Українці у США, Канаді, Австралії

Д

ослідники української еміграції встановили, що першим іммігрантом-українцем на аме­риканській землі був А.Гончаренко, колиш­ній священик, заарештований царським уря­дом за читання революційної літератури. З-під арешту він утік, 1865 р. дістався Америки і оселив­ся у Сан-Франциско. Там Агапій почав видавати

газету “Alaska Herald”, яка мала великий вплив иа американське громадсько-політичне життя 60— 70-х pp. XIX ст. Однак ще довгий час потому він залишався іммігрантом-одинаком.

Початок масової імміграції українських пересе­ленців припадає на 1877 p., коли до США прибу­ла перша група закарпатських селян, завербованих для роботи на шахтах Пенсільванії.

Згідно з архівними даними, прибуття перших українських поселенців до Канади датується 1891 р. Однак останнім часом висловлюється припущен­ня, що вихідці з України прибували до Канади і до 1891 p., головним чином, вони переходили сюди із Сполучених Штатів у пошуках вільних земель, придатних для заняття сільським господарством.

Масова еміграція з українських земель до Північної Америки поділяється на три фази (інко­ли вживається термін “хвилі”), що, звичайно, пов’язано з чисельністю переселенців:

1) останнє десятиліття XIX ст. — до початку Першої світової війни; 2) початок 20-х pp. XIX ст.

343- до закінчення Другої світової війни; 3) повоєнна

еміграція (1947—1962).

За масштабами перша “хвиля” української еміграції переважає наступні. Скажімо, до США за цей період прибуло від 200 до 300 тис., а в Ка­наду (1896—1914) переселилося 170 тис. ук­раїнців. Переважну більшість української імміграції складало збідніле селянство Галичини, Буковини та Закарпаття: серед іммігрантів, що прибули до США за період з 1899 по 1910 p., 97,86% були «еляни й лише 2,03% кваліфіковані й напів- кваліфіковані робітники. Ця обставина зумовлюва­ла трудовий характер переселенського руху жителів названих районів України, які на той час входили до складу Австро-Угорської монархії. Основні причи­ни масової еміграції трудящих за океан обумовлю­вала загальна економічна відсталість західноу­країнських земель; виснажлива праця, тягар політичного безправ’я й національного гніту пород­жували серед українських селян настрої відчаю, який гнав їх з рідної землі.

Іммігранти, які прибували на Американський континент, зустрічалися тут з новою структурою суспільних зв’язків, з новими звичаями й тра­диціями, що значно відрізнялися від тих, які вони залишили у себе на батьківщині. Для пристосуван­ня переселенців-українців до умов економічного, соціального і культурного розвитку суспільства на новому континенті потрібен був певний час Саме в цей період адаптації перед іммігрантами стала на­

гальна потреба в об’єднанні їх у певну спільність. І однією з головних ознак формування такої спільності було українське походження, яке під­кріплялося єдиною мовою, близькістю культури та звичаїв переселенців із різних регіонів України.

Власне, імміграція кінця XIX — початку XX ст. із західноукраїнських земель склала основу для формування українських етнічних груп у США і Канаді. Цьому процесові сприяло утворення од­норідних поселень українських іммігрантів у амери­канських штатах Нью-Йорк, Пенсільванія та Нью-Джерсі (тут сконцентрувалося близько 77% усіх українців, що прибули до США) та канадсь­ких провінціях Альберта.Саскачеван, Манітоба, де поселялося 3/4 всіх переселенців з України. Такий характер розселення українців першої фази визна­чила можливість їхнього працевлаштування. Саме у названих штатах були зосереджені центри гірничо­добувної, металургійної промисловості, будівниц­тва, які потребували значну кількість робочих рук. Ще не повністю освоєні згадані вище провінції Ка­нади надавали можливість зайнятися західноу­країнському селянству звичною для них роботою у сільському господарстві.

В межах новоутворених етнічних поселень ук­раїнські іммігранти зберегли свою етнічну само­бутність, свої культурні та побутові особливості, інакше кажучи, все те, що пов’язувало їх з бать­ківщиною. Та обставина, що іммігранти Зазнавали дискримінації з боку правлячої англосаксонської верхівки, посилювала тенденцію до об’єднання, і, власне, новоутворені ехнічні групи виконували своєрідну роль захисту від'насильницької асимі­ляції. Однак опір вимушеній американізації чи канадизації не означав, що вони стали на шлях кон­сервації побуту, звичаїв, моральних цінностей, нагромаджених історичним досвідом на рідних землях.

Вже у перші десятиліття поселення вихідців з України в Канаді і США виникли різного роду ор­ганізації, що керували громадсько-політичним жит­тям, були об’єднавчими центрами розрізнених за­гонів українських іммігрантів.

За М.Настасівським, відомим дослідником ук­раїнської імміграції у США, церква стала “...найп­ростішою, найзрозумілішою і перш необхідною формою організації”.

І хоча в кінці XIX — на початку XX ст. у Північній Америці виникали інші соціальні інсти­туції українців (запомогові й професійні товарист­ва, жіночі й молодіжні організації), церква продов­

жувала відігравати значну роль у житті українських етнічних груп

Якщо вона виконувала роль ідеологічного фак­тора у формуванні українських етнічних груп, то, скажімо, запомогові товариства (особливо на пер­ших стадіях) виступали “фундаторами” їхніх ма­теріальних засад. Створення таких товариств було викликане браком системи соціального забезпечен­ня країн поселення, а в пізніші часи — її неефек­тивністю щодо переселенців. Завдання запомого- вих товариств полягало у наданні матеріальної до­помоги, в орієнтації та пристосуванні до нових умов праці й життя 3 часом соціальна роль запомогових товариств стала помітно змінюватися. Коли минула хвиля масової еміграції за океан, відпала і значна частина функцій союзів: зустрічі, розміщення іммігрантів, сприяння в отриманні освіти чи набутті фаху.

За кількістю переселенців згадувані періоди значно поступаються першій фазі масової еміграції. Наприклад, під час другої і третьої фаз у США іммігрувало близько 110 тис. осіб, а в Канаду — 100 тис Причому переважна їхня більшість прибу­ла за океан після Другої світової війни,—“пе­реміщені особи”. Для кількісного збільшення ук­раїнських етнічних груп “переміщені особи” не ма­ли вирішального значення: в США вони складали лише 7% осіб українського походження, а в Канаді

344- до 9%. Проте у суспільно-політичному житті їхня роль була помітною.

З прибуттям до США і Канади повоєнної імміграції практично завершується формування ук­раїнських етнічних груп у цих країнах. Щоправда, іммігранти українського походження прибувають у Північну Америку з інших країн (наприклад, Ар­гентини, Бразилії, ФРН), але їхня кількість не­значна, вони не мають якогось помітного впливу на процеси формування етнічних груп, як і ті, хто по­одиноко прибуває з України.

Від самого початку перебування у країнах Північної Америки іммігранти з України вибудову­вали своє організаційне життя, прагнучи, з одного боку, адаптуватися до місцевих умов, а з іншого — зберегти свою самобутність. Однією з найпопу- лярніших форм (поза церквою) організаційного життя українців у США стали страхово-допомо- гові товариства. 1892 р. вихідці із Закарпаття, в ос­новному священики, заснували одне з перших таких формувань “Соєдиненіє греко-католицьких рус- ских братцтв в Северной Америке”. Внаслідок внутрішнього розколу та виходу з нього галичан і

пряшівчан останні 22 лютого 1894 р. утворили “Руський народний союз” з метою надання допо­моги потерпілим, хворим, членам сімей загиблих і т.п. Органом Союзу стала газета “Свобода”, яка щоденно виходить і понині є найбільшим ук­раїнським виданням на Заході. З 1914 р. ор­ганізація має назву “Український народний союз” (УНС). Нині він є найбільшою організацією ук­раїнської громади у США й Канаді (центри — Джерсі-Сіті й Торонто). Крім нього, слід згадати Українську народну поміч (Чикаго—Торонто), Ук­раїнський братський союз (Скрентон—Торонто), Союз українців-католиків “Провидіння” (Філа­дельфія), які й сьогодні здійснюють досить активну ділову і фінансову діяльність.

В останні два-три десятиліття серед українців намітилася тенденція до організаційного оформлен­ня за етнічно-фаховою ознакою. Приміром, 1979 р. утворена Світова репрезентація українських інже­нерів з центром у Філадельфії. У Чикаго з 1977 р. діє Світова федерація українських лікарських това­риств, основу якої складає Українське лікарське то­вариство Північної Америки. До речі, нагадаємо, шо в 1990 р свій 3-й конгрес СФУЛТ провела в Україні (Київ—Львів), а 4-ий (1994) — у Дніпропетровську. За таким принципом будують свою роботу Об'єднання українських адвокатів США і Канади, Товариства українських правників у США, Конференція центральних українських академічних професійних товариств, Україно-Аме­риканська асоціація Університетських професорів.

Ведучи мову про структуру організованого жит­тя українців у Північній Америці, варто пам’ятати, що в Канаді і США діють численні українські бан­ки, багато з яких користуються федеральними га­рантіями системи “Певність”, “Будучність”, “Са­мопоміч”. У США вони діють у Чикаго, Нью- Йорку, Балтиморі, Філадельфії, Детройті, Пассей- ку, Джерсі-Сіті (усього кілька десятків); у Канаді

345- це передовсім Торонто, Монреаль, Вінніпег, Оттава, Квебек, Едмонтон, Скарборо, Саскатун.

Власне, у місцях найбільшої концентрації вихідців з України ряд українців та їхніх нащадків займають не останні місця в банківських сферах обох країн. Про їхній рівень свідчить те, що серед них є працівники таких відомих установ, як Чейз Манхеттен банк і Меллон банк, фінансові менед­жери і власники кредитних страхових фірм.

Суттєву роль у тому, що українці в Сполучених Штатах та Канаді мають можливість зберігати свою етнічну специфіку, відіграє шкільне навчання.

Насамперед — парафіяльні школи при українських церквах; суботні програми, де українська тематика посідає вагоме місце; недільні школи, які, хоч і зо­середжені на релігійній просвіті, часто-густо вво­дять курси української мови, пісні та історії.

Значний позитивний вплив на збереження ук­раїнської етнічності в Америці мають музеї, зокре­ма Український музей-архів у Клівленді (США), Село-музей спадщини української культури в Аль­берті (Канада).

Про те, що культурну спадщину українського народу плекають на американській землі, можна переконатись на прикладі діяльності таких мистець­ких колективів, як хори “Боян”, “Прометей”, “Славута”, “Сурма”, “Троянда”, “Ватра”, “Дні­про”, “Молода думка”, танцювальні ансамблі “Байда”, “Громовиця”, “Червона рута", “Україна” (США), художні колективи “Шумка”, “Гопак”, “Трембіта”, “Гагілка”, “Полтава” (Канада).

З метою забезпечення спадковості у збереженні традицій танцювального мистещва, в українських громадах створюються дитячі осередки. Так, 1978 р. прн центрі св.Володимнра й Ольги у Чика­го почала діяти школа балету й народного сценічно­го танцю, яка об’єднує дітей та молодь усіх вірос­повідань і різних молодіжних організацій (ПЛАСТ, СУМ, ОДУМ) 1985 р в Чикаго була відкрита школа українського балету.

До справи збереження української ідентичності на Американському континенті безпосередньо при­четна преса. Такі газети, як “Гомін України”, “Ка- надійський фармер” (Канада), “Свобода", “Аме­рика” (США) та інші є дійовими чинниками існу­вання української діаспори за океаном.

Українська діаспора в Австралії — наймолодша за часом існування українських поселень у за­рубіжному світі. За період з кінця 40-х до середи­ни 60-х рр. українська етнічна група зросла від кілька сот до 21424 чол. Вони розселені практично у всіх штатах Австралії. Причому більшість (до 97%) мешкає у містах: майже 35% українців осіло у штаті Новий Південний Уельс (адм. центр — Сідней), 32,6 — у штаті Вікторія (Мельбурн), 16,7 — у штаті Південна Австралія (Аделаїда), 7,3 — у штаті Західна Австралія (Перт), 5,8 — у штаті Квінсленд (Брісбен), 1,5 — на території фе­деральної столиці (Канберра).

Організаційне життя українців в Австралії бере свій початок від 1950 р., коли в Мельбурні на з’їзді представників українських громад було засновано Об’єднання українців в Австралії (ОУА), перейме­

новане 1953 р. у Союз українських організацій в Австралії (СУОА). Сьогодні він налічує близько 20 організацій. У великих містах українські грома­ди мають свої народні доми, при якнх діють мис­тецькі колективи, наприклад, “Боян” у Сіднеї, “Гомін” — в Аделаїді.

Помітними осередками української етнічності в Австралії є суботні школи (на кінець 80-х рр. їх тут налічувалося 12), Центр українських студій універ­ситету Макворі (Сідней), Відділення українських студій при університеті Монаш у Мельбурні, газе­ти “Вільна думка” (Сідней) та “Церква і життя” (Мельбурн), а також видавництва “Просвіта”, “Ластівка”, “Українська книга”, “Байда букс”.

Дата добавления: 2015-05-22