921 р. до міжнародного пролетаріату і підключив до справи надання продо­вольчої допомоги Комінтерн. Так виник ‘“Тимчасо­вий закордоннй комітет допомоги Росії”, пізніше перейменований на “Міжнародний комітет робітни­чої допомоги" (Міжробдоп). Починаючи з 20 серпня в Росії розгорнулася благодійницька акція

АРА.

Проте в Україну чужоземних рятівників не за­прошували. Офіційно вважалося, що її продовольче становище благополучне. Республіка прямо-таки вирувала комісіями допомоги голодуючим, які діяли під наглядом Центральної комісії Допгол при

ВУЦВК. Але вся їх активність була скерована на біженців і на Поволжя. Черз примусові заготівлі і добровільну допомогу хліб з України прямував за її межі.

Тим часом становище на Півдні України, який постраждав від посухи одночасно з Поволжям, ста­вало трагічним. У 21 повіті п’ятьох південних гу­берній (Одеської, Миколаївської, Катеринославсь­кої, Запорізької і Донецької) селяни не зібрали посіяного насіння.

Якою була картина врожаю на Лівобережжі і Правобережжі? На опублікованій Центральною комісією Допгол при ВУЦВК у 1922 р. карті вро­жайності 25 повітів Наддніпрянщини позначені як райони без лишків урожаю. Чистий збір хлібів складав у них від 5 до 10 пудів на душу, і селяни могли прогодувати тільки себе. Виконуючи розк­ладку з минулорічного врожаю і сплачуючи нату­ральний продподаток з урожаю 1921 р., вони відда­вали державі чималу частину власного продоволь­чого запасу. У 46 повітах Наддніпрянщини (25 лівобережних і 21 правобережний), тобто, приблиз­но на половині території республіки, чистий збір пе­ревищував 10 пудів на душу сільського населення.

Карта комісії Допгол наочно показує пастку, в якій опинилася Україна у 1921 р.: хлібних лишків з половини території не вистачало, щоб підтримати розміщену в ній мільйонну армію, власні міста і робітничі селища, біженців з Поволжя, голодуючі південні губернії, міста центральної Росії і, нарешті, голодуюче Поволжя. Центральний уряд розробив власну систему пріоритетів у цій ситуації і продик­тував відповідну лінію поведінки партійно-держав­ному апарату республіки. Він потурбувався про за­безпечення мінімальної, часом голодної норми спо­живання для робітничого класу і армії в Україні та поза її межами, якоюсь мірою потурбувався також про поволзьких селян і біженців з Поволжя в Ук­раїні. Але про голодуючих українських селян дер­жава постаралася забути. Газетам було заборонено висвітлювати становище у південних губерніях Ук­раїни.

Було опрацьовано й техніку замовчування па­нуючого в Україні голоду. Під час обговорення до­повіді М.Владимирова “Про кампанію по боротьбі з голодом” 4 серпня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує по­яснень: “Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм на Ук­раїні, де допомога місцям, що постраждали від нев­

рожаю, могла бути цілком надана своїми губернсь­кими або повітовими засобами”.

Місцеві власті не розуміли причин бездіяль­ності уряду та інформаційної блокади. Вони заки­дали Харків і Москву розпачливими телеграмами. У зверненні до ЦК Допгол при ВУЦВК керівники Донецького губвиконкому вказували: “Голод у Донбасі набрав жахливих розмірів. Голодує до 500 тис. чоловік. Селяни у відчаї риють собі могили, не відчуваючи реальної допомоги. Досі з центру не одержано ані зернини”. Якраз в цей час Леніи повідомляв місцеві органи влади, що в Донбас дос­тавлено тримісячний запас хліба, щоб підтримати кам’яновугільну промисловість. Проте хліб ішов на шахти, а не в села. Із сіл Донеччини його якраз за­бирали. До 15 січня 1922 р. в губернії було викача­но 1210 тис. пудів хліба.

Коли голодуючих селян почала косити смерть, дисципліновані українські більшовики відкрито виступили проти політики партійного центру. Але провину за замовчування голоду вони брали иа се­бе. Ініціативу в цьому бунті иа колінах виявив М.Скрипник. Під час обговорення звіту ЦК, з яким виступив у грудні 1921 р на VI конференції КП(б)У Х.Раковський, Скрипник заявив: “Хіба це не було очевидно, що^и йдемо до голоду? ЦК затримував це питання. Йшов тиждень за тижнем, місяць за місяцем, і тільки тепер ми бачимо воче­видь помилку, виявлену тут. Ми тоді не насмілюва­лися казати, що в нас, у нашій благодатній Україні

259- голод.”

Після грудневої конференції в Україні ЦК РКП(б) змушений був визнати реальність ук­раїнського голоду. На початку січня 1922 р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутися по допо- моїу до міжнародних організацій. 10 січня Раковсь- кий уклав з АРА угоду, аналогічну угоді з РСФРР. 16 січня політбюро ЦК КП(б)У доручило своєму агітаційно-пропагандистському відділу і ЦК Доп­гол вжити заходів, щоб у пресі з’явилося “побільше відомостей про голод на півдні України”.

CII р. в Україні було засіяно 14,4 млн. десятин проти 17,1 млн. у попередньому році. Величезний недосів у південних губерніях внаслідок госпо­дарського розорення селян було перекрито, хоч і не повністю, приростом посівних площ на Правобе­режжі і Лівобережжі. Але республіка змушена бу­ла відрахувати з урожаю 1922 р. понад 10 млн. пудів зерна в експортні ресурси. Це — невелика кількість, але й вона могла б полегшити становище голодуючих. Та центральний уряд зобов’язав ук­

раїнських керівників розпочати перерваний війною експорт хліба, аби дістати валюту

Щоб експорт ие виглядав аморально, було ого­лошено, що врожай 1922 р. припинив голод. У жовтні 1922 р ЦК Допгол при ВУЦВК перейме­нували в Центральну комісію по боротьбі з наслідками голоду (ЦК Наслідгол). Як експорт хліба,так і поставки в Росію призвели до того, що голод у південних губерніях протримався весь 1922 р. і перейшов на першу половину 1923 р.

Зарубіжна допомога тривала з березня 1922 по червень 1923 р. У серпні 1922 р., коли закордонні організації повністю розгорнули свою роботу, вони харчували 1,8 млн. жителів неврожайних губерній проти 400 тис., які забезпечував ЦК Допгол при ВУЦВК. Отже, роль закордонних організацій бу­ла вирішальною. У тогочасній пресі високо підноси­лася роль міжнародної пролетарської солідарності, тоді як значення АРА та інших “буржуазних” ор­ганізацій применшувалося. Однак безстороння ста­тистика віддає належне кожній закордонній ор­ганізації допомоги. За весь час роботи Міжробдоп виділив голодуючим України 383 тис. пайків, місія Ф.Нансена — 12,2 млн., АРА — 180,9 млн. пайків.

Та благодійна допомога доходила не до всіх. В архівах і тогочасній пресі зустрічаються численні повідомлення про смертні випадки від голоду впро­довж осені 1922 — пізньої весни 1923 рр. І все-та- ки зима 1922/1923 рр. для селяи південних гу­берній була набагато легшою, ніж попередня.

Цілком зрозуміло, чому в системі пріоритетів більшовицького центру під час здійснення продо­вольчої політики одне з найперших місць належало робітничому класу, а останнє — селянству. Якби державна партія не справилася з наданням хоча б мінімальних пайків багатотисячним робітничим ко­лективам, вони відмовили б їй у підтримці. Голодні й згуртовані робітники для будь-якої диктатури не­безпечніші, ніж розпорошені селяни.

Проте не до всіх селян більшовицький уряд ста­вився однаково. Факти свідчать, що поволзьким селянам надавалася помірна допомога, нерідко за рахунок селян інших регіонів, зокрема України. Мотиви такого політичного курсу ие лежать на по­верхні. Вдамось до пояснення, яке грунтується на фактах.

Українське село було охоплене антибільшовиць­ким повстанським рухом. Як стверджувалося у звіті уряду УСРР VI Всеукраїнському з’їздові рад, за 1921 р. у справі “замирення” села було зроблено

більше, ніж за весь попередній час. Всеукраїнська ЧК подала відповідну статистику: за 10 місяців бу­ло виведено з боротьби різними засобами 444 ота­мани, у тому числі: вбито у боях — 189, розстріля­но — 9, заарештовано — 84, добровільно з’явило­ся з повинною і було амністовано — 162. Більша частина тих, хто з’явився з повинною, припадає на другу половину року. Чому саме?

Радянська історіографія відповідала на це так: повстанський рух почав спадати, коли селяни відчу­ли благотворний вплив нової економічної політики. Але ж методи хлібозаготівель зовсім не змінилися у розпачливій ситуації голодного року. Перекон­ливіше звучить пояснення, що випливає з досвіду боротьби Н.Махна. Переслідувані частинами Чер­воної армії, махновці зібралися 21 липня 1921 р. на нараду в с.Ісаївка Таганрозького повіту. Обговорю­валося питання: у якому регіоні продовжити бо­ротьбу? “Батько" спробував змінити звичний, але небезпечний через насиченість ворожими йому військами регіон і зробив рейд по донецьких 1 по­волзьких степах. Та в умовах голоду, що наближав­ся, політична активність селянства зменшилася практично до нуля. Ніким не підтриманий, Махно змушений був повернути тачанки на захід. Він пе­ретнув спочатку Дніпро, а потім Дністер і опинився у вигнанні, в Румунії.

Голод виявився фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців. Збагнувши це, центральний уряд допоміг природ­ному катаклізму справитися з “куркульським бан­дитизмом”, конфіскуючи злиденні продовольчі за­паси навіть у селян південних губерній. 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 624; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.