Співпраця галичан і наддніпрянців

З другої пол. XIX ст. Галичиною зацікавлюються наддніпрянські українці, які надавали їй особливого значення в справі українського національного розвит­ку. Це пояснювалося тим, що,попри політичні обмеження внаслідок сильних польських позицій, українці Гали­чини жили все ж у конституційній монархії, де основ­ні права забезпечувалися набагато ширше, ніж у само­державній Росії. Вони вже від часу революції 1848 р. брали участь у виборах, мали парламентське представ­ництво, політичну пресу, громадські організації тощо. У підросійській Україні політичні змагання могли вияв­лятися тільки нелегальним шляхом. Тому, коли росій­ський уряд розпочав репресії проти українського руху, його активні діячі перенесли свою діяльність до Гали­чини, в умови вільнішого конституційного життя, зміцнюючи цим місцевий національний рух, щоб пізніше використати його здобутки для всієї України.

Так Галичина стає місцем, де спільними силами роз­вивається українське національне життя, творяться українські національні цінності для потреб цілої Украї­ни. З цього часу духовні зв'язки між двома частинами України зміцнюються, витворюючи одну національну культуру, одну політичну думку, один національний ідеал.

Серед перших визначних діячів Великої України, які налагодили тісні відносини з галицькими українцями, був Пантелеймон Куліш. І.Франко писав: «Доля судила,

що власне Куліш був головним двигачем українофіль­ського руху в Галичині в 60-х і майже до пол. 70-х років». Він перший звернув увагу молодих галицьких україно­філів на потребу вивчати історію України, на необхід­ність літератури для простого народу.

70 —80-ті роки в історії української самосвідомості були часом переважаючого впливу Михайла Драгома-нова. «Він був для нас правдивим учителем вповні без­корисно не жалував праці..., щоб наводити нас, ліни­вих, малоосвічених, вирослих у рабських традиціях на­шого глухого кута на кращі, ясніші шляхи Європей­ської цивілізації», — так згадував Драгоманова І.Фран-ко. Але «глибока і сильна віра в західноєвропейські ідеали соціальної рівности і політичної волі заслоню-вали перед його очима ідеал національної самостійно­сте, ідеал, що не тільки вміщує в собі обидва попередні, але один тільки може дати їм поле до повного розвою». Майже одночасно зі смертю М. Драгоманова з Києва до Львівського університету переїхав викладати істо­рію визначний український історик Михайло Грушев-ський. Йому судилося стати представником найнові­шої фази українства, яка відштовхувалася від суспіль­них і політичних ідей драгоманівського критицизму, роб­лячи, однак, визначальним суто національне почуття, підсилене історичними дослідженнями. Наукова, полі­тична і культурно-освітня діяльність М. Гру шевського, ставши важливою єднальною ланкою між «двома Украї-нами» у складі двох імперій, утверджувала спільність історичного походження, культури та національних інте­ресів усього українства.

Втім, що зв'язки між двома частинами України не обмежувалися лише посередництвом провідних діячів. Галичину відвідували як представники старшого, так і молодшого покоління Наддніпрянщини. Вони часто перебували тут по кілька тижнів, придивляючись до життя тутешнього українства, прислухаючись до його думок, оглядаючи місцеві інституції. Обопільні відно­сини ставали іцораз інтенсивнішими, взаємовплив що­раз більшим. Український народ, хоч і розділений дер­жавними кордонами, ставав свідомим своєї єдності і переводив ЇЇ в практичні справи, витворюючи спільні

цінності єдиної національної культури, єдиної політич­ної думки.

У цьому процесі кожна з двох частин України віді­грала свою роль. Отямившись після поразки в боротьбі з Польщею та Росією за свою свободу, український на­род — як на Сході, так і на Заході — робив свій внесок до національної скарбниці. Українці з Російської імперії, не маючи можливості національного розвитку в себе, давали передовсім ідею, яка впроваджувалася на захід­ноукраїнських землях в практичну справу, творячи но-вочасне українське національне життя. Галичанам Вели­ка Україна давала почуття сили, яку можуть мати тіль­ки сини великого народу. Національні досягнення За­хідної України служили підбадьоренням і зразком для наслідування українцям під російським пануванням.

Дата добавления: 2015-05-22