ФЕРРЕРО 1 страница

БРУНО

ВИДАВНИЦТВО «СВІЧАДО» 2014 

УДК 84 (4 іта) ББК244 Ф43

Перекладачі:

о. Лев Гайдуківський Галина Теодорович Юрій Кирик Ервіна Главацька Наталка Римська Олег Бурячківський

Видавництво орієнтується на «Український правопис. Проект найновішої редакції» Інституту української мови НАН України, 1999.

Ферреро Бруно

Ф 43 365 коротких історій для душі/ Бруно Ферреро. - Львів:

Свічадо, 2014. - 456 с.

^N978-966-395-575-9

У цій книжці зібрано короткі, але такі милі нашому серцю історії на кожен день. Ці оповідання - наче промінчик сонця, що освітлює і зігріває душу. Досить уважно прочитати, замислитися - і можна побачити, як над нами відкривається небо. Тоді стає так легко жити і з’являються сили, щоб змінити на краще себе і весь світ довкола.

УДК 84 (4 іта) ББК244

ISBN 978-966-395-575-9

© Editrice Elle Di Ci, Torino © Видавництво «Свічадо», українське видання, 2012

Ч^ступ

ЩОБ СКОРОТИТИ ДОРОГУ

В одній англійській казці розповідається про молодця Жака, який був щасливим тому, що вмів добре виконувати накази батька. Але Жак, наївний простак, ніколи не зміг би виконати будь-що, якби на поміч йому не приходила його молода дружина. Ось уривок з цієї казки:

«Одного дня батько сказав Жакові, що вони повинні йти будувати незвичайний замок. Такий, що ще ніколи ніде не існував. Бо так звелів цар, який хотів цим казковим замком перевершити всіх інших царів.

Коли вони йшли до того місця, де мали будувати замок, мудрець Ґоббон звернувся до сина:

- Чи не міг би ти скоротити трохи дорогу?

Жак, поглянувши вперед, побачив перед собою дуже довгу дорогу і відповів:

- Батьку, але я не знаю, як її скоротити.

- Коли так, то ти мені не потрібний. Буде краще, якщо повернешся додому, - твердо сказав батько.

І бідний Жак повернувся додому. Побачила його дружина і цитає:

- Що сталося? Чому ти повернувся?

Він оповів їй, що сталося.

- Який же ти телепень! - скрикнула жінка. - Якби ти розповів йому якусь казку, то скоротив би дорогу! Тепер слухай оцю, що я тобі оповім, потім наздожени батька і почни йому розповідати. Йому буде приємно слухати тебе, а поки ти закінчиш, ви дійдете до місця.

Жак наздогнав батька. Мудрець Ґоббон мовчки слухав, 1 Дорога стала коротшою. Дружина Жака мала рацію».

Дуже часто дні виглядають довгими дорогами, і навіть крутими сходженнями вгору... Короткі казки цієї книжки намагатимуться «зробити цю дорогу трохи коротшою». А якщо послужать й на щось інше - тим краще.

9еХ

Ычень

1 СІЧНА

КОЛА НА ВОДІ

Літній спекотний день. Тихо мріє маленький ставок, ніде ні шелесне. На листку латаття сидить лінива жаба й уважно стежить за довгоногою комахою, що безтурботно ковзає по воді. Якби вона захотіла поласувати комашкою, то це навіть не коштувало б їй великих зусиль. Трохи віддалік якийсь джмелик пристрасним поглядом прикипів до прекрасної мушки. Але йому не вистачає мужности висловити своє кохання, тож він задовольняється тим, що тихо милується нею здаля.

А на березі, коло самісінької води, гине від спраги маленька непоказна квіточка. Її корінці аж надриваються від зусиль, але дотягнутися до води, хоч як вона близько, - неспромога...

Онде потопає комарик. Він впав у воду через власну необачність. Крильця намокли й обважніли, тому він ніяк не може злетіти в повітря. Вода вже починає його поглинати.

Дика слива схилила над ставком своє віття. На кінчику найдовшої гілки, що сягає майже середини ставка, самотньо висить зморщена і потемніла перестигла сливка. Раптом вона відривається від гілки й падає у воду. Серед монотонного гудіння мух чується чудернацький легковажний звук: «плюск!» З того місця, де урочисто й гідно впала маленька сливка, по воді пішли кола - за першим одразу ж друге, третє, четверте... Вони маєстатично ширяться, немов розквітаючий цвіт.

Хвилькою віднесло від жаби довгоногу комашку, яку та саме збиралася злизати своїм спритним язиком. Джміль, від поштовху хвилі, ненароком упав на прекрасну мушку. Навзаєм вибачаючись, вони навіки закохалися одне в одного.

Перша хвиля, дійшовши до берега, оживила маленьку квіточку.

А ще вона піднесла вгору потопаючого комарика. Йому вдалося вчепитися за травинку, що росла на березі, похилившись над водою. Комарик висушив крильця на цій травинці й полетів.

Як багато доль змінили майже непомітні кола на воді!

Історії цієї книжки, хоч є лише колами на воді, можуть, однак...

Зсічнл

МАЙЖЕ НІЧОГО

- Скажи мені, скільки важить сніжинка? - запитала синиця голуба.

- Майже нічого, - відповів голуб.

Тоді синиця розповіла йому таку історію:

- Якось я відпочивала на сосновій гілці, аж раптом почав падати сніг. Це навіть не була заметіль, ні, лише кружляли легесенькі сніжинки, легенькі, мов сон. Оскільки в мене не було інших занять, то я розпочала рахувати сніжинки, що опускалися на мою гілку.

їх упало 3.751.952.

Коли ж легенько і тихенько упала 3.751.953-тя сніжинка, таке собі майже нічого, як ти з цього приводу висловився, - гілка зламалася...

Оповівши це, синиця відлетіла.

Голуб, великий авторитет у галузі миру ще з часів Ноя, на хвильку замислився, а потім промовив:

- Можливо, потрібно ще тільки однієї особи, аби у СВІТІ запанував мир?

Подумай, а може, бракує тільки тебе?

З січня

ПОРОЖНЄ КРІСЛО

Один старий чоловік важко захворів, і парох прийшов його відвідати. Увійшовши до кімнати хворого, він побачив біля ліжка порожнє крісло і запитав, для чого воно тут стоїть.

Хворий, ледь усміхаючись, відповів:

- Я уявляю собі, що в цьому кріслі сидить Ісус. Перед тим, як ви прийшли, я, власне, розмовляв з Ним. Довгі роки молитва була для мене дуже важкою справою, аж доки один приятель не пояснив мені, що вона полягає у розмові з Ісусом. І тепер я собі уявляю, що Ісус сидить переді мною у цьому кріслі, я говорю до Нього та слухаю, що Він мені відповідає.

Через кілька днів дочка того чоловіка прийшла до паро- ха і сказала, що її батько помер. Вона розповіла:

- Я залишила його самого тільки на дві години. Коли повернулася, він був уже мертвий, лежав, схиливши голову на порожнє крісло, яке завжди стояло біля його ліжка, - так, як він хотів.

«Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт. 5, 8).

4-січня

ВИПАДОК

Молода жінка поверталася з роботи додому автом. Вона вела дуже обережно, бо машина ж новісінька, лише вчора придбана завдяки ощадливості чоловіка, який відмовляв собі у багатьох речах, аби купити саме цю модель.

—■

На запрудженому перехресті жінка на хвильку розгубилася і - цього виявилося досить, аби бампером врізатись у машину попереду.

Жінка розплакалася. Як їй пояснити чоловікові, що сталося?

Водій другого авта поставився до неї з розумінням, але пояснив, що потрібно записати номери водійських посвідчень одне одного та інші дані.

Жінка стала шукати у пластиковій торбинці свої документи. Звідти випала якась картка.

На картці характерним почерком чоловіка було написано: «Коли щось трапиться - пам’ятай, сонце, що я кохаю тебе, а не авто!»

Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші - люди, а потім все інше. Ми-бо стільки робимо для предметів, авт, будинків, організацій, матеріяльного забезпечення! Якби то стільки часу й уваги ми присвячували людям, світ був би інший.

Ми повинні знайти час на те, щоб вислухати одне одного, щоб подивитися одне одному в очі, щоб разом поплакати, посміятися, поспівчувати, погуляти...

Тільки це заберемо до Господа. Себе і свою здатність любити. Не меблі, не одяг, не тіло...

Тато зі сином ішли по пасажу, у якому розмістилися численні магазини і дрібні крамнички. Тато ніс велику торбу, наповнену розмаїтими пакунками. Він роздратовано сопів і врешті сказав дитині: «Я купив тобі робота, купив футбольний костюм... Що ще маю тобі купити?»

«Візьми мене за руку», - попросив хлопчик.

З СІЧНА

ТРИ СИНИ

Три жінки йшли до криниці по воду. На кам’яній лавці біля джерела сидів старий чоловік і прислухався до їхньої розмови.

Кожна жінка вихваляла свого сина.

Перша сказала: «Мій син такий бистрий та спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися».

«А мій син, - промовила друга, - співає, як соловейко. Ніхто в світі не може похвалитися таким чудовим голосом».

«А ти що скажеш про свого сина?» - запитали третю жінку, яка нічого не говорила.

«Не знаю, чи можу щось надзвичайного сказати про свою дитину, - відповіла вона. - Він добрий хлопчик, як багато інших. Але нічим особливим не вирізняється...»

Наповнивши дзбани, жінки вирушили додому. Пішов услід за ними і старець. Глеки були важкі, жінки аж угиналися, несучи їх на раменах.

Тож вирішили перепочити.

Аж ось до них підбігло троє хлопців. Один одразу почав маленьку виставу: став на руки і почав дригати ногами, потім закрутив карколомні сальта.

Жінки були в захопленні: «Який спритний!»

Другий хлопчина заспівав якусь пісеньку. Голос він мав справді, як у соловейка.

Жінки зворушено слухали: «Що за ангельський голос!»

Третій хлопчина підійшов до матері, узяв у неї дзбан з водою, завдав собі на плече і поніс, йдучи поряд.

Жінки запитали старця: «Що скажеш про наших синів?»

«Про синів? - здивувався чоловік. - Я бачив лише одного сина».

«Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» (Мт. 7,16).

—

6 січня

СЛІДИ

Ти і Господь наш Ісус Христос разом ідете одним шляхом. Тривалий час сліди Ісуса лягають поруч з твоїми, але Його сліди значно глибші, чіткіші.

Ти ж залишаєш сліди невиразні, заломисті, - видно: ти вагаєшся і не впевнений, що ідеш у правильному напрямку.

Крокуєте отак деякий час, і поволі твої сліди наближаються до Ісусових. Ось ви вже ідете паралельно.

Ви з Ісусом - як двоє друзів. Простуєте пліч-о-пліч.

Все ніби чудово, та враз твої сліди, що спершу виднілися на піску поряд з Ісусовими, тепер лягають просто на них.

Твої сліди, порівняно з Його слідами, є значно меншими, а все ж ви починаєте ступати крок у крок.

Так ви прямуєте ще певний час, але згодом твої сліди щоразу більшають і врешті накладаються на Ісусові.

Тепер помітно тільки одну вервечку слідів: ти й Христос простуєте, мов одна людина.

І знову здається, що все гаразд, що ліпшого й бажати не можна, та ось несподівано з’являється друга вервечка слідів.

Відбувається щось дивне.

Нові сліди звертають убік, повертають назад, всіляко змінюють напрямок руху.

Ти збентежений, приголомшений. Немовби чудовий сон урвався! Відтак починаєш молитися:

- Господи, я збагнув першу ситуацію, мій шлях туди і навспак. І зупинки мої... Був я християнином нерішучим, непевним, але прагнув учитися і вчився. Ти ж ішов твердим кроком і допомагав крокувати мені.

- Твоя правда!

- Коли малі мої сліди губилися у Твоїх великих, я вчився ходити Твоїми дорогами і бути поблизу Тебе.

- Атож! Мою науку ти засвоював блискавично.

- Коли ж мої сліди цілковито з’єдналися з Твоїми, це за-свідчило, що я став Твоїм учнем.

- Саме так.

- Але, Господи, - що сталося далі? Чи ж я почав відступати від Тебе? Сліди розділилися, а ці повороти і зигзаги...

Запала хвилинна мовчанка, пізніше Господь відповів, усміхаючись: «То я танцював від щастя навколо тебе».

Ми є щастям для Господа Бога. Це найразючіший парадокс християнства. Коли вкрай важко залишатися вірним, коли все довкола видається сірим і неживим, коли просування вперед потребує чимало труду і навіть завдає страждань, - зупинися, закрий очі, вуста і вуха...

І ти почуєш, як Бог танцює навколо тебе.

7СІЧНА

БАГАТСТВО

Якось незадовго до Різдва Христового учителька поставила своїм учням таке запитання:

- Хто з вас є бідним і, отже, має отримати подарунок з нагоди свята?

Діти, що вважали свою родину незаможною, підняли руки.

Місто було маленьким, усі одне одного знали. Не тільки на ймення, а й де хто мешкає, чим займається, яку має родину та статки. Після уроків учителька покликала до себе восьмирічного хлопчика, що звався Діні. Родина його недавно прибула з Африки, й усі знали, що вони дуже бідні.

Запросила хлопчика сісти, відтак спитала, чому він не підняв руки.

- Бо я не бідний.

- А хто є бідним, як ти гадаєш?

- Діти, що не мають батьків.

Подивилась на нього вражено і мовчки його відпустила.

Наступного дня батько Діні повернувся додому усміхнений, в доброму гуморі. З’ясувалося, що вчителька побувала у нього на роботі.

- Ми можемо пишатися - так, саме пишатися - нашим сином, - оголосив він удома. І переказав дружині те, що почув від учительки.

На Святвечір Діні отримав подарунок. Розкривши його, він побачив дві пари новісіньких черевичків: одну для нього, а другу для сестрички. Доти ніколи ще не отримував нових черевичків!

Але й без подарунку Діні знав: його родина вельми багата.

Родина - це єдиний справжній рахунок у банку. Не залишай же його порожнім. Ніколи. Щодня клади на нього любов, ніжність, вірність, жертовність. Відсотки з такого капіталу є воістину незліченними.

8 СІЧНА

ВОВК У ВИФЛЕЄМІ

В околицях Вифлеєму жив собі один вовк. Він був справжнім пострахом для тутешніх пастухів, які мусили цілими ночами стерегти від нього стада своїх овець. Хтось із пастухів завжди залишався на сторожі, а вовк усе ходив голодний, підступний і злий.

Та ось настала дуже дивна ніч. Пасовиська сповнилися світлом, музикою і життям. Скрізь звучали дивовижні ангельські пісні. Народилося дитятко - такий маленький рожевий клубочок.

Вовк здивувався, що прості суворі пастухи, всі як один, побігли, аби уздріти дитя. «Скільки метушні через це людське щеня», - подумав про себе вовк і крадькома рушив услід за пастухами. Коли побачив, що пастухи заходять до стаєнки, зупинився у тіні і став чекати.

Пастухи принесли дари, привітали чоловіка і жінку, шанобливо поклонилися дитині і вийшли. Чоловік і жінка, виснажені, стомлені працею і неймовірними пригодами, що їм приніс той день, заснули.

Хитрий вовчисько лише о цій порі пробрався до стаєнки, отож його ніхто не помітив, хіба дитя. Воно відкрило свої великі оченята і дивилося на видовжений вовчий писок, а звір крок за кроком, поволі, але невблаганно підходив щораз ближче. Вовк відкрив пащу, висолопив гарячого язика, а очі його горіли, немов жарини. Проте дитя не виявляло ознак страху.

«Ласий шматочок», - подумав вовк. Його гарячий подих уже сягав дитини. Звір увесь зібрався, аби схопити крихітну здобич.

І в ту саму мить дитяча рука, немов маленька тендітна квітка, ласкаво й ніжно погладила його по голові. Уперше хтось так доторкнувся до його жорсткої і кудлатої щетини. А далі голосом, якого вовк зроду не чув, дитя сказало: «Вовче, я дуже люблю тебе».

І тоді у темній стаєнці сталося щось неймовірне. Вовча шкіра розтріслася і впала на землю, а з неї з’явився чоловік, який тут же упав на коліна, поцілував рученята дитятка і став у тиші молитися. Потому той, хто був спершу вовком, вийшов зі стаєнки і з піднесеною догори головою звіщав усім: «Народилося Боже Дитя, яке дасть вам справжню свободу! Прийшов Месія, Він нас перемінить!»

Перемінювати створіння через любов - такий був Божий план. Можливо, вдається він лише з тваринами...

9 січня

ЛІСОРУБИ

Два лісоруби працювали у лісі. їхніх два дерева мали грубезні міцні стовбури. Обидва лісоруби послуговувались сокирами з неабиякою вправністю, проте кожен робив це по-своєму. Перший рубав дерево вперто і наполегливо, зупинявся лише на мить, аби передихнути.

Другий же щогодини робив собі тривалу перерву.

Коли стало смеркати, перший зробив тільки половину справи. Він так стомився, що не годен був і сокири вже підняти. Другий, нехай це здасться неймовірним, таки зрубав своє дерево. Лісоруби починали одночасно, і дерева були однаковісінькі.

Перший не повірив своїм очам: «Нічого не розумію! Ти щогодини відпочивав. Як тобі вдалося скінчити так швидко?»

Другий, усміхаючись, відповів: «Ти бачив, що я кожної години робив перерву. Проте ти не помітив, що перепочинок я використовував для того, аби підгострити сокиру».

Твоя душа - мов гостра сокира. Не дозволяй, щоб вона затупилася. Щодня гостри її потроху.

1. Затримайся на десять хвилин, аби послухати музику.

2. Коли можеш, влаштовуй собі прогулянки.

3. Щодня обнімай тих, кого любиш, і скажи кожному з них: «Ти мені дорогий».

4. Святкуй річниці, дні народження, іменини і все, що собі пригадаєш.

5. Будь люб ’язним з усіма, а також зі своїми найближчими і з домашніми.

6. Усміхайся.

7. Молися.

8. Допомагай тим, я/а тебе потребують.

9. Зроби для себе щось приємне.

10. Підніми голову і прагни до неба.

10 СІЧНА

БРАМА

Є відома картина: Ісус поночі в саду. В лівій руці він тримає світильник, що розганяє темряву, а правою стукає в міцні грубі двері.

Коли картину вперше виставили у галереї, один відвідувач звернув увагу художника на дивну особливість.

- У вашій картині є похибка: двері - без клямки...

- Жодної похибки, - заперечив художник. - То двері до людського серця. Й відчиняються вони лише зсередини.

Далекий Схід. На летовище налетіла буря зі зливою. Пасажири квапилися перетнути поле летовища, аби по-трапити на борт літака ДЦЗ', який чекав, готовий знятися в повітря.

Один промоклий до кісток місіонер доволі зручно вмостився коло ілюмінатора. Привітна стюардеса допомагала іншим пасажирам розміститися в салоні.

Наближалася хвилина відльоту, і ось один із членів екіпажу замкнув масивні двері літака.

І раптом крізь грубе скло ілюмінаторів угледіли мужчину, який щодуху біг до літака. Підбігши, пасажир, що спізнився, однією рукою тримав над собою плаща, а другою щосили гатив у двері літака, благаючи відчинити йому. Стюардеса на мигах силкувалася пояснити йому, що вже запізно. Та чоловік заходився ще дужче грюкати у двері. Стюардеса далі переконувала його облишити всі намагання. «Я не можу... Запізно... Мусимо вилітати», - повторювала вона.

Проте ніщо не зупиняло його: чоловік рішуче наполягав, домагався, аби його впустили. Кінець кінцем стюардеса відімкнула двері й, простягнувши руку, допомогла безталанному пасажирові видертись на борт літака.

I враз оніміла від подиву: пасажир виявився пілотом.

Будь уважним! Не залишай за дверима капітана свого

життя.

II СІЧНА

СПИСОК ПРОДУКТІВ

Якась жінка у старому вбранні увійшла до продуктової крамниці. Наблизилася до господаря і стиха спитала, чи може вона взяти трохи їжі на виплату. Пояснювала йому, що чоловік її важко хворий і не може працювати, а їхні четверо дітей голодні.

Господар буркнув, гублячи терпіння, і сказав їй іти геть.

Жінка далі благала його:

- Прошу вас, я скоро принесу гроші!

Власник крамниці твердо заявив, що не дає на виплату, і порадив їй пошукати іншої крамниці у тій дільниці.

Один клієнт, який там перебував, підійшов до нього і попросив, аби він прислухався до прохання жінки. Господар крамниці неохоче спитав жінку:

- Чи маєте список продуктів?

- Так, пане, - відповіла із проблиском надії у голосі.

- Добре! - сказав власник. - Покладіть картку на вагу. Я дам вам стільки товарів, скільки важить та картка.

Жінка на хвильку завагалася. Опустивши голову, витягнула із торби клаптик паперу і щось поспішно на ньому

написала. Поклала картку на шальку терезів, далі тримаючи голову опущеною.

Очі господаря крамниці і клієнта розширилися від здивування, коли побачили, що шалька терезів раптом опустилася і залишилася у тій позиції. Глянувши на вагу, власник прошепотів: «Нечувано!»

Клієнт усміхнувся, а власник почав накладати пакети з продуктами на другій шальці ваги. Він ставив на неї коробки і банки, проте вага не рухалася. Накладав продукти зі щораз більшою непривітною гримасою на обличчі.

Врешті взяв картку і подивився на неї, синій від злости і дуже збентежений. Це не був список продуктів. Це була молитва: «Боже, Ти знаєш, в якій я ситуації, і знаєш, чого потребую. Все віддаю у Твої руки!»

Власник крамниці дав жінці все, чого вона потребувала, у незручному мовчанні.

Жінка подякувала і вийшла із крамниці.

Тільки Бог знає вагу молитви.

Ш СІЧНА

ОЧИМА ХІМІКА

Вона була дружиною славетного ученого, що скрізь викликав захоплення, кандидата на Нобелівську премію у царині хімії. Але це була також самотня жінка, засмучена постійною відсутністю чоловіка, котрий, знай, пересідав з одного літака на інший, летів з однієї конференції на іншу.

Коли професор повертався додому і заставав дружину у сльозах, то реагував суворо і непривітно.

Якось, бачачи сльози, що текли по її обличчі, чоловік жорстко торкнув пальцем щоку жінки і зібрав одну сльозину. Сказав холодно: «Чого плачеш? Дивися: сльози - це лише трохи соди, кальцію, глюкози, дрібка протеїнів, вуглецю... у смішній кількості. Чим є сльоза? Виділенням зайвої рідини».

Занадто часто дивимося на інших очима хіміка. Тоді мають рацію ті, котрі стверджують, що людське тіло складається лише із певної кількости жиру, якого стане хіба на сім шматків мила, дрібки заліза, якого потрібно на виготовлення одного середньої величини гвіздка, певної кількости фосфору, якого вистачить на вироблення 2000 сірників, і сірки, щоб позбутися власних бліх... Тому кохання - це тільки хімічна реакція, різновид хвороби. Людські істоти є товаром на продаж, світ духа - фор-мою глупоти...

$ СІЧНА

ПОБАЧЕННЯ

- Хочеш піти зі мною до кіна?

- А що хочеш побачити?

-Тебе!

Моя наймолодша донечка вимагала, аби я щовечора читала їй перед сном одну казку. Якось я подумала, що можу купити їй касету із записаними казками. Дівчинка навчилася вмикати магнітофон і кілька днів усе йшло добре.

Та одного вечора вона дала мені в руки книжку.

-Люба моя, - сказала я, - ти ж умієш вмикати магнітофон

- Так, але тоді я не можу сісти так близько до тебе, а ти не обіймаєш мене рукою! - відповіла дівчинка.

Важить особа. Не речі.

14 СІЧНА

у ПАРКУ

Маленький хлопчик хотів пізнати Бога. Він знав, що треба довго мандрувати, аби добратися туди, де перебуває Бог. Тому одного дня поклав до свого кошика тістечка, варення, сік і рушив на пошуки Бога. Дитя пройшло зо триста метрів і побачило стару жінку, яка сиділа у парку на лавці. Жінка була сама, вона спостерігала за голубами.

Дитина сіла поруч із жінкою і відкрила свій кошичок. Хотіла напитися соку, та оскільки виглядало, що старенька голодна - одне тістечко запропонувала їй.

Старенька із вдячністю його взяла - й усміхнулася. У неї був чудовий усміх, і дитина подарувала їй друге тістечко, аби ще раз цей усміх побачити.

Хлопчик був захоплений. Він залишався там доволі довго, їв та усміхався.

Надвечір дитя, уже стомлене, підвелося, аби йти додому, та спершу кинулося до старенької й обійняло її. Вона теж пригорнула дитя і подарувала йому пречудовий усміх.

Дитя повернулося додому. Тільки-но відчинивши двері, побачило матусю. Матуся здивувалася на вигляд його обличчя, сповненого щастям, і спитала:

- Синку, що ти сьогодні зробив, що такий щасливий?

- Я сьогодні полуднував з Богом! - відповів хлопець.

І заки мати встигла щось сказати, додав:

- Знаєш, у Нього найчудовіша посмішка з усіх, які я бачив!

Старенька також повернулася додому, переповнена щастям. Її сина здивував мир і спокій на її обличчі, отож він спитав:

- Мамо, що ти робила сьогодні, що почуваєш себе такою щасливою?

Старенька відповіла:

- Сьогодні у парку я полуднувала з Богом!

І заки син щось сказав, додала:

- Знаєш, Він молодший, ніж я собі гадала!

Знаєте, Бог молодший, ніж ви собі гадаєте, і в Нього чудовий усміх...

13 січнл

ПІСОК І РУКА

Тринадцятилітній Юрко прогулювався з мамою пляжем. Нараз спитав її:

- Мамо, як вберегти приятеля, якого дуже любиш? Мама подумала трохи, потім, нахилившись, набрала

в жмені піску. Одну руку стиснула в кулак і пісок почав вислизати поміж пальцями. Що більше стискала кулак, то більше пісок вислизав.

Іншу руку, натомість, тримала відкритою і пісок залишився в ній.

Хлопчик зі здивуванням спостерігав, а потім радісно скрикнув:

- Розумію!

У забутому гірському храмі зберігалася ікона Богородиці, на зворотному боці якої була написана одна молитва - молитва усиновлення.

Ось вона:

Господи,

допоможи мені бути приятелем усіх.

Приятелем,

що чекає і не нудиться,

що приймає з добротою,

що вислуховує без зусилля, що дякує з радістю.

Приятелем,

якого завжди можна знайти.

Допоможи мені пропонувати іншим безкорисливу дружбу, випромінюючи радісний мир,

Твій мир, Господи.

Вчини так, щоб я був готовий підтримувати і приймати насамперед найслабших і покривджених.

Таким чином я зможу помагати іншим відчувати Твою близькість,

Господи ніжности.

16 СІЧНА

ГОБЕЛЕН

Молодого монаха послали до одного монастиря у Фландрії ткати разом з іншими великий гобелен.

Якось він спустився зі своєї драбини дуже обурений.

- Досить! Я більше не можу працювати! Вказівки, які дають мені, беззмістовні! Я працював золотою ниткою, а тут мені кажуть зав’язати її і відтяти...

- Сину, - сказав спокійно старий монах, - ти не бачиш цього гобелена так, як треба його бачити. Ти працюєш з виворітного боку і тільки з одним фрагментом.

І повів його показати роботу з лицевого боку. Молодий монах остовпів. Він працював над дуже красивим гобеленом - «Поклоніння трьох царів», а його нитка творила частину німба навколо голови Божого Дитятка.

У давній легенді оповідається про чоловіка, котрому Бог пообіцяв, що виконає одне його бажання.

Чоловік подумав і сказав:

- Я хотів би чинити добро, не знаючи про це.

Бог вислухав його.

Пізніше, побачивши, що це бажання таке добре, Бог поширив його на всіх людей.

І так триває й досі.

Ніколи не знецінюй себе. Може, у тебе не буде жодного доказу, що ти вартий більше, ніж про себе думаєш. Усі ми тчемо дуже великий гобелен неймовірної краси, якого ніколи не бачимо в цілості.

17січш

БЛАКИТНЕ КАМІННЯ

Ювелір сидів за столом і крізь вітрину своєї елітної крамниці байдужим поглядом дивився на вулицю.

Якесь дівчатко підійшло до магазину і притиснуло носика до вітрини.

Її очі кольору неба зблиснули, коли побачила один із ви-ставлених предметів.

Увійшла рішучим кроком і вказала пальцем на прекрасне намисто із блакитної бірюзи.

- Можете його гарно запакувати? Це подарунок для моєї сестри.

Власник крамниці зміряв недовірливим поглядом малу клієнтку й запитав:

- Скільки в тебе грошей?

Дівчинка зовсім не знітилась, зіп’явшись на пальчики, поклала на прилавок металеву коробочку, відкрила й перевернула її. Звідти висипались кілька монет, квиточок, декілька мушлів і ще якісь фігурки.

- Вистачить? - запитала гордовито. - Я хочу зробити подарунок своїй старшій сестрі. Відколи не стало нашої матінки, сестра замінила її мені. Не має для себе жодної вільної хвилини. У неї нині день народження, і я переконана, що мій подарунок зробить її щасливою. Це каміння має такий самий колір, як і її очі.

Ювелір пішов у підсобне приміщення магазину, виніс звідти прекрасний червоний із позолотою папір і старанно обгорнув ним шкатулку.

- Прошу, - простягнув її дівчинці. - Неси обережно.

Дівчинка рушила, гордо несучи в руці пакуночок, неначе

трофей.

Минула година, коли в магазин увійшла прекрасна дівчина із волоссям кольору меду й прекрасними блакитними очима. Вона рішуче поклала на прилавок шкатулку, яку ювелір так старанно запакував, і запитала:

- Це намисто куплене тут?

- Так, панночко.

-1 яка його ціна?

- Ціни у моїй крамниці конфіденційні, їх знаю лише я і мої клієнти.

- Але в моєї сестри було лише кілька дрібних монет. Вона ніколи не могла б заплатити за таке намисто!

Ювелір узяв шкатулку, зачинив разом з її вмістом, знову старанно запакував і віддав дівчині.

- Твоя сестра заплатила ціну вищу, ніж будь-хто інший: вона віддала все, що мала.

«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого единородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3,16).

18 січня

ТАКТИКА КАЧКИ

Троє старанних і допитливих юнаків урешті успішно завершили навчання, здобувши високі наукові ступені. На прощання постановили, що об’їдуть увесь світ, а через рік зустрінуться, і кожен привезе найціннішу річ, яку тільки зможе віднайти.

Перший із них точно знав, що шукати. Він подався за найбільшим і найгарнішим коштовним каменем у світі. Не зупинили його ні моря, ні пустелі, підкорив найвищі гірські вершини й таки здобув те, про що мріяв, - найпрекраснішу коштовність, яка лиш могла бути під сонцем. Приїхав додому, очікуючи на своїх друзів.

Невдовзі прибув із мандрів і другий юнак, тримаючи за руку найгарнішу дівчину.

- Запевняю тебе, що немає нічого ціннішого за кохання двох людей, - сказав товаришеві.

Вирішили зачекати третього.

Дата добавления: 2015-05-23