Зміни у сфері культури

І

ісля визволення території України від німецько-фашистських загарбників почало­ся відновлення зруйнованих під час війни шкіл, вузів, закладів культури, наукових установ. Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами, засобами і руками самого населення — „методом народної будови“, що зародився ще під час війни з ініціативи жителів с.Всрхівня на Житомирщині. В 1944-1950 pp. у республіці було побудовано, а та­кож відбудовано зруйнованих повністю і частково 1669 шкіл на півмільйона учнівських місць. Однак шкільна мережа не задовольняла наявних потреб. У середині 50-х pp. 16 тис. шкіл (33,2% від їх загаль­ної кількості), в яких навчалося 1,67 млн. дітей, змушені були організовувати заняття в дві, а чима­ло шкіл — навіть у три зміни. Значна кількість цих закладів, особливо в сільській місцевості, а також у робітничих селищах, розміщувалася в мало присто­сованих для занять приміщеннях. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах, обладнанні. У 1950/51 навчальному році загальний книжковий фонд шкільних бібліотек становив 17 млн. примірників — у середньому кількість книжок в одній такій бібліотеці була меншою, ніж до війни.

Труднощі, що стояли перед освітньою системою у повоєнний період, привели до швидкого зростан­ня кількості вечірніх шкіл, особливо в містах. Були засновані також курси для дорослих, професійні за­очні школи. У 1953 р. здійснено перехід до обов’яз­кової семирічної освіти.

Унаслідок проведеної після війни реорганізації кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилася, тоді як кількість студентів зросла з 99 тис. у 1946 до 325 тис. у 1956 р. Правда, майже

половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях, що загалом негативно впливало на рівень фахової підготовки. Серйозним гальмом у розвитку загальноосвітньої та спеціальної школи була заідеологізованість навчально-виховного про­цесу, закостенілість його форм і методів.

В повоєнні роки було внесено ряд змін в ор­ганізацію наукових досліджень в УРСР Зокрема, в листопаді 1945 р. було вирішено створити у складі АН УРСР сільськогосподарське відділення (в 1956 р. на його базі утворена сільськогосподарська академія). В 1952 р. з відділу фізико-хімічних і ма­тематичних наук виділився відділ фізико-матема- тичних наук. У 1954 р був утворений кримський філіал АН УРСР. Розширилася мережа науково- дослідних установ в УРСР. Якщо в 1945 р. їх налічувалося 267, то в 1950 — 462, в т.ч. більше 30 академічних інститутів. Серед новостворених — харківські інститути радіофізики та електроніки, фізико-технічний низьких температур, львівські інститути — машинознавства та автоматики, суспільних наук, геології, корисних копалин, київські інститути — металофізики, металоке­раміки і спецсплавів та ін. Зміцнювалася, хоча й повільно, матеріально-технічна база науково- дослідних установ. Зростав кадровий потенціал.

В середині 50-х рр. у складі академії налічува­лося 81 дійсний член та 100 членів-кореспондентів. У 1946 р. після смерті О.Богомольця президентом АН УРСР був обраний О.Палладій, відомий уче_; ний біохімік, який мав великий досвід науково-ор­ганізаційної роботи і користувався авторитетом в академічних колах.

Зусилля вчених України спрямовувалися пере­дусім на розв’язання актуальних проблем індустріального розвитку, створення нових видів озброєнь і техніки, на реалізацію „плану перетво­рення прнродн“, який висунув Сталін у 1948 р. По­при всі труднощі морально-психологічного порядку, некваліфікованого втручання в наукове жнття партійних і державних чиновників, репресії, ук­раїнські вчені збагатили науку багатьма фундамен­тальними розробками, винаходами й відкриттями. Зокрема, чимало зробили вони для розвитку ракет­ної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових та мирних цілях. Вчені України взяли активну участь у підготовці до запуску пер­шого штучного супутника Землі в жовтні 1957 р., польоту в космос першої в світі людини — Ю.Га- гаріна. В 1956 р. генеральним конструктором будівництва космічних кораблів в СРСР став вихо­

дець з Житомирщини С.Корольов. Широке виз­нання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А.Люлька. Одним з творців атом­ної бомби був генерал-лейтенант М.Духов.

Значними були досягнення математичних наук. Так, наприкінці 40—х pp. під керівництвом М Лаврентьєва було створено новий напрям у теорії функцій — теорію квазіконформних відобра­жень, що мало велике значення для подальшого розвитку газо- та гідродинаміки. Обширні дослідження проводились у галузі квантової теорії поля, теорії ймовірності, обчислювальної машинної техніки Під керівництвом С.Лебедєва в Інституті електротехніки в 1948—1950 pp. було виготовлено першу в Європі електронну цифрову обчислюваль­ну машину. З 1949 р. в Інституті фізики під керівництвом М.Пасічника розгорнулися дослід­ження в галузі фізики атомного ядра. Металургію атомної енергетики, ядерну фізику надвисоких енергій, ядерну фізику середніх енергій, фізику над­низьких температур, радіофізику успішно до­сліджували науковці Харківського фізнко- технічного інституту АН УРСР. У галузі технічних наук були також розроблені й впроваджені у вироб­ництво технологія одержання надміцного чавуну, електровимірювальні прилади та ряд автоматичних регуляторів для гідроелектростанцій, нові, більш сучасні врубові машини й вугільні комбайни З

303- р. розпочалися дослідження в галузі порош­кової металургії.

В Інституті електрозварювання АН УРСР, якому 1945 р. було присвоєно ім’я ного організато­ра академіка Є.Патона, успішно досліджувався і впроваджувався у виробництво новий метод елек­трошлакового зварювання кожухів доменних печей, суцільнозварних мостів, суден тощо. Син і учень Є.Патона Борис створив теорію автоматів дугового зварювання, що допомогло розробити технології напівавтоматичного зварювання під флюсом. Знач­ним технічним досягненням, яке довело великі мож­ливості нових технологій, була побудова в 1953 р. найбільшого тоді в світі суцільнозварного моста че­рез Дніпро у Києві довжиною понад 1,5 км. З 1953 р. після смерті батька і донині Інститут електрозва­рювання очолює академік Б.Патон.

Позитивні результати були досягнуті в галузі хімічних наук. В Інституті фізичної хімії їм Л.Пи- саржевського 1949 р. було вперше одержано важ­кий азот. Директор, інституту О.Бродський разом

із своїми учнями розробив теорію розділення ізо­топів, створив методи концентрування важкої води.

Ного книга „Хімія ізотопів“, видрукувана 1952 p., стала першим у світовій науці підсумковим дослідженням у цій галузі хімії. В Інституті загаль­ної та неорганічної хімії було розгорнуто досліджен­ня, спрямовані на розв’язання проблем захисту вод­ного басейну від забруднень шкідливими речовина­ми і постачання споживачам чистої води.

В У PCP проводились дослідження в галузі сільськогосподарських, біологічних та медичних на­ук, у вивченні та використанні гідроенергетичних ресурсів республіки. В галузі сільського господар­ства діяльність учених спрямовувалась на виведен­ня нових зернових і технічних культур, високопро­дуктивних порід худоби, на застосування нових до­брив та удосконалення методів обробки грунтів. Доводилося вченим України реалізовувати й про- жекторські плани, породжені у високих партійно- урядових кабінетах. Зокрема, розроблялися про­блеми, пов’язані з акліматизацією на українських землях субтропічних культур. В Інституті фізіології рослин та агрохімії розгорнулися дослідження щодо підвищення продуктивності каучуконосіїв в Україні.

Значної шкоди розвитку біологічних наук зав­дала лисенківщина. В 1947—1948 pp. відновилися переслідування генетиків. Т.Лисенко оголосив ген міфічною частинкою. Біологів, які в проблемах ге­нетики стояли на наукових позиціях, було піддано нищівній критиці як „безрідних космополітів“. В Україні переслідувань зазнали вчені-біологи Д.Третьяков, М.Гришко, І.Шмальгаузен та ін., що на багато років загальмувало розвиток перспектив­них напрямів біологічної науки і зумовило відста­вання в цій галузі від світового рівня.

Зміцнювала свої позиції археологічна наука. Однак недостатнє фінансування та брак технічних можливостей вели до втрат величезної кількості ар­хеологічних пам’яток. Особливо з вини всесоюзних відомств. 31945 по 1954 р. Інститут археології АН УРСР очолював академік П.Єфименко. Ного фун­даментальна праця „Первісне суспільство“ (1953) здобула великий авторитет автору. Певні результа­ти були досягнуті економістами, літературознавця­ми, мовознавцями, етнографами, мистецтвознавця­ми, філософами, правознавцями. Робота останніх зосереджувалася у новоствореному в 1946 р. Інсти­туті філософії та секторі держави і права (1949). Літературознавці досліджували творчість ук­раїнських класиків та письменників радянської Ук­раїни. Науковцям вдалося зібрати рукописи Т.Шевченка, Марка Вовчка, М.Коцюбинського та багатьох інших. Було продовжено видання десяти-

томника Т.Шевченка. В 1949 р. розпочато видан­ня 20-томного зібрання творів І.Франка. На почат­ку 50-х рр. було видано повне зібрання творів

І.Котляревського, підготовлено 5-томник Лесі Ук­раїнки. В літературознавстві плідно працювали О.Дорошкевич, А.Шамрай, Ю.Меженко, Є.Ки- рилюк, М.Возняк, І.Пільгук, Ю.Білецький, О.Килимник, С.Крижанівський та ін. В Інституті мовознавства, який з 1945 р. носить ім’я видатного українського філолога XIX ст. О.Потебні, продов­жувались дослідження фонетичної системи, грама­тичної будови і лексичного складу сучасної ук­раїнської літературної мови, збирались матеріали для атласу української мови. Вчені-мистецтвоз- навці досліджували теорію та історію образотвор­чого мистецтва України, музики, театру, кіно. Ця праця здійснювалася в умовах шаленого ідео­логічного тиску, некомпетентного втручання партійно-державних органів у розвиток науки, безпідставних звинувачень учених-гуманітаріїв у „безідейності“, „націоналістичних збоченнях“, у „низькопоклонстві перед Заходом“, у відступах від марксизму-ленінізму.

В таких же умовах працювали діячі літератури і мистецтва. Однак всупереч обставинам у 40—50-і рр. ними створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського на­роду. Так, Ю.Яновський опублікував роман „Жива вода“, темою якого була воєнна і повоєнна дійсність України П.Панч видав ряд новел і роман „Запо­рожці“, в якому змалював події з української історії 1639-1648 рр. Історичний роман з часів Хмель­ниччини написав Н.Рибак — „Так сходило сонце“. Ю.Смоличу належить роман „Вони не пройшли“ про німецьку окупацію Харкова в 1941—1942 рр. Плідно працювали О.Довженко, В.Сосюра, Остап Вишня. Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О.Гончара, автора трилогії „Пра­пороносці“, повісті „Земля гуде“. До помітних явищ літературного життя належали збірки поезій

А.Малишка „Чотири літа“, „За синім океаном“, збірка Л.Первомайського „Земля“, поема П.Тичи- ни „Похорон друга“, автобіографічна поема М.Рильського „Мандрівка в молодість“.

Зусиллями талановитих митців України розви­валося театральне, музичне, образотворче мистец­тво та кіно. Уже 1944 р. було завершено рееваку­ацію театрів. Відновлювали життя і ті театральні колективи, які припинили роботу під час війни. В західних областях УРСР було створено 18 нових театрів. У другій половині 40-х рр. в УРСР діяло

96 театрів, у 78 із них спектаклі ставили ук­раїнською мовою Спільною бідою їх була ідейна й мистецька уніфікованість, а спільним здобутком — наявність великої плеяди талановитих акторів. У те­атрах України працювали такі видатні майстри сце­ни, як М Литвиненко-Вольгемут, З.Гайдай, М.Гришко, І.Паторжинський, Г.Юра, Б.Гмиря.

Н.Ужвій, К.Хохлов, М.Романов, А.Бучма, Є.По- номаренко, Ю.Шумський та багато інших.

Музичне мистецтво радянської України в перше післявоєнне десятиріччя позначене передусім творчістю таких композиторів, як КДанькевич, Д.Клебанов, А.Філіпенко, Г.Жуковський,

А.Свєчников, М.Вериківський, В.Гомоляка, К.Домінчен, М.Колесса, Г.Манборода, Б.Лято- шинський та ін І Іопулярністю серед глядачів і слу­хачів користувалися Державний український на­родний хор під керівництвом Г.Верьовки, створений восени 1943 р Київська державна академічна ка­пела „Думка“ під керівництвом О.Сороки, Львівська державна хорова капела „Трембіта“ під керівництвом П.Муравського, Державна капела бандуристів УРСР під керівництвом О.Міньків- ського, Державний симфонічний оркестр.

Пошуки ідеологічних відхилень призвели до на­падок не тільки на діячів української чи російської, а й єврейської культури. Багато єврейських пись­менників, учених, художників було репресовано за звинуваченням у „космополітизмі“. Була навіть сфабрикована „змова“ єврейської інтелігенції, в якій планувалося за допомогою „міжнародного єврейства“ заволодіти Кримом і відокремитись від Радянського Союзу.

Наприкінці 40 — на початку 50-х рр. в умовах навішування націоналістичних ярликів, боротьби з національними культурами набирає величезних розмірів фетишизація російської культури та історії. Ідеологія і політична тактика сталінізму носили відкрито великоруський націоналістичний характер. Скрізь і всюди проголошувалось, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російській думці на­лежало „всесвітньо-історичне значення“. Російсь­кий народ, за словами Сталіна, „заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянсько­го Союзу серед усіх народів нашої країни“.

В інших умовах розвивалася українська культу­ра поза межами радянської України. Третя хвиля еміграції, пов'язана з подіями 2-ї світової війни, сколихнула культурне життя українців за кордоном, влила в нього новий потужний струмінь Обстави­

ни війни змусили залишити Батьківщину майже

304- тис. вчителів, інженерів, учених, лікарів, ак­торів, священиків, студентів, їх зусиллями були відкриті навчальні, духовні й культурно-освітні за­клади, засновані товариства й асоціації, наукові ус­танови. В 1947-1948 рр. у Німеччині й Австрії бу­ло 29 українських гімназій, 80 народних шкіл, 8 спеціальних середніх шкіл. У Німеччині відновили свою діяльність Український вільний університет та Український техніко-господарський інститут, за­сновані нові вузи — Українська висока економічна школа, Українська богословська православна ака­демія і Греко-католицька духовна семінарія. На­весні 1947 р. була відновлена також діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка (в Мюн­хені). Найбільшим доробком його стала кількатом- на „Енциклопедія українознавства“. З 1945 р. роз­горнула діяльність Українська вільна Академія наук цючатку в Авгсбурзі, а згодом у Вінніпезі та Нью- Йорку. НТШ організувало свої відділи у США, Канаді й Австралії. Основний напрям досліджень

CXXVIII українознавство.

Значним був доробок українських еміграційних літераторів. З-поміж інших творів, написаних у 40-і рр., варто виділити романи „Діти чумацького шляху“ Д Гуменної, „Ост“ У.Самчука, „Тигроло­ви“ І.Багряного, „Доктор Серафікус“, „Без грун­ту“ В.Домонтовича, „Еней і життя інших“, „День гніву“ Ю. Косача Найвидатнішим з поетичних творів була поема Т.Осьмачки „Поет“ (1947). Плідно творили на поетичній ниві М.Орест, Ю Клен, В.Барка, Л.Лиман, Л.Полтава, О.Заєв- ський, О.Веретенченко, Яр.Славутич, С.Гординсь- кий, Б.Кравців, Б.Нижанківський та ін. Найбільш виразними явищами в театральному житті українців за рубежем були Ансамбль українських акторів під керівництвом В.Бла§ацького і Театральна студія під керівництвом И.Гірняка та О.Добро- вольської.

В перші повоєнні роки основні культурні центри української еміграції містилися в Німеччині та Австрії. В 1949-1950 рр. вони поступово пе­ремістилися до США та Канади. Культурна творчість зарубіжних українців репрезентувала ук­раїнську культуру за рубежем, засвідчувала високі потенційні можливості уярмленого українського на­роду, який навіть в умовах сталінщини зберігав, розвивав і примножував кращі національно-куль­турні традиції, плекаючи надію на майбутнє демо­кратичне відродження їх і вільний розвиток

Дата добавления: 2015-05-22