Післяреволюційна реакція

Природне зростання українства викликало невдово­лення царського уряду, правих кіл російського суспіль­ства. Конфіскаціями, грошовими штрафами, пересліду­ваннями російська адміністрація намагалася знищити українські видавництва. У 1910 р. було заборонено будь-які українські організації з огляду на те, що «об'єднан­ня на інтересах національних веде до збільшення національного відокремлення». Ще докладніше у 1911 р. з цього приводу висловився міністр внутрішніх справ і голова уряду Росії П.Столипін, заявивши, що «істо­ричним завданням російської державності є боротьба з рухом, у теперішні часи прозваним українським, що містить у собі ідею відродження старої України... на автономних національно-територіальних основах». І тому українці циркуляром для губернаторів (1910) оголошувались разом з іншими пригнобленими націями «інородцями», яким заборонялося створюва­ти будь-які товариства, клуби, драматичні гуртки, вида­вати газети рідною мовою. Царський уряд заборонив відзначення 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. На знак протесту в лютому 1914 р. в Києві, Одесі, Полта­ві та інших містах відбулися масові страйки, демонстрації, мітинги й збори робітників та студентів.

Численні партії, які діяли в Україні в період рево­люції 1905 — 1907 рр., після її поразки занепали або пішли в підпілля. Це негативно вплинуло на національ­но-визвольний рух. У 1908 р. з ініціативи діячів УДРП організовано міжпартійний політичний блок — Това­риство українських поступовців (ТУП), до якого при­єдналися і члени інших груп. Головною метою ТУПу був захист національних завоювань українства, бороть-

ба за нові права. Мінімальними програмними вимогами товариства були українізація початкової школи, введен­ня у навчальні програми середніх шкіл курсів україн­ської мови, літератури та історії, допущення української мови в усі громадські установи. До ради ТУП входи­ли М.Грушевський, С.Єфремов, В.Винниченко, Є.Чи-каленко, С.Петлюра, Д.Дорошенко та ін. ТУП координу­вало діяльність «Просвіти», тісно співпрацювало з Нау­ковим товариством у Києві, йому належала «Українська книгарня», загалом було провідною політичною органі­зацією Наддніпрянщини до початку Першої світової війни.

2. Радикалізація національної боротьби на західноукраїнських землях

В Австро-Угорській монархії проживало понад 4,6 млн українців, у т. ч. у Східній Галичині — 3850 тис, на Буковині — 305,1 тис, в Закарпатті — 505,3 тис. Східна Галичина, де проживало українське населення, як і раніше була об'єднана із Західною (польською) в одну адміністративну одиницю — «Королівство Галіції і Лодомерії». Цей край поділявся на 50 повітів. Окре­мою адміністративною територією була Буковина, до якої входило 10 повітів. Закарпатські землі складалися з чотирьох українських жуп, або комітатів.

Дата добавления: 2015-05-22