Вплив війни на Україну

Українські землі у планах воюючих сторін

Істотне місце у стратегічних планах антагоністичних блоків займали українські землі, що мали вигідне гео-політичне положення, значні матеріальні ресурси та людський потенціал. Росія, прикриваючись ідеєю «об'єд­нання всіх руських земель», відкрито готувалася загар­бати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з «мазепинством» і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись ство­рити потужну світову імперію, також була не проти

взяти під свій контроль найродючіші землі Європи. Не менш важливими були геополітичні розрахунки. У таємних документах німецького генерального штабу, датованих 1 грудня 1915 р., зазначалося: «Для кож­ного, хто в дійсності знає і розуміє географічне та еко­номічне положення, у якому перебуває Росія, є свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України...» Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до Украї­ни, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини. Отже, генерали ділили землі й багатства, зрозуміло ж, без відома і згоди їх господаря — україн­ського народу, який тоді був розтерзаний між двома імперіями. Не дивно, що саме українські землі найбіль­ше постраждали від війни.

Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ за відсутності власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн українців у російській армії та 250 — 300 тис. в австрійському війську боролися і вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного й того ж народу, розділеного між двома імперіями, змушені були вбива­ти один одного.

Від самого початку боїв влітку 1914 р. територія За­хідної й певною мірою Центральної України стала одним із основних воєнних театрів на сході Європи. Тут зійшли­ся разом зі своїми менш потужними союзниками два старі супротивники — Австро-Угорщина і Німеччина, з одного боку, та Росія, з другого. Аж до поч. 1918 р. лінія фронту проходила через українську територію. Більшість земель Наддніпрянської України, як прифро­нтова зона, перебували під юрисдикцією Київського військового округу.

Ареною жорстоких, кровопролитних боїв стала тери­торія Східної Галичини, Північної Буковини і частко­во Закарпаття під час запеклої Галицької битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р. Австро-угор-

ську армію було розгромлено, вона втратила понад 336 тис. солдатів. Галичина й Буковина опинилися під окупацією царської Росії. У березні 1915 р. після шести­місячної облоги впала найміцніша австрійська форте­ця Перемишль. Російські дивізії штурмували карпатські

перевали.

За сім місяців російської окупації царська адміністра­ція при допомозі місцевих москвофілів свідомо зни­щила тут все, що було українським: гімназії, сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні «Просвіти», наукові, освітні, господарські, спортивні орга­нізації. Почалося переслідування греко-католицької церкви. Митрополита А.Шептицького було заарешто­вано і депортовано в Росію. Незавидною була доля й простих українців: спочатку їх мордували, відступаючи, австрійські й мадярські вояки, повіривши польській адміністрації краю, що причиною поразки стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допо­магали росіянам, то з приходом російської армії їх підда­вали всіляким гонінням вже за «мазепинство». У той час тільки через львівські розподільчі тюрми вглиб Росії було вивезено понад 12 тис. заарештованих.

Не кращим було становище в підросійській Україні. З початком війни і оголошенням на більшій частині її території воєнного стану царські власті посилили поліційні репресії проти українства. Було закрито май­же всі українські організації та газети. Коли в листо­паді 1914 р. загальновизнаний лідер українства М.Гру-шевський разом з родиною повернувся до Києва, царські власті арештували його за «антиросійську діяльність» і відправили до Лук'янівської в'язниці. У лютому 1915 р. М. Гру шевського вислали етапом до Сибіру. Незабаром він потрапив у Поволжжя під поліційний нагляд. Царський міністр закордонних справ С.Сазонов з неприхованим задоволенням відзначав: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися україн­ського руху». Однак, після катастрофічних втрат росій­ської армії, коли у квітні 1915 р. австро-німецькі війська, прорвавши Південно-Західний фронт під Горлицею і Тарнавом, змусили її відступити з Галичини, царський уряд трохи послабив свою антиукраїнську політику.

У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали тереном найжорстокіших боїв. Почався наступ російської армії під командуванням генерала О.Брусилова. Внаслідок багатомісячної битви чимало районів Галичини, осо­бливо Тернопільщину, було зруйновано вщент, населен­ня евакуйовано, господарства та майно — втрачені. Не менше лиха приніс населенню Галичини і червневий наступ російських військ, які кинув на австро-угорський фронт О.Керенський у 1917 р. Ця авантюра не принес­ла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за річку Збруч.

Дата добавления: 2015-05-22