Після смерті тирана

\

розповсюдженому наприкінці березня

301- р в Західній Україні нелегальному „Маніфесті українського революційного цен­тру“ в зв’язку із смертю Сталіна висловлювалась думка, що його послідовники „підуть на все, щоб зміцнити своє становище. Вони посилять репресії, встановлять систему терору для того, щоб зберегти диктатуру“.

Боротьба за владу, що розпочалась у кремлівській верхівці, підтвердила цей висновок. У першу чергу це стосувалось дій Л Берії, який почав рішуче демонструвати, що хоче бути „першим но­мером“ у постсталінській верхівці. Він підготував спеціальну записку щодо областей Західної Ук­раїни. 2-4 червня 1953 р. відбувся пленум ЦК КПУ, який розглянув питання „Про постанову ЦК КПРС від 26 травня 1953 року „Питання західних областей Української PCP“ і „Доповідну записку тов. Л.П.Берії до Президії ЦК КПРС“. До­повідачем на пленумі був О.Кириченко, який навів численні приклади недоліків політики щодо Західної України, діяльності органів МВС у цьому регіоні, антиєврейської лінії А. Мельникова тощо. Можна стверджувати, що Л.Берія (навіть врахо­вуючи одіозність цієї особи та її прагнення до дик­таторства), коли давав завдання зробити „фото­графію“ стану справ на західноукраїнських землях, легко одержав необхідний негативний матеріал, оскільки недоліків було чимало. Згаданий пленум ЦК КГІУ замість Л.Мельникова обрав першим секретарем другого секретаря ЦК О.Кириченка. Вперше українець за походженням став лідером парторганізації України.

Однак у його особі А.Берії знайти підтримку не вдалось, оскільки змінилась ситуація в Москві: 26 червня 1953 р. колишнього могутнього сталінсько­го поплічника заарештували під час засідання пре­зидії (так перейменували політбюро) ЦК КПРС. А в Україні знову скликали пленум ЦК КПУ (29- 30 липня 1953), на якому О.Кириченко робив до­

повідь, але цього разу роз’яснюючи рішення плену- му ЦК КГІРС 2-7 липня 1953 р. „Про злочинні, антипартійні і антидержавні дії Л.П.Берії“. В грудні 1953 р. цього зловісного діяча з групою ко­лишніх працівників НКВС — МДБ — МВС розстріляли, не давши розповісти про чимало „таємниць Кремля“. Натомість зміцнював свої по­зиції М.Хрущов, якого у вересні 1953 р. обрали першим серкретарем ЦК КПРС.

Незважаючи на деякі здійснені вже 1953 р. за­ходи щодо „десталінізації“, міф про „вождя на­родів“ поки що залишався неспростованим. Це, зокрема, засвідчила робота XVIII з’їзду КПУ (23- 26 березня 1954). У доповіді О.Кириченка було дано характеристку подіям після вересня 1952 р. При цьому все ще відзначались позитивні риси Сталіна.

Напередодні цього з’їзду до складу КПУ ввійшла 32-тисячна парторганізація Кримської об­ласті, а сама ця область указом президії Верховної Ради СРСР від 9лютого 1954 р. була передана із складу РРФСР до складу УРСР. Таке рішення аргументувалось спільністю економіки, тери­торіальною близькістю й тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом і Україною. Влаштована довкола цього галаслива кампанія за­темнювала, по-перше, той факт, що Крим навряд чи можна вважати „подарунком“ Росії, оскільки історично він є батьківщиною кримських татар, з якими так буртально обійшовся сталінський режим. По-друге, утримання Криму для України породжу­вало велику кількість матеріальних, а також і політико-ідеологічних проблем, оскільки більшість там становили росіяни. І це були не просто росіяни, а ті, кого тоталітариний режим „нагороджував“ місцем поселення (колишні працівники органів без­пеки, військові та ін.) і які були завжди готові вия­вити свою ворожість до всього українського (для них — „буржуазно-націоналістичного“). І нарешті не слід забувати, що фактом передачі Криму М.Хрущов реалізував свої попередні амбіції: адже впреше він звертався до Сталіна з цією пропо­зицією ще в 1944 р., але отримав відмову. Отже, передача Криму Україні також була до певної міри антисталінським кроком.

Серед інших дій, що символізували хрущовсь- кий відхід від минулого, слід згадати скасування у вересні 1953 р. позасудових органів, створення в

302- р. центральної та місцевих комісій щодо пере­гляду справ осіб, засуджених у 1934-1953 рр., створення в грудні 1955 р, комісії для вивчення ма­

теріалів про масові репресії членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б), обраних XVII з’їздом партії, та інших громадян у період 1935-1940 pp. Протя­гом 1953-1955 pp. розпочався перегляд основних політичних справ сталінського часу, хоча М.Хру­щов не наважився на перегляд сфабрикованих політичних процесів 30-х pp. Саме тоді почалася реабілітація багатьох діячів, які працювали в Ук­раїні, а всього з 1954 до лютого 1956 р. Верховною колегією Верховного Суду СРСР було реабілітова­но 7679 чол. Критика злочинів сталінської доби на­бувала дедалі більшої сили.

Дата добавления: 2015-05-22