Політизація національного життя

На противагу антинародній колонізаторській політиці російського царизму на поч. XX ст. розгорнулася ма­сова політична боротьба. У національно-визвольному русі зросла роль трудового населення. Продовжувала культурницьку діяльність українська інтелігенція. Вона намагалася легально, з дозволу царських властей роз­вивати національну освіту й культуру, її зусиллями в 1903 р. урочисто відкрили пам'ятник І.Котляревсько­му в Полтаві. Того ж року в Києві вшанували компо­зитора М.Лисенка з нагоди 35-річчя його музичної діяльності. У 1904 р. відзначили 35-річчя літературної діяльності письменника І.Нечуя-Левицького.

Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила грунт для переростання куль­турно-освітнього громадівського руху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. Ще в 1897 р. виникає Українська загальна організація, до якої увійшло бл. 20 громад, значна кількість студентських гуртків і окре­мих діячів. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів культурницького і студентського руху: Д.Ан­тоновича, П.Андрієвського, М Русова, Л.Мацієвича, Б.Ка-мінського та ін. була створена Революційна українська партія (РУП). Фактично її маніфестом стала виголо­шена М.Міхновським промова «Самостійна Україна», де було виразно сформульовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідомлення трагічної долі народу, позбавленого сво­го історичного шляху розвитку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними політичними засобами.

До РУП входили переважно студенти та учні се­редніх навчальних закладів. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах вона мала місцеві осередки, що називалися «вільними громадами». З 1903 р. фактичним керівником РУП став М.Порш. Рупівці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

За умов наростаючого революційного руху РУП не могла довго проіснувати без змін. У 1902 р. від неї відкололася Народна українська партія (НУП) — організація націоналістичного напрямку, яку очолював М.Міхновський. Так званих «10 заповідей» партії про­голошували самостійну демократичну республіку, ша­нування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала.

У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Україн­ську соціал-демократичну спілку група, яку очолював М.Меленевський. Вона намагалася перетворити партію на автономну організацію Російської соціал-демокра-тичної робітничої партії (РСДРП), що об'єднувала б усіх робітників України, незалежно від національної належності. Врешті «Спілка» влилася до меншовицького крила РСДРП.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді переймену­вали РУП в Українську соціал-демократичну робіт­ничу партію (УСДРП). її лідерами стали В.Винни-ченко, С.Петлюра, М.Порш, Л.Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. Вона проголосила себе представником «українського пролетаріату».

Напередодні революції 1905 р. в Україні активізу­валися ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О.Лотоцький, Є.Тимченко, Є.Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій — Українській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б.Грінченко і С.Єфремов.

Обидві партії — УДП і УРП, нечисленні за складом, в одному з документів особливого відділу департаменту поліції віднесені до типу «ка-де». Справді, з російською конституційно-демократичною партією їх ріднив послі­довний демократизм. З ряду питань УДП і УРП стояли на радикальніших позиціях (наприклад, вимога автоно­мії України, визнання соціалістичної перспективи тощо). Для ілюстрації цієї тези наведемо витяг з відозви пол­тавської громади демократичної партії: «Стоячи на

обороні інтересів українського народу, — проголошува­лося у відозві, — ми закликаємо в наші ряди всіх, хто свої сили присвячує українському народу в усвідомлен­ні його культурних, соціальних і економічних особливос­тей з метою його політичного вивільнення і подальшого культурного розвитку в напрямку загальнолюдських ідеалів і можливостей досягнення соціалістичного ладу, що найбільш повно забезпечує інтереси трудящих мас».

Дата добавления: 2015-05-22