Від краху заколоту до референдуму про незалежність

серпня у Москві розпочався заколот: було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, хоча більш відома російська абревіатура — ГКЧП), до якого ввійшли, зокрема, віце-прези­дент СРСР Г.Янаєв, прем’єр-міністр СРСР В Павлов, голова КДБ В.Крючков, міністр внутрішніх справ Б.Пуго, міністр оборони Д.Язов Заколотники ставили однією із цілей зірвати підпи­сання нового союзного договору, призначеного на

1009 серпня. У Москві, де розгорталися основні події, центром опору став Білий дім президента Росії Єльцина, на захист якого вийшли неозброєні моск­вичі (серед його захисників були і представники Ук­раїни під синьо-жовтим прапором). Керівництво армії після певних коливань не підтримало заколот­ників, а деякі підрозділи перейшли на бік народу.

В Україні заклик Л. Кравчука та очолюваної ним президії Верховної Ради (де більшість була з представників КПУ) до спокою і витримки свідчить про очікувальну позицію. Але при цьому Кравчук заявив, що будь-які зміни мусять відбува­тися на основі закону і що немає підстав для вве­дення в республіці надзвичайного стану. Керівниц­тво ж ЦК КПУ, попри словесну завісу, фактично опинилося на боці заколотників, про що свідчила його діяльність у дні путчу. За цих умов тільки опо­зиція послідовно й рішуче виступила проти зако­лотників, розпочалася підготовка до страйку.

Дії заколотників призвели до остаточної дис­кредитації компартії. Скориставшись повною демо­ралізацією КПУ, Народна рада перейшла в контр­наступ. 24 серпня Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України, який мав бути підтверджений референдумом 1 грудня („за“ — 346, „проти“ — 1), а також проголосувала за де­партизацію армії, правоохоронних органів. 30 серп­ня президія ВР, виходячи з того, що „керівництво компартії України своїми діями підтримало держав­ний переворот“, взагалі заборонила КПУ. (Отже, як бачимо, тактика опозиції по використанню су­перечностей всередині правлячої більшості вияви­

лася правильною). Більшість рядових комуністів спокійно розпрощалася з партією.

Однак уже наприкінці жовтня 1991 р. відбувся з’їзд частини колишніх комуністів, які проголосили створення Соціалістичної партії України. Незва­жаючи на цю назву, її перші заяви нагадали не про соціалісте чи соціал-демократів заходу, а про „орто­доксів“ з КПУ (хоча лідер колишньої „групи 239“

О.Мороз, який очолив СПУ, стримував деяких ор­тодоксально настроєних делегатів).

Провал заколоту і проголошення незалежності створили принципово нову ситуацію в розстановці політичних сил. Тепер і опозиція, і основний канди­дат парт- і держапарату на посаду президента Л. Кравчук виступали за незалежність. Прийняття Верховною Радою 1 листопада 1991 р. Декларації прав національностей України, проведення 16-17 листопада в Одесі міжнаціонального конгресу з проблем духовного відродження народів, які жи­вуть в Україні, також сприяли створенню консенсу­су в українському суспільстві. З 84% громадян, що прийшли на дільниці, незалежність України підтри­мало 90,3% (навіть у Криму відповідні показники були 67,5% і 54,1%).

Опозиція не спромоглася виставити єдиного кандидата у президенти України: Рух висунув

В.Чорновола, однак його лідери І Драч і М Горинь, як і УРП, агітували за Л.Лук’яненка, ПДВУ — за

І.Юхновського і за В.Гриньова. Л.Кравчук переміг уже в першому турі, набравши 61,6% голосів. (Маючи такий кредит довіри, можна було розпоча­ти реформи. Однак своєрідною „платою“ за пово­рот частини КПУ до ідеї незалежності стало збере­ження при владі номенклатури, котра навіть залу­чила до своїх лав деяких представників опозиції. Оскільки ж процес державотворення не супровод­жувався реформами, у перспективі це вело до пев­ної дискредитації ідеї незалежності).

7-8 грудня президенти ЛКравчук і Б.Єльцин, голова Верховної Ради Білорусії С.Шушкевич під час зустрічі на білоруській землі у Біловезькій пущі заявили про те, що СРСР припиняє своє існуван­ня, і про створення „Співдружності незалежних держав“. 21 грудня в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили інші республіки колишнього СРСР (за винятком країн Балтії та Грузії). СРСР пере­став існувати.

Дата добавления: 2015-05-22