Спортивно-протипожежний та стрілецький рух

Розуміючи державно-політичні суперечності, які скла­лися на поч. XX ст. між європейськими країнами, на­самперед між Росією і Австро-Угорщиною, та їх мож­ливі наслідки, українці Галичини, власне їх передові кола, усвідомлювали, що для реальної підтримки своїх національних' прагнень вони мали б виступити в май­бутньому конфлікті окремою військовою силою. Ґрун­том, на якому галицьке українство почало усвідомлю­вати необхідність власної військової сили, став спортив­но-протипожежний рух у формі сокільсько-січових товариств. Перше товариство «Сокіл» було засноване в с. Купчинцях на Тернопільщині в 1891 р. заходом Костя Жмура та Павла Думки, а в лютому 1894 р. за ініціативою інженера Василя Нагірного воно постало й у Львові. Першу «Січ» створив адвокат Кирило Три-льовський у с. Завалля на Станіславщині в травні 1900 р. Діяльність цих організацій була ще далекою від військового руху; це, швидше, було лише прагнення до вияву організованості, національного усвідомлення та плекання духовних і фізичних цінностей. Але, об'єд­нуючи здебільшого молодь, українські «Соколи» й, осо­бливо, «Січі» захоплювали її козацьким романтизмом, а масові гімнастичні вправи і муштра на зразок військо­вої, величні маніфестації, походи та паради, виховання почуття суспільного обов'язку — створювали сприятли­ву атмосферу для зародження військового руху. «Січі»

вже самою своєю назвою, назвою своїх старшин (отаман, осавул, кошовий, хорунжий), козацькими піснями, зви­чаями і символікою — зв'язували перервану нитку з українською минувшиною, мостили шлях ідеї відрод­ження українського війська. Незважаючи на утиски та перешкоди властей, у 1914 р. в Західній Україні існу­вало вже 967 організацій «Сокола», що нараховували 58 627 чл., та 1056 «Січей» із 66 000 чл. Це була орга­нізована сила, яка, відродивши пам'ять про українське військо, дала поштовх подальшому розвиткові вій­ськових традицій.

Саме в середовищі передової частини молоді, яка пройшла духовний та фізичний гарт у «Січах» і «Со­колах», зародилась думка про збройне виборення влас­ної державності. Зародившись, ця думка починає шука­ти форм свого вияву, бо рамки січово-сокільських то­вариств стали для неї тісними. Так спочатку у Львові, а згодом і в інших галицьких містах постали перші українські таємні організації, завданням яких було військове виховання і навчання молоді,, як необхідної передумови для створення власного війська. Найбіль­ший вплив серед них мав таємний військовий гурток «Пласт», що виник при філії української Академічної гімназії у Львові в 1911 р. з ідейно підготовленого гурт­ка учнів середніх шкіл та кількох студентів університе­ту. Його засновниками були студенти Іван Чмола та Петро Франко, активними членами — В.Кучабський, Р.Сушко, О.Кучерішка, О.Квас, О.Степанівна. Перед Першою світовою війною в Галичині нараховувалося 34 пластових гуртки, що об'єднували 1 700 чол., які займалися військовим вишколом. Це була фактично перша в історії новітнього українського руху спроба власними заходами почати творення збройної сили як засобу боротьби за державну самостійність.

На поч. 1913 р. К.Трильовському вдалося подола­ти опір властей і за третім разом затвердити статут чисто військового товариства «Січові Стрільці». 18 бе­резня 1913 р. на його основі у Львові організували перше легальне українське стрілецьке товариство під однойменною назвою, яке очолив відомий адвокат Во­лодимир Старосольський. Незабаром такі товариства

виникли в Косові, Яблунові, Заліщиках, Тернополі, Бе­режанах, Яворові та інших містах краю. їх очолили віддані ідеї національного відродження українські стар­шини запасу Р.Дашкевич, К.Гутковський, Г.Коссак, Л.Лепкий та ін. Загалом, напередодні Першої світової війни в Галичині постало 96 українських стрілецьких-^ товариств, що нараховували 8 200 чл. Значення стріле­цького руху полягало насамперед у тому, що саме стрі­лецтво протягом останнього часу перед війною чітко й рішуче пропагувало гасло самостійної України як акту­альну й безпосередню мету національно-політичної бо­ротьби українців. Другим значним здобутком стрільців було те, що вони усвідомили ідею збройної боротьби як необхідного засобу осягнення державної незалеж­ності. Основним досягненням стала їхня практична спра­ва — військове виховання та навчання молоді. Така позиція була рішучим поступом у розвитку української політичної думки.

Перші результати українського національно-військо­вого руху виявилися на великому крайовому здвизі (огляді), присвяченому 100-річчю з дня народження Т.Шевченка, який відбувся 28 червня 1914 р. у Львові. У поході вулицями міста та в масових військово-спор­тивних вправах взяли участь 12 500 осіб, які представ­ляли 120 177 членів 2166 стрілецьких, січово-сокіль­ських та пластових організацій краю; багато з них були у військових одностроях та зі зброєю в руках. Ця мані­фестація викликала ентузіазм українського громадян­ства. На здвизі також були присутні австрійський наміс­ник у Галичині Коритовський з великим почтом пред­ставників крайових і міських властей та командант львів­ського корпусу генерал Кальошварі, що засвідчило рі­вень української військової справи, яку вже змушена була визнавати й офіційна влада.

Отже, напередодні Першої світової війни галицькі українці завдяки широкій громадсько-політичній і куль­турній діяльності являли собою самосвідому національ­ну спільноту, метою якої було самостійне політичне життя. Весь край покрився сіткою культурно-освітніх закладів, економічних установ, політичних та пара-мілітарних організацій. Це, звичайно, не йшло ні в яке

порівняння зі становищем українства в Російській імперії. А тому певні успіхи українців у Австро-Угор­щині, на тлі виразно антиукраїнського курсу Росії, при­вели їх до орієнтації на Австрію в майбутньому світо­вому конфлікті, що стрімко наближався. Основним зав­данням українства в ньому мали стати домагання виз­волення Великої УкраїнИ/ВІд російського поневолен­ня, створення самостійної держави та забезпечення вільного розвитку українців у межах Австро-Угорщини.

3. Україна в Першій світовій війні

Того дня, коли у Львові відбувся парад січово-со-кільських, пластунських та стрілецьких організацій краю, у столиці Боснії Сараєві було вбито австрійського ерц­герцога Франца Фердинанда. Вбивство стало приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни, яка втягнула у свій вир і українців. Війна була збройним протистоянням двох воєнних коаліцій: Антанти (Анг­лія, Франція, Росія) і Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але поступово в неї було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони переслідували одну мету: загарбання чужих територій, встановлення кон­тролю за джерелами сировини та ринками збуту, бо­ротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо.

Дата добавления: 2015-05-22