Українці у Східній і Південно-Східній Європі

У

країнські етнічні групи в Польщі, Румуни Угорщині, Чехії та Словаччині належать до автохтонних, або, іншими словами, корінних.

На історичних землях, які входять нині до складу цих держав, предки українців проживали спо­конвіку. У Польщі, приміром, — це Бойк вщина Лемківщина, Підляшшя, Холмщина і Надсяння.

Якщо за точку відліку взяти новітні часи, то до­

ля українського населення у східноєвропейських країнах нерідко складалася досить драматично, а то й трагічно. Так, 1947 р. в результаті здійснення тодішнім польським урядом операції “Вісла" майже 150 тис. українців насильницьким шляхом були ви­селені з їхніх (південно-східних) земель й розки­дані по всіх польських територіях. Мотивувалося це тим, що українське населення становило матеріаль­ну і людську базу Української повстанської армії (УПА).

Відтоді основна маса українського населення живе на західних і особливо північних територіях Польщі — Ольштинському. Гданському, Ко- шалінському та Вроцлавському воєводствах. Точ­них даних щодо їхньої кількості немає. За відомо­стями Об’єднання українців у Польщі (ОУП), там проживає від 250 до 500 тис. Офіційна ж польська статистика подає чисельність українців в межах

150-250.

Основними місцевостями розсе ення українців у Румунії є Сучавськии та Марамуреський повіти, котрі межують відповідно з Чернівецькою і Закар­патською областями України. Крім того, українці в цій державі компактно проживають' у Банаті (на південному заході) та Добруджі (на південному сході). До Банату — території нинішньої Румуни, українці потрапили в ході міграційних процесів в Австрійській (потім Австро-Угорській) імперії у

XVIІІ—XIX ст. Це були переселенці із Закарпат тя та Галичини. У Добруджі українці з’явилися на­прикінці XVIII — на початку XIX ст. Потрапили вони туди внаслідок переслідування російським ца ризмом після зруйнування Запорозької Січі.

Надто важко визначити кількість українського населення в Румунії. У джерелах наводяться цифри

347- 70,100 120 а то й 800 тис. І це не випадково. Ще донедавна урядова національна політика в Ру­мунії, як, до речі, і в Польщі, базувалася на кон­цепції однонаціональної держави, що примушувало етнічні меншини зрікатися рідного кореня.

Щодо Угорщини, то, за неофіційними відомо­стями, тут налічується приблизно 3 тис. осіб ук­раїнського походження. Це здебільшого автохтони в північно-східній частині країни, вздовж середньої течії Тиси, а також жителі деяких міст, зокрема Бу­дапешта. Значна кількість українців-русинів про­тягом століть асимілювалася.

З давніх-давен проживають українці-русини на території Східної Словаччини. І сьогодні місцями їхнього найбільшого скупчення є міста і села цього краю: Гуменне, Бардіїв, Стара Любовня, Кошіце

\

тощо. Традиційним центром українського гро­мадсько-культурного життя є Пряшів, де проживає понад 2 тис українців. Загалом на території Сло­ваччини, за офіційною статистикою (1980), прожи­ває понад 39 тис. українців, в Чехії — трохи більше 15 тис. Слід, однак, зауважити, що, згідно з інши­ми даними, на території колишньої Чехо-Словаччи- ни налічувалося від 100 до 200 тис. українців.

Майже 250 років тому з’явилися перші ук­раїнські поселенці в межах донедавна цілісної ще Югославії. Це були вихідці з Пряшівщини та За­карпаття. Вони осіли в історичній області Бачка на території, яку тепер займає Воєводина. Основним центром їхнього поселення стало с.Керестур, яке згодом одержало назву Руський Керестур. Пересе­ленцями були переважно карпатські лісоруби і вівчарі, котрі прагнули створити власне господарст­во, але через брак землі не могли цього зробити на батьківщині. Характерно, що нащадки вихідців із Закарпаття і нині вважають себе русинами, котрі мають дещо відмінні від решти українців ет- нолінгвістичні та етнографічні ознаки. Пізніші ж переселенці, а ними були, зокрема, селяни із Східної Галичини, без будь-яких застережень пов’язують себе саме з українським походженням. За даними перепису населення 1981 p., русинів у республіках Югославії нараховувалось понад 23 тис., а українців — близько 13 тис.

Останнім часом помітно активізувалося гро­мадське життя українців у країнах Східної Європи. Це сталося насамперед завдяки демократичним пе­ретворенням, які там відбулися. Так, у Польщі гро­мадські організації етнічних меншин, у тому числі українські, вийшли з підпорядкування Міністерст­ва внутрішніх справ. Ними тепер опікується відом­ство культури і мистецтва. При польському парла­менті діє комісія національних меншин та етнічних груп. У цьому контексті слід, зокрема, розглядати засудження в лютому 1990 р. на надзвичайному з’їзді Українського суспільно-культурного товари­ства горезвісної операції “Вісла”. З’їзд поклав по­чаток діяльності нової громадської організації — Об'єднання українців у Польщі. До нього ввійшли особи українського походження незалежно від їхніх політичних поглядів, релігійних вірувань та соціаль­ного стану.

В інших країнах Східної та Південно-Східної Європи інтереси українського населення представ­ляють і захищають такі організації, як Союз ук­раїнців у Румунії, Союз русинів-українців у Воєво­дині тощо. Втім, не всі вони переживають нині

кращі часи. В Словаччині та колишній Югославії, приміром, на початку 90-х рр. знову далися взнаки спроби до розмежування, у тому числі ор­ганізаційного, між русинами і українцями Що­правда, на середину 90-х рр. намітилися тенденції до подолання цих негативних явищ у житті ук­раїнських громад цього регіону.

В країнах Східної та Південно-Східної Європи збереженню української етнічності сприяє діяльність мистецьких колективів (хор “Журавлі”

348- Польща, танцювальний ансамбль “Пульс” — Словаччина, осередок української культури у Свиднику (Словаччина), а також преса (“Наше слово” — Польща, “Нове життя”, “Дукля”, “Дружно вперед” — Словаччина, “Український вісник”, “Наш голос” — Румунія). У Румунії, здається, вже стає традицією проведення фести­валів української пісні та музики.

Дата добавления: 2015-05-22