Розділ 6. Історичнадумка першої половини XX ст. 2 страница

Вперше систему ви іначекня років застосувати давш єгиптяни, назвавши період від 3400 до 2700 року до н.е. "Історичнім часом". Пізніше час лічили відповідно до панування царів І династій. Хронологія Старого Завіту:іасповуніілась на лінійності часу, лічила покоління під створення світу. Проблеми з хронологією мала також антична Історіографія, рахуючи роки від початку олшгаад.

Відкриття й усвідомлення лінійності часу дозволило впорядкувати запис потій за їх послідовним розгортанням. Пізніше не призвело до зауваження повторення та іалежіюсті між ними. Спроби об'єднання окремих подій в більшу [плість 1 встановлення між ними причинного зв'язку з'явилися саме в давньогрецькій Історіографії.

Утворення 1 розвиток 5 УШ-УІ ст. до н.е. грецьких міст-полісш, заснованих на громадській демократії, активний розвиток торгівлі і колонізація узбережжя Середземною та Чорного морів, широкі контакти з народами Близького Сходу поклали крий замкненості грецькою суспільства, спрняди його ознайомленню з культурними здобутками сушених народів [ держав, стимулюнали творчу переробку цих здобутків. Греки виявили великий Інтерес до практичного повсякденного життя! його проблем. У УІІ-У1 ст, до п.е. стався "духовний стрибок" у житті та світобаченні давніх греків: було розірвано пута міфологічного синкретизму й перенесено погляд на людину га ЇЇ внутрішній світ, який с иобуджеппям до ДІи. Наслідком цього була поява античної культури — поезії, драми, літератури, філософії.

Філософське осмислення снігу відсунуло богів на другий план. зосередивши;і5агу на реальних взаєминах людей і природою І між собою. При цьому основним принципом ошшаї людських стосунків стала засада рівноваги, міри, симетрії добра І зла. Проте розрив з міфологією відбувся далеко не ьідразу, йому передували градиційні твори давньогрецької міфологічної літератури, записані у пізніші часи з усних переказів.

Уже у творах, шо приписуються Гомеру (ІХ-УПІ ст. до н.е.), — "Іліаді" та "Однссї" - спостерігається певний відхід сід міфологічного мислення І

Розділ 1. Почлткн історичної¹ свідомості...

спроба пояснення подій психологічними, економічними чи соціальними прагненнями конкретних людей. Та й олімпійські боги тут поводять себе подібно до людей, керуючись цілком "людськими" інтересами. Пазагал Троянський цикл Гомера належить до жанру героїчного епосу, і в ньому ше не зауважується присутність Історичного мислення.

Даті по шляху Історизму пішов Інший грецький мислитель —- Гееіод (уіЛ-УП ст. до н.е.), систематизатор міфологічних переказів, поданих у поемі "Теогонія". Наводячи міфологічні уявлення про створення світу, котрі є подібними до міфів Інших народів середземноморського регіону, пост намагається встановити хронологічну послідовність епох, беручи за підстав) .життя І оіяяьюсть людей. Він виокремив "золотий вік", коли боги І люди живуть радісно й щасливо у праш І добробуті, "срібні епоху", коли зникло благоденство шіаслідок гордині людей І припинення ними пожертвувань богам, "мідний вік" -- ^скіс жорстоких войовничих людей, котрі полишили мирну землеробську працю й жили з війни, "вік героїв" — період кращих.їюдєй. які билися під Троєю, нарешті "запічну епоху", коли жиз сам автор, який засуджував своїх сучасників за сгоі'зм. брехливість, бечиетидсіво та шип негативні риси 1102. 20-23].

Грецький поліс '.і його демократичною атмосферою створив духовний І моральний клімат, в якому Історіографія була потрібною. Заняття Історією стйвало необхідним через Інтерес до Інших країн 1 народів, з якими греки маля стосунки. Філософське осмислення світ> вимагало відповідай па питання про місцевість, клімат, звичаї Інших народні. Тому вже у класичній трагедії термін "ЬІЛогео" очначав "запитую", "досліджую", а у іонійських філософів "пІзїогіе" — дослідження природи. Поширення цього терміну на людей було заслугою іонійських "логографів" (від "логос" — оповідання).

Логографи дали початок письменству, завдяки якому Грешя посіла видатне місце в Історії європейської цивілізації. ЬшькІвщнною логографів стала Іонія і. зокрема місто Мілет — великий центр торгівлі та культури, в якому у VI СТ. до н.е. жили І працювали визначні грецькі філософи Фалес, Лнаксимаплр. Апаксимен. Мілетські мислителі черпали інформацію зі східних культур -єгипетської геометрії, вавілонської астрономії, фінікійської навігації тощо. Після зруйнування Мілету культурне життя перемістилося на материкову

Перші логої рафії написали свої твори у VI ст, до п.е. Відомо, цю одним з пертих був Кадм Миетсьішй. який підготував твір "Про заснування Мілета І всієї Іонії", що до нас не дійшов. Найбільш відомим логографом був Гекатей МІлегський (550-490 рр. до н.е.). Він був автором іворін "Об'їзд землі" І "Генеалогія", в яких поєднав природію-гсографтчні описи з короткими даними про минуле і сучасний етап народів Середземномор'я. При ньому його опис був критичним стосовно легенд і переказів, з яких він намагався виокремити раціональне зерно реальних подій.

Другий твір Гекатея — "Генеалогія" (в 4-х книгах) — був спробою ращонально-критичного переосмислення грецьких міфів. Він розпочав його еловами:"Пишу це так. як мені ідагться правдивим: оповідання ж елшів. як мені здає тьея, і и сутност і >і неоглядними І смішними". Зрозуміло, шо раціоналізм

Леонід зашкільняк. Методологія історії

Гекатея був обмежений тогочасним світоглядом. Історію Еллада він розпочав від всесвітнього потопу, коли боги врятували Девкатона — родоначальника еллінів. Замість пса Цербера, який охороняє вхід до підземного царства Аіда. Гекатей ставить змія І т.д. Цс був новіш за стилем опис і підхід До минулого.

Для логографів були властиві описовість і фактографічність, намагання раціонально пояснити міфи І перекази, описати життя І звичаї інших народів. Воші використовували не тільки уст перекази, але й храмові записи, письмові пам'ятки. Свої праш вони призначали сучасникам, щоб дати їм певні знання про сусідів греків. До логографів відносять Геяланіка Лесбоського. Ксанфа Мідшського, Евдема Пароського, Харопа Лампсакського, Демокла Фігалейського та Інших, твори яких у більшості до нас не дійшли і відомі лише в уривках з пізніших авторів.

Більшість сучасних авторів власне історіографію розпочинають віл Гєродота з ГалІкарнасу (бл.484 - бл.424 рр. до н.е.), якого ще її античш часи називали "батьком Історії" (Цшзерон). Відомо, що він походив зі знатної родини, але рано змушений був залишити родинне місто через переслідування місцевого тирана І понад десять років провів у подорожах по країнах Середземного і Чорного морів, помер у м.фурії (Південна Італія). Написав 9 книг "Історії", яку присвятив описові греко-персидських війн кінця V ст. до н.е., котрі були серйозним випробуванням для грецьких полісів, змусили об'єднати зусилля в боротьбі за незалежність. Проте, в ході викладу грецький автор багато уваги приділив описові минулого І сучасного стану багатьох народів тогочасної Ойкумени. Джерелами для опису йому послужили твори логографів, власні спостереження І замітки, розповіді учасників пошй. перекази. У вступі Геродот подав причину написання твору — "щоб не забулось те. що було з людьми, щоб великі і пошту гідід справи, доконані еллінами 1 ворогами, не залишилися невідомими, між іншим І тс. з чий вини вони стали воювати один проти другого".

"Історія" мала суттєву відмінність від творів логографів, її автор вперше намагався виступати не тільки як описувач минулих І сучасних подій, але й як дослідник, який пояснює І оцінює їх з морального (етичного) і людського (утилітарного) боків. Це не означало, що він не зауважував ролі богів та етичних норм свого часу. Але боги не беруть безпосередньої участі у подіях, вони дають про себе знати через людські долі. При цьому люди своїми ділами можуть вплинути на боне і, тим самим, змінити долю. Людський розум, активність, конкретні справи фактично виходять на перший плай.

Геродот своїм твором, що здобув велику популярність, подав програму вивчення минулого, яка охоплювала збирання відомостей. їх систематизацію і критичну ошнку, котрі у підсумку повинт дати читачам потрібне знання, а також принести естетичне задоволення. Опис відрізнявся високими літературними якостями. Його батато читали в давніх Греції та Римі, сам автор часто виступав перед публікою з фрагментами твору.

Утилітарний бік пояснення минулого, яке сучасникам необхідно знати для розуміння 1 практичної діяльності, розвинув Інший видатний грецький Історик ФукідІд (бл.460-400 рр. до н.е.). Він походив з аристократичної афінської родини, брав активну участь у політичному житті, як один з

Розділ 1, Почдткн історичної свідомості...

провідних керівників (стратег) у Пелопонесьюй війні (431-404 рр. до н.е.). але за невдалі дії був засуджений до вигнання І понад 20 років прожив у Фракії та Македонії, де й написав свій головний твір — "Історію" у 8-ми книгах. Тільки в кінш життя він зміг поверну гися до рідних Афін.

Свій твір фукщд присвятив опису Пелопонеської війни, сконцентрувавши увагу на політичних 1 військових подіях. Першу книгу присвятив короткому оглядові попередньої історії Греції, а сім наступних самій війні. Через усю працю червоною ниткою проходила Ідея осмислення та обгрунтування рацій воюючих сторін. Автор виступив як зацікавлений учасник подій, але. разом з тим, спостережливий, критичний 1 об'єктивний спостерігач. ВІН запровадив чіткий хронологічний порядок опису, намагався змалювати погляди І рації протилежних сторін. ЦІ останні викладав у формі фіктивних промов учасників подій, які потім аналізував 1 порівнював (прийом, що з легкої руки Фуюдща пізніше часто використовувався в Історіографії).

Грецький Історик виявив приховану від поглядів дійсну причину війни — страх греків перед зростанням могутності Афін. Він демонстрував цілковитий політичний раціоналізм ("могутність афінян грунтується на припливі грошей від союзників, а у війні перемагають розсудливість! гроші"). У зв'язку з цим вважав історію корисною передусім з точки зору використання її досвіду для біжучої політики, для вибору вірної поведінки. Сильною стороною його твору було й залучення до опису багатьох політичних документів (договорів, декларацій, законів, листів), котрі він вмішував у текст.

Сутність історії ФукшіД бачив у боротьбі за владу, гроші І почесті, яку провадять народи, держави, окремі особи. Війна є одним з проявів щеї боротьби, яка. в свою чергу, є законом природи, правом сильного панувати над слабшим. Цей закон виявляється через людську сутність, шо визначається трьома провідними чинниками: страхом, амбіціями і корислівістю. Усі важелі діяльності знаходяться в руках людей, боги лише визначають моральні межі, в гадах реалізується та чи Інша людська доля. Порушення моральних меж призводить до поразки та Інших тяжких наслідків.

Таким чином, у Фукідіда "людський" світ ше більше віддалився від світу богів, яи залишилися лише моральним імперативом. Кожна особиспсь. за Фуюлідом. здатна самостійно творити свою долю 1, тим самим, залишати слід в Історії.

ФукІдід, на покоління молодший від Гєродота, знав його праці, але вважав їх надто "художніми", такими, що не дозволяють встановити істину. Прагматична сторона твору Фукідіда є очевидною, тому й вплив його на всю античну Історіографію був величезний. Пізніші автори- навіть розпочинали "науку історії" не від Гєродота. а від Фукідіда. Важливо зазначити, що обидва грецьких Історики поклали початок розгалуженню історичного пізнання на дві плки, котрі пізніше розвивалися паралельно, часом перетинаючись, іноді протистоячи: описову (нарративну) історію 1 прагматичну (потрібну у практичній діяльності) історію.

Твори Гєродота й Фукідіда стали зразком історичного опису для багатьох грецьких, а потім римських істориків. Більшість їх писали свої пращ у річищі вироблених засад. Одним з талановитих продовжувачів античної

-

ЛЕОНІД Зашкільняк. Методологія історії

традиції був афінянин Ксенофонт (бл.430-355 рр. до н.е.) — автор численних Історичних та літературних творів. У Історичних працях цей дослідник І полководець слідував шляхом, вказаним Фукідідом. У "Анабазисі" (буквально - "поверненні вглиб країни") він описав нош найманої грецької армії, одним з керівників якої був. у глибину Персії під час внутрішніх персидських війн. Автор сміливо подавав власне бачення подій, обґрунтовував свої життєві позиції, в яких він виступав прихильником сильної царської влади. Наслідуючи фукшда, написав "Грецьку Історію" ("Хелленіку"), розпочавши опис з того місця, на якому той закінчив. Проте його Історія була менш критичною і не дорівнювала у цьому відношенні праці метра.

Історія як минуле буття цікавила також грецьких філософів, які звертались до неї для обгрунтування своїх світоглядних систем. Антична філософія па печатках більше уваги звертала па проблеми природи І буття в цілому. Тільки класична грецька філософія переорієнтувала погляди мислителів на проблеми людини, "гуманізувала" об'єкт роздумів. Від Сократа (469-399 р. до н.е.) грецькі філософи почали зосереджуватися на мікрокосмі (людині) --частиш макрокосму (природи) (75, 128-129].

Сократ віддався дослідженню суті людини, людської мудрості, сенсу житія. При цьому йшлося не про пізнання людини у зовнішньому світі, апро самопізнання, про пошук Істини в самій людині ("пізнай самого себе"). Його підхід І філософська система були покликані виявити І обгрунтувати моральні основи людського буття. Він вважав, шо людина не народжується досконалою, а стає такою лише через самопізнання, навчання, які складають вигде благо і мету буття. При цьому, морально-духовне є: тим, шо еднає людину з богами, а духовно-штелектуадьний розвиток прагне до пізнання вищої, оожественої сутності речей.

Учень Сократа Платои (бл.429-347 рр. до и.е.) розвинув погляди свого вчителя. Продовжуючи традиції філософської думки, він зосередиіі увагу на рот та значенні ідей у житті людини. Він твердив, шо світ Ідей Існує' незалежно від фізичного буття, представляє собою с> кутшіеть Ідеальних трансцендентальних субстанцій, які Існують самі по собі, є вічними та незнищенними. Усі разом вони складаюсь світ Ідей, шо відкритий тільки мисленню. Матеріальна, чуггєво доступна дійсність с похідною, залежною від світу Ідей, тому вона й просякнута ідеальним, духовним чинником. Те ж саме відноситься ті до людини, яка складається з двох пєршопочатюв — матеріального та Ідеального, тіла й" душі. Сутність й визначається душею, що є частиною душі космосу.

За таких обставин Платои надавав великої ваги моралі, ставлячи на перше місце ідею Добра, як головного змісту буття і досягнення щастя -осягнення ідеї бога. Цього може досягти кожна особа з допомогою доброчинності.

Величезним впливом на сучасників, а також наступний розвиток науки вирізнявся Аріетотедь (384-322 рр. до н.е.) — мислитель енциклопедичного плану, який залишив багато праць з різних галузей знання. У філософи він розійшовся з Платоном, постулювавши вивчення світу матеріальних речей І предметів, яи дпються особам у чуттгвому досвщ. Останній дозволяє зрозуміти

Розділ 1. Почлткн історичної свідомості...

загальні властивості речей, які і є їхньою сутністю. Мислитель пропонує Ідею розвитку всіх дійсних речей: від менш досконалої форми до все бІдьш досконалої. Людина, як реальна істота і невід'ємна частина природи, теж прогресує разом з усім сипом до вищої форми — бога. Бог є тою першопричиною руху І поступу, яка створила І надає руху усім речам, він є тою енергією, шо властива Існуванню І змінам предметів матеріального світу. У підсумку, це дозволяє, філософу висловити припущення про діалекшчний взаємозв'язок часу І простору, котрі *■ одночасною мірою один одного І неодмінним атрибутом усякого руху і змін.

Аріетотедь розглядав людину, як біологічну Істо'іу вищого порядку, яка наділенії мисленням, тобто душею, здатною опановувати досвід — чуттєвий і понятійний (Ідеальний). Загальна мета людської діяльності полягає у досягненні вищого добра і блага, котрі не зводяться до матеріального чи ідеального. Вчений відкинув традиційні міфологічні уявлення про зумовленість людських вчинків волею невблаганної долі і запропонував керувуатися у своїх діях лише розумом.

Філософські погляди штовхали АрІстотсля до "біологічного Історизму", за яким людині як істоті імманентно властиве прагнення до соціальної спільності. Остання теж зазнала розвитку — від сім'ї, через громаду до держави. Усі взаємини між людьми у спільнотах він намагається розглядати з допомогою стосунків між їхніми членами, кожен з яких знаходиться у становищі або підпорядкування чи панування, або рівності чи залежності (за аналогією стосунків }' родииі). Використовуючи метод виокремлення передусім загальних властивостей. Арістогель бачить у минулому ті явища І стани, які характерні для біологічних Істоч — народження, старіння, загибель. Вони властиві народам І державам.

Ставлення до людського суспільства, його організації і громадських проявів дає підстави вважати класичних грецьких філософів провісниками "протосошолопчних" поглядів на минуле. Вони серйозно й глибоко розчистили грунт і створили підстави для нового світобачення та способу мислення. їхньою заслугою було привернення уваги до з'ясуання "людських" причин змін у реальному житті.

Величезний вплив на еволюцію історичної думки античносп справили крах грецьких полісів, утворення елліністичних держав н формування елліністичної Ідеології. Період еллінізму (Ш-І ст. до н.е.) приніс злиття античної І східної культур, яке у підсумку збагатило культурний кругозір людства. Життя поряд І разом багатьох народів, поширення грецької мови, як "міжнародної". 1 грецької культури сприяло прискоренню обміну культурними цінностями та здобутками, втягувало у суспільно-культурні процеси нові стно-кульгурт сили. Зростання могутності Риму, підкорення ним Греції та Інших країн тогочасної Ойкумени (ІІ-І ст. до н.е.) не зруйнувало елліністичної культури: римляни сприйняли й розвинули її здобутки.

Грецькою мовою писали Історію представники багатьох народів. Вавілонянин Бсрос на початку III ст. до н.е. написав грецькою мовою "Історію Вавіпонії" у 3-х книгах (до нашого часу не дійшли), єгиптянин Манефон близько 24! р. до н.е, за наказом Птолемея II склав історію Єгипту для вжитку

>

Леонід злшкшьняк. методологія

історії

єгипетських греків, ірек Мегасфон. будучи послом Селевкя Никатора при дворі шшйського царя Санлакотги (Чандрагуптп). залишив 4-томну "Історію Інші".

УсІ елліністичні автори писали в дусі античної традиції. Інтелектуальний кругозір еліти елліністичних держав, а пізніше й Рішу був значно ширшим. Освічені правителі елліністичних держав сприяли розвитку освіти 1 культури, збагаченню знань. Достатньо згадати, шо два перших Птодемеї подарували своїй стопиш Мусей ("святилище муз") І Бібліотеку. Мусей вже незабаром став дослідницьким центром — вчені забезпечувалися там усім необхідним завдяки щедрості монарха. Зібрання александршськоі Бібліотеки у І сі. до н.с. нараховували понад 700 тис. сувоїв. З Птолемеямн суперничали Аттатдп. то заснували \ Пергамі бібліотеку з 400 тмс. сувоїв, які вміщував найрізноманітніші знання, нагромаджені людством.

Однією з найбільш жвавих гілок грецької думки залишалася філософія. Філософ перетворився у особливий тип професіонала, який викладав у добре організованих школах. Спільно з риторами філософи забезпечували те, шо можна назвати тогочасною "вищою освітою". Поряд з традиційними філософськими школами (платоніками, кініками, скептиками) виникли нові течії — епікуреїзм і стоїцизм. Обидві вони привертали увагу до внутрішнього світу людніш, до й духовних устремлінь. Епікурейці (від афінськогО філософа Епікура) дотримувалися матеріалістичних уявлень про природу І людину, але вважали, що матеріальне не повинно обтяжувати розум І почуття, котрі прагнуть, до усунення душевних хвилювані. 1 досягнення душевної рівноваги, Школа стоїків (від "строкатого" портику > Афінах, де вона була створена Зеионом) також спиралася на натурфілософію, але наділяла світ єдиним божеетвеним Розумом, котрий просякає все живе й неживе, змушує людину підпорядкувати своє життя І почуття встановленому ним порядку. Таке підкорення дозволяє¹ збереглі душу, домогтися врівноваженості і спокою |82. 110-1181.

Історіографія елліністичного періоду зазнала поважних, змін. Вони полягали не тільки \ розширенні кругозору І ставлення до життя, але й у розумінні практичного призначенню! історичної літератури. У ній знайшли втілення заклики грецького оратора і публіциста IV ст. до н.е. Ісократа представляти події минулого у більш яскравій красномовній формі, котра б чинила вилив не стільки на розум, скільки на почуття читачів, викопувала розважальну функцію.

1-лліністична Історіографія представлена творами багатьох авторів. більшість яких збереглися. Так. Тімей з Тавромеиія (350-260 рр. до п.е.) у 38-ми книгах "Сишлійської історії" подав опис земель на захід від Греції, спираючися виключно на існуючу літературу Сі перекази. Він зробив спробу звести до одної системи хронології"¹ календарні системи Афін. Спарти, Олімпії. Проте, схильність до риторики викликала на нього чимало критичних стріл, зокрема з боку Полібія, а) 190 р. до н.е. Інший історик, Полемон, присвятив критиці пращТімея спеціальний твір (12 киш-!).

Багатства елліністичної знаті, запити на розважальну і "звелігчувальну" літературу вже від часів Олександра Македонського народили т.ік. "придворну історіографію.", яка намагалася догодити царям І правителям, не соромилась

Розділ 1. Почлткн історичної свідомості...

прикрашати і спотворювати події за їхніми бажаннями та смаком. Уже придворний Історіограф Олександра Великого Аристобул писав, шо у битві з Індійцями видатний македонець ударом списа повалив слона, на якому сидів цар Пор. Коли цей уривок зачитали Олександру, той зауважив:"ВоІстину ти, Арисгобул. заслужив, щоб з тобою повелися як з тим слоном". Проте наеіуііникам Олександра —- Піолемеям. Селевкидам. АнтиГОнидам — такі судження не здавались чимось дивним, навпаки, вони заохочували до цього придворних Історіографів.

Змінився іі стиль Історичних праць. їхні автори прагнули штучно белетризувати свої твори, не переймаючись правдивістю Інформації, а дбаючи насамперед про емоційне враження на читача. Пізнавальні якості історичного твору відійшли на другий план. Історія, на їх думку, повинна була перш за все розважати й приносити естетичну насолоду, подразнювати почуття незвичними відомостями. Так. Фшарх у своєму творі "Історії" намагайся вразити читача описами тортур під час війн, пікантних ситуацій з життя владців, гетер 1 придворних скандалів. Гекатей з Абдери подавав фантастичні дані про шби-то відбуту подорож у країну щасливих гнпербореїи.

Разом з тим. в елліністичну епоху були написані й Історичні твори, в яких переважав практичний аспект — пізнання життя 1 звичаїв народів. Агафархід з Ктда (П ст. до п.е.) у творі "Червоне море" намалював картини життя людей \ копальнях. Посідошй з Апамеі — повстання рабів на Сипілії. звичаї кельтів І германців.

Крана традиції античної історіографії знайшли відбиття ї дальший розвиток у працях грецького Історика Полібія (бл.200-120 рр. до п.е.). яжші гостро засудив белетристичний стиль сноїх сучасників. Виходець зі їнатної грецької родини після поразки греків під римлян у 168 р. ло н.е. По.іібій опинився серед закладникІв І був депортований ДО Риму разом з бібліотекою македонських царів. Там він став бібліотекарем і вихователем дітей в родині римського аристократа Л.Емілія Павла. Свою найбільшу працю -- "Всесвітню Історію" у 40-ка книгах (збереглось лише 5. ще частина — у фрагментах з творів інших ІсгорРІків) написав у Римі. Спирався па багату тогочасну літературу, але не завжди посилався на джерела.

"Всесвітню історію" Полівій присвятив Історії Риму — від заснування міста до найвищого його розквіт;¹ га могутності, намагаючись зрозуміти причини підвищення держаки римлян. Він прийшов до висновку, шо злет Риму є результатом діяльності і праш громадян міста, досконалості їхнього політичного устрою. Тому римляни, заключав Історик, виконуючи призначення долі, мають право панувати над світом.

Опис минулого \ Потбія дуже докладний. Із зазначенням багатьох деталей 1 критичним осмисленням різноманітних даних. Він виходить з думки, що Історія не може бути художньою літературою, яка приносить насолоду, а повинна давані необхідні, і, що найголовніше, правдиві знання про минуле. Тому свою працю мислитель назвав "прагматичною історією", знанням, котре потрібне /для розуміння 1 дії у політичному житті.

Полівій виступив першим теоретиком Історії як "прагматичного" жанру письменства. У XI 1-й книзі він писав:"Наука Історії Є потрібною: по-перше, це

; Я V

Леонід Зашкільняк. Методологія історн

Пяутарх,- я намагаюся змінити на краще власне життя й влаштувати Його за прикладом тих. про чиї доблесті розповідаю" [112, 1- 305].

Популярність творів Плутарха. написаних добірним літературним стилем, від античних часів не зменшувалася, а ііого "життєписи" вчинили величезний вплив на усю Історичну літературу.

Назагал грецькі Історики та філософи періоду Римської імперії опинились на окраїнах античного світу, працювали на традиційних засадах 1 не внесли нових елементів у світобачення. Лппіан (II ст.). виходець з олександрійської знаті, переселився) Рим 1 тут написав "Римську Історію" у 24- х книгах, прославляючи римську могутність 1 прано римлян на світове панування, Арріан (95-175 рр.) досягнув високих державних посад у Римі. написав декілька Історичних творів ("Анабачис Олександра", "Індія", "Першл Пакту Іівксинського'). спираючись на Історичну літературу І наслідуючи Ксенофонта. Праї нені ія греків переселім пся до Риму свідчило про переміщення стрижня культурного життя до Вічного Міста.

Дата добавления: 2015-05-23