Обмеження політичних прав українців

Уся адміністративна влада в Галичині, як і на Буковині, зосереджувалася в руках намісника. Австро-угорський імператор призначав його з верхівки найбагатших поль­ських поміщиків, вірної опори габсбурзької монархії. Повітовими старостами призначали польських графів, князів та поміщиків. Роль органів місцевого самовря­дування відігравали Галицький та Буковинський сей­ми. Вони проіснували до початку Першої світової війни.

Усю діяльність Галицького та Буковинського сеймів була підпорядковано центральній владі. їх постанови обов'язково мав затверджувати імператор, який часто

зволікав із цим. Йому належало право розпускати сейм у будь-який час і призначати нові вибори. Цим правом імператор часто користувався. Головними в законо­давчій діяльності Галицького та Буковинського сеймів були господарські справи. їхні бюджетні права були

обмежені.

Виборчий закон відповідав інтересам панівних верств. Вибори не були загальними і рівними. Усі виборці ділилися на чотири курії, з яких кожна окремо обира­ла депутатів у сейм терміном на 6 років. Курія земель­них власників обирала 44 депутати з розрахунку один депутат від 52 виборців-поміщиків, які платили пода­ток понад 200 крон. Друга курія — «торговельно-про­мислових палат» — захищала інтереси великих під­приємців і мала три депутатських мандати. Третя, міська курія, представляла середніх та дрібних підприємців. Одного депутата обирали 2264 виборців. Четверта, сільська курія, була найнерівноправніша. Тут одного депутата обирали від 8764 виборців. Вибори в цій курії були не прямими, а двоступеневими: спочатку від кож­них 500 селян обирали по одному виборцеві, котрі потім обирали депутатів до сейму. Однак і це обмежене пра­во виборців було надане не всім селянам, а тільки тим, хто платив податок не менше 8 крон. «Сільське насе­лення» (до цієі категорії зараховували всіх селян) з четвертої курії представляли в сеймі головним чином заможні господарі й великі землевласники. Внаслідок цього в Галицькому та Буковинському сеймах перева­жали представники заможних верств населення, зокре­ма в першому — польські, а в другому — румунські та

німецькі.

Від виборів до австрійського парламенту, Галицько­го і Буковинського сеймів незаможні верстви населен­ня фактично було усунено за допомогою високих май­нового і вікового цензів. За такою системою до списків виборців не заносили робітників і бідняцько-серед­няцькі маси. Жінки взагалі не мали права голосу. На поч. XX ст. в Галичині у виборах фактично брало участь лише бл. 7 %, а на Буковині — 4,9 % населення.

Під час підготовки та проведення виборів місцеві органи влади вдавались до всіляких зловживань. Най-

поширенішими були фальсифікація списків виборців, зміна місця та часу проведення виборів за кілька годин до їх початку, викрадення виборчих урн. Щоб перешко­дити передвиборній агітації українських кандидатів, власті кидали їх до в'язниць на підставі дрібних зви­нувачень. Шляхом підкупів та погроз рядових непись­менних виборців змушували голосувати за представ­ників панівних кіл. Проти непокірних використовува­ли жандармерію та військо.

Дата добавления: 2015-05-22