Національна дискримінація

Поряд із обмеженням політичних прав українці Га­личини, Буковини й Закарпаття потерпали від націо­нального гніту. Панівні верстви монархії Габсбургів, проводячи особливу, т. зв. австрійську національну політику, наблизили до себе в Галичині поляків, нада­ючи їм привілеї, аби ще жорстокіше експлуатувати українських трудівників. Австро-угорський уряд спи­рався в Галичині на польську аристократію, яка відігра­вала важливу роль. У її руках перебували всі місцеві адміністративні посади, суд і поліційне управління. Хоча Галичину заселяли переважно українці, політична, еко­номічна і культурна перевага цілком належала полякам. З цього приводу один польський автор відверто заяв­ляв, що «Галичина лише формально вважалася австрій­ською провінцією, з австрійською конституцією, австрій­ськими законами, австрійським правосуддям та адміні­страцією, насправді ж все управління краєм, здійснен­ня правосуддя і представництво краю перейшли до рук шляхтичів, які, обійшовши конституційні закони, впро­вадили в Галичині порядки терору, хабарництва і пря­мого насильства».

Шовіністична антиукраїнська агітація знаходила сприятливий ґрунт серед польських підприємців і дріб­ного міщанства в Галичині. Характерною у даному ви­падку була передвиборна промова професора Львівсько­го університету С.Томбінського у вересні 1904 р., в якій він закликав до боротьби з українським народом під гаслом: ніяких поступок у галузі політичній, економічній чи культурній.

З особливою рішучістю антиукраїнська політика

здійснювалася в галузі освіти. Навчали у Львівському університеті, інших вузах, професійно-технічних закла­дах Галичини польською мовою. Великої полонізації зазнали також середні школи, або гімназії. У 1914 р. в провінції налічувалося 96 польських і лише 6 україн­ських гімназій, тобто по одній на кожні 42 тис. поляків і 520 тис. українців. У початкових школах польських класів було втричі більше, ніж українських.

Українці зазнавали дискримінації на всіх рівнях. Так, у 1907 р. польські культурні заклади отримали вдеся­теро більшу фінансову підтримку, ніж українські. Інве­стиції направляли, звичайно, у західну, польську части­ну провінції. На кожному кроці українці натикалися не лише на байдужість, а й на активний опір уряду. Вони були змушені вперто боротися за кожну устано­ву, кожну посаду, кожне призначення, по суті, за кожне

українське слово.

Грабуючи українське населення Галичини, Букови­ни та Закарпаття, живучи за рахунок його праці, обме­жуючи його політичні права, переслідуючи національ­ну культуру, колонізатори та їх спільники знущалися над самою душею українства. Селян вони з презирством називали «бидлом», «хлопами».

Дата добавления: 2015-05-22