Дисидентський рух в Україні. Після звільнення України від німецької окупації націоналістичні рухи спротиву зосередились на боротьбі з радянською владою

Після звільнення України від німецької окупації націоналістичні рухи спротиву зосередились на боротьбі з радянською владою. Територія дій УПА була поділена на зони/військові підрозділи: УПА-Північ (Волинь), УПА-Захід (Галичина і Закерзоння), УПА-Південь (Поділля і Півд.Волинь), загальна чисельність іноді могла сягати 40 тис. вояків, а всього через лави УПА за десятиліття боротьби пройшло до кількасот тисяч осіб. ОУН при цьому грала роль керівної партії, що контролює всі ланки управління УПА, за лояльністю командирів слідкувала Служба Безпеки ОУН. З літа 1943 до загибелі у 03.1950 р. командуючим УПА був Роман Шухевич, у 1950-55 рр. – Василь Кук. Тактика: у 1944-45 рр. насмілювалися на відкритий бій великими групами проти військ НКВС, у 1945-1947 рр. вели активний збройний опір окремими загонами, пізніше перейшли до діверсійних дій боївками (по декілька чол.) та до підпільної боротьби. В 1946-47 рр. основна вага припадає на Закерзоння, звідки вилучалося укр.населення і переселялося до УСРР, а в 1947 р. внаслідок проведення операції «Вісла» - до відібраних у Нім. західних областей ПНР. Цим поляки підривали цивільну пітримку укр.партизанів. У 1946 р. на Львівському соборі ліквідовано греко-католицьку церкву, що підтримувала повстанців, митрополит Й.Сліпий - ув’язнений.До 1955 р. збройний опір УПА практично припинився, останній командир В.Кук потрапив у полон, а 1956 р. у Мюнхені радянським агентом було вбито С.Бандеру.

Діяльність ОУН і УПА у др.пол. 40-х – п.пол. 50-х рр.

Дисидентство – виступ проти існуючого держ.ладу чи загальноприйнятих норм, протистояння офіційній ідеології; первісне значення - незгода з ученням панівної церкви. На відміну від стихійних антидержавних випадів окремих осіб, нон-конформізма і хуліганства, від переказування політичної сатири, дисидентських рух вирізняється грунтовною теор.базою і великим впливом на масову свідомість, особливо в порівнянні з чисельністю руху (кілька десятків осіб, сотні – в союзному масштабі). Почався як критика відхилень влади від справжнього марксизму-ленінізму, згодом з’явилися й інші напрями: правозахисний, релігійний, національно-визвольний тощо. Один з перших проявів - укр.роб.-сел.спілка Л.Лук’яненка з 1959 р. та її розгром по «справі юристів» 1961 р. Дисс.тісно пов’язане з мистецьким рухом «шістдесятників». Виступ В.Стуса, І.Дзюби, В.Чорновола на прем’єрі «Тіней забутих предків» 1965 р. «Самвидав» - література і публіцистика, що оминала цензуру, розповсюджуючись копіюванням через приватних осіб. Стаття І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». «Український вісник» В.Чорновола. З 1976 р. – активна правозахисна діяльність в рамках «Укр.гельсинзької групи» (М.Руденко, В.Чорновіл, генерал П.Григоренко та ін.). Переживши переслідування поч.80-х рр., дисс.рух легалізується вже за часів «Перебудови».

Дата добавления: 2015-05-23