Розділ 6. Історичнадумка першої половини XX ст. 3 страница

Римська історіографія розвинулась під безпосереднім впливом елліністичної, продовжила античні традиції, але мала також свос власне коріння. Найдавнішими пам'ятками римської історіографи були записи римських жерши на таблицях, як> отримали назв} "анналів" ("річників"). Вони вміщували опис головних політичних [іодій, а також астрономічних та кліматичних явищ. Таблиці виставлялись для загального огляду біля будинку головного каштана. Вони провадились від V ст. до н,е. Власне Історіографія розпочалась під грецькими впливами з Ш сг. до н.е. Перил римські історики писали свої твори грецькою мовою, оскільки латинська ще не виробила погрібної термінології. Вони опрацьовували у літературній формі храмові таблиці й тому їх називали "апналстами", Ці перші історики намагались представити римську Історію від найдавніших часів, включаючи в опис також історію Італійських міст, релігійних культів тошо. Одним з таких "анналіетів" був Фабіус Піктор (ПІ ст. до н.е.), автор пращ "Аннали", а також Л.Циншп Ллімент. Г.ЛІшлШ Та Інші.

Перший Історичний твір латиною написав Марк Порцій ЬСагон Старший (234-149 рр. до н.е.), який з недовірою ставився до всього грецького і закликав до патріотизму, вважаючи, що грецька мова І культура "знищують" шдетави традиційного римського стилю життя. Посідаючи високі державні посади, він старався зберегти від перекручення "старі добрі ■звичаї". Перу Катона Старшого належало чимало творів, в тому числі Історія Риму під Назвою "Почаїки" ("Оп<ппсз"). в якій під впливом грецької традиції італІкі виводилися від греків, а латинська мова— від грецької (1).

Слідами Катона Старшого пішли Інші римські "анжиісги". як>. як правило, брали активи)' участь у політичному житті республіки, належали до римської політичної еліти — Кассі>с Геміна, Кальпурнш Фруп. Фаншус та Інші Серед них можна виокремити двох істориків, котрі нав'язували до кращих зразків елліністичної Історіографії. Публш Семпронщ Аселто у творі, присвяченому описові війни римлян з Гантбаюм. за зразок взяв методологічні вказівки По.тіоія. Він підкреслював: "...Недостатньо розповідати самі факти, а необхідно вказати на мотиви дій,.. Писати про те, за коіроіо консула війна

Розділ І.ПочлткиісторішноГсвідомості...

почалась, а за котрого закінчилась. І хто здобув тріумф... або подавати рішення сенату чи народних зборів, а не виявляти причини, означає розповідати байки дітям, а не писати Історію" [173, 378].

Лушй Целій Антиішр у праці про друїл Пунічну війну обраи зразком твори тих елліністичних Істориків, котрі захоплювалися насамперед літературною стороною минулого. Його твір був наповнений риторикою, описом другорядних деталей, котрі, на думку автора, повинні буди притягнути читача своєю сенсаційністю.

Творчість "анналіетів¹¹ полегшувалася тим. що між 130 І 120 рр. до н.е. великим понтпфіком Мушєм Сцеволою було припинено провадження таблиць, а попередні — опубліковано у 80 книгах "Великих Анналів" (увійшла лише частіша таблиць). Усі "анналісти" писали свої пращ, виходячи з положення про "вищість" римського народу над іншими завдяки доблесті І патріотизму. Ідеалізація римлян у цих працях вступала у суперечність з вимогою правдивості. Незабаром цс було помічене спостережливими Істориками.

У період громадянських війн і поступового занепаду республіки все. більший вплив на Історіографію чинили політичні чинники. Сучасність з усім драматизмом її подій відволікала увагу від далекого минулого і зосереджувала погляд на сьогоденні. Знані політики І полководці вважали своїм обов'язком залишити нащадкам власне бачення сучасних подій. Гай Юши Цезар (100-44 рр. до н.е.) — видатний політик, полководець і письменник написав кілька великих творів мемуарного плану, в яких претендував на подання образу Історичних поти: "Записки про галльську війну", "Записки про громадянську війну". Свос бачення подій він подавав ак цілком об'єктивне. Проте ці твори були написані ним з мстою обгрунтування власних вчинків (слід зазначити, шо про себе він писав }■ третій особі), і висвітлювані події тенденційно. Назагал обидва твори містять багато важливої Інформації для пізніших Істориків, засвідчують високу ерудицію автора.

Відмінний стиль характеризував історичні твори сучасника Цезара і офіцера його армії Гая Салюстія Крнспа (бл.86-34 рр. до н,е.) — автора двох відомих праць 'Змова Катіліни" І "Югуртипська війна". Будучи заангажованнм у політиці. Салюетій прагнув у обох творах пронести Ідею про нездатність римської аристократії управляти державою. Його стиль характеризується намаганням проникнути у механізми політичного життя, встановити причини "погіршення" управління державою, застерегти від "негативних" тенденцій, що проявлялися у обмеженому колі римської еліти, котра деградувала у моральному відношенні.

Працю "Змова Катіліпи" Салюетій розпочинає роздумами про "дух І тіло" й про розбіжність між ними, з якої випливали» на його думку, усі суспільні конфлікти. Пристрасть до збагачення і влади зіпсувала "дух" Гі народила боротьбу. Остання є рушієм історії І відбиває "амбп'лї". шо * виразом "моральних категорій" (жадоба, панування, задоволення тощо). Тому слиною можливістю вплинути на суспільний розвитої; є очищення і моральне вдосконалення особистості, а історія покликана відіграти у цьому провідну роль.

......

(

Леонід Здшкіпьняк. Методологія історії

заняття з писаними документами І укладання матеріалу, здобутого з них: по-друге, топографія, вигляд міст і місць, опис рік І портів 1, говорячи назагая, особливі властивості морів І країв та їх взаємні відстані; по-третє, політичні проблеми... Особливою Галуззю історії є передусім встановлення —- які слова вжито в дійсності, а потім пізнання, як цс відбулось, 1 чому певна політика або дії вдалися чи ні. Оскільки саме тільки твердження, шо щось сталося, може бути цікавим, але не повчальним: якшо ж буде доповнене з'ясуванням причини, тоді вивчення історії стас плідним. Або ж. стосуючи аналогію до обставин, в яких ми самі перебуваємо, отримуємо засобе І допомогу для передбачення майбутнього; навчаючись у минулого, коли діяти обережно, а коли з більшою сміливістю у теперішньому" [183.24-25].

Наведена цитата містить квінтесенцію методології грецького історика, її можна спровадити ло таких головних положень: здобуття з документів правдивої Інформації про природу, населення, устрій і звичаї народу, далі — про політику. її цілі, реалізацію і наслідки, нарешті, витягнення з неї висновків для застосування у сьогоденні І майбутньому.

Мислителі, відокремлює Історію від трагедії і поезії, яким "дозволено" створювати ілюзію, подібну ло правди, історія повніша дати "допитливим людям невмирущі уроки 1 настанови правдивим записом діянь і промов". Правдивість — головня відмінність Історії від іншого письменства. У цьом> Полібій слідує своііому кумирові — ФукшІду, продовжуючи його традицію. Проте, у нього з'являється нона риса — універсальність Історичного розвитку ізсіх держав І народів, ям "приречеш" на встановлення гегемонії Риму, що лав найвищі зразки цивілізованості.

У всіх випадках Пошбій прагне знаходити причиню-наслідкові зв'язки, Відрізняючи при цьому причину від приводу. Кінцева причина всіх Історичних, явищ знаходиться у думках, планах, розрахунках видатних осіб. Особа — головний історичний чинник: маса, народ є пасивними учасниками подій І піддаються впливам видатних осіб. "З будь-яким натовпом буває те саме, шо й з морем... — писав історик. - По своїй природі безпечне для моряків 1 спокійне море усякий раз, як зірветься вітер, саме одержує властивість вітрів, які на ньому панують. Так і натовп завжди проявляє ті самі властивості, якими відрізняються його вожді і порадники".

Історіограф надає великої ваги правдивості джерел інформації. Він залучає до опису лі гературу, свідчення очевидців, перекази, власні спостереження. За життя учений зустрічався з багатьма особистостями, які залишили помітний слід в Історії і перейшли на сторінки його творів. Вважав своїм обов'язком особисто відвідати місця важливих подій, про як* збирався писати, а також здійснювати подорожі і метою збору Інформації. Назагал з повніою ставився 1 Іолібій до будь-якого документу, наводив лапі про те. де він Переховується, вимагав цього від Інших Істориків. Наводив у тексті багато офіційних документів: договорів, законів, листів тощо. Правда, не не перешкоджало Йому вкладати в уста ісіорнчпих осіб вигадані промови, що обірунтовували ті чи Інші їхні вчинки. Такий прийом від часів Фукідша вважався нормою у Істориків; головне, щоб промова "вкладалась" у канву дійсної політики.

Розділ 1. Почлтки історичної свідомості...

Політика є основою Історії, її творять люди, а боги не мають впливу на конкретні дії людей. Вони залишаються за авансценою людської Історії, визначаючи лише загальний її напрям. Цікавими є здогадки Пошбія про вплив природних умов па характер, звичаї, політику народів та їх окремих представників. Природа виступає важливим чинником історичного процесу, який розвивається циклічно, повертаючися до вже Пройдених форм. Ці форми у Пошбія с політичними єдиновладдя (вожді), тиранія (царі), олігархія, демократія і знов все від початку.

Фактично Полібій був першим Істориком Риму, який у повному обсязі переніс туди античну традицію. Латинська римська історіографія запозичила методологічні засади історичної прані видатного грека.

Грецькі історики елліністичного часу причинилися до більш цілісного бачення цивілізованого світу. Антична традиція складача підставу такого світосприйняття. Діодор СицІліГіськпй (бд.90-21 рр. до н.е.). як І Полібій. багато подорожував й. осівши у Римі, написав великий Історичний твір "Історична бібліотека" > 40-ка книгах (з них збереглися 15). в якому намагався подати синхронізований виклад подій минулого Греції І Риму, починаючи від міфологічних часів до початку Галлської війни Ю.1 Цезаря (60 р. до н.е.).

Найпопудярншшм грецьким Істориком періоду римського панування був Плутарх (бл.46-бл.125 рр.). Він походив зі знатного аристократичного роду, багато подорожував, мав замилування до філософії й заснував у рідному місті Херонеі (Беотін) філософську школу, присвятивши еебо педагогічній діяльності. Багата літературна спадщина 1 Ілутарха нараховує понад 200 творів (збереглись трохи більше полотній), з яких найбільш відомими ще з часів античності були "МоралІЇ" (збірка послань, трактатів, філософських діалогів) І "Паралельні життєписи" - 46 парних і декілька поодиноких біографії! знаменитих грецьких і римських діячів й полководців, що становлять вершину античного біографічного жанру та засвідчують високу ерудицію їх автора, Написані барвистою мовою й жвавим стилем па підставі великої кількості тогочасної й більш ранньої літератури, що на сьогодні є втраченою, біографії просякнуті моралізаторством, покликаним показати добрі і злі сторони діянь видатних людей і, тим самим, подати приклад сучасникам.

Працюючи у період імператорського Риму, видатний грек бачив ознаки поступового занепаду моралі, який тягнув за собою зневіру у майбутньому і ефах, за збереження вироблених античністю засад гуманізму, культурних здобутків. Успадкувавши римську історіографічну традншю (про неї далі). Плугарх ставить перед історією дещо відмінні завдання, а саме: не збереження правди про минуле, а. насамперед, використання минулого,шя "виправлення'¹ моралі сучасників. Історія у його розумінні має конкретне прикладне значення — навчити розрізняти добро 1 зло. співвідносити свої вчинки з можливими їх наслідками. У центрі життєписів знаходиться опис внутрішнього світу знаменитих мужів, який розкривається через вчинки, промови, наміри І діла. Такий підхід потрібен для змалювання моральних мотивів діянь героїв, які приносять успіх тільки тоді, коли спрямовані на високі цінності — служіння народові й батьківщині, поширення справедливості і рівноправності, поваги до людини, любові ло ближніх тошо. "...Дивлячись в Історію як у дзеркало. - писав

Леонід Здшкільнлк. Методологія історії

Могутність І впливи Риму за часів початку Імперії відбилися у поширенні ідей "покликання" "Вічного Міста" до панування над світом І запозичення всіма народами та країнами вироблених ним політичних і культурних зразків. Не випадково чимало грецьких Істориків І філософів доклали зусиль для утвердження цих Ідей у суспільній свідомості. І ПолібІй, І Плутарх, І багато інших представників різних народів знайшли свою "батьківщину" у Римі. Заслуговує на згадку вчитель риторики з Галікарпасу грек ДіонІзІй, який за часів імператора Августа написав "Давню римську історію" у 20-ти книгах, що звеличувала славне минуле римлян.

За зразком римських істориків написав твір "Бібліотека" (40 книг) Діодор Сншлійський. Цікавою фігурою римської історіографії буй єврейський Історик Иосиф Флавій. який походив з аристократичного єврейського роду і був вивезений до Риму за участь у антиримському повстанні 66 р. Тут він здобув прихильність Імператора Веспасіапа й отримав римське громадянство, віддячивши своєму покровителю працями "Іудейська війна" і "Давня Історія євреїв". В останній, зокрема, подай досить докладний опис раннього християнства І подій, пов'язаних з Ісусом Христом.

Творчість Тіта Лівія та його сучасників як би підбивала підсумки роздумів над Історією та її роллю у суспільному житті. Ці думки складалися, з одного боку, під впливом елліністичної Історіографії, а з другого, — сошально-політичних обставин формування світової Римської держави, Власне щ роздуми знайшли дальший розвиток у період Імператорського Риму.

Вже у І ст. н.е. імператорська влада швидко переросла у свавілля тиранів, залишивши лише спогад про республіканські часи. За таких умов описування сучасних подій стало небезпечним для життя з огляду на можливість не догодити правлячій груш. Доля І успіх письменника залежали від вміння подобатись Імператору або його фаворитам. У свою чергу, опала могла завершитися смертю непокірного автора. Непоодиноким був приклад Кремуція Кордуса, який виступив на захист прихильників республіки і за це Імператором ТнберІш був змушений до самогубства, а його праця була офіційно заборонена й прилюдно спалена. Щоб не зазнати репресій, слід було писати Історію, яка б подобатася правителям, вихваляла владців та їхні "подвиги". У Іншому випадку слід було займатися виключно літературною творчістю.

Тільки на початку II ст. при "добрих" Імператорах зміг виступити з Ісюричними працями видатний римський Історик Пуб.тІй Корнелій Таї ці (бл.55-бл. 117 рр.). Він походив з провшшйіюі римської знаті Галлії, політичну кар'єру починав як оратор, шо мав устх, а потім, завдяки вдалому шлюбу з дочкою консула Агріколи. посідав високі державні посади ири декількох імператорах. Незважаючи на той факт, що за його ж словами молоді роки "посунулися до старості серед мовчання"(неможливість висловлювати справжні думки), Таціт залишався прихильником поєднання сильної Імператорської влади з владою аристократичного сенату. У своїй творчості Історик зосереджувався на описі "страшного" першого століття, прагнучи показати причини І наслідки узурпації й зловживання владою з боку Імператорів. У центрі його праць стояли Імператори, їхні характери та психологія, мотиви діяльності. Завдяки посиленій увазі до мови і стилю викладу, вмілій драматизації подій

Розділ І. Почоткн ІсторнчноГ свідомості...

(традиційний для римської Історіографії виховний момент історії!) образи римських правителів та їхнього оточення виписані надзвичайно переконливо 'та емоційно. Проте, як встановлено пізнішими дослідниками, "драматизація" Історії у Ташта призводить до спотворення реадьних образів, необ'ективносп, Авторський задум — застерегти нащадків від повторення свавілля і тиранії — тяжіс над пером Історика, змушує оминати І не бачити всього того, що не вписується у його у цей задум.

З багатьох творів Ташта найбільше значення мали І продовжують мати 'Термапіка". "Історії". "Аннали". У ТерманшГ він змалював племена і народи, котрі жили на північ від Риму І були підкорені римлянами. Хоча він із симпатією ставиться до "варварів", милуючися їхнім архаїчним "рівноправним" життям, але вважає їх відсталими народами, які завдячують римлянам прилучення до цивілізації. У "Історіях" Тапіт описав події І ст.. які розгорталися на його очах або перед поглядами старшого покоління. "Аннали" присвячені печаткам Імперії й супроводжуються різноманітними Історичними та географічними екскурсами.

Таціт обшяє писати свою Історію, "не піддаючись любові І ненависті", але свосї обіцянки не виконує, виступає як тенденційний історик. Він не сприймає сервілізму! лицемірства, яи поширилися серед більшості аристократії. Причини цього він бачить у недосконалості людської природи, яку можна подолати тільки шляхом виховання. Прикладом цього с "добрі" імператори, освічені патріїш. вчет. У цьому плані Таціт не вніс нових моментів у римську історіографію: його заслуга полягала передусім у гострокритичному ставленні до зловживання владою з боку правителів, експонуванні всього того, що виглядало па ознаку "зіпсованого смаку" серед елітарних верств римського суспільства. Напевно тому сучасники не обдарували Тащта особливою увагою і симпатіями.

Інший характер мала творчість сучасника Ташта, секретаря імператора Адріана Гая Свстонія ТранквІлла (бл.70-бд.!40 рр.). На противагу до першого його твори здобули велику популярність серед освіченої публіки. Будучи наближеним до Імператорського двору, Светонш добре орієнтувався у звичаях правлячої верхівки ї використав свої знання для написанім низки праць з історії Імператорського Риму: "Життєписи дванадцяти цезарів", "Про славних мужів". "Про граматику ' риторів" та іи. Для написання праць пін широко використав імператорські архіви й бібліотеки, але звернув увагу передусім на скандальні моменти з жїггтя владців та їхнього оточення. Політика мало цікавила Історика, вона була тлом, на якому вимальовувалися насамперед особисті якості видатних людей. За усталеною ірадиціпо описувалися характери, психологія героїв, підкреслювався їхній вплив на події І залежність останніх від особистості правителя.

Назагал римська Історіографія І-Ш ст. зосередила погляди на владних структурах, вважаючи, шо від них залежить доля країн і народів, тобто "реальна Історія". Слідом за римлянами також грецькі й письменники інших народів описували римську історію за вже нагромадженою численною літературою, сприймаючи версію "Римського світу" ("Рах Яоташв"). Імператори добре оплачували працю багатьох літераторів, котрі звеличували

Леонід ЗАШКільнж. Методологія історії

Наприкінщ життя Салюстш розпочав написання "Історій" найбільшої й найдосконалішої своєї пращ. У ній він звернувся до опису громадянської війни. У творі сформульовано його метол: Історія "повинна бути короткою у викладі І ясною, і достовірною". Критикуючи інших римських Істориків за увагу до другорядних і "сенсаційних" дрібниць, він прагне знайти відповідь на питання про джерела 1 причини "падіння" моралі римського громадянства. Подає короткий екскурс у далеке минуле і стверджує, що "розклад" римського суспільства бере початок після переможної війни з ЕтрурієЮ. коли зникла небезпека відновлення деспотичної царської влади Тарквіщя І ордого. а амбіції і бажання патриціїв розвинулися непомірне.

Відмінності у трактуванні минулого привернули увагу римських письменник⁷⁴ до теоретичних аспектів "писання" історії. Одним з перших "теоретиків історії" був Ліарк Туллій Ціцерон (106-43 рр. до н.е.) — відомий римський юрист, політик, літератор. Він причинився до поширення І популяризації у Римі грецької філософії стоїків, епікурейців, перипатетиків. Різноманітність зацікавлень, можливість вибору системи поглядів на світ давала у підсумку певну еклектику світобачення, в якій залишалося місце і для людей, і для богів. Як вже згадувалося вище, елліністична література доклала чималих зусиль для зближення історії і літератури з метою підвищення виховних функцій першої, посилення її впливу на свідомість. [Це філософи--перипатетики (Феофраст. Проксіфон) закликали будувати Історичні твори за законами драми для підсилення впливу на почуття читача. їсторики повинні були розв'язувати ті самі проблеми, що й ритори — "переконати, схвилювати, насолодити".

Піцерон поширював серед римських Інтелектуалів саме елліністичну версію Історіографії. Класичних грецьких Істориків він критикував ча відсутність "прикрас", художнього викладу матеріалу, який би привертав увагу читача й приносив естетичну насолоду. Риторика, риторична техніка повинні бути неодмінною формою Історичного твору. Іїа відміну від перипатетиків, котрі не особливо обтяжували твори пошуками істини. ЦІцероп вимагав обов'язкового дотримання правдивості викладу подій, закликав не допускати у твори брехні, не боятися правди, не піддаватися озлобленості, триматися послідовності часу, подавати картину обстановки, змальовувати задуми Історичних осіб. їх реалізацію та наслідки.

Допускаючи, ию греки досяглі! успшв у теоретичних дисциплінах. Цшерон та Інші римські автори були переконані у власних перевагах у сфері практики. Вони формували ідеологію, в язой обґрунтовувалася історична місія Риму, покликаного дати найкращі зразки практичної діяльності 1 патріотизму. Наполягання на практично-вихопних функціях історії призвели до того, що історіографія стала предметом державної діяльності, справою високої політики. Але втручання політики не минало безслідно для Історіографії. Не випадково Ціцерон "жалівся" на те. що численні "похвальні слова" і промови, ям писалися й виголошувалися з приводу річниць народження або гучних перемог політиків І полководців, "затуманюють" дійсне минуле ("через ш похвальні слова навіть паша історія сповнена помилок, тому шо в них написано багато з того, чого не було: і вигадані тріумфи. І численні консульства. І навіть вигадана родинність").

Розділ 1. Печатки історичної⁴ свідомості...

Практична значущість Історичних, а також й інших природничих та гуманітарних знань покликала до життя чимало "прикладних" праць, котрі містили короткі або більш поширені відомосіі з кожної галузі (на зразок словників). З історії такі праці "анналІстинного" плану були у І ст. до н.е. написані багатьма письменниками, зокрема Корнешєм Непотом. Помпонієм Аттиком га ш.

Але окремої згадки заслуговує перший вчений енциклопедичного характеру Марк Тсрснщй Варрон (! 16-27 рр. до н.е). який за дорученням Юлія Цезаря організував у Римі бібліотеку, опублікував (поширив) багато праць З різних галузей тогочасного знання. Він підготував першу енциклопедію тогочасних знані^л"Дисципліии в 9 книгах", де було вміщено дані з граматики, діалектики, риторики, арифметики, астрології, музики, медицини І архітектури. Крім цього вій написав десятки різноманітних праць, в тому числі з історії (загальний доробок нараховує понад 500 творів) — "Цомпсй", "Аннали". "Троянські роди". "Життя римського народ;", "Старожитності" тощо. Через їхній зміст проходила ідея кращих "старих" часів, коли і люди, і звичаї, 1 мораль були ліпшими.

Найвищого рівня римська Історіографія періоду республіки досяьта у творчості Тіта Лівія (59 р. до н.е.-17 р. н.е.) — вихідця з аристократичної родини міста Патавії (Падуг). Він був першим "професійним" Істориком, не займав високих державних посад, все життя писав історичні та філософські прані. сповідуючи засади, запропоновані Но.тібІєм й виконуючи місцо "виховання" суспільності, користуючися підтримкою Еринцепса Августа. Найбільшим твором Ті і а Лівія була "Римська історія від заснування міста" у 142 книгах (збереглося 35). Це була, насамперед, політична Історія Римської держави, яка починалася від заснування міста й доводилася до іромадчнськпх війн га встановлення принципату Августа, котрий поклав край внутрішнім чварам.

Твір Лівія мав чітку Ідейну й виховну спрямованість: змалювати велич й Історичну місію римського народу та держави, переконати у тому, шо сучасникам слід брати до наслідування кращі зразки доблесті, мужності й справедливості зі старих часів, ко.ти панували добрі мораль 1 звичаї. Історик ідеалізував "римський народ", не зупиняючись перед вигадками й фантаїіями. У передмові він докладно визначив мету написання твору: "У Історії є перш ча все те плідне й рятівне, що можна довідатися [про тс] чого особистість і держана повинні уникати, а що наслідувати".

Історія Тіта Лівія пода«панораму зовнішніх 1 внутрішніх війн, усобиць І чвар, описи битв, церемоній, засідань сенату, промов політиків і таке Інше. Виклад подій побздовано суворо за хронологією (по роках), підставою для опису є документальні матеріали, література, перекази, з якими він поводиться досить вільно. Натомість багато уваги приділено мові й стилю, літературному оформленню твору.

Погляди римського Історика були зумовлені філософкго стоїків, які концентрували увагу на етиці та моралі. Розвиваючи ідеї, викладені у творах Салюстм та Інших його сучасників, Тіт Лівій узалежнює Історію від особистих якостей "кращих" представників римського народу, які тільки н здатні виливати на хід подій.

■

,■■

Леонід Злшкільняк. Методологія історії

Дата добавления: 2015-05-23