Розселення українців у сучасному світі

За межами України

Українці

Б

удь-які раїнців СВІТІ VI

ь-які статистичні дані про чисельність ук­раїнців та про їхнє розселення у сучасному умовні. Ця умовність визначається ря­дом факторів. Є статистика державна, а є гро­мадсько-культурних організацій і церковна. Дані, якими вони оперують, суттєво відрізняються. Ще до недавнього часу українці в деяких країнах Схід­ної Європи (та й у республіках колишнього СРСР) не мали змоги вільно самоідентифікуватися

Як би то не було, у сьогоднішньому свгп налі­чується від 47 до 50 млн українців Під цим ет­нонімом ми об єднуємо як тих українців, які себе так усвідомлюють, так і тих, що лише за своїм етнічним походженням частково чи цілком є ук­раїнцями. Останнє стосується насамперед тих ук­раїнців, які мешкають за межами Української дер­жави.

Основна маса українців перебуває на території України. Згідно з переписом населення 1989 р., їх тут налічується 37419053 чол. За межами нашої держави нині мешкають від 10 до 13 млн. українців, з них у країнах колишнього Радянського Союзу 7767053. За кількістю українського населення на трьох перших місцях знаходяться Росія (4368872), Казахстан (896240), Молдова (600366 чол.). Далі йдуть Білорусь (291008), Узбекистан (153197). Киргизстан (108027), Латвія (92101), Грузія (52443), Естонія (48271), Литва (44789), Таджикистан (41375), Туркмени­стан (35578), Азербайджан (32345), Вірменія (8341 чол.).

Українські спільноти у країнах, що виникли на

території Радянського Союзу, формувалися - ма шляхами. Основна маса українців у Росі, приклад, опинилася внаслідок політики колективізації сільського господарства, під чс здійснення якої велика кількість селян розкурктіш- валася й депортувалася за межі України, першим в Росію. Таким чином, виникли поселення і Б» кирії, Сибіру, Алтаї, на Далекому Сході. На К|бв українці з’явилися наприкінці XVIII ст них прибули до Казахстану під час кам воєння цілинних земель у 50-х рр. Певна українців мігрувала за межі України в з виїздом на навчання та роботу, укладай та політико-ідеологічними кампаніями рутування робочої сили у рамках програм | ку тієї чи іншої частини Радянського

Інша частина вихідців з України щадків перебуває в країнах Європи,

Азії. їхні спільноти сформувалися тут і ми — внаслідок еміграції (Канада.

Штати, Великобританія тощо) та на базі і ного українського населення у Польщі,¹ ваччині, Румунії, Угорщині. Більш-меш про кількість осіб українського походжай* *: населення зарубіжних країн ми маємо оскільки там у переписах населення ного етнічне походження Згідно з писок (1991), у Канаді налічується 529613 ш У 1981 р. подавалася інша цифра — 75-* ' ^ Ргч у тім, що перша цифра враховує тільки тих, чиє етнічне походження зв’язане лише з Україною, а друга — і тих, хто, крім українського походження, вказав іще інше походження. Тобто це ті, хто наро­дився від змішаних шлюбів. Найбільше українців проживають у таких провінціях, як Онтаріо, Аль- берта, Манітоба, Саскачеван. Українська етнічна група в Канаді формувалася внаслідок трьох вели­ких хвиль еміграції: кінець XIX — початок XX ст., міжвоєнні роки; період після 2-ої світової війни.

Таким же чином утворилася українська етнічна група у Сполучених Штатах. Щоправда, перші ук­раїнські переселенці до США прибули дещо раніше, ніж до Канади. Історія української еміграції у Канаді починається від 1891 р.. а у США — з середини 60-х рр. XIX ст. Сьогодні, за підрахун­ками дослідників української еміграції Сполучених Штатів, у цій країні налічується понад мільйон осіб українського походження. Варто зазначити, що пе­реважна їх більшість як у США, так і в Канаді (по­над 85%) — це ті, хто народився у країнах їхнього проживання.

На Американському континенті є ще один значний регіон, де мешкають вихідці з України та їхні нащадки, — Латинська Америка: Аргентина

342- до 160 тис., Бразилія — близько 100 тис., Па­рагвай — 8 тис., Уругвай — 6—8 тис. Основна маса їх прибула сюди у міжвоєнний період — близько 150 тис. Українська етнічна група Авст­ралії за своєю історією — наймолодша. Вона сфор­мувалася, в основному, з 1948 по 1952 р., коли сю­ди прибули українці із таборів для “переміщених осіб”. На кінець 80-х рр. у цій країні нараховува­лося близько 34 тис. осіб українського походження.

На Європейському континенті виділяється кілька великих осередків проживання українців Великобританія (понад 20 тис.), Франція (25—30 тис.), Німеччина (понад 20 тис.), колишня Юго­славія (40—50 тис.), Польща (500— 600 тис.), Чехія та Словаччина (40 тис.), Румунія (близько 120 тис. — інколи подається цифра — 600 тис.).

Крім цих країн, українці мешкають у Сканди­навських державах (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія), Китаї, на півночі Африканського континен­ту. Щоправда, їхня кількість тут незначна, й вони не зорганізовані у сталі громади з чітко вираженою етнокультурною та соціальною структурою.

За сучасними етнологічними теоріями всі ук­раїнці й особи українського походження складають український етнос, хоча кожній із його складових притаманний різний ступінь етнічної самосвідо­мості. Однак у термінологічному плані виникають певні складнощі із визначенням (назвою) тих па­гонів українського етносу, які у результаті дії різних чинників опинилися поза межами України Нау­ковці користуються для визначення цього феноме­на такими термінами: “зарубіжні українці” (з кон­кретизацією країни, наприклад, канадські, австрійські, американські українці тощо); “особи (громадяни) українського походження" (наприк­лад, американці українського походження); “ук­раїнці в країні проживання” (в Росії, у Молдові, в Аргентині і т.ін), “вихідці з України та їхні нащад­ки” (у першому випадку йдеться про тих, хто наро­дився в Україні; в другому — про тих, хто народив­ся в країні проживання чи емігрував туди з третьої країни, але не народжений в Україні).

При вживанні терміна “австралійці (канадці, американці...) українського походження” мається на увазі, що він включає два аспекти: перший фіксує територіальну або громадянську прина­лежність (мешканець Канади, громадянин Авст­ралії...), другий вказує на українське походження

цих громадян. При цьому, як правило, не робиться різниці між тими, хто народився в країні проживан­ня, і безпосередніми вихідцями з України Усіма пе­реліченими термінами, як правило, послуговуються тоді, коли йдеться про окремих осіб Якщо мовить­ся про етнічну спільноту, то переважно використо­вуються терміни “українська імміграція”, “ук­раїнська етнічна група” або “українська діаспора”.

На досить адекватне відтворення суті явища може претендувати і термін “українські канадці”, “українські американці.”, “українські німці”, “ук­раїнські австралійці” тощо. Щодо східної діаспори, то такі назви вживаються вкрай рідко, замість них користуються термінами “українці Росії”, “українці Білорусі”, “українці Молдови” і т ін У зарубіжній етнологічній літературі широко побутує і такий термін, як “етнічні канадці” (“етнічні американці, австралійці...”), за допомогою якого підкрес­люється передовсім приналежність до політичних утворень, зокрема до держави, у складі якої, як відомо, співіснують групи різних етносів, з прита­манними для кожної з них особливостями культури, побуту і навіть характеру. Отже, вживаючи цей термін, фіксується не просто політична чи грома­дянська приналежність, але й етнічні ознаки політично-громадянської спільноти.

Близька до цього терміна і назва “українська етнічна група”, котра, до речі, прийнята як у за­рубіжних дослідженнях, так і в практиці міжетнічних- стосунків, означає все зарубіжне ук­раїнство, в тому числі й ту його частину, представ­ники якої вже нечітко усвідомлюють себе причет­ними до українців.

Щодо терміна “українська імміграція”, то тут слід дати пояснення. Українські етнічні групи поза Україною колись дійсно формувалися як іммігрантське населення, але сама імміграція давно вже не є фактором демографічних процесів в ук­раїнському зарубіжжі. Тому, природно, термін “ук­раїнська імміграція”, як правило, вживається або для підкреслення імігрантського походження, або для визначення лише шмігрантської його групи: як колишніх вихідців з України, так і сьогоднішніх.

Останнім часом все більшого поширення набу­ває синтетичний і в той же час достатньо коректний термін “українська діаспора”.

Природа діаспори неоднозначна: вона пов’яза­на і з міграцією частини українського населення, і з захопленням сусідніми державами окремих ук­раїнських земель, і з демографічними процесами, зокрема природним відтворенням іммігрантів. Кла­

сичною формою діаспори є імміграція, котра в сере­довищі українців розпочалася порівняно давно. Однією з перших масових міграційних хвиль був відплив у Туреччину та країни Західної Європи значної частини українців після поразки під Полта­вою (1709), друга — після скасування Гетьманщи­ни та руйнації Запорозької Січі. Саме тоді ук­раїнське козацтво мусило залишати свою землю і оселятися в Добруджі — землях Туреччини, на Ку­бані та в районах Тереку; щодо селянських іммігрантів, то вони, в основному, оселялися у Над- волжі та Поураллі.

Українські хліборобські колонії, особливо ха­рактерні для другої половини XVIII ст., утворюва­лися далеко від України: переселенці із західного Закарпаття — в Бачці, а згодом і Сремі; із Серед­ньої Наддніпрянщини — у Надволжі. Невеликі колонії утворювалися в Будапешті, Римі, Відні, а також у Москві, Петербурзі, Варшаві.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. спряму­вання міграційних потоків дещо змінилося: із Західної України масово люди переселялися на Американський континент, із Східної — за Урал і до Азії. Щоправда, частина українців з Галичини та Буковини під впливом російської агітації пересе­лилися до Росії, як і частина галичан під впливом австрійської агітації — до Боснії.

Отже, навколо України створилася своєрідна діаспора — українські автохтони української етнічної території: на заході — це Пряшівщина, Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Буковина, Ма- роморш; на сході — Берестейщина, Стародубщи- на, частина Слобожанщини (більшість районів Ор­ловської, Курської, Бєлгородської та Воронезької обл.), Задонщина та Кубанщина; на півдні мол­давська діаспора — Дубосарський, Рибницький, Слободзейський, Григоріопольський та Кам’янсь- кий райони. Інша частина української діаспори пе­ребуває у країнах, котрі недотичні з географічної точки зору з Україною.

Дата добавления: 2015-05-22