Розділ 6. Історичнадумка першої половини XX ст. 1 страница

И

..

Г

І

І

.

І

І

І

Леонід Зашкільняк. Методологія історії

Спадкоємцем шумеро-аккадської культурної традиції була Давньовавілонська держана (II тис. до н.е.), в якій духовне життя значно ускладнилося 1 збагатилося. Вавілонські вчеиі-жерці досягни помітних успіхів у математиці, астрології та Інших дослідах. Цей практицизм вавілонських мислителів пояснювався великою увагою до майбутнього, яке вважалося визначеним богами І яке можна було "вгадати", а значить І вплинути на нього. Розквіт Вавилопу за часів правителя Хаммурапі (1792-1750) знаменує появу нових жанрів літератури, серед яких слід відзначити порічні записи найважливіших подій, що провадилися жерцями різних культів (ранні аннали). а також героїчний епос — новий вид міфологічної літератури, в якому поряд з богами з'являється людина-герой, що маг надзвичайну силу 1 мудрість.

У Вавилоні Шумеро-аккадська міфологія була значно модернізована у зв'язку з підвищенням нових богів до рівня загальнодержавних. У центрі міфологічної ігрархії опинився "молодий" бог-нокровитель Вавилону Мардук. Щоб обгрунтувати його право на "першість", вавілонські жерці створили міф. за яким Мардук вступив у боротьбу з богинею океану Тіамат. котра замислила знищити усіх богів. І переміг її. Тоді ж бог мудросгі Енкі виліпив з глини людей для того, щоб вони "дбали" про богів і забезпечували їм "спокійне життя".

Героїчно-епічний цикл вавілонського періоду був присвячений опису життя І подвигів правителя міста Урук Пльгамешу ("Епос про Гільгамеша"). Його подвиги, спілкування І навіть боротьба з окремими богами засвідчу в али зростання впевненості людини у боротьбі з природним оточенням.

Подібним чином формувалась міфологічна література у давньому Єгипті. Тут обожнювалися природні явища, тварини, рослини. Мі!віть крокодили вважалися священними тваринами. Міфологічна ірадиція дуже рано перетворила у богів правителів —фараонів. Особливістю єгипетських вірувань була оптимістична віра у життя після смерті (звідси муміфікація). Література давнього Єгипту значно більш різноманітна 1 багатша за шумеро-аккадську. включає описи царювань, казки, релігійні твори тощо. Зокрема, у храмах л давніх часів провадилися щорічні записи важливих, переважно політичних 1\ астрологічних подій. Найдавнішим історичним твором вважається напис на кам'яній плиті г.зв. Палермському камені (від музею у М.Палермо, де він переховувався). Він походить з ХХУ ст. до н.е. і перераховує фараонів, які правили у країні у попередні 600-700 років, причому їх правління розташовані у хронологічній послідовності з зазначенням їхніх найвида гніших діянь (б\дови пірамід, фортепь, війн І завоювань). Особлива увага приділена спадкоємності наслідування престолу.

За три тисячоліття Існування давнього Єгипту духовне життя його мешканців пройшло велику еволюцію, залишаючися, тим не менше, в межах міфологічної свідомості. Немає навіть найменшої можливості охарактеризувати цей історичний шлях І культурні здобутки. Слід зауважити, що у численних писемних джерелах, які дійшли до сучасності ("Тексти пірамід". "Тексти саркофагів", папіруси тощо), ставлення до минулого не виходить за рамки міфологізації. неподільності Історичного часу І простору, уявлень про циклічність і незмінність людського життя. Спостерігається подібність давньоєгипетської міфологічної космогонії, в якій боги виникають з первісної

Розділ 1. Початки історичної свідомості...

водної стихії (хаосу), до поширених серед Інших народів Стародавнього Сходу. Надалі версії різних епох і центрів Єгипту розбігаються. Одна з найдавніших версій (т.зв. геліопольська) стверджує, що бог сонця Ра сам виник з праокеану Нун і. щоб отримати твердь для відпочинку, створив підвищення Бенбен. Стоячи па цій суші, Ра зайнявся народженням Інших богів, причому чинив це у найрізноманітніший спосіб (Шу, Тефнут, Геб. Нут. Озиріс, Тзида, Сет і Ін.). З його ж сліз зродилися люди, рослини 1 тварини. У свідомості давніх єгиптян світ, що складався з синкретичної єдності трьох частин — небесної, земної і підземної, знаменував завершений цикл людського буття, який повторював божественний: від народження з волі богів І до смерті та нового відродження у підземному царстві.

Єгипет не залишив "власної" Історії, за виключенням пізньої праці грека Мансфопа ("Єгипетська історія"), що була написана вже у зовсім Інших умовах античної Історіографії. Проте, вже від Давнього Царства збереглося чимало писемних документів історичного плану — храмових записів про важливі події, господарські та майнові справи І т.п. На той час припадають також перші "автобіографії" фараонів, що прославляють їхні діяння. Цікавим фактом літературного характеру є вміщені у "Текстах пірамід" докладні описи "мандрівок" фараонів після смерті у чудових краях. де вони ведуть приємне жиггя поряд з богами. Крім фараонів і визначніші єгипетські чиновники у своїх гробницях подавали власні "автобіографії" (напис вельможі Мечена та ін.).

Оригінальністю культури відрізнялася Хетська держава ] хетська цивілізація на терсні Малої Азії (ХУШ-ХН ст. до н.е.). Відкриття останніх десятиріч, зокрема дешифрування архівів хетських царів у столиці держави ХатгусІ, пролили нове світло на життя І вірування цього народу. Воші продемонстрували досить розвинену державну організацію І, як наслідок. обширну літературу. Збережеш тексти засвідчують синкретичну міфологічну свідомість, в якій значне місце посідав численний та іерархізований пантеон місцевих й іншоетнічних богів. Головним богом вважався бог Грози, який керував великим сонмом більших І менших богів. Особливістю хетської релігії було виокремлення т.зв. державної релігії, що пов'язувалося з централізацією державної організації. Назагал хетська культура знаходилася під відчутним вавілонським І єгипетським впливами. Храмові писарі з охотою переписували і переробляли вавілонські тексти (поеми, епоси, астрологічні трактати тощо).

Хетська офіційна література містить бат ато документів царського двору, включаючи записи походів правителів, їхніх битв І перемог, промов, договорів І таке Інше. Серед цих документів були й перші аннали ("річники") окремих царювань: "Аннали Хатгусилі І". "Аннали Мурсилі П" та Ін. Воші, як правило, писалися від імені царя І представляли собою ніби-то його звіт богу про свої справи [27. 151-157],

Одним з ранніх зразків хетської анналіетики вважається "Текст Анніти", що відбиває ранній період Історії держави, коли цар Анніта прагнув об'єднати окремі міста-держави у єдине політичне утворення. Від того часу багато хетських царів доручали жерцям складати "хроніки" своїх, правлінь, не соромлячись всіляко прикрашати свої діла 1 принижувати вчинки своїх ворогів або суперників.

"•■

Леонід Зашкільняк. Методологія історії

перемоги у битвах, дари храмам, мудре правління. Щ записи засвідчують прагнення панівної верхівки залишити певний слід у пам'яті нашадкІв, сформувати сприятливий образ, який би тривалий час зберігався у пам'яті нащадків. Такий образ міфологізував особу правителя, прирівнював ііого за доконаними "героїчними" вчинками до бога. Нащадки правителя за аиалогіпо вважалися "діючими" богами або. принаймні, божественними посланцями на землі. Від того часу діяльність богів 1 правителів стає єдиним змістом міфологізованої свідомості давніх суспільств, яга постійно дбають про їхнє увічнення "і прагматичних міркувань -- отримати покровительство у повсякденному житті.

Культура Месопотамії була результатом творчої діяльності нитки народів, які взаємно збагачували один одного знаннями практичного 1 духовного життя. Сучасні дослідження стверджують, що пріоритет формування пеаиих культури о-ці ші осі щч засад належить шумерам, але свій вписок зробили також семітські народи — аккалш, ассирійці- амореї та Інші. Культурні здобутки послі повно переказу налися. засвоювалися і збагачувалися мешканнями різних держав, котрі виникали І розпадалися у межиріччі рік Тигру 1 Євфрату у Ш-П тис, до н.е.

Носіями знань, духовних здобутків, писемності тогочасного суспільства були жерці різноманітних храмів, присвячених численним богам. Становище у державі 1 впливи жерці» на характер та зміст життя тогочасної людини були надзвичайно великими. Свідомість пересічного мешканця, як і правителя держави чи краю, перебувала у полоні релігійно-міфологічного світобачення, в якому усе жаття, добробуї і безпека особи безпосередньо залежали від волі богів і божків, що населяли оточуючий світ.

Утворення і зміцнення ранніх держав, потреби обгрунтування претензій на управління 1 владарювання дуже рано народили прагнення "увіковічення" важливих для даної держави чи краю подій. Такі події за вказівкою правителів вибивалися у вигляді текстів на кам'яних шипах, стовпах, керамічних табличках. Найдавніші з них походять з ХХУШ-ХХУ ст. до н.е. Завдяки матеріалу, на якому робилися написи або записувалися якісь акти, до наших \ днів дійшло декілька сотень тисяч документів.

Найдавніший відомий сьогодні запис діянь правителів Месопотамії — "Стела коротунів", що датується серединою ІП гас, до н.е. На двометровій кам'яній плиті вирізьблено сцени битви царя Л агату Еаннатума під час підкорення ним сусіднього міста-держави Умма й подано докладний опис битви та захопленої здобичі. Стела була пам'ятником, спорудженим на знак перемоги ДЛЯ переказу "подвигів" цього володаря. Значно більше Інформації містив т.зв. "Стовп Ентємени" з вирізьбленим на камені записом онука Еаннатума -Г.нтсмспи. правителя Легату, який докладно описує завойовницькі війни Еаннатума з метою підпорядкування Лагащу шумерських міст-держав, Цей опис є однобічним 1 тенденційним, сповненим фантастичних "перемог" І

Подібних напнеш на камені, призначених для увічнення діянь правителів, збереглося не так мало. їхні творці не шкодували епітетів для царів І не дуже рахувалися з правдивістю переказуваної інформації. Так. цар Нарам-

Розділ 1. Початий історичної свідомості...

Суен у пам'ятному записі переказував про підкорення міст Арманум і Ебла й похвалявся, що він першим зі своєї династії підкорив ш міста, не згадуючи, що за 80 років до нього те ж саме зробив його попередник 1 лід Саргон. Цар Саргон (.6.4.2340 —- бл.2284) власне підкорив 1 об'єднав шумерські місіа-держави у шумеро-аккадське царство.

Утворення об'єднаної шумеро-аккадської держави покликало до життя не тільки ВІДПОВІДНУ державно-адміністраіинну організацію, але Й спроби "впорядкування" спадковості правителів. Очевидно на замовлення котрогось з царів невідомим автором було складено "Списки царів" з поданням коротких відомостей про їхнє, правління, переважно про війни і здобич. Шумерський "Список царів" дійшов до нас у декількох пізніших копіях: за Його зразком потім складалися, списки вавілонських і ассирійських правителів. Політична тенденційність І легендарність "Списку" кидається > вічі: давні правителі жили по декілька тисяч років, здійснювали героїчні подвиги гад стать богам.

Правителі іиумсро-аккадської держави дуже рано зрозуміли важливість міфодогізації своїх прав на панування, обгрунтування свого божественно¹ о походження. Зокрема, Саргон, що походив з войовничого племені [справжнє його Ім'я невідоме, а придбане виводиться від аккадського "шарру кен", ідо означає "правдивий цар"), доклав зусиль для "створення" своєї біографи, за якою він ніби-то був сипом жриці високого рангу, що пустила свою дитину у кошику по хвилях ріки і яку знайшов та виховав садівник на ім'я Аккі. "Коли був садівником,- записує Сзргон,- покохала мене богиня. Іпггар.,., чотири роки навчався царювання" [167,137].

Династичні потреби покликали до життя й ще один тип ранньоісторичпої літератури -- аннали (назва дача сучасними дослідні і нами). "Династичні аннали". "Аннали ранніх царів", "Аннали Вайднера" відомі лише у пізніших ассирійських 1 вавілонських копіях. Вони розі юні дають про послідовність правління царів Шумеру. Аккаду, Вавілону 1 Ассирії. Слід зазначиш, шо такі документи складалися жерцями храмів: ми знаходимо перин спроби їх авторів обгрунтувати успіхи або невдачі окремих парів тим. що дари 1 пожертвування одних забезпечували їм "довге і щасливе" владарювання, а скупість Інших провадила до невдач 1 поразок.

Шумеро-аккадська література, завдяки записам на обпалених глиняних табличках,, донесла до нас понажпиїї обсяг відомостей про духовне життя того часу, в якому панувала міфологічна свідомість. У ти численні боги уособлювати собою попередню історію людей. Кожне місто 1 навіть міська дільниця або громади мала свого бога-покровителя, Ще шумери виробили складну систему космогонії, за якою первісною стихією був водяний хаос (первісний океан), що мав образ велетенської жінки. У її надрах (лоні) народилася гора, вершиною якої був бог неба Ан. а основою гори — богиня Кі. нерозривно з ним пов'язана. Від них народився бог повітря Ьшиль. Коли йому стало тісно, то він ножсм(') розтяв первісну гору 1 відокремив небесного батька від матері-іемлі. Ентль став правити па землі іі народив інших богів, а ноіім Іі людей. Надалі боги слабо втручалися у життя людей, забезпечуючи лише загальне покровитедьство. (Наводимо як приклад тільки одну з багатьох версій шумерської міфології).

(

/

Леонід Зашкільняк. Методологія історії

На кінець ІГ І початок І тис. до н.е. на Близькому Сході зросла роль І впливи нової держави — Ассирії (від назви головного міста-держави Ашшур, розташованого на р. Тигр) її правителям вдалося об'єднати більшість послаблених близькосхідних країн. У культурному плат Ассирія успадкувала шумеро-вавілонську традицію, внісши до неї самостійні риси. Насамперед це торкається Історичних праць, створених ассірійцями. Крім традиційних для Месопотамії написів чарів про свої перемоги, яких зустрічається досить багато, отримали поширення більш об'ємні І докладні написи церемоніального характеру, котрі у хронологічній послідовності описували події царювання того чи Іншого правителя у сукупності. Історична Інформативність І літературно-художня досконалість таких творів постійно зростали. Втім, тенденційність 1 фантастичність наведених у них даних були не меншими. Так, аннали Салманасара НІ подають, що армія цього царя нараховувала 120 тис. воїнів, що було неможливим, враховуючи кількість населення держави.

Ассирійці продовжували провадити шумеро-вавілонські "Списки царіїз", доповнюючи їх власними правителями. Укладачі "Списків¹¹ лля розрахунку років правлінь запровадили т.зв. списки "лімму" або епонімів. За ними рік отримував назву від Імені того чиновника або навіть царя, котрий протягом цього року виконував функції "Ліму" (спочатку так називали казпачеїв Ашшурської міської ради). У списку коротко описувалися важливі події кожного року: військові походи, будівництво храмів, стихійні лиха. астрономічні явища

Традиція царської анналістики була продовжена й вдосконалена у Нововавілонеькій державі, що утворилася у VII ст. до н.е. теля звільнення від ассирійського панування, але проіснувала лише близько століття, Вавілоняни провадили аннали, які представляли собою порічні записи важливих подій, переважно політичного характеру. їх відрізняла досить докладна хронологія, а також синхронізація з правліннями ассирійських царів ("Вавілонські аннали¹). Продовжувалася, також традиція виготовлення царських написів про їхні діяння. Халдейські жерці Вавилона зберегли у записах численні зразки шумеро-аккадської культури, створювали обширні бібліотеки, провалили цікаві астрономічні спостереження, математичні розрахунки. Проте, усі життєві явища надалі пояснювалися волею боги, їх милістю чи невдоволенням.

У VI ст. до н.е. внаслідок завоювання більшості близькосхідних держав Іранським народом персів утворилася могутня держава АхемепІдів або Персія. До ЇЇ складу входили численні народи Близького Сходу з їхніми політичними й культурними традиціями. Гіерси увібрали й переробили культурні досягнення як власні, так й Інших народів. Вони залучали до служби єгиптян, вавілонян. греків, були ознайомлені з культурними цінностями народів Індії та Китаю. У міфологічному світобаченні населення Персії зустрічаються цікаві взаємовпливи га запозичення. Проте, давні іранці створили власну релііійну систему, викладену у найбільшому літературно-міфологічному творі — збірці текстів під загальною назвою "Авеста", які приписуються пророк; Заратуштрі (греки називали його Зороаетром, звідси — зороастризм). Усні перекази І легенди, що увійшли до неї, були записані досить пізно (І ст. н.е.). а потім багвто разів переро^пялися. У них відбилися спільні міфологічні традиції

Розділ 1. Початки історичної свідомості...

загальноарійськоІ давнини (Індщсько-іранської культури), про шо свідчать аналогії та ешвпадіння з давньоіндійськими Ведами.

Релшйне вчення зороастризму, хоча й містило численні залишки "багатобожжя", все ж розглядало усе небесне І земне життя через боротьбу двох начал — добра і зла, представлених відповідно двома богами: добрим покровителем мирної праці землеробів Ахурамаздою І злим богом хижих звірів та кочовпиив Арімапом. їхня боротьба триватиме іде багато століть, але завершиться перемогою доброго бога. Як І в Інших давніх релігійних системах, зороастризм у мІфологІзованій формі відбивав життєві проблеми давніх іранців, запроваджував "узагальнені" образи добра І зла І. тим самим, накреслював шлях від політеїзму до монотеїзму. Впливи зороастризму на культурне і релігійне життя народів Близького Сходу і Середземномор'я у І тис. до н.е, на формування європейської цивілізації були досить відчутними (ідеї про воскресіння з мертвих, останній суд, про спасителя тощо) [59, 235-236].

Зороастризм не став державним культом у Персії, яку населяли численні народи і були поширені різні культи богів Мітри. АніхІти. КІбели і т.д., офІїїїйно вживалися давньоперсидська, сламська і аккадська мови.

Документація ПсрсІЇ є обширпою і різноманітною: написи парів І розпорядження сатрапів, службова переписка. протоколи судових процес», дані про збір податків, орендні договори І т.п. Цікавими є написи царів про власні діяння, віфізблені на іробницях, колонах, стелах, каменях (понад 200 написів). Найвідомшиш написом с Бехістунський скельний, вирізблений на скелі біля міста Керманшах на висоті 105 м. У ньому йдеться про пошї правління царів КамбЬа і Дарія і, їхні перемоги над підвладними народами, при цьому усі діда царів були прикрашені і супроводжувалися фантастичними відомості про захоплених полонених, здобич. Особливо багато написів залишили персидські царі Дарій І і Ксеркс.

Що торкасться анналів, то вони, як правило, провалилися вавілонськими та ассирійськими жерцями у вигляді продовження попередньої традиції. У пошеткІчній державі Ахеменідш існувала значна свобода релігійних культів, запозичення 1 сиикретизашя культурних здобутків багатьох підкорених народів.

Не підлягає сумніву, що у формуванні європейської цивілізації був присушім і вагоміш елемент культури Давньої Індії. Розквіт давньоіндійської цивілізації пов'язують з прибуттям наприкінці II тис. до н.е.на терен Індостану арійських племен і асиміляції ними місцевих мешканців. На жаль, більшість першоджерел з Історії Давньої Індії загинули (вони писалися на березовій корі, пальмовому листі). Вишли лише нечисленні написи на камені. Не дійшли до нас й давньоіндійські літописи. Усі вони записувалися на ранній літературній мові - санскриті (дослівно означає "очищену" мову, па відміну від розмовної ■ "праскриіу"), що була у вжитку жєрщв-брахмащв. Завдяки усній традиції і пізнішим переписам, збереглися видатні твори давньоіндійської міфологічної літератури, яка отримала назву "ведійської".

"Веди" - це комплекс творів найдавнішої арійської релігійно-міфологічної літератури, яка послужила підставою для релігійних систем брахманізму, джайнізму і буддизму. Вони складаються з чотирьох головних

І

Леонід Здшкільняк. Методологія історії

збірників: "Рігведи" (зібрання гімнів), "Самаведи" (повторення рігведійських пмнш з докладним поясненням порядку їх виконання), "Яджурведи" (опис деталей ведійського ритуалу), "Атхарваведи" (зібрання магічних формул І замовлянь). Основний зміст найдавніших зібрань — міфологія, що вмішує найдавніші нашарування індо-іранськоТ традиції.

Давньоіндійська міфологія обожнювала природу як шле і окремі її частини (природні явища, стихії), але дуже рано позбулася персоніфікованого сприйняття богів. У цьому виявилася тенденція до моністичного сприйняття світу і природи: у давтх Індійців культ множини бопв співіснував з вірою у єдиний безособовий принцип, що просякає все суще [10, 33-37]. У пантеоні рігведійських богів перше місце посІдаг Індра — бог блискавки, грому й руйнівних стихій. Своєрідною була ведійська космогонія, за якою у первісному океані виникає "золоте яйце', шо містить в собі богів 1 прообрази усіх Істот. Проте, у "Рігведі" вміщені й Інші версії створення світу, котрі відбивають сумніви укладачів. Одна з них стверджує, що світ народився з якогось "третього" стану (енергії --?), який протиставляється "сущому" і "несущому". І Іавіть боги не здатні пояснити творення світу. Такий підхід засвідчує появу не міфологічного, а "філософського" осмислення проблем буття.

У Палестині та Іудеї у Іі-І тис. до п.е. виникла релігійна гечія монотеїзму, згідно з якою єдиний Бог є творцем всього земного Т неземного. Ці Ідеї знайшли відбиття у Старому Завіті Біблії, що зафіксувала довгий шлях духовного розпитку давніх євреїв, сприйняття І переробки ними багатьох близькосхідних релігійних культів. Викладена в ній Історія Іудеїв як богообраного народу, який спокутує людські гріхи, вперше внесла низку принципово нових ідей у тогочасне світобачення. Вони виявилися дуже плідними, склали культурно-світоглядні підстави усісї¹ європейської цивілізації. Зокрема, було здійснено розрив з міфологічною традицією, яка поєднувала світ бопв І світ людей; люди хоча й виконували волю божеетвєного провидіння, але жилії 1 діяли у відокремленої^ від небесної сфери земному просторі.

Вперше також була сформульована ідея розпитку, змін І боротьби, яка вказувала мету та засоби досягнення всезагального шастя та добробуту — царства божого, а попередні уявлення про циклічність І повторюваність пройденого змінилися вірою в односпрямованість і лінійність, початок І кінець людського земного буття, У зв'язку з цим закономірно виникло уявлення минулого -— сучасного — майбутнього, тобто історичного часу. У Біблії була представлена І перша періодизація минувшини за чотирма царствами, котра була сприйнята пізнішою історіографією. Нарешті. Біблія впровадила ідею універсалізму розвитку людства, яка стверджувала підпорядкування всіх племен І народів провидінню (вот) єдиного творця. На зміну міфологічній залежності від волі численних і "капризних" богів та демонів прийшла Ідея іеояогізму — визначеноеіі земного життя волею Вищого Розуму.

У інших відношеннях Біблія, як Історичний твір, подавала значною мірою легендарний опис долі Іудеїв, проваджених мудрими пророками, які здатш пізнати І донести до народу божествену волю. Біблійні тексти складалися і записувалися жерцями у різні Історичні часи, тому в них присутні численні залишки політеїстичних вірувань, встановлених багатьма дослідниками Біблії

Розділ 1. Почлтки історнчноГ свідомості...

(зокрема, стосовно різних Імен єдиного творця, який часом виступає у множиш, двобожності у вигляді доброго І злого богів і таке Інше).

Іудейський (Старозавітний) варіант бачення Історії суттєво відрізняється від пізнішого християнського (Новозавітного), про який йтиметься нижче. Він концентрує божествену волю на вибраному народі Ізраїлю, який покликаний спокутувати людські гріхи й привести людство до "царства Божого", і. таким чином, історія людства концентрується й попадає в залежність від історії єврейського народу, який виступає у рот месії. Що торкається легендарних початків Історії євреїв, то подібно до інших народів вони змальовують картини реальних подій минулого. мІфологізованих відповідно до потреб кульгу.

Висловлені у Біблії нові Ідеї стосовно сприйняття оточуючого світу І пояснення його походження та властивостей, далеко не відразу поширилися І знайшли розуміння серед інших народів. 11 Ге протягом багатьох століть народи Близького Сходу залишалися під впливом традиційної міфології. Але культурний поступ, взаємообмш практичними знаннями й духовними цінностями, потреби вдосконалення суспільної організації чинили вагомий вплив па свідомість народів Середземномор'я І Близького Сходу, змушуючи рішучим чином долати міфологічний синкретизм, що з'єднував природу, бопв { людей у нерозривне ціле, в якому для людської активності залишалося мало місця. Успіхи в протистоянні й освоєнні навколишнього світу, усвідомлення творчих можливостей людини, відчуття лінійності часу І змінності соціальної організації - - ці та Інші обставини вимагали розриву з міфологічним світобаченням, усвідомлення нового становища та ролі людини у навколишньому середовищі — природному й соціальному.

У науковій літературі зазначається, що початок докорінних змін у суспільній свідомості! формування головних культурно-духовних цінностей європейської цивілізації припадає на т.зв. "вІсьовий час" (УШ-УІ ст. до н.е.). Саме тоді створюються й починають утверджуватися основні складові елементи світогляду, що знаменували початок переходу від міфологічного до філософсько-наукового осмислення питань людського буття. Відбулося поступове становлення нового типу раціональності, в якому належне місце посіла теоретична рефлексія, тобто спосіб мислення, який концентрував увагу на думці та її "іншобуттІ" у слові. Думка набула предметності, а засоби мислення перетворились в самоспині об'єкти Ідеальної природи, котрі дали початок гносеології і лопш — складовим частинам філософського пізнання.

Перелом у свідомості був підготовлений усім розвитком культури народів Близького Сходу, Середземномор'я. Індії, але свій концентрований вигляд отримав у давньогрецькій античній цивілізації. Дія розуміння Історії він мав першорядне значення.

•

'

Леонід Здшкїльняк. Методологія Історії

2.Грецька і римська антична історіографія

Давіш Історіографія, як послідовна картина минулих людських діянь, народилася у античній Греції. Вона виникла 3 прагнення грецьких мислителів встановлювати і записувати для нащадків те. шо вони вважали правдивим і потрібним для осмислення сучасного життя, Греки вперше поставилися до минулого не як до міфа, легенди, а як до знання, яким варто оволодіти задля кращої орієнтації в оточуючій дійсності.

Доантичну міфологічну історію можна вважати "протоісторіосрафією". оскільки згадані оішіе "аннали '. написи правителів, епічні івори ще не містили пласке історичного мисяент. Окремі Мою елементи зустрічалися у кепських 1 ассирійських "анналах.". Старому Завіті Біблії. На перешкоді стояла невизначеність поняття "історичного часу", невміння Його вимірювати. Тільки поступово окремі записані події стали віхами, котрі дозволяли відрізняти одні роки під Інших.

Дата добавления: 2015-05-23