Етнодемографічні зміни

И

его...

Трагічною була доля М.Руденка, поета, пись­менника і публіциста, ветерана ^рійни з німецько- фашистськими загарбниками Його літературний доробок багатий і різноманітний. Перу М.Руденка належать роман „Вітер в обличчя", „Остання шаб­ля“, фантастичні повісті „Чарівний бумеранг“, „Народжений блискавкою“, трагедія „На дні морському“. Наприкінці 60-х рр. вийшли три збірки поета: „Всесвіт у тобі“, „Сто світил“, „Оновлення“. Всі вонн одразу по виході були забо­ронені, як і попередні збірки. Автора заарештували. Перебуваючи в ув’язненні, психіатричній лікарні, поет пнше цикл віршів „Я Вільний“, поему „Хрест", збірки лірики „Прозріння“, „За грата­ми".

Письменники України попри всі труднощі, пе­реслідування і репресії продовжували працювати над історичною та сучасною тематикою. ГСнегірьов підготував у 70-і рр. повість „Ненько моя, ненько“ про процес „Спілки визволення Ук­раїни“, яка вийшла за кордоном. Є.Сверстюк, що багато віддавав сил боротьбі за збереження національних традицій, написав есе „Собор у риш­тованні“ — історично-філософський твір про тра­гедію сучасної України. Справжнім шедевром був видрукуваний 1980 р віршований роман Ліни Кос­тенко „Маруся Чурай“, що в яскравих образах змальовує епоху Б.Хмельницького. В центрі твору

315- народна поетеса і співачка Маруся Чурай, ав­торка багатьох пісень, що здобули велику попу­лярність серед людей.

1981 р. у видавництві „Молодь“ вийшла збірка „Лебеді материнства“ В.Симоненка. У ній — по­езії, новели, гумористика, публіцистика видатного поета і прозаїка.

Із політичного забуття повернулося до нас на початку 90-х рр. ім'я талановитої поетеси І.Рату- шинської, засудженої в 70-і рр. „за антирадянську діяльність“ на 7 років виправно-трудової колонії суворого режиму та 5 років заслання. Поетична слава київської правозахисниці у світі була такою, що на її захист виступали Р.Рейган, М.Тетчер, Ф.Міттеран. Її звільнення вимагала Нобелівські лауреати академік А.Сахаров, поет И.Бродський, багато інших письменників та політичних діячів. В Україні поетесу мало хто знав, тоді як її книгу „Сірий — колір надії“ було перекладено на всі європейські та японську мови. Британський книж­ковий клуб включив її до тих ЗО книг, які щороку підносяться королеві. У США її було визнано найкращою релігійною книгою року. У списку бест­селерів у Швеції вона також стояла на першому місці... ¹

Через крижану товщу застою і всезаборонства з великими труднощами пробивало собі шлях нова­торство у кінематографі і музиці, образотворчому й театральному мистецтві. Видатним явищем ук­раїнського кіно стала творчість С.Параджанова, Ю.Іллєнка, Л.Осики, О.Фіалка, О.Савченка, Р.Сергієнка, К.Муратової. Скарбницю українсько­го кіно поповнили такі талановиті стрічки, як „Тіні забутих предків“, „Камінний хрест“, „Вечір на Іва­на Купала“, „Білий птах з чорною відзнакою“, „Криниця для спраглих“, „Подарунок на іменини“, „Соломія Крушельннцька“, „Меланхолійний вальс“, „Розпад“, „Поріг" та ін.

Розвиток театрального мистецтва в Україні в 70—80-і рр. тісно пов’язаний з іменами таких ре­жисерів, як С.Сміян, А.Скибенко, О.Король,

В.Афанасьєв, О.Бєляцький, І.Равицький, В.Заго- руйко, В.Козьменко-Делінде, М.Шейко. Високо­художні образи створювали на сцені видатні її май­стри — Н.Ужвій, В.Дальськнй, В.Добровольсь- кий, О.Кусенко, А.Роговцева. Д.Гнатюк, А.Со- лов’яненко, А.Мокренко, М.Кондратюк, Є. Мірошниченко.

На різні роки випадав пік творчих досягнень та­ких митців, як скульптор і живописець І.Гончар, ху­дожники А.Горська, Л.Семикіна, О.Заливаха,

Г.Севрук, І.Кулик, А.Рибачук, В.Мельниченко, майстри сцени і кіно І.Миколайчук, Б.Брондуков,

316- Симчич, композитор В.Івасюк. Найхарак­тернішою рисою творчості їх усіх були високий про­фесіоналізм, новаторство, оригінальність і

ацюнальний колорит.

Людиною великого таланту і музичного чуття був В.Івасюк — молодий композитор уродженець Буковини. Він мав хист і до музики, і до поезії, ук­ладаючу віршовані тексти для своїх музичних творів. Його пісні „Я піду в далекі гори“ (1968), „Червона рута“ (1969), „Водограй“ (1969) дуже швидко заспівали по всій Україні і далеко за її ме­жами. Співали його пісні навіть ті, хто ніколи не розмовляв українською мовою. Пісня В.Івасюка „Червона рута“ дала назву фестивалю української пісні та музики, який з 1989 р. регулярно прово­диться почергово в містах України.

Нових барв набула в 70—80-і рр. музика Лесі Дичко, І.Шамо, М.Скорика, Є.Станковича. Ши­рокою популярністю користувалися виконавці ма­сової естрадної пісні С.Ротару, В.Зінкевич.

Н.Яремчук.

Через політичні перепони значною мірою авто­номно розвивалася у 60—80-і рр. культурна творчість зарубіжних українців. У галузі літератури плідно працювали У.Самчук, В.Барка, О.Ляту- ринська, Б.Боичук, Ю.Тарнавський, Б.Рубчак та ін. Образотворче мистецтво збагачувалося творами Г.Новаківської, М.Левицького, С.Гординського,

317- Лади. Х.Дохват з Філадельфії прикрасила своіми іконостасами близько 60 церков, каплиць, соборів у США. Серед композиторів відомими бу­ли А.Рудницький, І.Соневицький, Ю.Фіяла. На всіх континентах у місцях компактного проживання українців діяли українські театри, численні драма­тичні гуртки. Хоч і з великими труднощами, але творчі здобутки зарубіжних українців, обминаючи „залізну завісу“, проникали на материкову Україну.

Ї

ї езважаючи на територіальні придбання (Закарпаття, Крим), чисельність ук- раїнського населення вийшла на рівень

CLXII р. тільки у 1960-му — 42 млн.чол. За пере­писом 1979 р., загальна кількість населення рес­публіки становила 49 6 млн.чол. Демографи вва­жають такий приріст недостатнім.

Уповільнення темпів приросту населення Ук­раїни мало багато причин, передусім соціально-еко­

номічних. Сплеск урбанізації і викликані нею міграційні процеси призвели до відтоку молоді з се­ла — до цього часу головного джерела відтворення людських ресурсів. Народжуваність на селі змен­шилась, і 1979 р. середній розмір сільської родини дорівнював міському показникові — 3 особи на ро­дину. У містах зменшення народжуваності було викликано несприятливими оціально-побутовими факторами: високою зайнятістю жінок у суспільно­му виробництві (дев’ять з десяти жінок працюва­ли) незадовільним рівнем системи охорони дитин­ства, житловими умовами, поступовим зростанням дитячої смертності тощо.

Природний приріст населення в Україні змен­шився з 13,6 на тисячу чол. у 1960 р. до 3,4 на ти­сячу чол. у 1980 р.

Зменшення народжуваності супроводжувалось поступовим підвищенням показників смертності на­селення. Середній показник її 1960 р. становив 6,9 чол. на кожну тисячу мешканців, а в 1980 р. —

1008 4. За рівнем смертності Україна займала третє місце серед республік СРСР. Серйозне збільшення цього показника пояснюється крім іншого, загаль­ним старінням населення (внаслідок зменшення на­роджуваності), зростанням дитячої смертності, постійним погіршенням системи охорони здоров’я, негативними змінами в екології, зростанням алко­голізму серед чоловіків і жінок тощо. Відповідно зменшувалась середня тривалість життя. З кінця 70-х до середини 80 х рр. цей показник упав з 70 до 68 років.

Ці тривожні процеси супроводжувалися зміна­ми національного складу населення на користь росіян і російськомовного населення. За переписом 1959 р., українці становили 76,8% населення рес­публіки (32,2 млн.чол.), росіяни — 16,9% (7,1 млн.). У 1979 р. українців було відповідно 73,6% (36,5 млн.), росіян — 21,1% (10,5 млн.чол.). Ці зміни були викликані перш за все міграцією насе­лення. „Обмін кадрами“, всесоюзні ударні будови, освоєння нафтових родовищ Сибіру викликали відтік українців за межі республіки. Тільки у 1970—1979 рр. українське населення Сибіру і Да­лекого Сходу зросло на 22%. Натомість у той же період відбувався досить інтенсивний приплив росіян в Україну, яка, між іншим, була цілком дос­татньо забезпечена трудовими ресурсами, йшлося тільки про те, щоб використовувати їх ефективно. За підрахунками демограф, протягом 1959— 1979 рр. імміграція росіян в Україну становила від

XXIX до 2 млн. чол.

XXX Ще одним джерелом збільшення росіян 1 російськомовних у складі населення республіки бу­ла русифікація. Один з найголовніших компонентів національної свідомості — мова — досить швидко усувався зі сфери соціально-культурних взаємин. У результаті, якщо в 1959 р. 93,5% українців назва­ли рідною мовою українську, то у 1979 р. цей по­казник зменшився до 89,1%. Найбільше русифіко­ваних українців зосереджувалося в південио- східних регіонах республіки. В Україні існували такі соціально-культурні й політичні умови, за яких національна меншість фактично асимілювала більшість.

XXXI Етнодемографічні зміни у республіці віддзерка­лювали процеси, що набирали силу в соціально- економічній, політико-ідеологічній та культурній сферах і багато в чому були їх наслідками. Кризові процеси у згаданих сферах призводили і до нарос­тання кризових явищ в житті нації як такої, занепа­ду національної ідентичності, розмивання і декуль- туризацїї українського етносу.

XXXII * * *

XXXIII На початку 80-х рр. радянське суспільство де­далі глибше втягувалося в тотальну соціально-еко­номічну політичну та ідеологічну кризу. Деграду­вання „верхів“ і розвал державної ідеології були настільки очевидними, що навіть серед вищих еше­лонів партійно-державного керівництва формува­лися ревізіоністсько-реформаторські сили. У „ни­зах“ наростало невдоволення, зневіра й байдужість. Судомні спроби системи утримати хоча б поверхову стабільність зводилися або до суто адміністратив­них заходів (за часів Ю.Андропова), або до ідео­логічних чаклувань і популістських загравань (за часів К.Черненка). В Україні ці процеси набували ще й суто провінційного забарвлення й укорінюва­лися глибше, ніж у центрі. Тому, коли в Москві по­чалися більш радикальні спроби вдосконалити ра­дянську систему, названі „перебудовою“, Україна була серед останніх, хто втягнувся у ці процеси. А втім, і для неї приходили нові часи, починалася но­ва епоха

XXXIV На шляху до незалежності

XXXV т

XXXVI .Нове

XXXVII мислення

XXXVIII ' \ днією з найважливіших причин „перебудо­ви“, що її розпочав Горбачов, була не­обхідність зменшити тягар гонки озброєнь. Внаслідок недалекоглядної політики брежнєвського керівництва почав створюватися єдиний фронт США, Західної Європи, Японії, Китаю проти СРСР.’Продовжувала литися кров, у т.ч. україн­ських призовників, в Афганістані.

XXXIX „Нове мислення“, проголошене Горбачовим, підкреслювало пріоритет загальнолюдських цінно­стей над класовими. До Москви (а згодом і до політичного життя) повернувся академік А.Саха- ров: припинилося глушіння зарубіжних радіос­танцій. Радянські війська залишили Афганістан, почалося їх виведедння із Східної Європи, що при­звело до краху комуністичних режимів. Все це при­звело до „прориву“ у стосунках СРСР із Заходом.

XL Боязнь „балканізації“ СРСР, бажання зберегти налагоджені стосунки з Горбачовим з проблем ядерного роззброєння та глобальної безпеки при­звели до недооцінки Заходом національно-виз­вольних рухів СРСР, зокрема в Україні (прем’єр міністр Англії М.Тетчер у 1990 р. в Києві порівня­ла Україну з Каліфорнією; промова президента США Дж.Буша в Києві на початку серпня 1991 p., де він беззастережно підтримав союзний договір і критикував „самовбивчий націоналізм“, отримала на заході назву “Chicken Kiev speech” як вияв „боя­гузтва“).

XLI Спроба

XLII орбачов спочатку намагався „прискорити“

XLIII X

XLIV розвиток економіки СРСР насамперед за ра­хунок випереджаючого розвитку машинобу­дування в рамках колишніх структурних пріори­тетів. Однак невдача у цьому зробила очевиднішою для керівництва країни необхідність реформування економіки, запозичення досвіду Угорщини, Китаю. В червні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС було про­голошено програму радикальної реформи управління економікою. Розширювалися права підприємств, почалося запровадження орендних та акціонерних форм господарювання, кооперативів у торгівлі та промислововсті, сімейного підряду у сільському господарстві, малих підприємств, спільних підприємств з іноземними фірмами, прий­нято закон про індивідуальну трудову діяльність. Темпи зростання національного доходу (НД) та реальних доходів на душу населення продовжували знижуватися: гігантськими темпами почав зростати внутрішній та зовнішній борг.

XLV Економіку України було важко реформувати й тому, що більше 60% її становила важка проми­словість. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науко­во-технічного потенціалу. І нарешті, 95% продукції вироблялося на підприємствах союзного підпоряд­кування. Частка України в загальносоюзному ви­робництві продовжувала скорочуватися: у нагро­мадженнях основних виробничих фондів вона за період з 1970 до 1989 р. скоротилася з 18 до 10%.

XLVI Надзвичайної гостроти набули екологічні про­блеми. Національною трагедією став вибух 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Рес­публіканське керівництво, як і Горбачов, замовчало сам факт трагедії та її наслідки: про небезпеку насе­лення Швеції дізналося раніше, ніж в Україні; у Києві відбулася за участю дітей першотравнева де­монстрація, про небезпеку було повідомлено лише через 10 днів після аварії, тоді як багато представ­ників партноменклатури вже встигли вивезти своїх дітей. Ця аварія лягла великим тягарем на еко­номіку України: було відселено населення в радіусі 30 км від реактора, з господарського обороту вилу­чено близько 190 тис. га земель. Але населення не отримало і досі не отримує ні належної інформації про наслідки аварії, ні належної допомоги.

Дата добавления: 2015-05-22